КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
16.12.2014 р.
Справа N 826/6625/14
Щодо визнання незаконною та скасування
постанови від 14.11.2013 N 453
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого - судді Безименної Н. В., суддів - Аліменка В. О. та Кучми А. Ю., при секретарі - Авраменко М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року (Постанова N 826/6625/14) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" до Національного банку України, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та скасування постанови від 14.11.2013 N 453 в частині, встановила:
У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерформ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд визнати незаконною та такою, що суперечить нормативно-правовому акту вищої сили постанову правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті" в частині вказаних у пункті 8 цієї постанови слів "набирає чинності з 20 листопада 2013 року та"; скасувати державну реєстрацію від 15 листопада 2013 року за N 1951/24483 в Міністерстві юстиції України постанови правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вулиця Городецького, 13).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року (Постанова N 826/6625/14) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що позивач просить визнати незаконною та такою, що суперечить нормативно-правовому акту вищої сили постанову правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453, при цьому, якій саме нормі якого нормативно-правового акта вищої юридичної сили не відповідає акт, який оскаржується, і в чому саме виявляється ця невідповідність позивачем не зазначено, а тому дана позовна вимога задоволенню не підлягає. В свою чергу, вимога про скасування державної реєстрації від 15 листопада 2013 року за N 1951/24483 в Міністерстві юстиції України постанови правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453, як похідна від попередньої, також не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. На думку апелянта, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивач зазначає, що відповідач не дотримався приписів чинного законодавства, оскільки 14.11.2013 прийняв оскаржувану постанову та зазначив, що вона набуває чинності через 6 днів після її прийняття, а не через 10 днів після державної реєстрації, як зазначено в Указі Президента від 03.10.92 N 493/92. Також, відповідач в супереч вимог чинного законодавства не подав доказів проведення засідання правління НБУ при прийнятті оскаржуваного нормативно-правового акту та доказів голосування членами правління НБУ за прийняття оскарженого нормативно-правового акта.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 листопада 2013 року за N 1951/24483, затверджено зміни строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті. Пунктом 8 встановлено, що постанова набирає чинності з 20 листопада 2013 року та діє до 17 травня 2014 року.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду першої інстанції, позивачем зазначено, що за результатом позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерформ" з питань дотримання вимог валютного законодавства по контракту N PT-IF/09-17/2011 від 28 вересня 2011 року, контракту N PT-IF/20-12/2011 від 20 грудня 2011 року та по контракту за період з 01 листопада 2013 року по 25 березня 2014 року встановлено порушення статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року N 185-94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", із змінами та доповненнями, внесеними постановою Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453. Відповідно, податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Обухівському ГУ Міндоходів у місті Києві від 14 травня 2014 року N 00000052206/1209 ТОВ "Інтерформ" нараховано пеню у розмірі 807079,58 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.
Згідно ч. 4 ст. 2 вказаного Закону Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Саме реалізуючи надане приведеною статтею право, правлінням Національного банку України 14.11.2013 прийнято постанову N 453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті".
Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Так, статтею 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" встановлено, що регуляторні акти, прийняті, зокрема, Національним банком України, офіційно оприлюднюються в "Офіційному віснику" та у газеті "Урядовий кур'єр" не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.
В свою чергу, Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" встановлено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Відповідно до вказаного Указу Президента України наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року N 34/5 затверджено Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, відповідно до пункту 5.4 якого нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не встановлено самими актами, але не раніше дня їх офіційного опублікування.
З матеріалів справи, а саме згідно листа Міністерства юстиції України від 28 листопада 2013 року N 102-34/454, вбачається, що постанову правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті" внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів 18 листопада 2013 року за кодом 70090/2013.
Після чого 19 листопада 2013 року оскаржувану Постанову N 453 опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр".
Більш того, колегія суддів звертає увагу, що в пункті 8 оскаржуваної постанови N 453 зазначається, що вона набирає чинності з 20 листопада 2013 року, що повністю відповідає вимогам Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року N 493/92.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції протиправно керувався Порядком подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, оскільки, на думку позивача, вказаний Порядок не є актом, що визначає строки набуття чинності нормативно-правовими актами, так як він визначає лише процедуру підготовки та подання цих актів, а також єдиний механізм їх розгляду з огляду на наступне.
Більш того, доводи апелянта про те, що застосуванню підлягає лише Указ Президента України від 03 жовтня 1992 року N 493/92, а не інші акти, також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови Окружного адміністративного суду м. Києва вбачається, що саме на цей Указ посилався суд, зазначаючи, що Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року N 493/92 встановлено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. А оскільки в пункті 8 оскаржуваної постанови Національного банку України N 453 зазначається, що вона набирає чинності з 20 листопада 2013 року, то така постанова повністю відповідає вимогам Указу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивача про протиправність визначення в пункті 8 дати набрання чинності нормативно-правовим актом є необґрунтованими, а постанова Національного банку України N 453 відповідає вимогам чинного законодавства.
Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що відповідач в супереч вимог чинного законодавства не подав протоколу проведення засідання правління НБУ при прийнятті оскаржуваного нормативно-правового акту, оскільки, як сам зазначив позивач, на момент прийняття оскаржуваної постанови не існувало регламенту, яким би були встановлені такі вимоги до відповідача.
Посилання апелянта на відсутність погодження з Міністерством інфраструктури України не підтверджується матеріалами справи. Натомість у справі міститься факсограма такого погодження, що спростовує дані аргументи позивача.
Також, апелянт посилається на те, що пунктом 1 постанови Національного банку України від 14.05.2013 N 163 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті" на період з 20.05.2013 по 19.11.2013 (тобто на шість місяців) запроваджено правило про те, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Тому, прийняття оскаржуваної постанови і введення її в дію з 20.11.2013 і до 17.05.2014 свідчить про те, що відповідач запровадив інші строки розрахунків, що визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", що не перевищують шість місяців. Вказане не суперечить приписам частини четвертої статті 2 цього ж Закону, згідно якої Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Колегія суддів не бере до уваги такі доводи апелянта та звертає увагу, що позивачем оскаржується постанова Національного банку України N 453 саме в частині вказаних у пункті 8 цієї постанови слів "набирає чинності з 20 листопада 2013 року та".
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивача про необхідність виклику свідків та призначення експертизи, дослідження висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України щодо відповідності нормативно-правового акта положенням Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини є необґрунтованими, оскільки не є предметом доказування правомірність зміни строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті.
Таким чином, дійшовши висновку про правомірність пункту 8 постанови Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453, вимога про скасування державної реєстрації від 15 листопада 2013 року за N 1951/24483 в Міністерстві юстиції України постанови правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року N 453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті" також не підлягає задоволенню, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.
Відповідно до частини другої статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 27.10.2011 N 1901/11/13-11 заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вимога апеляційної скарги про скасування прокольної ухвали від 28 лютого 2014 року про повернення заяви не підлягає задоволенню, оскільки позивач не був позбавлений права після повернення судом уточнюючого позову подати його до суду, чого зі слів представника позивача зроблено не було, отже уточнені позовні вимоги про визнання нечинним, незаконним та таким, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, пункт 5.4 розділу V Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року N 34/5 (в редакції наказу від 15.05.2013 N 883/5), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2005 N 381/10661, не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому відповідно до ч. 4 ст. 195 КАС України не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року (Постанова N 826/6625/14) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 19 грудня 2014 року
Головуючий, суддя: Н. В. Безименна
Судді:
В. О. Аліменко
А. Ю. Кучма