ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
26.11.2014 N 826/825/14
Про скасування наказів N 1562
та N 1563 від 25.12.2013
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Келеберди В. І., суддів - Данилишин В. М., Качура І. А., при секретарі судового засідання - Віруцькій О. В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державна фіскальна служба України, про скасування наказів N 1562 та N 1563 від 25.12.2013. Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лемма" звернулась до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державна фіскальна служба України про визнання нечинними наказів від 25.12.2013 N 1562, N 1563 та скасування дії спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування.
Ухвалою від 30.07.2014 залишено без розгляду позов ПАТ "Страхова компанія "Лемма" з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про скасування наказів від 25.12.2013 р. N 1562 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування до ПАТ СК "Лемма" та наказу N 1563 від 25.12.2013 р. "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до іноземних суб'єктів господарської діяльності", в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування до контрагентів позивача.
В подальшому, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 скасовано згадувану ухвалу, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою від 04.11.2014 справу прийнято до провадження та призначено до вирішення.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача в судовому засіданні зазначаів, що позивачем не було допущено порушення норм Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законодавчих актів, отже оскаржений наказ прийнято з порушенням вимог ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".
Представник відповідача - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - в судому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Третя особа без самостійних вимог - Державна фіскальна служба України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що оскаржені накази прийнято відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" на підставі подання Мін доходів. Крім того, третя особа зазначила, що Мін економ розвитку скасувало санкції застосовані наказом N 1562 від 25.12.2013. Щодо наказу N 1563 від 25.12.2013 третя особа вказує, що такий наказ не порушує права, інтереси та свободи позивача, оскільки винесений щодо інших осіб.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Наказом Міністерства економічного розвитку України від 25.12.2013 N 1562 Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України" "відповідно до ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" на підстав подань Міністерства доходів і зборів України від 24.07.2013 N 8627/5/99-99-22-03-01-16 (вх. від 29.07.2013 N 06/76510-13), від 08.08.2013 N 9668/5/99-99-22-03-01-16 (вх. від 12.08.2013 N 06/81233-13), від 20.09.2013 N 12927/5/99-99-22-03-01-16 (вх. від 26.09.2013 N 06/95523-13) за порушення пов'язаних із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме ст. ст. 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у 40-денний строк з дня набрання чинності цим наказом застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, зокрема до ПАТ "Страхова компанія "Лемма".
Також, наказом Міністерства економічного розвитку України від 25.12.2013 N 1563 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України - до іноземних суб'єктів господарської діяльності" відповідно до ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" на підстав подань Міністерства доходів і зборів України наказано застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України - до іноземних суб'єктів господарської діяльності, зазначених у додатку.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України "про зовнішньоекономічну діяльність", Порядком застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженим наказом Мінекономіки від 17.04.2000 N 52 (далі - Порядок).
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством доходів і зборів України винесено подання про застосування спеціальних санкцій від 20.09.2013 N 12927/5/99-99-22-03-01-16, відповідно до якого Міністерство доходів і зборів України відповідно до спільної постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 26.12.95 р. N 1044 "Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю", запропонувало застосувати спеціальні санкції, у відповідності до ст. 37 "Про зовнішньоекономічну діяльність" до українських суб'єктів господарської діяльності, згідно з додатком, у яких за результатами проведених перевірок встановлено наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненими зовнішньоекономічними операціями, серед яких ПАТ "СК "Лемма".
Статтею 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91, N 959-XII визначено, що зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Відповідно до статті 35 Закону N 959-XII, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).
За змістом ст. 1 Закону України від 23.09.94 N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (надалі - Закон N 185/94-ВР) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
При поміщенні товарів у митний режим переробки за межами митної території строк повернення цих товарів або продуктів їх переробки на митну територію України у митному режимі імпорту визначається відповідно до Митного кодексу України.
Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Відповідно до статті 2 Закону N 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.
Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст. 9 Закону N 959-XII центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України; виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Органи доходів і зборів: здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону N 959-XII Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.
Згідно ст. 33 Закону N 959-XII у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності: майнова відповідальність; кримінальна відповідальність.
Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.
Якщо порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності цього або пов'язаних з ним законів України призвели до виникнення збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди у інших таких суб'єктів або держави, суб'єкти, що порушили закон, несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі.
Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами) (ст. 35 Закону N 959-XII).
Відповідно до положень ст. 37 Закону N 959-XII за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.
За змістом ст. 37 Закону N 959-XII санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.
Застосуванню спеціальних санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарювання може передувати офіційне попередження центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.
Процедуру підготовки Державною податковою адміністрацією подання про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій до Міністерства економіки України (далі - Мінекономіки), розгляду цих подань Мінекономіки та передачі ним наказів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) спеціальних санкцій до Державної податкової адміністрації, визначає Порядок взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затверджений наказом Державної податкової адміністрації та Міністерства економіки України від 09.11.2006, N 340/672 (надалі Порядок N 340/672).
Спеціальні санкції можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства (п. 1.3 Порядку N 340/672).
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законів України, та скасовується Мінекономіки (п. 1.5 Порядку N 340/672).
Державною податковою адміністрацією на підставі відповідних матеріалів, які свідчать про порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язаних із ним законів України, готуються подання до Мінекономіки про застосування спеціальних санкцій. (п. 2.1 Порядку N 340/672).
