ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
27.12.2016 р. N 826/26884/15

Про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії

Окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Качура І. А., суддів: Данилишина В. М., Келеберди В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРОХРАНСЕРВІС" до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент поліції охорони, Всеукраїнська громадська організація "Українська Федерація професіоналів безпеки" про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРОХРАНСЕРВІС" до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідач або КМУ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент поліції охорони (далі - Третя особа 1), Всеукраїнська громадська організація "Українська Федерація професіоналів безпеки" (далі - Третя особа 2), в якому просив:

- визнати незаконною та не чинною постанову КМУ N 937 від 11.11.2015 року;

- скасувати постанову КМУ N 937 від 11.11.2015 року;

- зобов'язати КМУ утриматися від видання у майбутньому подібних постанов, які визначатимуть перелік підприємств, охорона яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Закону України "Про охорону та охоронну діяльність" здійснює господарську діяльність на ринку надання послуг охорони державного та іншого майна у зв'язку з чим підприємством у встановленому законом порядку отримана ліцензія серії АВ N 594704 від 29.11.2011 р. 20 листопада 2015 року ТОВ "УКРОХРОНСЕРВІС" стало відомо, що на офіційному веб-порталі Кабінету Міністрів України оприлюднена постанова Кабінету Міністрів України N 937 від 11 листопада 2015 року "Питання забезпечення охорони об'єктів державної та інших форм власності", яка набрала чинності 18.11.2015 року та якою затверджено перелік об'єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна (незалежно від цільового призначення) яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

Позивач, вважає вказану постанову Кабінету Міністрів України не законною та такою що порушує його законні права та інтереси, у зв'язку з чим, на думку позивача, ця постанова підлягає скасуванню з дня її прийняття, оскільки: ТОВ "УКРОХРАНСЕРВИС", під час здійснення згідно господарської діяльності - "Діяльність приватних охоронних служб" на підставі приписів Закону України "Про охорону та охоронну діяльність", має право надавати послуг з охорони власності та громадян.

Позивач, у встановленому законом України порядку, подав заявку на участь у відкритих торгах (тендері) з закупівлі відокремленими підрозділами ДП "НЕК "Укренерго" за державні кошти послуги, пов'язані з особистою безпекою (80.10.11-00.00; охорона ПЛ) Оголошення про проведення процедури закупівлі за N 212991 від 15.10.2015 року було розміщено на офіційному веб-порталі Уповноваженого органу.

27.10.2015 року ТОВ "УКРОХРАНСЕРВИС" було сплачено "Забезпечення пропозиції конкурсних торгів на закупівлю: 80.10.1 Послуги, пов'язані з особистою безпекою" у сумі 41480 грн. Розкриття пропозицій повинно було відбутися 24 листопада 2015 року, однак, як вказує позивач, 24.11.2015 року ним було отримано факсимільне повідомлення від Заступника голови комітету з конкурсних торгів відокремленого підрозділу ДП "НЕК "Укренерго" про відміну торгів з підстав відсутності подальшої потреби у закупівлі.

На думку позивача, таке трактування відміни торгів, не відповідає дійсності, оскільки позивачу, як він вказує у позові, випадково стало відомо, що торги були скасовані на підставі вказівки ТВО Директора ДП "НЕК "Укренерго" за N 01/09-3/13770 від 23.11.2015 року, виданої у зв'язку з набуттям чинності постанови КМУ N 937 від 11 листопада 2015 року.

Вважає, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваної постанови порушуються його права на вільне зайняття підприємницькою діяльністю.

Крім того, позивач вказує у позові, що у відповідності до вимог чинного законодавства України, Відповідач повинен сприяти розвитку підприємництва, забезпечувати рівний розвиток всіх форм власності здійснювати заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції, вирішувати відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах) а також діяти виключно на підставі закону і у спосіб, якій законом передбачено, тобто шляхом знесення змін до закону.

