ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
13.07.2016 N 826/6793/13-а
Щодо визнання нечинною постанови
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: головуючого, судді - Качура І. А., суддів: Данилишина В. М., Келеберди В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною постанови, встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), в якій просив:
- визнати нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства".
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна постанова прийнята з порушенням встановленого порядку без погодження та врахування заявлених розбіжностей заінтересованими органами, без проведення аналізу регуляторного впливу та громадського обговорення всупереч вимогам діючого законодавства; з перевищенням наданих відповідачу повноважень; спірна постанова встановлює норми не передбачені нормативно - правовими актами вищої юридичної сили, що у своїй сукупності свідчить про протиправність постанови від 04.03.2013 N 231 та наявність правових підстав для її скасування у судовому порядку.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості за безпідставності. В судове засідання явки повноважного представника не скерував, про дату, час і місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.
Фактичні обставини справи свідчать, що 04 березня 2013 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства". Вказаною постановою затверджено Порядок проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства.
Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства", вказуючи на грубі порушення приписів чинного законодавства, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Поряд з цим частиною 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У пункті 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Згідно частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відтак, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права та інтереси особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.
За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України N 9-зп від 25 грудня 1997 року, будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Аналізуючи вищенаведені норми закону, вбачається, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача, а також встановити обов'язок органу влади вчинити певну дію.
В розрізі наведеного, суд звертає увагу на наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2013 року (Постанова N 826/6080/13-а) залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року по справі N 826/6080/13-а (Ухвала N 826/6080/13-а) за у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і скасування постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231, у задоволенні позову відмовлено.
Однак Вищим адміністративним судом України від 29.07.2015 (Постанова N К/800/62987/13) по справі N 826/6080/13-а касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства".
Таким чином, станом на момент розгляду справи 826/6793/13-а постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства" визнана протиправною та скасована у судовому порядку, а отже наразі рішення суб'єкта владних повноважень, що було предметом судового розгляду по справі 826/6793/13-а відсутнє, що у свою чергу унеможливлює вирішення судом питання щодо його правомірності.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя І. А. Качур
Судді:
В. І. Келеберда
В. М. Данилишин