ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.12.2014 N К/800/43247/14
Про визнання наказів незаконними та їх скасування,
поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення
за час вимушеного прогулу
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів - Олендера І. Я. (доповідача), Бутенка В. І., Лиска Т. О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року, встановив:
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України N 1173 від 29.12.2012 року, в частині, що стосується першого заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області генерал-майора міліції ОСОБА_4; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України N 31 від 17.01.2013 року, в частині, що стосується першого заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області генерал-майора міліції ОСОБА_4; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області N 30 від 23.01.2013 року в частині звільнення першого заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області генерал-майора міліції ОСОБА_4; поновити генерал-майора міліції ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області; стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що порушень чинного законодавства з боку відповідачів при звільненні позивача не допущено, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних наказів та, як наслідок, поновлення позивача на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував свої рішення тим, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлює нижчий граничний вік перебування на службі, ніж граничний вік для перебування в запасі відповідно до статті 28 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та враховуючи, що Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" прийнятий пізніше Положення про проходження служби та має вищу юридичну силу, тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині визначення граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У поданій касаційній скарзі МВС України заявило вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково.
У доводах касаційної скарги, МВС України зазначає, що при винесенні оскаржуваних наказів відповідачі діяли на підставі та в межах повноважень, що передбачені Законом України "Про міліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.91 року N 114.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Позивач проходив публічну службу в органах внутрішніх справ з присвоєнням спеціального звання "генерал-майор міліції".
Наказом МВС України N 1173 від 29.12.2012 року на підставі протоколу засідання кадрової комісії МВС від 27.12.2012 року N 7, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України генерал-майору міліції ОСОБА_4, першому заступнику начальника Головного управління МВС України в Одеській області вирішено не продовжувати строк служби в органах внутрішніх справ понад граничний вік 55 років (т. 2 а. с. 67).
Наказом МВС України N 31 від 17.01.2013 року відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у відставку за пп. "а" п. 65 (за віком) генерал-майора міліції ОСОБА_4, першого заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області (т. 2 а. с. 68).
На підставі наказу МВС України N 31 від 17.01.2013 року наказом ГУМВС України в Одеській області N 30 від 23.01.2013 року у відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у відставку за пп. "а" п. 65 (за віком) генерал-майора міліції ОСОБА_4, першого заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області 23 січня 2013 року (том II а. с. 73).
23.01.2013 року на адресу позивача були направлені телеграми із повідомленням, що наказом МВС України від 29.12.2012 року N 1173 о/с позивачу не продовжено термін перебування на службі в органах внутрішніх справ України, наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 23.01.2013 року N 30 о/с на підставі наказу МВС України від 17.01.2013 року N 31 о/с для ознайомлення з наказами, а також отримання трудової книжки та військового квитка, позивача повідомлено про необхідність прибуття до управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області. Згідно поштових повідомлень телеграми направлені на адреси позивача у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 були вручені особисто позивачу (том II а. с. 79, 80).
22.01.2013 року о 16:10 в телефонному режимі ОСОБА_4 був повідомлений про те, що наказом МВС України від 29.12.2012 року N 1173 о/с йому не продовжено термін перебування на службі в органах внутрішніх справ України та від 17.01.2013 року N 31 о/с про його звільнення у відставку про що було складено відповідний акт (том II а. с. 82).
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Спірні відносини публічної служби з приводу прийняття громадян на службу в органи внутрішніх справ, її проходження та звільнення з неї врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.91 року за N 114 (далі - Положення).
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про міліцію" права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону. У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. В областях, містах, районах міліцією, крім транспортної, керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті, начальники міських і районних відділів (управлінь) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті.
Положеннями ст. 16 Закону України "Про міліцію" визначено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання.
Згідно з ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 7 й 8 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ, зокрема генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років.
Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - безпосередньо Міністром внутрішніх справ України.
Судом першої інстанції встановлено, що рапорт про продовження строку служби в органах внутрішніх справ позивач не подавав і до керівництва із вказаним рапортом не звертався, в матеріалах справи відсутнє та позивачем не надано доказів існування рішення (наказу, розпорядження) про залишення на службі генерал-майора міліції ОСОБА_4 виданого Міністром внутрішніх справ України.
Відповідно до пп. "а" п. 65 Положення особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
Враховуючи те, що позивач не має військового звання, а має лише спеціальне звання "генерал-майора міліції", звільняючи позивача зі служби в органах внутрішніх справ України у 55-річному віці в відставку за віком відповідно до пп. "а" п. 65 Положення, з урахуванням п. 7 Положення, відповідачі діяли в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушували права та законні інтереси позивача, оскільки Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач надав суду на підтвердження перебування на лікарняному на момент звільнення виписні епікризи видані міською клінічною лікарнею N 9 ім. проф. Мінакова А. І., N 10420, в якому міститься інформація, в тому числі щодо знаходження на стаціонарному лікуванні з 17.12.2012 року по 14.01.2013 рік N 2082 (том I а. с. 11 - 12), в якому міститься інформація, в тому числі щодо знаходження на стаціонарному лікуванні з 18.02.2013 року по 15.03.2013 рік (том І а. с. 7 - 8), а також виписку з історії хвороби N 527 в якій міститься інформація, в тому числі щодо надходження позивача до лікарні 15.01.2013 року та виписки з лікарні 15.02.2013 року (том І а. с. 9 - 10).
З урахуванням Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджену наказом Мінохорони здоров'я України 13.11.2011 року за N 455 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 року за N 1005/6196), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що тимчасова непрацездатність позивача не підтверджена належним чином оформленим листком непрацездатності.
Щодо висновків суду апеляційної інстанції про не проведення атестації позивача перед його звільненням, то такі спростовуються вимогами абз. 3 п. 1.4 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України N 181 від 22.03.2005 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.05.2005 року за N 559/10839, де прямо зазначено, що у випадку звільнення за віком атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу не проводиться.
Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних наказів та, як наслідок, поновлення позивача на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу.
Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з рішення суду першої інстанції вбачається, що при його ухваленні, суд не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, та воно ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 222, 223, 226, 230, 231 КАС України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі N 815/3098/13-а скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року в даній справі залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді:
І. Я. Олендер
В. І. Бутенко
Т. О. Лиска