КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Сектор режимів праці, відпочинку та норм праці
Надання відпустки і грошової компенсації
ПИТАННЯ: Чи може установа надати працівникові (вдівцю) - батьку дитини (2004 р. народж.) за його заявою 14 календарних днів щорічної основної відпустки, 10 календарних днів додаткової соціальної відпустки і за 10 календарних днів щорічної основної відпустки виплатити грошову компенсацію, не порушуючи Закону «Про відпустки»?
ВІДПОВІДЬ: За статтею 12 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон) щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості (наприклад, на один, два, три, чотири, п'ять календарних днів) за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.
Згідно зі ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 р. про оплачувані відпустки (ратифікована Законом України від 29.05.2001 р. № 2481-III (далі - Конвенція) розбивка щорічної оплачуваної відпустки на частини може бути дозволена компетентним органом або іншим відповідним органом у кожній країні. Якщо інше не передбачене угодою, яка стосується роботодавця і зацікавленої особи, що працює за наймом, і за умови, що тривалість роботи такої особи дає їй право на це, одна із таких частин відпустки складається принаймні з двох безперервних робочих тижнів.
Отже, основна безперервна частина відпустки тривалістю не менш як 14 календарних днів є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому ця частина відпустки необов'язково має бути першою її частиною.
Водночас ст. 12 Закону передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.
Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки ухвалює роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може погодитися, а може й не погодитися поділити відпустку так, як того хоче працівник, також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.
У разі поділу щорічної відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше від 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається така відпустка.
За частиною 3 ст. 2 Закону право на відпустки забезпечується:
- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом;
- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону на бажання працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не має бути менш ніж 24 календарних дні.
Статтею 4 Закону визначено види відпусток, які надаються працівникам, одним з яких є щорічні відпустки, що включає в себе:
- основну відпустку (ст. 6 Закону);
- додаткову відпустку за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону);
- додаткову відпустку за особливий характер праці (ст. 8 Закону);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Тобто, якщо загальна тривалість відпустки працівника, яка належить до виду щорічних відпусток, перевищує 24 календарних дні, він може скористатися правом на заміну певної кількості календарних днів, що перевищують 24 календарних дні, грошовою компенсацією.
Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника - 28 календарних днів (24 к. д. - щорічна основна відпустка і 4 к. д. - щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за чотири календарних дні він може одержати компенсацію.
Викладене узгоджується з нормами Конвенції, якими передбачено, що відпустка ні в якому разі не може становити менш, ніж три робочі тижні за один рік роботи (§ 3 ст. 3 Конвенції).
Кожний член організації, який ратифікував Конвенцію, може згодом у новій заяві повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про те, що він установлює більш тривалу відпустку, ніж та, яка була зазначена під час ратифікації (§ 4 ст. 3 Конвенції).
Слід звернути увагу, що мінімальна тривалість щорічної основної відпустки в Україні становить 24 календарних дні (ст. 6 Закону).
Угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку, визначену § 3 ст. 3 Конвенції, або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються (ст. 12 Конвенції).
Отже, враховуючи викладене, заміна частини щорічної відпустки (у наведеному випадку - 10 календарних днів) працівника, яка становить 24 календарних дні, є порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності.
Віталіна КОРКУШКО,
завідувач сектору
"Праця i зарплата" N 41 (1005), 09 листопада 2016 р.
Передплатний iндекс: 30214