НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ
РІШЕННЯ
12.01.2017 N 12
Про схвалення Методики стандартного
опитування щодо рівня корупції в Україні
Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 11 Закону України "Про запобігання корупції", пункту 9.3 Регламенту Національного агентства з питань запобігання корупції, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 12 квітня 2016 року N 1, з метою створення інструментів отримання достовірної інформації щодо кількісних та якісних показників корупції згідно з пунктом 2 розділу I Завдань і заходів з виконання Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015 - 2017 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року N 265, Національне агентство з питань запобігання корупції вирішило:
1. Схвалити Методику стандартного опитування щодо рівня корупції в Україні, що додається.
2. Департаменту антикорупційної політики апарату Національного агентства з питань запобігання корупції забезпечити організацію здійснення дослідження на підставі Методики, схваленої пунктом 1 цього рішення.
3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на члена Національного агентства з питань запобігання корупції Рябошапку Р. Г.
Голова Н. Корчак
Схвалено
Рішення Національного агентства з
питань запобігання корупції
12.01.2017 N 12
Методика
стандартного опитування щодо рівня корупції в Україні
(за підтримки Координатора
проектів ОБСЄ в Україні Проект
"Підтримка діагностики, моніторингу та
переслідуванню корупції в Україні")
Мета та завдання методики
Методика розроблена з метою створення уніфікованого інструментарію моніторингу ситуації у сфері протидії корупції в Україні, який дозволить фіксувати динаміку показників поширеності корупції та сприйняття населенням ефективності антикорупційної діяльності.
Особливістю поточної ситуації в Україні є запровадження нової моделі політики у сфері запобігання і протидії корупції, яка передбачає діагностику ситуації з корупцією та оцінювання результатів впливу на неї на основі "ключових індикаторів успіху". Це має забезпечити перетворення антикорупційної діяльності в системну та цілеорієнтовану. У якості безпосереднього завдання створення такого моніторингу передбачено Законом України "Про засади державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія)" від 14 жовтня 2014 року N 1699-VIII.
Необхідність розробки та запровадження спеціального соціологічного інструментарію як базового елементу системи оцінювання рівня корупції обумовлена сучасними вимогами до механізмів розробки та реалізації державної антикорупційної політики, що містяться, зокрема, в Конвенції ООН проти корупції (2003), де наголошується на обов'язковості для держави мати механізми моніторингу ситуації з корупцією та ефективності протидії корупції. Конкретизація цих положень міститься в рекомендаціях міжнародних моніторингових структур. Зокрема, в рамках Третього раунду Стамбульського плану дій з протидії корупції ОЕСР була визначена Рекомендація 1.3: "проводити регулярні дослідження корупції з метою забезпечення аналітичної бази для моніторингу реалізації Антикорупційної стратегії та розробки її подальших поновлень". Такі дослідження повинні проводитися на державне замовлення з проведенням відкритого і справедливого конкурсного відбору виконавців.
В Україні відсутня методика моніторингу та оцінювання рівня корупції, яка може бути використана у формуванні та реалізації державної антикорупційної політики. Хоча проводились численні дослідження поширеності та чинників корупції, однак їх результати досить складно використовувати для формування та оцінювання ефективності державної антикорупційної політики. Вони не пов'язані між собою спільністю концептуальних засад та методології, розуміння корупції відірване від правових визначень, їх вибірка часто обмежена, використовуються західні методики, що слабо адаптовані до українських реалій, тощо. Наявна в таких дослідженнях методична та методологічна некоректність може призводити навіть до викривлення реальної картини, перебільшення одних вимірів "української корупції" та замовчування інших. Отримана інформація часто видається сумнівною через політичну заангажованість, методичну некоректність, нечіткість уявлень про природу та форми корупції у самих дослідників, тощо.
Положення щодо необхідності моніторингу антикорупційної діяльності були імплементовані в українське антикорупційне законодавство:
1. Відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року N 1700-VIII на Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) покладено підготовку проекту щорічної національної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики, яку має затверджувати Верховна Рада України (ст. 18). Ця доповідь має містити узагальнений аналіз ситуації щодо корупції, що передбачає використання результатів опитувань населення чи окремих соціальних груп щодо корупції та протидії корупції, впливу здійснюваних заходів на рівень корупції (ст. 20). Оскільки така доповідь передбачає динамічне порівняння ситуації в різні роки, інформація, на якій він базується, може бути релевантною та якісною лише за умов, що вона отримується за уніфікованою методологією, яка базується на законодавчих визначеннях форм та проявів корупції. Саме такий підхід має застосовуватись НАЗК при виконанні досліджень стану корупції в Україні, що передбачені п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про запобігання корупції".
2. Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія) на 2015 - 2017 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року N 265, одним із очікуваних результатів має "формування та реалізацію державної антикорупційної політики на основі результатів аналізу достовірних даних про корупцію та чинники, які її обумовлюють, впровадження ефективного моніторингу та координації реалізації антикорупційної політики незалежним спеціалізованим органом із залученням представників громадянського суспільства". Для досягнення цього передбачається створення інструментів отримання достовірної інформації щодо кількісних та якісних показників корупції, зокрема, "затвердження та апробації загальнонаціональної методики оцінки рівня корупції".
Розробка національної системи оцінювання рівня корупції має базуватись на наступних засадах.
1. Державна антикорупційна політика може бути реальною та ефективною лише за умови виведення проблематики корупції зі сфери ідеологічних спекуляцій та політичних маніпуляцій, що буде досягатись, зокрема, через використанняінструментів для вимірювання реальної корупції, а не міфів масової свідомості, продуктів мас-медіа та політичної пропаганди.
