ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
17.06.2016 р.
Справа N 826/20495/15
Щодо оскарження нормативно-правового акта в частині
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Кузьменка В. А., суддів: Арсірія Р. О., Огурцова О. П., за участю секретаря - Калужського Д. О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: 1. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 2. Міністерства інфраструктури України третя особа ОСОБА_3 про оскарження нормативно-правового акта в частині.
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі по тексту - відповідач 1), за участю третьої особи - ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа 1, ОСОБА_3), в якому просить визнати невідповідним правовому акту вищої юридичної сили та нечинним з моменту прийняття пункт 6 Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом від 09 жовтня 2006 року N 329, в частині слів (підпункт 6.2) "Крім штрафу, пасажир повинен сплатити вартість проїзду."; (підпункт 6.3) "начальником трамвайно-тролейбусного управління, начальниками трамвайного чи тролейбусного депо, начальниками служб руху і районі руху трамвайно-тролейбусних управлінь"; (підпункт 6.4) "При стягненні штрафів порушникам видаються квитанції встановленого зразка".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі N 826/20495/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до попереднього судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2016 року залучено до участі в адміністративній справі Міністерство інфраструктури України в якості співвідповідача, виключивши його зі складу третіх осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2016 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 13 квітня 2016 року представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечили; представник третьої особи позовні вимоги підтримав, позивач до суду не прибув, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття позивача, беручи до уваги клопотання останнього про розгляд справи за його відсутності, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 13 квітня 2016 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив:
Пунктом 6 Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09 жовтня 2006 року N 329 встановлено "Контроль оплати проїзду пасажирами та їх відповідальність", зокрема:
Перевірка наявності проїзних документів у пасажирів проводиться під час руху транспортного засобу.
Порушення даних Правил (безквитковий проїзд, а також безоплатне провезення пасажиром дитини віком від 7 до 16 років або неоплаченого багажу) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу згідно з чинним законодавством.
Крім штрафу, пасажир повинен сплатити вартість проїзду.
Штрафи за порушення даних Правил накладаються начальником трамвайно-тролейбусного управління, начальниками трамвайного чи тролейбусного депо, начальниками служб руху і районів руху трамвайно-тролейбусних управлінь, а також контролерами трамвайно-тролейбусних управлінь і стягуються на місці.
При стягненні штрафів порушникам видаються квитанції встановленого зразка, бланки яких належать до документів суворої фінансової звітності.
У разі відмови пасажира сплатити штраф він може бути висаджений на найближчій зупинці, а у разі злісної непокори - доставлений до найближчого органу внутрішніх справ для вжиття заходів відповідно до чинного законодавства.
Пасажир з багажем, забороненим для перевезення, підлягає висадці на найближчій зупинці.
За псування трамвайного вагона (тролейбуса) або їх устаткування пасажири несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Позивач вважає вказаний пункт протиправним в частині слів (підпункт 6.2) "Крім штрафу, пасажир повинен сплатити вартість проїзду."; (підпункт 6.3) "начальником трамвайно-тролейбусного управління, начальниками трамвайного чи тролейбусного депо, начальниками служб руху і районі руху трамвайно-тролейбусних управлінь"; (підпункт 6.4) "При стягненні штрафів порушниками видаються квитанції встановленого зразка" та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Відповідач 1 надав письмове заперечення проти позову, в якому зазначив про відповідність Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09 жовтня 2006 року N 329, правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідач 2 та третя особа письмових заперечень та пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.
Зі змісту Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09 жовтня 2006 року N 329 (далі по тексту - Правила), вбачається, що вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов'язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг.
Суд встановив, що позивач може бути пасажиром міського електротранспорту, на якого може бути поширена дія оскаржуваних норм Правил, відповідно, набувши повну цивільну дієздатність, ОСОБА_1 є суб'єктом відносин, на які поширюється дія Правил, та має право оскаржити такі Правила у встановленому порядку.
Оцінюючи оскаржувані норми Правил на предмет їх законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили, колегія суддів керується наступним.
Правила прийняті відповідно до Закону України "Про міський електричний транспорт" та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1735 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом".
