ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02.12.2014 N К/800/56559/14
Про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Цуркана М. І. (головуючий); Зайця В. С.; Кравцова О. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Головне управління Національної гвардії України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 24 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, установила:
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (УПСЗН) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Зазначав, що у 2002 році, під час проходження служби в Головному управлінні Внутрішніх військ МВС України, перебував у одноденному закордонному відрядженні у краю Косово (колишня Югославія). У зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у цьому відрядженні, став інвалідом, а УПСЗН відмовляється надати йому статус інваліда війни.
Посилаючись на те, що має статус учасника бойових дій, а довідка МСЕК свідчить про пов'язаність його інвалідності з виконанням військового обов'язку у Косово, просив визнати протиправною відмову УПСЗН у видачі посвідчення інваліда війни, а також зобов'язати УПСЗН видати відповідне посвідчення.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 24 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що 24 березня 2002 році під час проходження служби в Головному управлінні Внутрішніх військ МВС України позивач перебував у закордонному відрядженні у краю Косово.
8 травня 2002 року Головне управління Внутрішніх військ МВС України видало позивачу посвідчення, яким засвідчене право ОСОБА_4 на пільги, встановлені для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з довідкою МСЕК від 3 лютого 2014 року ОСОБА_4 встановлено III групу інвалідності (захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велися бойові дії).
Звернувшись до УПСЗН із заявою про видачу посвідчення інваліда війни, позивач отримав відмову, мотивовану тим, що Косово не відноситься до переліку місць, де велися бойові дії у 2002 році.
Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, позивач є учасником бойових дій, а довідка МСЕК свідчить про зв'язок його інвалідності з виконанням військового обов'язку у Косово.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком судів не погоджується.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
Згідно з цією Постановою та відповідним Переліком (у редакції, чинній під час перебування позивача у закордонному відрядженні) статус учасника бойових дій може бути встановлений особі, яка перебувала у Югославії лише в певну дату: 15 липня 1992 року.
Постановою Кабінету Міністрів України N 1296 внесено зміни до Переліку, відповідно до яких доповнено позицію "Югославія 15 липня 1992 р." словами і цифрами "- 16 червня 1999 р.". Це означає, що статус учасника бойових дій може бути встановлений особі, яка перебувала у Югославії в період: з 15 липня 1992 року по 16 червня 1999 року. Крім того, у пункті 2 вказаної постанови установлено, що прийняті до набрання чинності цією постановою рішення про надання статусу учасника бойових дій громадянам, які брали участь у подіях на території колишньої Югославії, перегляду не підлягають.
На підставі аналізу наведених норм колегія суддів при розгляді цієї справи дійшла висновку про те, що статус інваліда війни відповідно до постанови N 63 та Переліку може бути встановлений особам, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або відряджені в держави, де відбувалися бойові дії.
Таким чином, один день перебування позивача на території Косово (колишньої Югославії) у 2002 році не підпадає під періоди бойових дій, визначені у Переліку як до внесення змін, так і після.
Тому висновки судів про наявність у позивача статусу інваліда війни є помилковими та суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 11 лютого 2014 року N 21-481а13.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддівпостановила:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.
Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 24 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
М. І. Цуркан
В. С. Заяць
О. В. Кравцов