2. Методика вимірювання рівня корупції має бути прозорою та доступною для громадськості як щодо інструментів, так і щодо результатів, забезпечуючи можливість перевірки даних та їх інтерпретації. Це дозволить досягти не лише уніфікації та стандартизації на інструментальному рівні, але й підвищить довіру до державної антикорупційної політики, забезпечить органічність поєднання зусиль держави та громадянського суспільства.
3. Методика оцінки рівня корупції має забезпечувати коректне поєднання об'єктивних та суб'єктивних (оціночних) даних, тобто оцінки сприйняття стану та поширеності корупції повинні тлумачитись з урахуванням даних про реальні корупційні практики.
4. Інформація про стан корупції за своїми показниками та способами отримання має бути максимально наближена до якісних стандартів інформації, які застосовуються для потреб державного регулювання в інших сферах. Зокрема, вона має узгоджуватись з об'єктивними даними, що використовуються в Національній доповіді щодо реалізації антикорупційної політики (ст. 20 Закону України "Про запобігання корупції").
1. Методологічні основи оцінювання корупції
Методика стандартного опитування щодо рівня корупції в Україні пропонується як стандартизований інструментарій систематичного моніторингу та оцінки рівня корупції та результативності антикорупційної діяльності в Україні.
Зміст та процедура такого опитування (опитувань) мають відповідати меті та завданням державного моніторингу ситуації у сфері протидії корупції, а також узгоджуватись з іншими методами, які використовує НАЗК та інші уповноважені органи. Для забезпечення цього необхідно враховувати, що отримання інформації про поширеність реальних корупційних практик та узгодження таких даних з оцінками суб'єктивного сприйняття корупції є надзвичайно складним завданням з огляду на численні концептуальні та методичні проблеми. Перш за все, це пояснюється суперечливістю самого феномена корупції, неоднозначністю співвідношення соціокультурних уявлень про корупцію, законодавчих визначень та стереотипів масової свідомості.
1.1. Концепція дослідження
При формулюванні концепції стандартного опитування має бути враховано існування двох базових дослідницьких стратегій, які не лише взаємодоповнюють одна одну, а й конкурують.
А. Перша модель орієнтована на вимірювання параметрів феномену сприйняття корупції як специфічного виміру масової свідомості.
Б. Друга - на оцінювання рівня поширеності корупційних практик в реальних відносинах.
Світовий досвід свідчить про певну "конкуренцію" цих підходів (дослідницьких стратегій), що ґрунтується на реальних недоліках та перевагах кожного з них1. Навряд чи виправданим буде повне виключення одного з цих підходів. їх відмінності та обмеження повинні враховуватись, а їх співвідношення в межах національних чи міжнародних методологій оцінювання рівня корупції має визначатись метою та завданнями такого оцінювання чи моніторингу.
____________
1 Докладно див.: Засади методології оцінювання рівня корупції в Україні / О. В. Сердюк, І. М. Осика, М. Ю. Огай, О. В. Волянська. - К.: Аттіка-Н, 2010.
Зважаючи на потреби та особливості моніторингових повноважень НАЗК, в рамках методології стандартного опитування щодо рівня корупції в Україні певну перевагу має бути надано моделі оцінки рівня поширеності реальних корупційних практик. Можливості такої дослідницької стратегії містять імманентно їй властиві певні обмеження щодо сфер, де відповідна оцінка може бути отримана. Перш за все, це стосується "великої корупції" (корупція на вищих щаблях влади) та політичної корупції.
Методологічне пояснення. Оцінка рівня корупції є прагматичним (а не чисто дослідницьким) інструментом, що орієнтований на потреби державного управління у сфері протидії корупції. Перш за все, це необхідність знати реальні масштаби явища та мати певні орієнтири для визначення ефективності (результативності) діяльності уповноважених державних органів і державної антикорупційної політики загалом шляхом отримання динамічних щорічних оцінок за уніфікованими стандартними показниками.
Разом з тим, вказана дослідницька стратегія має суттєве обмеження: вона не може зафіксувати поширеність "великої корупції" (йдеться про корупційні практики у вищих органах влади, політичну корупцію тощо). Перш за все необхідно враховувати неможливість отримання повного уявлення про "політичну корупцію". Міжнародні документи не містять чітких визначень її природи та основних різновидів. В національному політичному середовищі в умовах розмитості та незрілості демократичних традицій розмежування корупції та прийомів політичного впливу / наприклад, лобіювання / залишається нечітким. Тому національна система оцінювання рівня корупції феномен політичної корупції може фіксувати переважно на рівні сприйняття як феномена масової свідомості і додатково - на основі експертних оцінок.
Проблема корупції (як предмета оцінки на основі використання інструментів діагностики громадської думки) є ідеологічно та політично чутливою. Тому при орієнтації на дослідницьку модель "сприйняття корупції" існує постійний ризик отримання "соціологічних артефактів" - інформації не про реальний стан речей, а про певні стереотипи ставлення до проблеми, що виникають під впливом ЗМІ та конкуруючих між собою політичних сил. Особливо високим зазначений ризик стає в конфліктному суспільстві. Однак повне виключення цієї дослідницької стратегії обмежує уявлення про реальну ситуацію щодо корупції, оскільки в "політичному (маніпулятивному) сенсі" більше значення має навіть не те, яким є стан корупції насправді, а що про це думають, якими чи чиїми стереотипами оцінок люди оперують.
