ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
12.04.2016
Справа N 800/233/16
Про визнання протиправним та скасування акта
індивідуальної дії Міністерства юстиції України
від 13.11.2015 N Н-21717/192, визнання незаконними
підписаних Президентом України Закону України
"Про особливості здійснення права власності у
багатоквартирному будинку"
від 14.05.2015 N 417-VIII повністю та Закону України
"Про Єдиний державний демографічний реєстр та
документи, що підтверджують громадянство України,
посвідчують особу чи її спеціальний статус"
від 20.11.2012 N 5492-VI
частково щодо національності
Суддя Вищого адміністративного суду України Приходько І. В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до 1) Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області - Л. А. О., 2) Міністерства юстиції України, 3) Президента України - П. П. О., третя особа - Верховна Рада України, про визнання протиправним та скасування рішення від 06.10.2015 р. N 25052946 та зобов'язання вчинити певні дії Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області - Л. А. О., визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії Міністерства юстиції України від 13.11.2015 р. вих. N Н-21717/192, визнання незаконними, підписані Президентом України Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 р. N 417-VIII повністю та Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. N 5492-VI частково щодо національності, встановив:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Л. А. О., Міністерства юстиції України, Президента України П. П. О., третя особа - Верховна Рада України, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 06.10.2015 р. N 25052946 та зобов'язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Л. А. О. зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно;
- визнати протиправним та скасувати акт індивідуальної дії Міністерства юстиції України від 13.11.2015 р. вих. N Н-21717/192;
- визнати незаконними, підписані Президентом України Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 р. N 417-VIII повністю та Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. N 5492-VI частково щодо національності.
Пунктом 4 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 4 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України визначені особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Відповідно до частини 1 статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; актів Вищої ради юстиції; дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції; рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, необхідною умовою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме: коли хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Відповідно до частини 1 статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Повноваження Президента України визначені виключно Конституцією України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 94 Конституції України прийнятий Верховною Радою України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Пунктами 29, 30 частини 1 статті 106 Конституції України встановлюються повноваження Президента України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України, або здійснювати право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 11.03.2003 року N 6-рп/2003 "У справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до статті 98 Конституції України" та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України)" зазначено, що відповідно до частини 2 статті 94 Конституції України, у разі якщо Президент України не підписує закон, він повертає його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Тобто, Президент України здійснює право вето і повертає закон на повторний розгляд Верховної Ради України з відповідними пропозиціями. Зазначені пропозиції Президента України не можуть розглядатися як указ чи розпорядження Президента України, а саме як акти, що видаються ним згідно з частиною 3 статті 106 Конституції України. Президент України здійснює право вето стосовно прийнятого Верховною Радою України закону після одержання його для підписання на відповідній стадії законодавчого процесу. Це є конституційно-правовою формою участі Президента України в законодавчому процесі. Підписання або повернення закону на повторний розгляд Верховної Ради України - виключне конституційне право Президента України.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності, що дає підстави дійти висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції, не поширюється на спірні правовідносини.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 20.01.2015 року.
Також згідно пункту 1 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Повноваження Конституційного Суду України визначені в статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", у пункті 1 якої зазначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
Враховуючи викладене, невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України, як і порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.
Сформулювавши позовні вимоги про визнання незаконними та явно злочинними Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 р. N 417-VIII повністю та Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. N 5492-VI частково щодо національності, позивач фактично просить Вищий адміністративний суд України розглянути питання щодо неконституційності таких законів. Такі вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, нормами статтею 18 та 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Вищий адміністративний суд України, як суд першої інстанції, наділений повноваженнями розглядати справи, в яких відповідачами можуть бути тільки суб'єкти владних повноважень, визначені цими статтями.
З наведеного слідує, що Вищий адміністративний суд України, як суд першої інстанції, позбавлений процесуальної можливості розглядати справи, в яких відповідачем є інший суб'єкт владних повноважень, відмінний від тих, що вказані в частині четвертій статті 18 та статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на те, що позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Л. А. О. та Міністерства юстиції України, то спір в цій частині позовних вимог не підсудний даному суду.
За правилом, встановленим пунктом 6 частини третьої статті 108 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.
За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню позивачу в частині позовних вимог визнання протиправним та скасування рішення від 06.10.2015 р. N 25052946 та зобов'язання вчинити певні дії Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Л. А. О., визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії Міністерства юстиції України від 13.11.2015 р. вих. N Н-21717/192.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 4, 17, 18, 106, 108, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в частині позовних вимог до Президента України П. П. О., третя особа: Верховна Рада України про визнання незаконними та явно злочинними, підписані Президентом України Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 р. N 417-VIII повністю та Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. N 5492-VI частково щодо національності.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Л. А. О. та Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення від 06.10.2015 р. N 25052946 та зобов'язання Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Л. А. О. зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно; визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії Міністерства юстиції України від 13.11.2015 р. вих. N Н-21717/192 повернути позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Суддя: І. В. Приходько