Однак, на думку позивача, приймаючи постанову N 937 та затверджуючи перелік підприємств, Кабінет міністрів України, ігнорував приписи Закону України "Про здійснення державних закупівель" (Закон N 1197-VII), фактично примусив державні підприємства укладати договори з надання послуг охорони саме з органами поліції, чим фактично надав перевагу перед недержавними підприємствами, які мають рівне право надавати послуги охорони.

Також, у своєму позові позивач зазначив, що повноваження щодо здійснення послуг охорони на договірних засадах, передбачені Законом України "Про національну поліцію" (Закон N 580-VIII) лише у частині охорони фізичних осіб та об'єктів права приватної і комунальної власності, а тому, як вважає позивач, цим законом не передбачені повноваження поліції здійснювати охорону об'єктів державної власності на договірних основах, такі повноваження національна поліція може здійснювати у випадках, передбачених законом та іншими нормативними актами.

Тому, на думку позивача, Кабінет Міністрів України, не мав повноважень ультимативно визначати перелік об'єктів, які на договірній основі охоронятися лише підрозділами поліції, покладаючи своїм нормативним актом інші (додаткові) повноваження на підрозділи Національної Поліції, оскільки такі додаткові повноваження можуть бути покладені виключно законом.

Просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.04.2016 року до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Департамент поліції охорони, також залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнську громадську організацію "Українська Федерація професіоналів безпеки".

Під час розгляду справи представник позивача С. Т. М., який діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві, а також у письмових додаткових поясненнях до позову.

Представник відповідача Т. К. О., яка діє на підставі довіреності, під час розгляду справи позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила у їх задоволенні відмовити, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову.

Представник третьої особи Департаменту поліції охорони Б. О. Ф., яка діє на підставі довіреності, заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила у їх задоволенні відмовити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у письмових запереченнях проти позову.

Під час розгляду справи представники третьої особи Всеукраїнської громадської організації "Українська Федерація професіоналів безпеки" Б. В. З. та С. С. М., які діють на підставі довіреності, проти задоволення позовних вимог не заперечували, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у письмових поясненнях.

В судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з наданою суду копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А 01 N 592981 та копією відомостей з офіційного веб-порталу Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРОХРАНСЕРВІС" зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, дата державної реєстрації 06.05.2000 року за N 15431070012000449, види діяльності: Код КВЕД 01.61 - Допоміжна діяльність у рослинництві; Код КВЕД 01.63 - Післяурожайна діяльність; Код КВЕД 43.21 - Електромонтажні роботи; Код КВЕД 80.10 - Діяльність приватних охоронних служб (основний); Код КВЕД 80.20 - Обслуговування систем безпеки.

Як вбачається з наданої суду копії Ліцензії МВС України серія АВ N 594704 ТОВ "УКРОХРАНСЕРВИС" 29.11.2011 року отримало ліцензію на надання послуг з охорони власності та громадян. У відповідності до вимог чинного законодавства України, ліцензія видається на необмежений строк та не потребує продовження її дії, крім випадків передбачених законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 171 КАС України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Крім того, у відповідності до п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України N 2 від 06.03.2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктами 2 та 7 ст. 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю, що також регламентовано ст. ст. 2, 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 Конституції України та ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Статтею 45 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що члени Кабінету Міністрів України особисто несуть відповідальність за стан справ у доручених їм сферах державного управління.

Статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що управління об'єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частинами 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про охорону та охоронну діяльність" передбачено, що органами державного регулювання у сфері охоронної діяльності є Кабінет Міністрів України, а також центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності.

Державне регулювання у сфері охоронної діяльності здійснюється зазначеними органами відповідно до вимог цього Закону, Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та інших законодавчих актів.

Згідно з приписами ст. 4 Закону України "Про основи національної безпеки" Кабінет Міністрів України є суб'єктом забезпечення національної безпеки, основними функціями якого, у відповідності до положень ст. 10 того ж Закону, є створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси.