1.2. Процедура отримання даних
Основою національної системи оцінювання рівня корупції має бути щорічне базове тематичне вибіркове опитування населення та представників бізнесу, яке доповнюються опитуванням за окремим інструментарієм також і експертів. За змістом та процедурою отримання даних такі опитування мають відповідати завданням оцінювання та встановленим критеріям якості інформаційного забезпечення, що використовуються при розробці та реалізації державної антикорупційної політики. В подальшому має відбуватись аналітична інтеграція результатів опитування та об'єктивних даних (статистичні дані, кількісно-якісна інформація звітності відповідних органів).
Необхідно враховувати кілька принципових вимог до процедури отримання даних.
1. Рівень репрезентативності та вимоги до розміру вибірки. Надійність даних вибіркового опитування населення та підприємців має бути достатньою для оцінювання рівня корупції в розрізі регіонів (або областей) та секторів публічної і приватної сфери, а також коректного відображення ситуації для деяких специфічних цільових груп, перш за все - суб'єктів підприємницької діяльності. Зважаючи на важливість окремих секторів оцінювання, в межах публічної сфери статистична надійність має бути забезпечена щодо тих, контакти з якими у респондентів можуть бути немасовими. Наприклад, за даними останніх національних опитувань контакти з судами мають не більше 8 % населення.
2. Інструментарій опитування має базуватися на чітко визначеній системі показників, яка, на відміну від традиційних соціологічних досліджень, має досить обмежений характер, оскільки:
а) призначена для відображення переважно основної "об'єктивної" інформації про реальну поведінку;
б) має бути простою та уніфікованою (достатньою для проведення повторних досліджень);
в) має максимально узгоджуватись з об'єктивними показниками, що використовуються у Національній доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики (ст. 20 Закону України "Про запобігання корупції"), та передбаченими законодавством індикаторами ефективності антикорупційної політики.
3. Узгодженість даних. Стандартне вибіркове опитування населення щодо рівня корупції також потребує узгодження з державними вибірковими обстеженнями населення, які проводить Державна служба статистики України. Це, зокрема стосується показників соціально-демографічної стратифікації населення, виділення галузей народного господарства, структури доходів та витрат населення, показників зайнятості тощо. Важливою обставиною, яка зумовлює необхідність узгодження методології вимірювання рівня корупції та методології державних вибіркових обстежень, є те, що аналіз корупції та її чинників має проводитись за методологією та показниками, що використовуються у державній соціально-економічній політиці. Крім того, доцільним є забезпечення можливості використання даних державних вибіркових обстежень населення, в яких вимірюються основні соціально-економічні показники, для підвищення якості вимірювання та аналізу чинників такого складного явища, як корупція.
1.3. Розуміння феномену корупції
Корупція є складним об'єктом дослідження, оскільки її масштаби та її прояви можна тлумачити по-різному. Існують такі підходи:
а) розуміння корупції, яке базується на прийнятих в конкретному суспільстві уявленнях про види поведінки, що належать до корупційних. Таке тлумачення найчастіше не узгоджується з правовими визначеннями, масова свідомість ознакою корупційності схильна наділяти ширший перелік повсякденних політичних чи управлінських практик. Таке тлумачення корупції не може бути концептуальною основою для дослідження, але як специфічний стан масової свідомості воно має бути враховане при розробці інструментарію дослідження та інтерпретації результатів;
б) розуміння корупції в міжнародних політичних та політико-правових документах, зокрема в актах міжнародних організацій, що належать до "м'якого" міжнародного права і в яких даються широкі визначення соціологічного та політологічного типу (наприклад, виділення таких різновидів, як непотизм, фаворитизм тощо);
в) "законодавче визначення" - розуміння корупції та її окремих різновидів на основі законодавчих приписів про відповідальність за корупційні правопорушення, а також кореспондуючі з ними положення про превентивні заборони та обмеження для суб'єктів, які спеціально визначені законом.
Саме останній підхід є найбільш придатним для оцінювання рівня корупції в контексті завдань державної антикорупційної політики, оскільки вона не може базуватись на розширеному (соціальному) тлумаченні форм та проявів корупційної поведінки, а повинна бути узгоджена з законодавчими визначеннями корупційної поведінки.
Базові положення містить Закон України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року N 1700-VIII:
"корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції вчинене особою, зазначеною (у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність";
"корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей;
Однак пряме використання такого визначення в опитувальниках не можливе і потребує виконання двох умов:
а) опитувальники мають виключати можливість самооцінки респондентами певних ситуацій за критеріями наявності чи відсутності ознак корупції як основного способу ідентифікації корупційних практик. Опитувальники можуть лише фіксувати певні дії, вчинки, рішення тощо, які є зовнішніми ознаками корупційної поведінки та базуються на законодавчих приписах про відповідальність (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну);
б) такі зовнішні ознаки мають бути змістовно визначені на основі складів корупційних правопорушень, що базуються на законодавчих приписах про відповідальність. Слід зазначити, що ці приписи охоплюють фактично всі основні різновиди корупційних практик, оскільки в цій частині нове українське законодавство узгоджується з міжнародними стандартами.
