КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Про порядок застосування окремих
норм законодавства про відпустки
Про право державних службовців на
щорічну додаткову відпустку
За статтею 51 Закону України від 10.12.2015 p. № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889), що набрав чинності з 1 травня 2016 р., за кожний рік державної служби за досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270 (далі - Порядок).
Пунктом 3 Порядку передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Тобто, як і раніше, за новим Порядком виникнення в державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому тривалість невикористаних додаткових відпусток за стаж державної служби за минулі роки має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час.
Безпосередньо це передбачено також п. 8, 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, згідно з якими стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється в порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. За державними службовцями, які відповідно до ст. 35 Закону України від 16.12.93 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 52, ст. 490) набули права на додаткові оплачувані відпустки більшої тривалості, ніж передбачено ст. 58 Закону № 889, така тривалість додаткових-відпусток зберігається після набрання чинності цим Законом.
У подальшому тривалість відпустки за стаж державної служби має обчислюватися відповідно до норм чинного законодавства.
Якщо дата стажу 10 років державної служби припала на 20 березня 2016 р., то відповідно до законодавства, чинного на той час, державний службовець мав право після цієї дати на п'ять календарних днів додаткової відпустки. Оскільки після 1 травня 2016 р. тривалість додаткової відпустки за стаж служби 10 років становить шість календарних днів, він має право одержати ще один додатковий день відпустки.
Державний службовець, який уже має стаж служби, наприклад, вісім років, починаючи з 1 травня 2016 р. матиме право на чотири дні додаткової відпустки.
Згідно з п. 12 Порядку державному службовцю, який відповідно до ст. 35 Закону України від 16.12.93 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» за стаж державної служби 12 років набув права на отримання додаткової відпустки тривалістю дев'ять календарних днів (додатковий день надається після наступних двох років державної служби); 13 років - 11 календарних днів (додатковий день - після наступних трьох років державної служби); 14 років - набув права на отримання додаткової відпустки тривалістю 13 календарних днів (додатковий день - після наступних чотирьох років державної служби).
Тобто тривалість додаткової відпустки, якщо державний службовець має стаж служби 12 років, два роки лишатиметься незмінною становитиме дев'ять днів; право на 10 днів відпустки в нього виникне після 14 років стажу, на 11 днів - після 15 років стажу тощо.
Якщо на день набрання чинності Законом № 889 він уже має право на додаткову відпустку тривалістю 11 календарних днів за 13 років стажу державної служби, право на відпустку тривалістю 12 календарних днів він матиме лише через чотири роки, оскільки 12 днів такої відпустки за новим порядком надається за наявності стажу державної служби 16 років.
Щодо права родичів, які фактично
доглядають за дитиною, на відпустку
для догляду за дитиною до досягнення
нею трирічного віку
За частиною 1 ст. 18 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон) після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами на бажання жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів (ч. 7 ст. 179 КЗпП, ч. 3 от 18 Закону).
Згідно зі ст. 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки, або осіб, зазначених ч. 7 ст. 179 КЗпП, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (ч. 3 та 6 ст. 179 КЗпП) зараховуються до загального та безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
За частиною 4 ст. 20 Закону особам, зазначеним ч. 3 ст. 18 Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона стала до роботи (навчання) до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Отже, лише за умови надання довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона стала до роботи на повний робочий день, а також довідки органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері про припинення їй виплати допомоги по догляду за дитиною (якщо така допомога була призначена), гарантовано право батька дитини, бабусі чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, на отримання відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги).
Слід зазначити, що допомогу по догляду за дитиною скасовано з 1 липня 2014 р.
Особам, які на 30 червня 2014 р. мали право на одержання допомоги при народженні дитини в розмірі, встановленому на першу дитину, після досягнення дитиною двох років на наступні 12 місяців призначається щомісячна допомога в розмірі 130 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Після 1 липня 2014 р. призначається лише допомога при народженні дитини в розмірі 41280 грн - виплата цієї допомоги провадиться одноразово у сумі 10320 грн, решта суми допомоги виплачується впродовж наступних 36 місяців рівними частинами (ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»).
Якщо мати дітей перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, для надання такої відпустки батькові для догляду за дитиною в цей самий період підстав немає (немає довідки з місця роботи матері про те, що вона стала до роботи).
Із викладеного випливає, що право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, є похідним від права матері на таку відпустку, тобто мати може делегувати своє право на відпустку переліченим особам.
Якщо мати дитини працює і проживає за кордоном, на неї не поширюються норми Закону. Тобто права на відпустку на території України ця жінка не має, а тому відповідно не можуть мати права на цю відпустку і особи, перелічені ч. 3 ст. 18 Закону.
Також згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що провадиться суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тому, якщо мати дитини - приватний підприємець, вона не має права на будь-який вид відпусток, в тому числі і на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки не перебуває в трудових відносинах. Отже, відповідно відсутня підстава і для надання батьку дитини чи іншим родичам відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Про додаткову відпустку окремим
категоріям ветеранів війни
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон ) передбачено право учасників бойових дій , інвалідів війни, статус яких визнчений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За статтею 12 Закону щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна и частина становитиме не менш як 14 календарних днів.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 24 Закону).
Отже, саме щорічна відпустка підлягає поділу на частини та грошовій компенсації під час звільнення.
Види щорічних відпусток наведені п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону: щорічна основна відпустка (ст. 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни визначена ст. 16 розділу III Закону «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка, відпустка для підготовки та участі в змаганнях», тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз упродовж календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана в поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Право на неї працівник може реалізувати впродовж календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
Право працівників-сумісників на додаткову
соціальну відпустку, передбачену ст. 19
Закону України «Про відпустки»
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і. творчої праці укладенням трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. За цією нормою закону працівник, крім основного трудового договору, може укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.
Це узгоджується також зі ст. 56 КЗпП, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи,на умовах неповного робочого часу.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що підчас роботи на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну України від 28.06.93 р. № 43, зареєстрованим у Мін'юсті України 30.06.93 р. за № 76, передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.
Ураховуючи викладене і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право і на соціальні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підстав для ненадання працівникам сумісникам соціальної відпустки за ст. 19 Закону не вбачається.
"Праця i зарплата" N 38 (1002), 12 жовтня 2016 р.
Передплатний iндекс: 30214