ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
08.12.2014 р. N 826/10556/14
Про визнання протиправним та нечинним
окремого положення постанови Кабінету
Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Добрянської Я. І., суддів - Бояринцевої М. А., Літвінової А. В. розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача - Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним окремого положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним окремого положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2014 р. суддею Добрянською Я. І. було відкрито провадження в адміністративній справі N 826/10556/14, та призначено попереднє судове засідання на 07.08.2014 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2014 року було зупинено провадження у справі N 826/10556/14 на стадії попереднього судового розгляду до набрання законної сили рішенням суду по пов'язаній справі N 826/7593/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2014 року було поновлено провадження у справі N 826/10556/14 на стадії попереднього судового розгляду, зважаючи на набрання законної сили рішенням суду по пов'язаній справі N 826/7593/14.
Так, у попередньому судовому засіданні 30.09.2014 р. позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві.
Натомість представник відповідача, що не прибув у попереднє судове засідання 30.09.2014 р, проти задоволення позовних вимог позивача повністю заперечував у минулих попередніх судових засіданнях (зокрема 23.09.2014 р.), та просив суд у позові відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, та заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд прийшов до висновку, що спір не може бути врегульовано в порядку, визначеному ч. 3 ст. 111 КАС України.
Зважаючи на таке, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2014 р. було закінчено підготовче провадження у справі N 826/10556/14 та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.
Так, у судовому засіданні 04.12.2014 р. позивач заявлені у позовній заяві позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:
- визнати причини пропущення строку звернення до адміністративного суду поважними і прийняти за дату, коли позивач повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод та інтересів, 24 січня 2014 року;
- визнати протиправною та нечинною позицію "паспорта громадянина України для виїзду за кордон 87, 15" пункту 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795, викладеного у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. N 1098.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що вартість витрат, пов'язаних із учиненням підрозділами Державної міграційної служби дій (послуг) щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка), що передбачено оскарженим актом Уряду покривається державним митом, встановленим Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 "Про державне мито", зважаючи на що, на думку позивача, Державна міграційна служба не вправі вимагати повторної сплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативного акта - постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795, викладеної у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. N 1098.
Відповідачем, у свою чергу, до матеріалів справи були подані письмові заперечення на позовну заяву, в яких Кабінет Міністрів України зазначає про те, що оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України у зв'язку з необхідністю скорочення кількості платних послуг, визначених Переліком платних послуг, які можуть надаватися органами і підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 року N 795, зменшення розмірів плати і розмежування їх на адміністративні та інші, які надаються згідно з основною діяльністю. При винесенні оскаржуваної постанови Уряд діяв на виконання повноважень; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів громадян. Отже, оскаржувана постанова, на переконання відповідача, відповідає чинному законодавству та прийнята в межах наданих Уряду повноважень, а доводи позивача щодо незаконності постанови є безпідставними.
Також, позивачем у судовому засіданні 04.12.2014 р. було подано письмову заяву про розгляд справи N 826/10556/14 в порядку письмового провадження, проти чого не заперечив і представник відповідача під звукозапис.
Зважаючи на викладене, суд задовольнив зазначену заяву позивача та ухвалив продовжити розгляд даної адміністративної справи N 826/1055614 в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
За наслідками переходу судом до розгляду адміністративної справи N 826/10556/14 в порядку письмового провадження, станом на 08.12.2014 р. жодних інших документів з приводу даного спору від сторін по справі до канцелярії суду не надходило.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, Законом України від 21.01.94 р. N 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" врегульовано порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вищезазначеного Закону Кабінет Міністрів України постановою від 31.03.95 р. N 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення" прийняв Правила, абзацом другим пункту 2 яких встановлено, що оформлення і видача паспорта здійснюється громадянам України, які постійно проживають в Україні, виключно територіальними органами та підрозділами ДМС.
Також пунктом 10 Правил затверджено вичерпний перелік документів, необхідних для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон:
- заява-анкета встановленого зразка;
- паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років) (після прийняття документів повертається);
- копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи;
- дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
- квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Також, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 "Про державне мито" (далі - Декрет), платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
До об'єктів справляння державного мита належить, зокрема, державне мито за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії (пункт 5 ст. 2 Декрету) у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 10 x 17 грн. (підпункт "б" пункту 6 ст. 3 Декрету).