Склади корупційних правопорушень, викладені в главі 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення "Адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією" та в 19 статтях Кримінального кодексу України. Важливо, що статтю 45 ККУ відповідно до Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року було доповнено приміткою, в якій установлено перелік злочинів, що належать до корупційних. Загалом було визначено 19 складів корупційних злочинів. Ця інформація дозволяє більш коректно формулювати запитання, що включаються до Опитувальників. Однак при цьому слід враховувати, що поза межами дослідження залишається частина корупційних практик, в яких прямо чи опосередковано відсутній потерпілий (наприклад, привласнення чи розкрадання шляхом зловживання службовим становищем) і які можуть бути зафіксовані лише в оцінках сприйняття ситуації.
1.4. Сфери оцінювання
Хоча завданням дослідження є визначення поширеності корупції в Україні загалом, така оцінка буде штучною без урахування особливостей окремих суспільних сфер та інститутів. Попередні дослідження, що були проведені в Україні, дозволяють зробити висновок про необхідність розмежування оцінювання корупційних практик різних сфер та інститутів. Необхідність диференційованого підходу передбачена і в базових документах державної антикорупційної політики.
Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія) на 2015 - 2017 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року N 265, також виділяє "сфери, що найбільш вражені корупцією", акцентуючи увагу на необхідності диференційованого підходу до різних інститутів та секторів не лише публічної сфери, але й приватної.
Фактично на основі стандартного опитування визначається рівень корупції в окремих сферах (що будуть названі далі), а рівень корупції в Україні загалом може бути отриманий лише аналітичним шляхом побудови інтегрального показника (індексу), в якому об'єднуються секторальні оцінки.
Підставами для виділення сфер оцінювання та розмежування секторів (інститутів) в межах окремих сфер є такі обставини:
- поділ на приватну сферу (недержавний сектор загалом) та публічну (органи державної влади та місцевого самоврядування, юридичні особи публічного права);
- галузевий поділ народного господарства (освіта, охорона здоров'я, соціальні послуги, тощо);
- наявність специфічних процедур надання послуг чи здійснення певних видів діяльності;
- наявність підвищених ризиків корупційної поведінки, а також існування стійких стереотипів масової свідомості, "маркування" певних сфер як "дуже корумпованих";
- включеність у певну сферу значного числа осіб або поширеність та масовість деяких видів діяльності.
Базуючись на таких критеріях доцільно виділяти такі сфери:
- сфера публічного адміністрування (надання адміністративних послуг органами державної влади та місцевого самоврядування);
- державні закупівлі;
- реалізація контрольно-наглядових функцій органів державної влади та місцевого самоврядування;
- правоохоронна діяльність (діяльність поліції, прокуратури, служби безпеки);
- надання судових послуг та виконання судових рішень;
- діяльність дорожньої (патрульної) поліції;
- формування органів державної влади та місцевого самоврядування (вибори; прийняття рішень; кадрова політика);
- освіта (вища; загальна; дошкільна);
- охорона здоров'я;
- приватний сектор економіки.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки зважаючи на певні суспільні потреби чи можливості, він може доповнюватись іншими суспільними секторами та інститутами. Однак загалом цей перелік є достатнім для отримання інтегральної оцінки рівня корупції в Україні.
2. Система показників для оцінювання корупції
Призначення показників полягає в тому, щоб забезпечити можливість кількісного вимірювання поширеності корупційних практик. Саме на основі показників формулюються питання або блоки питань опитувальників. Система показників є операційною моделлю "корупційної практики". Нижче наведена загальна система показників, яка потребує адаптації до конкретних сфер чи секторів оцінювання з метою визначення наявності та рівня поширеності відповідних практик2.
____________
2 Детальніше див.: Засади методологіі оцінювання рівня корупції в Україні / О. В. Сердюк, І. М. Осика, М. Ю. Огай, О. В. Волинська. - К.: Аттіка-Н, 2010.
2.1. Операціоналізація поняття "корупційна практика"
Показники, що описують феномен "корупційна практика", поділяються на декілька типів (груп).
Базові показники є основою операціональної моделі і мають таку структуру.
Фіксуючі показники.
1.) Наявність та частота контактів особи з державними та недержавними інститутами, у сфері відносин з якими законодавчо визнається можливість виникнення корупційних практик.
Українське законодавство дозволяє сформулювати вичерпний перелік таких інститутів (посадових осіб) та види послуг чи функцій, що вони надають чи реалізують. Наприклад, державні послуги надають приблизно сімдесят органів державної влади та місцевого самоврядування. При створенні інструментарію опитувань має бути забезпечено максимально точне відтворення змісту (предмету) контактів з суб'єктами надання державних послуг, оскільки без цього неможлива оцінка рівня секторальної корупції. Особливістю цього показника є те, що в цьому разі можуть використовуватись лише прямі запитання. Як і у більшості аналогічних досліджень найбільш виправданим буде отримання інформації за базовий період - останні 12 місяців.
2.) Наявність в ситуаціях, зафіксованих на основі попереднього показника, ознак, які дозволяють кваліфікувати такі ситуації як "ситуації з ознаками корупційних практик".
У цьому разі йдеться про найбільш важливий показник, який безпосередньо фіксує кількісний вимір рівня корупції. До таких кваліфікуючих ознак, які мають бути використані для операціоналізації цього показника на рівні запитань в опитувальниках, можуть бути віднесені такі дії:
- вимагання неправомірної вигоди (хабара);
- пропозиція неправомірної вигоди (хабара);
- давання неправомірної вигоди (хабара);
- одержання неправомірної вигоди (хабара) на вимогу;
- одержання неправомірної вигоди (хабара) без вимоги;
- незаконний подарунок;
- торгівля впливом у різних формах: використання зв'язків, "блату" та інше, у тому числі "обмін послугами":
- непередбачені законом платежі, які в момент угоди не можуть бути чітко ідентифіковані (наприклад, благодійні внески, примушування до використання послуг посередників тощо).
