ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
16.12.2014 N 826/16256/14
Про визнання протиправним та скасування рішення
від 29.07.2014 N 34
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Літвінової А. В., суддів - Кротюка О. В. та Мазур А. С., при секретарі судового засідання - Давиденко Л. В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва про визнання протиправним та скасування рішення від 29.07.2014 N 34.
Обставини справи:
Міністерство екології та природних ресурсів України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 29.07.2014 N 34.
Позовні вимоги мотивовано безпідставним твердженням відповідача щодо невідповідності природоохоронного законодавства вимогам Конвенції МАРПОЛ 1973 року та Конвенції 1965 року, оскільки приписи наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99 N 204 повністю відповідали принципам регуляторної політики в частині адекватності, збалансованості та ефективності.
Відповідач проти позову заперечив з огляду на правомірність та обґрунтованість рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 29.07.2014 N 34.
Розгляд справи здійснено в письмовому провадженні відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:
Рішенням Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 29.07.2014 N 34 запропоновано Міністерству екології та природних ресурсів України внести зміни до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99 N 204 "Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць" та виключити з його редакції абзац п'ятий підпункту 4.3.2 пункту 4.3 розділу 4, абзац другий підпункту 4.3.3 пункту 4.3 розділу 4 та додаток 5 до цього пункту.
За наслідками оскарження Міністерством екології та природних ресурсів України цього рішення до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України згідно із приписами статті 29 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" у задоволенні скарги було відмовлено, а Міністерством екології та природних ресурсів України своїм наказом від 09.10.2014 N 309 "Про внесення змін до наказу Мінекобезпеки від 08.09.99 N 204" виключено абзац п'ятий підпункту 4.3.2 пункту 4.3 розділу 4, абзац другий підпункту 4.3.3 пункту 4.3 розділу 4 та додаток 5 до цього пункту Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць.
Проте вважаючи, що вимоги Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, які були викладені в рішенні від 29.07.2014 N 34 є необґрунтованими та безпідставними, Міністерство екології та природних ресурсів України звернулось до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно із приписами статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі за текстом - Закон) державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Статтею 27 Закону визначено, що уповноважений орган має право здійснювати експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади на відповідність цих актів вимогам статей 4, 5, 8 - 13 цього Закону.
Підставами для проведення експертизи регуляторних актів уповноваженим органом є, зокрема, відповідне звернення фізичних та/або юридичних осіб, їх об'єднань, а також консультативно-дорадчих органів, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання; аналіз уповноваженим органом звітів про відстеження результативності регуляторних актів.
У разі виявлення в регуляторних актах або в діях органів, зазначених у частині першій цієї статті, порушень вимог статей 4, 5, 8 - 13 цього Закону уповноважений орган приймає рішення про необхідність усунення виявлених порушень принципів державної регуляторної політики органом, що прийняв цей акт.
Відповідно до статті 28 Закону рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики підлягає виконанню органом виконавчої влади, щодо регуляторного акта якого було прийнято це рішення, у двомісячний строк з дня прийняття такого рішення.
Виконання органами виконавчої влади рішень уповноваженого органу передбачає підготовку проекту акта про внесення змін до регуляторного акта, щодо якого було прийнято рішення, або про визнання цього регуляторного акта таким, що втратив чинність.
Якщо рішення про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики прийнято щодо регуляторного акта, зареєстрованого в органі юстиції, уповноважений орган не пізніше трьох робочих днів з дня зупинення дії регуляторного акта або окремих його положень надсилає повідомлення про зупинення дії до органу юстиції, який зареєстрував відповідний регуляторний акт.
Орган юстиції не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання повідомлення уповноваженого органу скасовує прийняте ним рішення про державну реєстрацію регуляторного акта, дію якого або окремих його положень було зупинено, і повідомляє про це уповноважений орган та орган виконавчої влади, що прийняв цей регуляторний акт.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для проведення експертизи Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99 N 204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.11.99 за N 787/4080 (далі за текстом - Положення), стали звернення Європейської бізнес асоціації від 24.06.2014 N 65/2014/17, товариства з обмеженою відповідальністю "СІС Панді Сервісіз (Юкрейн) Лімітед" від 23.06.2014 N 98 та Федерації роботодавців транспорту України від 24.06.2014 N 5-258/14 та від 17.07.2014 N 5-282/14.
При цьому результатом таких звернень стало неповне, на думку заявників, виконання Міністерством екології та природних ресурсів України попередніх рішень Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 30.04.2014 N 28 та N 29 "Про необхідність усунення Міністерством екології та природних ресурсів України порушень принципів державної регуляторної політики згідно із вимогами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Перевіряючи оскаржуване рішення на предмет його відповідності частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено порушення процедури прийняття Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва рішення від 29.07.2014 N 34.
Аналізуючи оскаржуване рішення на предмет його обґрунтованості, колегія суддів наголошує на наступному.
Спірними абзацом п'ятим підпункту 4.3.2 пункту 4.3 розділу 4 та абзацом другим підпункту 4.3.3 пункту 4.3 розділу 4 Положення передбачалось:
"4.3.2. Під час контролю судна держекоінспектор самостійно або разом з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (далі - ДФІ) або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та спільно з капітаном (або іншою особою командного складу) проводять:
- відповідну перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України.