Разом з цим, на чому наголошує позивач у своїй позовній заяві, у пункті 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 795 від 04.06.2007 р., визначено розмір плати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон підрозділами ДМС, що становить 87 грн. 15 коп.
Таким чином, на переконання позивача, сплата установленого Декретом державного мита покриває вартість витрат, пов'язаних із учиненням підрозділами ДМС дій (послуг) щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка), а тому, як вважає позивач, підрозділи ДМС не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта - постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795, викладеної у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. N 1098.
Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся за захистом своїх порушених, на його думку, прав та інтересів у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва, відповідно до чого просив суд: визнати протиправною та нечинною позицію "паспорта громадянина України для виїзду за кордон 87, 15" пункту 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795, викладеного у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. N 1098.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, та дослідивши всі необхідні докази у справі, а також вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, зважаючи зокрема на наступне.
Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно із частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суди для оцінювання рішень, дії чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень повинні перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини першої статті 113 та статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку, як підтверджується наявними матеріалами справи та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано позивачем, оскаржувана постанова (від 04.06.2007 р. N 795, викладена в редакції постанови від 26.10.2011 р. N 1098) була видана Кабінетом Міністрів України у зв'язку з необхідністю скорочення кількості платних послуг, визначених Переліком платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 N 795, зменшення розмірів плати і розмежування їх на адміністративні та інші, які надаються згідно з основною діяльністю.
Так, проект оскаржуваної постанови було погоджено без зауважень першим заступником Міністра фінансів України, Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності, Міністерством юстиції України та із зауваженнями Міністерства економічного розвитку і торгівлі, які були враховані.
Відповідно до висновку Міністерства юстиції України від 28.10.2011 р. проект постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795 відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.
Оскаржуваною позивачем постановою Кабінетом Міністрів України було затверджено Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг.
Правові засади здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України порядок розв'язання спорів у цій сфері та, зокрема, компетенцію Уряду, визначається Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Так, згідно із статтею 7 вказаного Закону правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню.
Пунктом 9 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. N 231, передбачено, що за видачу або продовження строку дії паспорта справляється державне мито (консульський збір).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795 затверджено Перелік платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, в пункті 27 якого встановлено вартість послуг за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно пункту 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 26.10.2011 р. N 1098, у разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції. Обсяг таких витрат визначається МВС.
З наведених норм вбачається, що поряд із правами громадяни України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, несуть і встановлені обов'язки. В даному випадку - це обов'язок сплатити державне мито (консульський збір) за видачу паспорта.
Таким чином, законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення правил оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення (стаття 7 ЗУ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України").
А відтак, на переконання суду, що підтверджується наявними у справі доказами та наведеними нормами чинного законодавства, Уряд, при винесені оскаржуваної постанови діяв на виконання повноважень; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно та розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів громадян.
Отже, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України відповідає чинному законодавству та прийнята в межах наданих Уряду повноважень, а доводи позивача щодо незаконності постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. N 1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" є безпідставними.
Також, Окружним адміністративним судом м. Києва при розгляді схожої справи N 826/7593/14 (головуючий суддя Добрівська Н. А., судді: Дегтярьова О. В., Іщук І. О.) за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним і нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1098 в частині (постанова від 09.07.2014 р. (Постанова N 826/7593/14), по якій набрала законної сили 19.08.2014 р.) було встановлено наступне.
Згідно пункту 10 Правил N 231 для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон подається, в тому числі, квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Питання стягнення будь-яких інших платежів, крім державного мита, Правилами не передбачено, проте, це не означає, що їх здійснення неможливе та незаконне.
Поняття надання адміністративних послуг регулювалися підзаконними нормативно-правовими актами до прийняття Закону України "Про адміністративні послуги" від 06 вересня 2012 року N 5203-VI, відповідно до преамбули якого, він визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.