Методологічний коментар. В інструментарії використовуються прямі запитання, однак вони формулюються в максимально нейтральній формі, уникаючи будь-яких оціночних понять негативної забарвленості. Наприклад, замість поняття хабар (неправомірна вигода) використовуються вирази - "неформальні платежі", "платежі особисто посадовій особі" тощо. Звичайно, не використовується або використовується обмежено і сам термін корупція. Разом з тим, є ситуації, коли використання такої термінології необхідне, оскільки пересічні респонденти саме таку термінологію використовують у повсякденному житті. Наприклад, поняття "хабар" (поза межами ситуацій особистого досвіду, коли питання будуть стосуватись поведінки інших людей) буде використовуватись замість законодавчого терміну "неправомірна вигода".
Конкретизуючі показники є способом визначення окремих суттєвих рис зафіксованих корупційних практик. їх кількість може бути досить значною. Однак з теоретично можливого переліку доцільно відібрати найбільш значимі для завдань оцінювання та зручні для методично коректного фіксування. Серед них такі:
1. Частота корупційних практик (період - "останні 12 місяців");
2. Види корупційних благ, що включені в схеми корупційних відносин та їх вартісна оцінка (якщо це можливо)(наприклад, гроші, товари, послуги, нематеріальні блага, корпоративні права тощо);
3. Суб'єктний склад корупційних відносин (наявність посередників та їх статус);
4. Характер рішень, що приймались внаслідок корупційних взаємодій;
5. Наявність та види негативних реакцій на вимагання посадовцями хабарів чи інших видів корупційних дій (в цьому разі визначається питома вага тих, хто відмовляється від корупційних моделей поведінки);
6. Поширеність випадків інформування керівництва чи правоохоронних органів про факти корупції.
2.2. Показники сприйняття корупції
За своїм призначенням ці показники є додатковими до показників поширеності основних корупційних практик. За змістом вони відображають два чинники: а) реальний досвід респондентів; б) стереотипи масової свідомості. Крім того, ці показники використовуються в прожективних (уявних) ситуаціях для визначення певних аспектів ставлення респондента до корупції в частині мотивації та установок його поведінки.
Такими додатковими показниками можуть бути:
1. Сприйняття поширеності корупції в базових сферах та інститутах суспільства. В цьому разі маємо класичний вимір сприйняття корупції, для реалізації якого в опитувальники включаються стандартні питання про уявлення респондентів щодо ступеня поширеності корупції. Цей вимір може доповнювати показники поширеності реальних корупційних практик. Однак стосовно політичної корупції - це єдина можливість отримати уявлення про ставлення до цього феномена в масовій свідомості.
2. Оцінка населенням та цільовими групами ступеня занепокоєності проблемою поширення корупції. Найбільш інформативними в цьому разі будуть питання щодо місця проблеми корупції серед інших суспільних проблем.
3. Рівень інформованості про корупцію як соціально-правовий феномен (знання визначення корупції; масштабів; головних суб'єктів антикорупційної політики та ефективність їх діяльності).
4. Оцінка антикорупційних заходів держави та недержавних інститутів. Такі оцінки можуть бути диференційовані за основними суб'єктами запобігання та протидії корупції, що робить їх важливим показником громадського сприйняттяефективності діяльності цих органів. Додатковими в цьому контексті можуть бути питання щодо довіри окремим органам та установам в контексті їх здатності протидіяти корупції.
5. Мотивація вибору корупційних моделей вирішення життєвих проблем або мотивація відмови від них. В цьому разі важливо також зафіксувати відмінність між простим ухилянням від корупції та намаганням протистояти чи протидіяти їй, принципово відмовлятися від участі в корупційних практиках.
6. Ставлення до "викривачів" (доброчесних інформаторів) є показником, що раніше майже не використовувався в аналогічних дослідженнях. Однак значення цього способу залучення громадськості до боротьби з корупцією зростає.
Система показників, що наведена вище, може бути доповнена. Однак принципово важливим є те, що вона може включати лише такі основні та додаткові показники, які за своїм змістом придатні для моніторингового (тобто повторного) дослідження і динаміка яких важлива для розробки та реалізації державної антикорупційної політики.
2.3. Показники корупції за сферами оцінювання
На основі загальної операціональної моделі формується система показників для окремих сфер оцінювання. Для окремих сфер (наприклад, таких як "освіта", "охорона здоров'я", "суди", "дорожня поліція") використовується спрощена система показників, оскільки щодо них основним є визначення загального рівня поширеності найбільш типових корупційних практик. Більш повну, розгорнуту картину має бути отримано щодо сфери надання адміністративних послуг органами державної влади та місцевого самоврядування. По більшості показників отримуються дані на основі як Анкети для населення, так і Анкети підприємця.
Освіта. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність членів домогосподарства, що навчаються або навчались протягом останніх 12 місяців у освітніх закладах різного рівня (вищі навчальні заклади, середні школи, дошкільна освіта, позашкільна освіта);
2. Наявність витрат чи дій, що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик. До них належать: "благодійні внески" та "неофіційні платежі, подарунки викладачам за сприяння у навчанні".
Охорона здоров'я. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність членів домогосподарства, що протягом останніх 12 місяців звертались до лікарів чи медичних закладів, у розрізі приватних та державних (комунальних закладів).
