ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.11.2014
Про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Новгород-Сіверського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в Чернігівській області (далі - Центр зайнятості) до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги, встановила:
У лютому 2012 року Центр зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3 вимоги Новгород-Сіверської міжрайонної державної фінансової інспекції (далі - Міжрайонна інспекція) від 3 лютого 2012 року N 13/18-124 (далі - вимога N 13/18-124) щодо усунення порушень, виявлених плановою ревізією фінансово-господарської діяльності за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 12 березня 2012 року позов задовольнив частково: визнав протиправним пункт 3 вимоги N 13/18-124, в іншій частині позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 серпня 2012 року скасував постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року, а позовні вимоги Центру зайнятості задовольнив: визнав неправомірними дії Міжрайонної інспекції; визнав протиправними та скасував пункти 2, 3 вимоги N 13/18-124.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 червня 2014 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року залишив без змін.
Залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що "для встановлення розміру матеріальної шкоди необхідно визначити та вказати, які порушення законодавства встановлені об'єктом контролю". В акті ревізії Міжрайонна інспекція не зазначила, які саме норми законодавства порушив Центр зайнятості.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Державна фінансова інспекція в Чернігівській області звернулась із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), пункту 1.3 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого спільним наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року N 346/1025/685/53 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за N 1166/13040; далі - Порядок), частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), Закону України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2939-XII).
На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 7 лютого (Ухвала N К/9991/54863/12), 26 березня, 4 (Ухвала N К/800/10600/13, К/800/8757/13) та 11 квітня, 5 червня (Ухвала N К/9991/66064/12), 14 листопада 2013 року (N К/9991/29030/12), 15 квітня, 13 травня 2014 року, у яких цей суд зазначив, що відповідно до статті 225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Аналогічне за змістом визначення матеріальної шкоди та втрати активів міститься в пункті 1.3 Порядку. Отже, придбання за державні кошти товарно-матеріальних цінностей за завищеними цінами є втратою державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, що відповідно до Закону N 2939-XII дає Інспекції право вимагати відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні положень Закону N 2939-XII, статті 225 ГК та Положення і у своїх постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року зазначив нижченаведене.
Згідно з Положенням Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону N 2939-XII, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, що розглядається, Міжрайонна інспекція пред'явила оскаржувані вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
За таких обставин касаційний суд дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості заявленого позову.
У зв'язку з наведеним ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву Державної фінансової інспекції в Чернігівській області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
І. Л. Самсін
О. О. Терлецький