Підпунктом 6.2 пункту 6 Правил визначено, що порушення даних Правил (безквитковий проїзд, а також безоплатне провезення пасажиром дитини віком від 7 до 16 років або неоплаченого багажу) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу згідно з чинним законодавством. Крім штрафу, пасажир повинен сплатити вартість проїзду.
Щодо посилань позивача на протиправність вказаного пункту в частині слів "Крім штрафу, пасажир повинен сплатити вартість проїзду", з огляду на те, що особа, яку вже притягнуто до відповідальності не має сплачувати за проїзд, оскільки її вже притягнуто до відповідальності за неоплачений проїзд, суд керується наступним.
Відповідно до частини другої статті 908 Цивільного кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 910 Цивільного кодексу України, за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
Статтею 4 Закону України "Про міський електричний транспорт" передбачено, що оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством.
Відповідно до підпункту 5.5 Правил встановлено, що пасажири зобов'язані:
мати при собі документи, які засвідчують право на проїзд та провезення багажу в трамваї, тролейбусі, завчасно придбавши такі документи поза рухомим складом (у касах підприємств або в інших юридичних та фізичних осіб, які їх реалізують на основі угод з цими підприємствами: кіосках "Укрпошта", "Міськдовідка" тощо), а також, абонементні талони та разові квитки безпосередньо в рухомому складі в кондукторів чи водіїв під час зупинки;
сплатити свій проїзд, закомпостувавши абонементний талон або придбавши разовий квиток у кондуктора чи водія.
У свою чергу відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що оплата вартості проїзду у міському електричному транспорті згідно з публічним договором не є видом юридичної відповідальності, суд приходить до висновку про відповідність пункту 6.2 Правил вимогам Кодексу України про адміністративні порушення.
Щодо посилань позивача на протиправність підпункту 6.3 пункту 6 Правил в частині слів "начальником трамвайно-тролейбусного управління, начальниками трамвайного чи тролейбусного депо, начальниками служб руху і районі руху трамвайно-тролейбусних управлінь", з огляду на те, що штрафи за порушення Правил повинні накладатись органами внутрішніх справ (Національною поліцією), відповідно до статті 135 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд керується наступним.
Відповідно до підпункту 6.3 пункту 6 Правил штрафи за порушення даних Правил накладаються начальником трамвайно-тролейбусного управління, начальниками трамвайного чи тролейбусного депо, начальниками служб руху і районів руху трамвайно-тролейбусних управлінь, а також контролерами трамвайно-тролейбусних управлінь і стягуються на місці.
Пунктом 32 Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджених постановою Кабінету Міністрів. України від 23 грудня 2004 року N 1735, встановлено, що справляння плати за проїзд та контроль оплати цього проїзду здійснюється перевізником.
Відповідно до пункту 33 Правил надання послуг безквитковий проїзд пасажира (несплата проїзду протягом однієї або більше зупинок або відсутність документа, що дає право на пільговий проїзд) тягне за собою адміністративну відповідальність згідно із законодавством.
Розмір адміністративної відповідальності за безквитковий проїзд пасажира визначається статтею 135 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Коло осіб, уповноважених накладати штрафи за безоплатний проїзд в міському електротранспорті, визначено статтею 229 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема, від імені органів електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що пункт 6.3 Правил відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні порушення, Закону України "Про міський електричний транспорт" та постанові Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1735 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом".
Щодо позовних вимог про визнання невідповідним правовому акту вищої юридичної сили та нечинним з моменту прийняття пункт 6.4 Правил в частині слів "При стягненні штрафів порушниками видаються квитанції встановленого зразка", суд керується наступним.
Відповідно до абзацу першого підпункту 6.4 пункту 6 Правил при стягненні штрафів порушникам видаються квитанції встановленого зразка, бланки яких належать до документів суворої фінансової звітності.
У свою чергу відповідно до статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф є одним із видів адміністративного стягнення.
Згідно з частиною першою статті 309 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при стягненні штрафу відповідно до статті 258 цього Кодексу на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка.
Аналогічні положення передбачені пунктом 33 Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1735.
Наведене вказує, що пункт 6.4 Правил відповідає нормам Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 нормативно не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних норм Правил з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,постановив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя В. А. Кузьменко
Судді:
Р. О. Арсірій
О. П. Огурцов