2. Причини звернення (нещасний випадок або травма, раптова хвороба чи погіршення стану здоров'я, хронічна хвороба, профілактичний огляд, адміністративна причина).
3. Наявність витрат чи дій, що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик. До них належать будь-які платежі "поза касою" чи "особисто лікарю".
Судові органи. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність членів домогосподарства (підприємців - окремо), що протягом останніх 12 місяців були учасниками судових процесів різного типу (кримінального, адміністративного, господарського, притягнення до адміністративної відповідальності).
2. Наявність дій (ознак ситуації), що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик.
3. Наявність ознак корупції у процедурах виконання судових рішень.
Правоохоронні органи. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність особистого контакту з правоохоронними органами протягом останніх 12 місяців та його предмет (зміст).
2. Наявність дій (ознак ситуації), що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик.
Патрульна поліція. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність особистого контакту з патрульною поліцією протягом останніх 12 місяців та його предмет (зміст).
2. Наявність дій (ознак ситуації), що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик.
Виборчий процес розглядався як одна зі сфер, де існує феномен політичної корупції. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність дій (ознак ситуації), що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик (підкуп виборця).
Адміністративні послуги органів державної влади та місцевого самоврядування. Слід зазначити, що в цьому разі оцінка стосується особистого досвіду респондентів. Описується переважно ситуація останнього у часі звернення до відповідних органів чи установ. Використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Наявність особистих контактів (громадянина й окремо - представників бізнесу) з органами державної влади та місцевого самоврядування протягом останніх 12 місяців. Емпіричним індикатором є запитання N 22.
2. Зміст ситуації (предмет звернення).
3. Статус особи у ситуації контакту з органом влади (громадянин, підприємець тощо).
4. Оцінка результативності звернення.
5. Наявність в ситуаціях контакту з посадовими особами ознак, які дозволяють кваліфікувати такі ситуації як "ситуації з ознаками корупційних практик" (пропозиція хабара, використання "блату", подарунки тощо).
Державні закупівлі. Інформація отримується шляхом опитування підприємців.
Використовуються такі показники:
1. Оцінка поширеності корупції у державних закупівлях залежно від органу (рівня).
2. Оцінка корупції як чинника, що перешкоджає участі у державних закупівлях.
3. Сприйняття поширеності корупції в держзакупівлях тими, хто мав досвід участі у відповідних процедурах.
Додатково використовуються оцінки експертів.
Приватна сфера. Показники приватної сфери мають особливості, оскільки:
а) частина з них застосовується лише в Анкеті підприємця (Додаток 2);
б) включаються не лише показники корупційного досвіду, але й сприйняття корупції.
В Анкеті 1 (опитування населення) використовуються такі показники та емпіричні індикатори.
По-перше, показники сприйняття корупції.
1. Оцінка респондентами поширеності в бізнес-середовищі корупційних практик.
2. Оцінка респондентами поширеності корупційних практик у ЗМІ та громадських організаціях.
По-друге, показники реальних корупційних практик, що в опитуванні населення застосовуються вибірково.
1. Наявність корупції у відносинах з приватними підприємствами з газо- та електропостачання.
2. Наявність корупції у відносинах з приватними підприємствами з надання медичних послуг.
В Анкеті 2 (опитування підприємців) використовуються такі показники та емпіричні індикатори:
1. Оцінка респондентами поширеності в бізнес-середовищі корупційних практик. На відміну від опитування населення, де дається загальна оцінка, в цьому разі дається оцінка щодо окремих різновидів корупційних практик.
2. Наявність корупційних практик у відносинах підприємців (практика "відкатів" тощо).
3. Наявність дій (ознак ситуації) у відносинах з приватними компаніями з електрета газопостачання, що можуть бути визнані проявом існування корупційних практик.
2.4. Інтегральні оцінки державної антикорупційної політики
4. Оцінка ставлення працівників приватного сектору до "викривачів".
Основним призначенням методики є забезпечення збору даних, які є релевантними індикаторам державної антикорупційної політики.
В Анкеті 3 (опитування експертів) використовуються показники сприйняття поширеності корупції в усіх сферах, які були предметом оцінки в опитуванні населення та підприємців.
Визначення цих індикаторів міститься в таких правових актах:
- Закон України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 N 1700-VIII.
- Закон України "Про засади державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія)" від 14 жовтня 2014 року N 1699-VIII - Розділ 6.
- Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія) на 2015 - 2017 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року N 265) Додаток 3.
Слід зазначити, що ніколи раніше в українському законодавстві не наводились формулювання емпіричних індикаторів успішності антикорупційної політики, а для визначення ступеня досягнення певних цілей пропонувались виключно загальні підходи і формулювання, які неможливо було виміряти.
Хоча запропоновані у сучасному законодавстві індикатори мають певні змістовні та термінологічні неузгодженості, які дещо ускладнюють їх практичне застосування, загалом є можливість їх використання не лише для діагностики поточної ситуації у країні, але й для визначення успішності реалізації антикорупційної стратегії (політики).
Такими емпіричними індикаторами є:
1. питома вага населення, що негативно ставиться до корупції;
2. питома вага населення, що має досвід корупційних практик (ступінь "корупційної віктимізації" населення) як загалом, так і в окремих сферах;
3. питома вага населення, що спроможне бути викривачем корупції (тобто тих, хто вже повідомляв компетентні органи чи готовий це робити);
Інші індикатори наводяться лише в Державній програмі щодо реалізації засад державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія) на 2015 - 2017 роки як індикатори для окремих завдань Стратегії. Хоча насправді вони мають і більш загальне значення.
