КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ
Порядок накладення штрафів за порушення
законодавства про працю
З 10 лютого 2016 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 р. № 55, якою внесено зміни до постанови від 17.07.2013 р. № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про зайнятість населення».
Цією постановою затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення відповідно до ч. 4 ст. 265 КЗпП та ч. 9 ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення».
За статтею 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в такому разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи впродовж повного робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у 30-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (з 1 січня 2016 р. - 41340 грн, з 1 травня 2016 р. - 43500 грн);
- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (з 1 січня 2016 p. - 4134 грн, з 1 травня 2016 р. - 4350 грн);
- недотримання мінімальних державних гарантій з оплати праці - у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєне-порушення (з 1 січня 2016 р. - 13780 грн, з 1 травня 2016 р. - 14500 грн);
- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (з 1 січня 2016 р. - 13780 грн, з 1 травня 2016 р. - 14500 грн);
- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - п'ятим ч. 2 цієї статті, - в розмірі мінімальної заробітної плати (з 1 січня 2016 р. - 1378 грн, з 1 травня 2016 p. - 1450 грн).
Відповідно до ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, укладення трудового договору складається з двох етапів - видавання наказу про прийняття працівника на роботу та повідомлення ДФС. Ігнорування одного з етапів оформлення трудових відносин є порушенням вимог ст. 24 КЗпП.
Порушенням установлених строків виплати заробітної плати працівникам більш як за один місяць, інших виплат, передбачених законодавством про працю, виплатою їх не в повному обсязі вважається виплата заробітної плати пізніше, ніж визначено ст. 115 КЗпП, якою встановлено таку виплату у строки, визначені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (у разі відсутності таких органів - представниками, обраними й уповноваженими трудовим колективом), але не рідше від двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше від семи днів після закінчення періоду, за який провадиться виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (у разі відсутності таких органів - представниками, обраними й уповноваженими трудовим колективом), але не менш ніж оплата фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Мінімальними державними гарантіями з оплати праці відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» є норми і гарантії з оплати праці, передбачені ч. 1 цієї статті та КЗпП. До них належать норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; в нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; в разі виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодших від 18 років, у разі скорочення тривалості їхньої щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата часу щорічних відпусток; часу виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу за виробничої потреби; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; за різних форм виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи в польових умовах тощо. Крім зазначених гарантій, КЗпП передбачає проведення індексації заробітної плати, наявність міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень, установлення схем посадових окладів, розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з урахуванням положень генеральної та галузевої угод, установлення оплати в підвищеному розмірі на важких роботах, роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці тощо.
Для працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, ст. 119 КЗпП передбачено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Отже, звільнення працівника, призваного на військову службу, переведення його на іншу посаду або невиплата середнього заробітку, незабезпечення гарантій працівникам, що проходять альтернативну службу, потрапили в полон чи проходять лікування, є порушенням вимог законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До інших порушень законодавства про працю належить невиконання вимог КЗпП та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до КЗпП.
Штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Таким чином, на штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП, не поширюються строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання впродовж шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом установлених законодавчими актами правил провадження господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 265 КЗпП не визначено строків застосування фінансових санкцій. Водночас ст. 114 Податкового кодексу України визначено строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), відповідно до якої граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань (1095 днів або три роки).
Штрафи за порушення законодавства про працю накладаються Державною службою України з питань праці (далі - Держпраиі) в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509.
Від імені Держпраці право накладати штрафи надано голові Держпраці, його заступникам, начальникам управлінь і відділів Держпраці та їхнім заступникам (з питань, що належать до їхньої компетенції), начальникам територіальних органів Держпраці та їхнім заступникам (далі - уповноважена особа).
Штрафи накладаються на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці або її територіального органу або на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи впродовж повного робочого часу, встановленого на підприємстві, в установі, організації. У разі винесення рішення про накладення штрафу на підставі судового рішення перевірка додержання законодавства про працю не проводиться.
Відповідно до ст. 235 КЗпП під час винесення рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи впродовж повного робочого часу, встановленого на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати в розмірі, не нижчому від середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності в регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати; про нарахування та сплату згідно із законодавством податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Уповноважена особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта ухвалює рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа), яка розглядається у 15-денний строк з дня ухвалення рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду строк розгляду справи може бути продовжений головою Держпраці, його заступниками, але не більш ніж на 10 днів.
Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або через вручення повідомлення їхнім представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника, якщо його поінформовано належним чином і від нього не надійшло обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду.
Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Ця особа роз'яснює іншим особам, які беруть участь у розгляді справи, їхні права й обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у цьому розгляді, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена особа ухвалює відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики України, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається впродовж трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, щодо якого ухвалено постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Штраф сплачується впродовж одного місяця з дня ухвалення постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють Держпраці чи її територіальний орган.
Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена в судовому порядку.
Не сплачені в добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби.
Держпраці та її територіальні органи ведуть облік справ, ухвалених за результатами їхнього розгляду рішень та відомостей про сплачені у добровільному порядку штрафи.
Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Головний спецаліст,
Едуард КОНОВАЛОВ
"Праця i зарплата" N 9 (973), 02 березня 2016 р.
Передплатний iндекс: 30214