ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
27.02.2017 р.
Справа N 910/10368/16
Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Кролевець О. А., суддів: Євсікова О. О., Малетича М. М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 09.08.2016 Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі N 910/10368/16 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2. Національного банку України, 3. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ч. В. А., про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за участю представників: від позивача: Б. М. Г., від відповідача: О. Д. В., від третьої особи-1: Г. О. А., Ш. П. В., від третьої особи-2: не з'явився, від третьої особи-3: не з'явився, встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 09.08.2016 (суддя Якименко М. М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 (колегія суддів у складі: Мальченко А. О., Дикунська С. Я., Жук Г. А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники третіх осіб-2,3 не з'явились.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-1, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.05.2015 р. між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (далі - Банк, первісний кредитор, ПАТ "Український професійний банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС" (далі - Товариство, новий кредитор, ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС") було укладено договір про відступлення прав вимоги (далі - договір), за умовами п. 1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_13, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній п. 5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за кредитним договором N 239 від 24.12.2010 (далі - кредитний договір) та іпотечним договором від 24.12.2010, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Л. І. І. за реєстровим N 4610 (надалі - іпотечний договір), предметом якого є іпотека нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_13, а також договором поруки N 239-1 від 24.12.2010, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_15, договором поруки N 239-2 від 24.12.2010, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_16, договором поруки N 239-3 від 24.12.2010, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_17.
Згідно з п. п. 2, 3 договору до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі, але не виключно право вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісії та штрафних санкцій за кредитним договором у розмірі, який буде існувати на момент переходу права вимоги, вказаний в п. 3 цього договору, а також всі права іпотекодержателя за іпотечним договором, всі права за договорами поруки. Заборгованість за кредитним договором становить 39972,67 грн.
Пунктом 5 договору передбачено, що за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях у розмірі 39972,67 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за реквізитами, зазначеними в договорі.
Як встановлено п. 6 договору, права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі.
27.05.2015 р. на виконання умов договору про відступлення прав вимоги між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі прав вимоги, відповідно до п. 3 якого сторони підтвердили, що розрахунки за договором здійснені в повному обсязі.
На виконання своїх договірних зобов'язань Товариством платіжним дорученням від 27.05.2015 N 79 (#23048764) було перераховано позивачу 39972,67 грн. з призначенням платежу "плата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 27.05.2015" (а. с. 48).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 N 348 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 N 107, яким запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "Український професійний банк" з 29.05.2015 року по 28.08.2015 року включно.
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Український професійний банк" N 26/ТА від 29.05.2015 вирішено здійснити перевірку договорів (інших правочинів), укладених Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в Банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до протоколу N 10 від 24.07.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено, що договір про відступлення права вимоги від 27.05.2015 укладено незаконно, а саме: з порушенням вимог постанови Національного банку України N 293/БТ від 30.04.2015, якою заборонено передавати у забезпечення третім особам майно та активи Банку; розрахунки за договором відступлення проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитора, відкритому в Банку, чим було прямо порушено заборону, встановлену постановою N 293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України; умови договору відступлення, укладеного між Банком та ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС", прямо передбачають передачу Товариству, що одночасно є кредитором Банку, майнових прав за кредитним договором та надає кредитору Банку (відповідачу) переваги перед іншими кредиторами.
Судами також встановлено, що повідомленням N 01-10/3258 від 03.08.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "УПБ" повідомила ТОВ "ФК Аурум Фінанс" про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 згідно з положеннями п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та вимагала повернути документи, отримані за актом приймання-передачі (а. с. 49-50).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Правління НБУ від 28.08.2015 N 562 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 N 158, яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 31.08.2015 року до 30.08.2016 року включно.
Предметом даного спору є вимоги Банку застосувати на підставі ст. 216 ЦК України наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме:
- зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 27.05.2015, укладеним між сторонами;
- повернути оригінали документів, отримані згідно з актами приймання-передачі від 27.05.2015;
- внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: внести зміни про суб'єктів в записі про іпотеку: 9828412, замінити іпотекодержателя - ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на іпотекодержателя - ПАТ "Український професійний банк"; внести зміни про суб'єктів в записі про обтяження: 9996696, замінити обтяжувача - ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на обтяжувача - ПАТ "Український професійний банк".
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач вважає договір про відступлення права вимоги від 27.05.2015 нікчемним з наступних підстав: 1) прийнявши виконання (платежі) за договором відступлення від Товариства з його поточного рахунку в Банку, останнім було порушено вимоги постанови Національного банку України від 30.04.2015 N 293/БТ, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні були проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України, в той час як всі розрахунки за спірним договором проводились через внутрішні рахунки банку; 2) Банк, уклавши договір, безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), оскільки, враховуючи відсутність у банку грошових коштів на власних рахунках, фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції, а саме здійснені облікові записи по рахунку відповідача; 3) умови договору відступлення прямо передбачають передачу контрагенту (відповідачу у справі), що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договорами забезпечення, отже, надають кредитору переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення при укладанні договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015 приписів ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які містять вичерпний перелік підстав нікчемності правочинів. При цьому суди відзначили, що порушення постанови Правління Національного банку України від 30.04.2015 N 293/БТ, на які посилається позивач, не є в розумінні ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 215 ЦК України підставою нікчемності правочинів, оскільки постанова N 293/БТ не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, чинність якого поширюється виключно на позивача. Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та постанови Правління НБУ від 17.08.2012 N 346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу", а не визнання правочину недійсним. Укладення спірного договору відступлення 27.05.2015 не призвело до визнання Банку неплатоспроможним, адже Банк було віднесено до категорії проблемних ще до укладення договору, а саме 30.04.2015.
Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними з огляду на таке.
Як роз'яснено в п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 6 "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.
Так, посилаючись на постанову Правління Національного банку України від 30.04.2015 N 293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних та на Постанову Правління Національного банку України N 348 від 28.05.2015 про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які прийняті на підставі ст. ст. 75, 76 Закону України "про банки і банківську діяльність", суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що зазначені акти містять розширену інформацію про результати діяльності банку у період, що передував його неплатоспроможності (принаймні, з січня 2015 року). На підставі аналізу вказаної інформації Національним банком України зроблено відповідні висновки та визначено відповідні заходи, спрямовані на виведення банку з кризового стану, а згодом зроблено висновок про визнання банку таким, що неспроможний виконувати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів.
У контексті інформації, що міститься у вказаних постановах Правління НБУ, слід було досліджувати і оцінювати обставини справи, а також докази, надані на їх підтвердження, зокрема, обставини щодо наявності реальної можливості оплати за спірним правочином, в т. ч. з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, запроваджених постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 N 293/БТ.
Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, на яку посилався позивач, що розрахунки за договором про відступлення прав вимоги проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" N 2650262536, відкритого в ПАТ "УПБ", на рахунок N 29097226590239 ("Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами"), відкритого також у ПАТ "УПБ".
Однак, згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 N 280, за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.
На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.
Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої постановою Правління НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 N 22, безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Разом з тим, у п. 1.12 вказаної Інструкції N 22 передбачено алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку, а саме визначено, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.
Отже, суди мали беззаперечно встановити, що саме сталося в результаті здійснення відповідної операції - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань. Адже, банк не може проводити безготівкові платежі клієнтів (електронні кошти), якщо такі кошти не має сам банк.
Крім того, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище.
Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (в редакції, яка діяла на момент прийняття постанови Правління НБУ від 30.04.2015 про віднесення Банку до категорії проблемних) Національний банк України мав право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Тобто, зобов'язання проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.
Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 16.08.2006 N 320.
Так, консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
Отже, з урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління НБУ N 293/БТ від 30.04.2015, саме з цього рахунку мали б списуватися кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.
Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.
Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
У зв'язку з цим, банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України N 348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань Банку перед його кредиторами.
Відповідно до ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Крім того, колегія суддів зауважує, що, відхиляючи твердження позивача про укладення спірного договору з порушенням вимог постанови Правління Національного банку України від 30.04.2015 N 293/БТ з тих лише мотивів, що ця постанова не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, чинність якого поширюється виключно на позивача, судами помилково залишено поза увагою наступне.
Постановою Правління Національного банку України N 293/БТ від 30.04.2015 "Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" були встановлені певні обмеження у господарській діяльності ПАТ "Український професійний банк" як юридичної особи, що входить до банківської системи України, як-от: 1) заборонено передавати в забезпечення майно та активи Банку, 2) заборонено Банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, 3) всі розрахунки у національній валюті повинні здійснюватися виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.
Касаційна інстанція визнає такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення даного спору, наявні висновки судів попередніх інстанцій щодо аналізу правової природи постанови Правління Національного банку України N 293/БТ від 30.04.2015, оскільки незалежно від того, вважати зазначену постанову Правління Національного банку України нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в порушенням ст. ст. 43, 84, 101 ГПК України судами не досліджувалися обставини обмеження господарської компетенції позивача на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015.
Відтак, колегія суддів зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин приписи постанови Правління Національного банку України N 293/БТ від 30.04.2015, якими встановлено нормативну заборону на здійснення Банком всіх розрахунків інакше, ніж через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Натомість, визначивши вказану постанову в якості правового акту індивідуальної дії, суди не врахували тих обставин, що з матеріалів справи не вбачається визнання цієї постанови незаконною та її скасування судом як такої, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує чиї-небудь цивільні права або інтереси.
Отже, рішення в даній справі слід було приймати з урахуванням наведених вище норм законодавства і всіх фактичних обставин справи. Разом з тим деякі з таких обставин, хоч сторони на них і посилались, не були відображені в оскаржених судових актах. Проте, виключно на підставі їх комплексного дослідження можна дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову в даній справі, в тому числі з урахуванням обставин вчинення спірного правочину напередодні віднесення Банку до категорії наплатоспроможних та такого наслідку правочину як передача відповідачу реального забезпеченого активу Банку.
Приймаючи рішення та постанову у даній справі, суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не взяли до уваги наведеного та не оцінили всі матеріали справи в їх сукупності. Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки наданих сторонами доказів, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин справи і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі N 910/10368/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий, суддя О. Кролевець
Судді: О. Євсіков
М. Малетич