4. питома вага населення, що свідомо відмовляється від корупційних моделей поведінки;
5. питома вага населення, що знає і довіряє основним суб'єктам протидії корупції;
6. питома вага населення, що усвідомлює сутність корупції та її наслідки.
Ці індикатори є основою для структурування та упорядкування результатів дослідження як умови їх практичного використання в програмуванні та оцінюванні антикорупційної діяльності.
Принциповим є визначення змісту ключових індикаторів та показників, за якими збирається інформація.
1. Питома вага населення, що негативно ставиться до корупції.
За змістом цей індикатор є складним і суперечливим. Він використаний як один із трьох інтегральних індикаторів і має засвідчити зміни суспільних настроїв під впливом реалізації антикорупційної стратегії (Розділ 6 Закону України "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія)".
Цей показник не може базуватись виключно на визначенні суб'єктивного ставлення до корупції (прямі запитання за формулою "подобається не подобається").
Інформація про динаміку ставлення до корупції може бути отримана за допомогою показників, що стосуються такого:
а) визнання корупції як суттєвої перешкоди у розвитку суспільства (в опитуванні підприємців - перешкоди для ведення бізнесу); однак цей показник має обмеження, оскільки він має переважно декларативний характер;
б) негативне ставлення може проявлятись і як відмова від корупції як способу вирішення певних проблем (в опитуванні підприємців та населення передбачається визначення питомої ваги тих, хто відмовляється від корупційної моделі). Додаткову інформацію надають питання про мотиви такої відмови (див. Розділ 6). Якщо ці показники розглядаються у сукупності, то вони стають більш інформативними ніж просте декларування корупції як перешкоди.
2. Питома вага населення, що має досвід корупційних практик (ступінь "корупційної віктимізації" населення) як загалом, так і в окремих сферах.
Цей індикатор використаний як один із трьох інтегральних індикаторів успішності/неуспішності реалізації антикорупційної стратегії (Розділ 6 Закону України "Про засади державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія)". Відповідну інформацію можна отримати диференційовано за сферами чи суспільними інститутами на основі показників корупційного досвіду населення.
3. Питома вага населення, що спроможне бути викривачем корупції (тобто тих, хто вже повідомляв компетентні органи чи готовий це робити)
Цей індикатор також використаний у якості одного з трьох інтегральних індикаторів успішності/неуспішності реалізації антикорупційної стратегії. Для отримання відповідних даних застосовуються показники реальної та прожективної (ймовірної) поведінки респондентів у ситуації корупційного тиску (вимагання тощо).
Як вже зазначалось, наступні три індикатори названі як додаткові або конкретизуючі й мають показати наявність/відсутність зміцнення негативного сприйняття корупції в масовій свідомості:
4. Питома вага населення, що свідомо відмовляється від корупційних моделей поведінки;
5. Питома вага населення, що знає і довіряє основним суб'єктам протидії корупції;
6. Питома вага населення, що усвідомлює сутність корупції та її наслідки.
Для отримання інформації за цими індикаторами застосовуються стандартні показники оцінок різних аспектів корупційних ситуацій.
3. Особливості пілотного/першого дослідження
3.1. Дизайн опитування та обсяг вибірки
Як зазначено в попередніх розділах, опитування включатиме два основних компоненти: обстеження населення, обстеження підприємців та додатковий компонент - опитування експертів. Таким чином, генеральними сукупностями є все населення України віком 18 років і старше (за винятком підприємців) та сукупність підприємців (власники/співвласники та керівники підприємств малого, середнього та великого бізнесу).
Передбачається, що за результатами опитування буде отримана інформація, що забезпечить можливість адекватного аналізу рівня та проявів корупції в Україні за визначеними сферами, а саме:
Для населення: освіта; охорона здоров'я; електро- та газопостачання; судові послуги та виконання судових рішень; адміністративні послуги органів державної влади та місцевого самоврядування; діяльність правоохоронних органів (поліція, прокуратура, служба безпеки, патрульна поліція);
Для підприємців: сфера державних закупівель; електро- та газопостачання; судові послуги; адміністративні послуги органів державної влади та місцевого самоврядування; діяльність правоохоронних органів.
Опитування має забезпечувати надійне оцінювання таких ключових показників:
- частка населення та частка підприємців, які негативно ставляться до корупційних проявів;
- частка населення та частка підприємців, які мали власний досвід корупційної поведінки;
- частка населення та частка підприємців, готових повідомляти про факти корупційних проявів,
- частка населення та частка підприємців, які заявили про факти корупції, які їх стосувалися, компетентним органам.
Передбачається, що обстеження населення та підприємців забезпечать надійне оцінювання основних показників на етапі пілотування для України в цілому та для 5 економіко-географічних регіонів України та додатково м. Києва (що відображає фактично особливий соціально-економічний статус столиці), а саме:
- м. Київ;
- Північний район: Київська область, Житомирська область, Сумська область, Чернігівська область;
- Центральний район: Черкаська область, Полтавська область, Кіровоградська область, Вінницька область;
- Східний район: Дніпропетровська область, Донецька область, Запорізька область, Луганська область, Харківська область;
- Південний район: Одеська область, Миколаївська область, Херсонська область;
- Західний район: Івано-Франківська область, Хмельницька область, Чернівецька область, Львівська область, Рівненська область, Тернопільська область, Волинська область, Закарпатська область.
