Матеріальна відповідальність працівників
Питання матеріальної відповідальності регулюється Главою IX Кодексу законів про працю України. Згідно ч. 1 ст. 130 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Частиною 2 ст. 130 Кодексу законів про працю України передбачено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Законодавством визначено два види матеріальної відповідальності працівника, це:
обмежена матеріальна відповідальність.
повна матеріальна відповідальність.
Обмежену матеріальну відповідальність працівники несуть:
працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.
Відповідно до статті 134 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;
шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Слід зазначити, що тягар доведення наявності підстав й умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органу (ст. 138 Кодексу законів про працю України)
Відповідно до положень ст. 135-1 Кодексу законів про працю України, договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені з особами, що досягли 18 років, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуваннями у процесі виробництва переданих їм цінностей, якщо такі посади чи роботи містяться у Переліку посад і робіт, що заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення, використання в процесі виробництва затвердженого постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з праці і соціальних питань № 447/24 від 28.12.1977 р.
Як відзначило Мінпраці у своєму Листі № 312/13/166-10 від 12.10.2010 р., договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може бути укладений з працівником за дотримання одночасно двох умов:
наявність займаної працівником посади або виконуваної роботи у Переліку;
виконання покладених обов’язків має бути фактично пов’язане із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуваннями у процесі виробництва переданих цінностей.
Наявність у Переліку посади, на яку приймається співробітник, не дає роботодавцю права укладати з такою особою договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, якщо до фактично виконуваних обов’язків не входять обов’язки, зазначені у ст. 135-1 Кодексу законів про працю України.
Повна колективна матеріальна відповідальність застосовується у випадку, коли роботи, пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей здійснюються спільно працівниками так, що неможливо визначити та розмежувати матеріальну відповідальність та укласти з кожним з них договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
Перелік робіт, при виконання яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затверджений Наказом Мінпраці України № 43 від 12.05.1996 та включає роботи, пов’язані з:
виконанням касових операцій; прийманням від населення усіх видів платежів та виплатою грошей не через касу;
прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням, видачею матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах, холодильниках, харчоблоках, сховищах, на заготівельних (приймальних) пунктах, товарних і товарно-перевалочних дільницях, у камерах схову, коморах і роздягальнях, з екіпіровкою пасажирських суден, вагонів і літаків; прийманням від населення предметів культурно-побутового призначення та інших матеріальних цінностей на схов, у ремонт і для виконання інших операцій, пов’язаних із виготовленням, відновленням або покращенням якості цих предметів (цінностей), їхнім сховом та виконанням інших операцій з ними, з видачею напрокат населенню предметів культурно-побутового призначення; продажем (видачею) товарів (продукції), їх підготовкою до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації);
прийманням та обробкою для доставки (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних та грошових цінностей, їхньою доставкою (супроводженням), видачею (здачею); виготовленням (складанням, монтажем, регулюванням) та ремонтом машин, механізмів,
електронної техніки та радіоапаратури, електромеханічних і радіотехнічних приладів, систем, а також виготовленням їх деталей та запасних частин; роботами, що виконуються майстернями побутового обслуговування, ательє тощо
виконанням операцій із закупівлі, продажу, обміну, перевезення, доставки, пересилання, зберігання, сортування, пакування, обробки або використання в процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння синтетичного корунду та виробів з нього, а також валютних операцій; прийманням у цехах, зберіганням, обробкою та передачею на виробництво скляної тари
виготовленням, зберіганням, транспортуванням, відбиранням, рахуванням, упаковкою та видачею грошових знаків, цінних паперів, їх напівфабрикатів, а також усіх видів бланків цінних паперів, документів суворого обліку, знаків поштової оплати та матеріалів, які використовуються при їх виготовленні; виготовленням та зберіганням усіх видів квитків, талонів, абонементів (включаючи абонементи та талони на видачу їжі підприємствам громадського харчування) та інших знаків, призначених для розрахунків населення за послуги; вирощуванням, годівлею, утриманням і розведенням сільськогосподарських тварин;
роботи, пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою; переробкою сировини, виготовленням або комплектуванням готових виробів.
Порядок укладення договору про колективну (бригадну) відповідальність регулюється ст. 135-2 Кодексу законів про працю України.
Як і у випадку індивідуальної матеріальної відповідальності, умови колективної (бригадної) відповідальності визначаються письмовим договором, укладеним між підприємством та всіма членами колективу (бригади) на підставі типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.
Необхідною умовою укладання договору про колективну матеріальну відповідальність є погодження його з профспілковим комітетом установи чи організації (зокрема стосовно об’єктивної необхідності застосування саме даної форми відповідальності) та створення працівникам, які беруть на себе відповідальність за збереження відповідних матеріальних цінностей, необхідних умов для нормальної роботи й забезпечення повного збереження переданих їм цінностей.
Саме тому укладення договорів про матеріальну відповідальність є досить важливим питанням при оформлені трудових відносин з працівниками.
Анастасія Сметаняк,
юрист АФ «Контракти-Аудит»