ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
26.11.2014

Про перегляд рішення колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі державного підприємства "Черкаський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, встановила:

У грудні 2011 року заступник прокурора Черкаської області звернувся з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача шкоду, завдану державі, у розмірі 19750000 грн. із тих підстав, що відповідачем під час виконання своїх службових обов'язків скоєно злочин та завдано державі збитків на зазначену суму, що встановлено вироком Соснівського районного суду м. Черкас від 18 червня 2012 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 1 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 листопада 2013 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного підприємства "Черкаський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Черкаський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") майнову шкоду в розмірі 19750000 грн.; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 1 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 листопада 2013 року змінено на підставі статті 341 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): позов заступника прокурора Черкаської області задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП "Черкаський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" майнову шкоду в розмірі 19750000 грн.

У червні 2014 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм статей 130 - 138 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на рішення колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року та від 22 серпня 2012 року.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що винними діями відповідача завдано державі шкоду, що встановлено під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнув у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судові рішення про стягнення на відшкодування шкоди 19750000 грн. і змінюючи судові рішення в частині правових підстав для задоволення позову, зазначив, що правовідносини сторін повинні регулюватись положеннями статей 130 - 138 КЗпП України.

Разом із тим в ухвалах від 22 серпня 2012 року та від 29 листопада 2011 року, які надані для прикладу неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з правовою позицією судів апеляційної інстанції, які дійшли висновків про відмову в задоволенні позову про відшкодування шкоди, завданої діями відповідача, які полягали в халатному веденні господарської діяльності та невиплаті заробітної плати працівникам, у зв'язку з відсутністю підстав для покладення зобов'язань відшкодування шкоди, які передбачені статтями 130, 134 КЗпП України.

Отже, з долучених до заяви копій судових рішень, на які посилається ОСОБА_1 як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, убачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм статей 130 - 138 КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника ОСОБА_1., пояснення начальника відділу Генеральної прокуратури ОСОБА_2 та представника ДП "Черкаський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" - ОСОБА_3., Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що вироком Соснівського районного суду м. Черкас від 18 червня 2012 року, який набрав законної сили 11 вересня 2012 року, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, та встановлено, що внаслідок зловживання ОСОБА_1 своїм службовим становищем ДП "Черкаський облавтодор" зазнало матеріальних збитків на загальну суму 19750000 грн.

Залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій і змінюючи правові підстави задоволення позову, касаційний суд погодився з висновками судів як у частині фактичних обставин справи, які були встановлені судами, так і в частині розміру відшкодування шкоди.

Однак з висновками суду в частині розміру відшкодування шкоди погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статей 1, 6 та 11 ЦК України наявність або відсутність прав та обов'язків сторін, їх обсяг, припинення, зміна або виникнення прав і обов'язків учасників правовідносин встановлюються та регулюються нормами матеріального права й договором.

Установлюючи наявність, відсутність або припинення правовідносин між сторонами цивільного спору, визначаючись із видом цих правовідносин і з обсягом прав та обов'язків сторін у цих правовідносинах, установлюючи фактичні обставини справи щодо правовідносин сторін спору, суди повинні виходити з положень норми матеріального права, яка регулює зазначені правовідносини, та, вирішуючи спір, повинні встановити всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та які зазначені у норми матеріального права, яка регулює ці правовідносини.

Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою IX КЗпП України, Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року (далі - Положення).

Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників (стаття 130 КЗпП України, розділ I Положення), так і розмір такої матеріальної відповідальності (статті 132 - 135 КЗпП України, розділи II - IV Положення).

Крім того, за положеннями статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисною метою (частина друга статті 137 КЗпП України).

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статті 137 КЗпП України та положень статті 138 КЗпП України щодо обов'язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 КЗпП України.

Разом із тим суд касаційної інстанції в порушення положень зазначених нормативних актів матеріального права не звернув уваги на те, що судами попередніх інстанції було встановлено лише підстави матеріальної відповідальності працівника, однак суди не визначились і не зробили правових висновків щодо наявності підстав, визначених статтею 137 КЗпП України, та застосування до встановлених правовідносин положень зазначеної норми права.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360-4 ЦПК України його слід скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий:А. Г. Ярема

Судді:

В. І. Гуменюк

Н. П. Лященко

Л. І. Охрімчук

Ю. Л. Сенін

В. М. Сімоненко

* * *

Правова позиція

Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статті 137 КЗпП України та положень статті 138 КЗпП України щодо обов'язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 КЗпП України.

Суддя Верховного Суду України В. М. Сімоненко

Документи що посилаються на цей