ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
26.10.2012 N 2а-12417/12/2670
(Постанову скасовано на підставі Ухвали
Вищого адміністративного суду України
N К/800/39834/13 від 04.02.2016)
Про визнання протиправним та скасування рішення
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Шулежка В. П., при секретарі - Воронюк М. М. (за участю сторін: представника позивача - ОСОБА_1), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради N 152/6368 від 22.09.2012 р., встановив:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_2, позивач) до Київської міської ради (надалі - Київрада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 22.09.2011 року за N 152/6368 "Про розгляд протесту заступника прокурора м. Києва від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих на рішення Київської міської ради від 17.09.2009 N 157/2226, N 158/2227, N 159/2228, N 171/2240, 181/2250, N 184/2253, N 188/2257, N 203/2272, N 204/2273, N 205/2274".
Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та зазначив, що оскаржуване рішення Київради було прийнято в межах повноважень, згідно чинного законодавства в силу вимог статті 21 Закону України "Про прокуратуру", тому правові підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін судом встановлено наступне.
Київрадою прийнятно наступні рішення:
від 17.09.2009 р. N 157/2226 "Про передачу громадянці ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору у АДРЕСА_1";
від 17.09.2009 р. N 158/2227 "Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_2";
від 17.09.2009 р. N 159/2228 "Про передачу громадянину ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_3";
від 17.09.2009 р. N 171/2240 "Про передачу громадянці ОСОБА_7 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_4";
від 17.09.2009 р. N 181/2250 "Про передачу громадянину ОСОБА_8 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_5";
від 17.09.2009 р. N 184/2253 "Про передачу громадянці ОСОБА_9 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_6";
від 17.09.2009 р. N 188/2257 "Про передачу громадянці ОСОБА_10 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7";
від 17.09.2009 р. N 203/2272 "Про передачу громадянці ОСОБА_11 у приватну власність земельної 'ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_8";
від 17.09.2009 р. N 204/2273 "Про передачу громадянину ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_9";
від 17.09.2009 р. N 205/2274 "Про передачу громадянину ОСОБА_13 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_10".
В подальшому, ОСОБА_2 придбав вищевказані ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 14.04.2010 року, які укладені з власниками земельних ділянок окремо по кожній земельній ділянці та які посвідчені Приватним" нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14.
На вказані рішення Київради про передачу земельних ділянок заступником прокурора міста Києва винесено протест від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих.
Так в протесті від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих. зазначено, що вказаним громадянам про відведення земельних ділянок нічого не відомо, дій щодо оформлення проекту відведення вони не вчиняли, договорів на його розробку не укладали, довіреностей на вчинення дій від їх імені нікому не надавали.
Матеріали прокурорської перевірки вказують, що збір заяв відбувався однією групою осіб з метою подальшого безоплатного отримання права власності на земельні ділянки за результатами вказаної перевірки прокуратурою м. Києва порушено кримінальну справу за фактом шахрайства при відведенні земельних ділянок за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України.
Розглянувши протест заступника прокурора міста Києва від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих на рішення Київської міської ради від 17.09.2009 N 157/2226, N 158/2227, N 159/2228,N 171/2240, N 181/2250, N 184/2253, N 188/2257, N 203/2272, N 204/2273, N 205/2274 та враховуючи вимоги протесту, Київська міська рада прийняла рішення від 22.09.2011 року N 152/6368 "Про розгляд протесту заступника прокурора м. Києва від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих на рішення Київської міської ради від 17.09.2009 N 157/2226, N 158/2227, N 159/2228, N 171/2240, 181/2250, N 184/2253, N 188/2257, N 203/2272, N 204/2273, N 205/2274".
Вказаним рішенням задоволено протест заступника прокурора м. Києва від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих та скасовано рішення Київської міської ради від 17.09.2009 N 157/2226, N 158/2227, N 159/2228, N 171/2240, N 181/2250, N 184/2253, N 188/2257, N 203/2272,N 204/2273, N 205/2274.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.
Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження.
Як вбачається з матеріалів справи, протест прокурора від 10.09.2010 р. N 07/4-518-вих обґрунтовується наступним.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 Земельного кодексу України. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку у містах - не більше 0,1 га.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах визначених норм провадиться один раз по кожному виду використання.
Право власності на землю гарантується ст. 14 Конституції України. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 118 Земельного кодексу України громадянин зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки подає заяву до відповідної ради або адміністрації та отримує дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за заявою громадян.
Проте, прокуратурою в ході перевірки встановлено, що вказаним громадянам про відведення земельних ділянок нічого не відомо, дій щодо оформлення проекту відведення вони не вчиняли, договорів на його розробку не укладали, довіреностей на вчинення дій від їх імені нікому не надавали.
Крім того, громадяни ОСОБА_9, ОСОБА_11 жодних заяв на надання земельних ділянок не писали, громадянка ОСОБА_7 отримала відповідь про неможливість надання земельної ділянки.
Матеріали перевірки вказують, що збір заяв відбувався однією групою осіб з метою подальшого безоплатного отримання права власності на земельні ділянки в місті Києві.
Таким чином, ділянки надані фактично одній групі осіб, яка отримала в межах кварталу (провулки Садові та провулок Сосновий) земельні ділянки представлені єдиним масивом загальною площею близько 1 га, шляхом оформлення на "підставних"осіб. За умов дотримання процедури відведення зазначеної земельної ділянки єдиним масивом, її відчуження мала здійснюватись на конкурсних засадах шляхом викупу та сплати коштів до бюджету міста Києва.
За результатами перевірки прокуратурою міста Києва порушено кримінальну справу за фактом шахрайства при відведенні земельних ділянок провулку Садовому в Деснянському районі міста Києва за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Згідно ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про прокуратуру" протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.
Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року N 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до ст. 25. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
В той же час, відповідно до положень п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 р. N 7-рп/2009, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Київради було прийнято в межах повноважень, згідно чинного законодавства в силу вимог статті 21 Закону України "Про прокуратуру", тому правові підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідачем доведено правомірність своїх дій.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.
Керуючисьст. ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд постановив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний 31.10.2012 р.
Суддя: В. П. Шулежко