Відповідно до п. 2.2 Порядку N 340/672 подання про застосування спеціальних санкцій мають містити: найменування (прізвище, ім'я, по батькові), місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код за ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер згідно з ДРФО) та банківські реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), найменування та повні реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство; прізвище, ім'я та по батькові керівника або іншої уповноваженої особи (якщо це передбачено внутрішніми документами підприємства), які підписали договір (контракт), при виконанні якого було здійснене порушення; відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України та дати виявлення порушення, реквізитів контракту, при виконанні якого було здійснене порушення, або інших обставин здійснення порушення; вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати; іншу доцільну інформацію.
Вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, визначається Державною податковою адміністрацією в залежності від змісту правопорушення згідно з вимогами статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (п. 2.3 Порядку N 340/672).
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що подання Міністерством доходів і зборів України винесено подання про застосування спеціальних санкцій від 20.09.2013 N 12927/5/99-99-22-03-01-16, відповідає згадуваним нормами Закону N 959-XII та Порядку N 340/672.
Про застосування спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", видається наказ Мінекономіки, у якому вказуються норми законодавства, які було порушено, матеріали Державної податкової адміністрації, на підставі яких видано наказ, реквізити суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані спеціальні санкції, вид спеціальної санкції та дата, з якої спеціальна санкція починає діяти (п. 3.5 Порядку N 340/672).
Отже, отримавши подання, яке відповідає вимогам ст. 37 Закону N 959-XII відповідач не мав правових підстав для не застосування спеціальної санкції до суб'єкта вказаного у поданні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 28.02.2013 у справі N К/9991/6278/12 (Постанова N 2а/0570/13978/2011, К/9991/1264/12, К/9991/6278/12).
Отже, при прийнятті наказу від 25.12.2013 N 1562 відповідач діяв відповідно до ст. 37 Закону N 959-XII.
За змістом ст. 37 Закону N 959-XII індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
Якщо суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичні заходи, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти центральному органу виконавчої влади з питань економічної політики матеріали про їх скасування (зміну виду, тимчасове зупинення).
У разі виникнення форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб'єкта господарської діяльності боргу, пов'язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики може бути тимчасово зупинено. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.
У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.
Клопотання повинно містити такі документи: лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України; оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.
Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.
Застосування санкцій, зазначених у цій статті, може бути оскаржено в суді. Представництво інтересів держави при розгляді таких судових спорів забезпечується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та державними органами, які внесли подання про застосування санкцій. Оскарження застосування санкцій у судовому порядку до винесення судом відповідного рішення не зупиняє їх дію.
Таким чином, за порушення порядку розрахунків в іноземній валюті ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", передбачені спеціальні санкції, які застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової служби або інших контролюючих служб України. Така санкція, як індивідуальний режим ліцензування, діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, які гарантують виконання Закону про порядок розрахунків, і скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
Подання позову до суду на нерезидента і звертання до виконавчої служби - це максимальні, передбачені законом, заходи, які може прийняти експортер, що не отримав виручку, проте, вони не гарантують виконання Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Проте, експортер може скористатися нормою ч. 12 ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і звернутися з клопотанням про скасування санкцій в центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Основою для клопотання повинні являтися докази неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, які гарантують виконання Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". При отриманні негативної відповіді від Мінекономіки підприємство має право оскаржити рішення державного органу в адміністративному суді.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що позивач звернувся до Мінекономрозвитку з клопотанням про скасування дії спеціальної санкції застосованої наказом від 25.12.2013 N 1562.
За результатом розгляду клопотання наказом Мінекономрозвитку від 25.11.2014 N 1380 скасовано спеціальну санкцію застосовану до позивача наказом від 25.12.2013 N 1562, отже на час вирішення справи оскаржений наказ не створює правових наслідків для позивача.
Оскільки при прийнятті наказу від 25.12.2013 N 1562 відповідач діяв відповідно до ст. 37 Закону N 959-XII, враховуючи, що наказом Мінекономрозвитку від 25.11.2014 N 1380 скасовано спеціальну санкцію застосовану до позивача наказом від 25.12.2013 N 1562, отже суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання нечинним наказу від 25.12.2013 N 1562 та скасування дії спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування.
Щодо позовних вимог в частині визнання нечинним наказу від 25.12.2013 N 1563 та скасування дії спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування, суд зазначає наступне.
Зі змісту наказу від 25.12.2013 N 1563 вбачається, що таким наказом не застосовано спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування до ПАТ "СК "Лемма", отже такий наказ не порушує права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обставину щодо порушення прав та/або інтересів повинен довести позивач належними та допустимими доказами.
Отже, задоволенню підлягають ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічних правовідносин.
Проте наказом від 25.12.2013 N 1563 не порушено права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, оскільки позивачем не надано доказів, що застосування до його контрагентів вказаним наказом спеціальної санкції порушує права та інтереси позивача у публічно-правових відносинах та не наведено яким чином ймовірне задоволення позовних вимог у вказаній частині захистить (відновить) права позивача. З огляд у на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя: В. І. Келеберда
Судді:
В. М. Данилишин
І. А. Качур