КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Департамент заробітної плати та умов праці
Про грошову компенсацію відпустки
ПИТАННЯ: Чи може установа надати працівникові (вдівцю, який має дитину 2004 р. народження) відпустки і виплатити грошову компенсацію згідно з поданою заявою (тобто надати 14 календарних днів щорічної основної, 10 календерних днів додаткової соціальної відпустки й за 10 календарних днів щорічної основної відпустки виплатити грошову компенсацію), не порушуючи Закону України "Про відпустки"?
ВІДПОВІДЬ: За статтею 12 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості (наприклад, на один, два, п’ять календарних днів) за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.
Згідно зі ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці N 132 (переглянутої) 1970 р. про оплачувані відпустки (ратифікована Законом України від 29.05.2001 р. N 2481-III, далі - Конвенція) поділ щорічної оплачуваної відпустки на частини може бути дозволений компетентним органом або іншим відповідним ограном у кожній країні.
Якщо іншого не передбачено в угоді, яка стосується роботодавця і зацікавленої особи, що працює за наймом, і за умови, що тривалість роботи такої особи дає їй право на це, одна із таких частин відпустки складається принаймні з двох безперервних робочих тижнів.
Отже, основна безперервна частина відпустки тривалістю не менш як 14 календарних днів є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому ця частина відпустки необов'язково має бути першою її частиною.
Водночас цією нормою ст. 12 Закону передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.
Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки ухвалює роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може погодитися, а може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.
У разі поділу щорічної відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше від 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Частиною 3 ст. 2 Закону передбачено, що право на відпустки забезпечується:
- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;
- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону.
За частиною 4 ст. 24 Закону на бажання працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не може бути менш ніж 24 календарних дні.
Статтею 4 Закону визначено види відпусток, які надаються працівникам, одним з яких є щорічні відпустки до яких належать:
- основна відпустка (ст. 6 Закону);
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Тобто, якщо загальна тривалість відпустки працівника яка належить до виду щорічних відпусток, перевищує 24 календарних дні, він може скористатися правом на заміну певної кількості календарних днів, що перевищує 24 календарних дні, грошовою компенсацією.
Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника - 28 календарних днів (24 календарних дні - щорічна основна відпустка і чотири - щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за чотири календарних дні він може одержати компенсацію.
Викладене узгоджується з нормами Конвенції, якими передбачено, що відпустка ні в якому разі не може становити менш ніж три робочих тижні за один рік роботи (параграф 3 ст. 3 Конвенції).
Кожний член Організації, який ратифікував Конвенцію, може згодом, у новій заяві повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про те, що він установлює більш тривалу відпустку, ніж та, яка була зазначена під час ратифікації (параграф 4 ст. 3 Конвенції).
Слід звернути увагу, що мінімальна тривалість щорічної основної відпустки в Україні становить 24 календарних дні (ст. 6 Закону).
Угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку, визначену параграфом 3 ст. 3 Конвенції, або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються (ст. 12 Конвенції).
Отже, враховуючи викладе, заміна грошовою компенсацією частини (у наведеному випадку - 10 каленлярних днів) щорічної відпустки працівника, яка становить 24 календарних дні, є порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності.
Віталіна КОРКУШКО,
завідувач сектору
Олена УСЕНКО,
головний спеціаліст
"Праця i зарплата" N 22 (1034), 14 червня 2017 р.
Передплатний iндекс: 30214