Згідно із визначенням, наведеним у пункті 1 частини 1 статті 1 наведеного Закону, адміністративна послуга - це результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795 затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державною міграційною службою, і розмір плати за їх надання, в пункті 27 якого встановлено вартість послуг за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. N 737 "Про заходи щодо упорядкування державних, у тому числі адміністративних послуг" (в первісній редакції) затверджено Тимчасовий порядок надання державних, у тому числі адміністративних послуг та установлено, що Тимчасовий порядок діє у період до законодавчого врегулювання питань надання державних, у тому числі адміністративних послуг.
Згідно з п. 1 Тимчасового порядку (в первісній редакції) послуги, що надаються органами виконавчої влади, державними підприємствами, установами та організаціями в порядку виконання ними делегованих державою згідно з нормативно-правовими актами повноважень, а також послуги, що надаються іншими підприємствами, установами та організаціями, яким делеговані закріплені згідно з нормативно-правовими актами за органами виконавчої влади повноваження щодо їх надання, належать до державних послуг.
До державних послуг не належать господарські послуги, які надаються органами виконавчої влади, державними підприємствами, установами та організаціями.
Державні, у тому числі адміністративні послуги можуть надаватися на платній і безоплатній основі.
Повноваження суб'єктів надання адміністративних та платних державних послуг визначаються нормативно-правовими актами.
Плата за надання таких послуг справляється у розмірах та порядку, що визначені законодавчими актами, а в разі, коли це не передбачено законодавчими актами, - актами Кабінету Міністрів України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795 наказом Міністерства внутрішніх справи України та Міністерства фінансів України від 05.10.2007 р. N 369/1105/336 затверджено Розміри плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядок справляння плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ.
Зокрема, п. 86 Розмірів плати встановлено плату за надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну.
Таким чином, навіть до прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України, законодавством передбачалася оплата надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну окремо від державного мита.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.2011 р. N 33 "Деякі питання надання платних адміністративних послуг" встановлено, що з 1 березня 2011 р. надання платних адміністративних послуг здійснюється виключно бюджетними установами, а також підприємствами, небюджетними установами та організаціями, на які законодавчими актами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, покладено повноваження щодо надання таких послуг, і державними підприємствами, що належать до сфери управління Державної служби технічного регулювання.
Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади доручено внести до 20 лютого 2011 р. на розгляд Кабінету Міністрів України проекти актів щодо затвердження переліків платних адміністративних послуг із зазначенням бюджетних установ, а також підприємств, установ та організацій і розмірів плати за надання зазначених послуг та оприлюднити такі переліки на офіційних веб-сайтах після їх затвердження.
Саме на виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України Міністерством внутрішніх справ України було розроблено та подано до Кабінету Міністрів України проект оскаржуваної постанови "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг", якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 р. N 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ".
Таким чином, Кабінетом Міністрів України в даному випадку не було запроваджено жодних нових вимог щодо надання платних послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну порівняно з попереднім регулюванням цього питання.
Також колегія суду звертає увагу на те, що згідно з висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 р. N 795", проект постанови відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.
З приводу зазначеного, відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрано законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, при розгляді Окружним адміністративним судом м. Києва даної адміністративної справи N 826/10556/14 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним окремого положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795, суд не досліджує повторно обставини, що були досліджені та встановлені при розгляді Окружним адміністративним судом м. Києва справи N 826/7593/14 (рішення по якій набрало законної сили) за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним і нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1098 в частині.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає доводи позивача у справі N 826/10556/14 такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.
Інших доводів на обґрунтування наявності підстав для визнання протиправною та нечинною позиції "паспорта громадянина України для виїзду за кордон 87, 15" пункту 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795, викладеного у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. N 1098, - позивачем наведено не було.
Враховуючи вищевикладене (наявні у справі докази), та керуючись нормами наведеного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, позивач не довів суду обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, що були спростовані відповідачем (як суб'єктом владних повноважень), зважаючи на що, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови в адміністративному позові.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:
1. В адміністративному позові відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.
Головуючий, суддя: Я. І. Добрянська
Судді:
М. А. Бояринцева
А. В. Літвінова