4.3.3. При огляді судна держекоінспектор самостійно або спільно з уповноваженим ДФІ або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю повинен перевірити наявність і оформленість відповідним чином таких документів:
- суднової екологічної декларації (додаток 5)"
За посиланням відповідача, зазначені приписи Положення порушують такі обов'язкові принципи державної регуляторної політики, передбачені статтею 4 Закону, як:
адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави.
Так, відповідно до Декларації про державний суверенітет України 1990 року, частини другої статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" в Україні міжнародне право, яке набрало чинності в установленому порядку, превалює над національного законодавством.
Пунктом 2.1 Конвенції про полегшення морського міжнародного судноплавства 1965 року визначено, що державна влада не вимагає для залишення у себе при прибутті або відправленні суден, до яких ця Конвенція відноситься, яких-небудь інших документів крім тих, які вказані в цьому розділі.
Цими документами є:
- загальна декларація;
- декларація про вантаж;
- декларація про суднові припаси;
- декларація про особисті речі команди судна;
- суднова роль;
- список пасажирів;
- документ, що запропонований Всесвітньою поштовою конвенцією;
- морська санітарна декларація.
Водночас, в супереч вищезазначеному, підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 Розділу 4 Положення передбачено, що при огляді судна держекоінспектор самостійно або спільно з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю повинен перевірити наявність і оформленість відповідним чином певних документів, зокрема, суднової екологічної декларації.
Даним Положенням також затверджено форму даної декларації (додаток 5 до Положення). Згідно з пунктом 4 форми, для відкачки зазначеного у ній об'єму баласту необхідно отримати відповідний дозвіл Держекоінспекції України.
Держекоінспекція України дозволяє відкачку баласту виключно за результатами експрес-аналізу вмісту баласту на наявність забруднюючих речовин, тобто у разі, якщо показники його забрудненості не перевищують нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у внутрішніх морських водах та територіальному морі.
Відповідні нормативи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.96 N 269 "Про затвердження Правил охорони внутрішніх вод та територіального моря від забруднення та засмічення".
Окрім того, Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 року (далі - Конвенція МАРПОЛ 73/78) поділяє баласт на чистий, забруднений та ізольований.
Виходячи з положень Конвенції МАРПОЛ 73/78, під "ізольованим баластом" розуміється "баластна вода, прийнята в танк, який повністю відокремлений від вантажної та паливної систем та призначена для постійного перевезення баласту або для перевезення баласту та вантажів, які не є нафтою або отруйними речовинами, які визначені в Додатках до цієї Конвенції".
Крім того, Конвенція МАРПОЛ 73/78 визначає, що чистий та ізольований баласт не підлягають контролю, а його скид в будь-яких районах не заборонений.
Разом з цим, виходячи з інформації, викладеної у вищезазначених зверненнях громадськості, кожне судно, яке проходить Боспорську протоколу (Туреччину) та прямує до портів Чорноморського басейну для здійснення вантажних операцій, здійснює заміну ізольованого баласту у Чорному морі, про що капітан робить відмітку у судновому журналі, а старший механік судна заповнює спеціальну форму про заміну баласту. У цій формі, серед іншого, зазначаються координати точки, де відбувалася заміна ізольованого баласту.
Отже, ізольований баласт судно приймає у відкритому морі і ця вода є екологічно чистою в порівнянні з показниками води в акваторії морських портів України. Ізольований судновий баласт закачується у баластні суднові танки, які спеціально призначені для цієї операції і не використовуються в інших цілях.
Тому виділення ізольованого баласту в окрему процедуру аналізу баластних вод, а також наявність у наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99, N 204 "Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць" положень, що зобов'язують капітана судна подавати суднову екологічну декларацію, зміст якої наділяє екоінспектора правом заборонити відкачку баластної води, суперечить міжнародному та національному законодавству, а також політиці Уряду, спрямованої на дерегуляцію господарської діяльності.
Окрім того, необхідно зазначити, що відсутність у капітана судна фактично вигаданої Міністерством екології та природних ресурсів України суднової екологічної декларації надає контролюючому органу право притягнути капітана судна до відповідної адміністративної відповідальності.
Отже, у Положенні наявні норми, що зобов'язують подавати суднову екологічну декларацію, проте які не передбачені жодним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, які регулюють суспільні відносини у відповідній сфері.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірні норми Положення порушують вимоги статті 5 Закону, відповідно до якої, складовими забезпечення здійснення державної регуляторної політики є, зокрема, недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти.
Також, колегія суддів звертає увагу, що юридична дія оскаржуваного рішення фактично вичерпалася через його виконання позивачем шляхом приведення приписів Положення природоохоронному законодавству та міжнародних конвенцій (видання наказу від 09.10.2014 N 309 "Про внесення змін до наказу Мінекобезпеки від 08.09.99 N 204").
За таким обставин, колегією суддів не встановлено протиправності дій відповідача із прийняття рішення від 29.07.2014 N 34 про необхідність усунення Міністерством екології та природних ресурсів України порушень принципів державної регуляторної політики згідно із вимогами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 122 та 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
В задоволенні позову відмовити повістю.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя: А. В. Літвінова
Суддя: О. В. Кротюк
Суддя: А. С. Мазур