ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
17.03.2016 N К/800/17688/15
Про визнання нечинним акта, зобов'язання вчинити дії
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді-доповідача Конюшка К. В., суддів - Донця О. Є., Мороза В. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2015 року (Постанова N 826/17179/14) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року у справі N 826/17179/14 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства соціальної політики України, Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва про визнання нечинним акта, зобов'язання вчинити дії,встановив:
У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства соціальної політики України, Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва про визнання пункту 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінпраці України від 20.11.2000 N 307 (далі - Порядок N 307), нечинним та зобов'язання Міністерства соціальної політики України викласти зазначений пункт у новій редакції, яка забезпечує право безробітного на отримання допомоги по безробіттю по закінченню двох років з дати першої виплати у разі, якщо сумарна виплата допомоги по безробіттю становила менше ніж 360 днів протягом двох років з дати першої виплати; зобов'язання Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_3 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03.11.2014 до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів з 02.07.2014.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2015 (Постанова N 826/17179/14), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 (Ухвала N 826/17179/14), позов задоволено частково. Зобов'язано Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_3 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03.11.2014 до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів, враховуючи вимоги статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пункту 6.12 Порядку N 307. У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволеного позову, Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У своєму відгуку на касаційну скаргу Міністерство соціальної політики України просило залишити її без задоволення.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.
Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, вперше до Дніпровського районного центру зайнятості позивач звернувся 26.10.2012. Статус безробітного позивач отримав 02.11.2012 відповідно до статті 2 Закону України "Про зайнятість населення".
Виплата допомоги по безробіттю позивачу була призначена на підставі статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" з 02.11.2012 по 30.11.2012 (29 днів).
У подальшому, позивач був знятий з обліку з 01.12.2012 відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, у зв'язку з самостійним працевлаштуванням.
Вдруге до Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва позивач звернувся 27.06.2014, оскільки був звільнений з роботи за угодою сторін 20.06.2014. Повторно статус безробітного позивач отримав 27.06.2014.
Виплата допомоги по безробіттю була призначена позивачу на підставі статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" з 04.07.2014 по 02.11.2014.
Отже, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наявних у справі доказів з урахуванням виплати допомоги з 02.11.2012 по 30.11.2012 (29 днів) та з 04.07.2014 по 02.11.2014 (122 дні), загальна кількість днів допомоги позивачу становила 151 день, тобто менше ніж 360 календарних днів протягом двох років з 02.11.2012 по 02.11.2014, з дня призначення першої допомоги по безробіттю 02.11.2012.
Приймаючи рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності у відповідача підстав для припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю, оскільки з 03.11.2014 для позивача повинен відраховуватися новий дворічний період, протягом якого відбувається виплата допомоги по безробіттю, з урахуванням того факту, що його останнє звільнення відбулося за угодою сторін та відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 31 закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги скорочується на 90 календарних днів протягом двох років.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується зі вказаним обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.
Згідно з абзацом 1 пункту 6.12 Порядку N 307 у разі чергового визнання в установленому порядку особи безробітною, якій виплата допомоги по безробіттю припинялась у зв'язку з працевлаштуванням, виконанням робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами, зайняттям підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно. Призначена допомога по безробіттю виплачується в межах цього дворічного періоду.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 31 закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" при звільненні за угодою сторін виплата допомоги скорочується на 90 календарних днів протягом двох років.
Зважаючи на викладені положення норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині зобов'язання Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_3 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03.11.2014 до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів з 02.07.2014, та наявності підстав для їх задоволення.
Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволеного позову.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції ухвалив:
Касаційну скаргу Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2015 року (Постанова N 826/17179/14) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року (Ухвала N 826/17179/14) в цій справі в частині задоволеного позову залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з оригіналом помічник судді М. Р. Мергель.
Головуючий К. В. Конюшко
Судді:
О. Є. Донець
В. Ф. Мороз