У відповідності до положень ст. 1 Закону України "Про охорону та охоронну діяльність" охоронною діяльністю є надання послуг з охорони власності та громадян;

- об'єкт охорони - фізична особа та/або майно;

- суб'єкт охоронної діяльності - суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії;

- охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.

Статтею 5 того ж Закону передбачено, що суб'єкт охоронної діяльності на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії надає такі охоронні послуги: охорона майна громадян; охорона майна юридичних осіб; охорона фізичних осіб.

Крім того, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про охорону та охоронну діяльність" регламентовано, що перелік окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, охорона яких здійснюється виключно державними підприємствами та організаціями, визначається в порядку, що встановлює Кабінет Міністрів України.

Оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України N 937 від 11.11.2015 року "Питання забезпечення охорони об'єктів державної та інших форм власності" затверджено перелік об'єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна (незалежно від цільового призначення) яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах, згідно з додатком.

Перелік
об'єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна яких
здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах

У судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом, вказуючи про те, що він є суб'єктом спірних публічно - правових відносин, та оскаржувана постанова КМУ N 937 від 11.11.2015 року порушує його конституційне право на вільне здійснення господарської діяльності, також при обґрунтуванні своїх позовних вимог Позивач посилається й на те, що вказаною постановою КМУ порушено встановлені Законом України "Про здійснення державних закупівель" правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог надав суду Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зі змісту якої вбачається, що основним видом діяльності Товариства є діяльність приватних охоронних служб, а також копію Ліцензії МВС України на надання послуг з охорони власності з 29.11.2011 року.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною 1 та 2 ст. 70 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Крім того, у відповідності до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Позивачем, у порушення вимог процесуального законодавства України, не було доведено суду, що оскаржуваною постановою КМУ N 937 від 11.11.2015 року, яка набрала чинності 18.11.2015 року, порушено право Позивача на вільне здійснення господарської діяльності, оскільки положення постанови не містять будь - якої заборони щодо укладення Позивачем з іншими фізичними/юридичними особами угод про надання послуг з охорони власності та громадян.

Також, Позивачем не було доведено, що до ТОВ "УКРОХРАНСЕРВІС" застосовуються положення оскаржуваної Постанови або Позивач перебуває у відносинах, до яких норми цієї постанови може бути застосовано, оскільки дія оскаржуваної постанови КМУ направлена на необхідність забезпечення державної політики національної безпеки України в частині забезпечення охорони об'єктів стратегічного значення для економіки і безпеки держави, але ніяк не регламентує порядок здійснення господарської діяльності між суб'єктами такої діяльності та суб'єктами владних повноважень.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи позивача, якими останній обґрунтовує свій позов, в частині порушення порядку проведення відкритих торгів з закупівлі Відокремленими підрозділами ДП "НЕК "Укренерго" за державні кошти послуг, пов'язаних з особистою безпекою, оскільки такі спори не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та відносяться до компетенції господарських судів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що немає підстав проводити перевірку постанови Кабінету Міністрів України N 937 від 11.11.2015 року на предмет її законності, а тому позовні вимоги в частині визнання Постанови незаконною та не чинної з дня ї видання, а також позовні вимоги щодо скасування оскаржуваної Постанови не підлягають задоволенню у повному обсязі. Такий висновок суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06 березня 2008 року N 2.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача утримання від видання у майбутньому подібних постанов, які визначатимуть перелік підприємств, охорона яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах, суд приходить до висновку про доцільність відмовити у їх задоволенні з наступних підстав:

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 у справі про фінансування судів, метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року N 4-рп/2008 зазначено, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Частиною 2 та 3 ст. 113 та ч. 1 ст. 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

У зв'язку з вищевикладеним, дотримуючись принципу розподілу влади, суд звертає увагу Позивача на те, що у судовому порядку може бути оскаржена дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, або його рішення, якщо на думку особи рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень ст. 94 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення сплаченої суми судового збору на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд постановив:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРОХРАНСЕРВІС" - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І. А. Качур

Судді: В. М. Данилишин

В. І. Келеберда