На етапі впровадження у вигляді стандартних обстежень передбачається отримання надійної інформації по Україні в цілому та для всіх регіонів (24 області та м. Київ) у питаннях ставлення та обізнаності щодо корупції, та для 5 зазначених економіко-географічних регіонів України за окремими сферами прояву корупції (за показниками корупційного досвіду).
Для проведення опитування населення буде сформовано випадкову багатоступеневу територіальну вибірку домогосподарств.
Генеральну сукупність буде стратифіковано за регіонами та типами місцевості (міські поселення та сільська місцевість). У кожній сформованій страті на першому ступені з імовірністю пропорційною розміру (чисельності населення) відбираються територіальні одиниці, які представлятимуть певні частини міських населених пунктів (квартали, поштові дільниці) та сільські ради у сільській місцевості. На другому ступені за процедурою систематичного відбору відбираються адреси домогосподарств. В домогосподарстві методом "face-to-face" інтерв'ю опитуються всі особи віком старше 18 років, які мають інформацію щодо корупційних проявів.
Орієнтовний обсяг вибірки для пілотного опитування населення становить близько 2500 домогосподарств, для стандартного обстеження близько 3500 домогосподарств.
Для проведення опитування підприємців буде сформовано випадкову вибірку підприємців з використанням процедур непрямого відбору з різних основ вибірки (переліків податкових районних адміністрацій, приватних підприємств тощо). Відібрані підприємці будуть представляти основні економічні сектори, типи підприємств (малий, середній, великий бізнес), основні регіони; категорії респондентів - власники/співвласники; керівники / заступники керівників; головні спеціалісти або керівники структурних підрозділів.
Орієнтовний обсяг вибіркової сукупності підприємців для пілотного обстеження становитиме близько 1000 респондентів, стандартного обстеження близько 2000 респондентів.
3.2. Опис інструментарію опитування
Для забезпечення якісного збору інформації щодо рівня корупції в Україні пропонується використовувати такий інструментарій:
- анкети опитування;
- інструкції для інтерв'юерів та форми звітності;
- інструкції для супервайзерів та форми звітності.
Перелік питань, включених в анкету, розроблено за результатами проведення серії фокус-групових дискусій з різними цільовими групами, зокрема з: працівниками правозастосовчих органів (прокуратури, судів, поліції), експертами, підприємцями та представниками громадськості.
Анкета для опитування населення (Форма 1).
Містить 60 запитань і складається з таких семи розділів:
Розділ 1. Соціально-демографічні характеристики респондента
Розділ 2. Досвід отримання соціальних послуг
2.1. Послуги закладів освіти
2.2. Послуги медичних закладів
2.3. Послуги підприємств з електро- та газопостачання
2.4. Послуги судових органів
Розділ 3. Досвід отримання адміністративних послуг в органах державної влади та місцевого самоврядування
Розділ 4. Контакти з правоохоронними органами
4.1. Контакти з органами поліції (міліції), прокуратури, служби безпеки
4.2. Контакти з дорожньою поліцією (ДАІ).
Розділ 5. Досвід участі у виборчому процесі
Розділ 6. Ставлення до проявів корупції
Розділ 7. Обізнаність про корупцію в Україні
Розділи 1, 6, 7 заповнюються всіма респондентами.
Розділи 2, 3, 4, 5 - заповнюють усі респонденти залежно від досвіду отримання послуг у відповідних закладах та установах та залежно від наявного корупційного досвіду. Запитання щодо наявного корупційного досвіду розподілені за шістьма підрозділами відповідно до закладів та установ, до яких звертався респондент або члени його родини.
Анкета для опитування підприємців (Форма 2).
Містить 56 запитань і складається з таких семи розділів:
Розділ 1. Характеристика респондента.
Розділ 2. Практика державних закупівель.
Розділ 3. Отримання послуг: досвід звернення до органів, установ, підприємств.
3.1. Послуги підприємств з електро- та газопостачання.
3.2. Послуги судових органів.
Розділ 4. Досвід отримання адміністративних послуг в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Розділ 5. Контакти з правоохоронними органами.
Розділ 6. Особисте ставлення до проявів корупції.
Розділ 7. Поведінка при вирішенні бізнесових проблем.
Розділ 8. Обізнаність про корупцію в Україні.
Розділи 1, 6, 7, 8 заповнюють усі респонденти.
Розділи 2, 3, 4, 5 - заповнюють респонденти залежно від досвіду отримання послуг у відповідних закладах та установах та залежно від наявного корупційного досвіду.
Оскільки опитування, згідно з методологією, передбачає особисті інтерв'ю "face-to-face", анкета містить також вказівки для інтерв'юера щодо правил внесення відповідей респондентів на деякі запитання. Крім цього, для полегшення сприйняття респондентом окремих запитань, під час інтерв'ю пропонується використовувати допоміжні картки.
На завершальному етапі підготовки здійснено апробацію анкет з метою:
- визначення здібності респондента розуміти питання;
- оцінки дизайну (форми) анкети;
- оцінки повноти та достатності передбачених варіантів відповідей;
- виявлення невдалих, нетактовним і додаткових запитань;
- оцінки логічної послідовності питань та їх впорядкованості;
- визначення обсягу анкети і тривалості інтерв'ю;
- визначення готовності респондентів брати участь в опитуванні та відповідати на основні питання анкети;
- виявлення можливих проблем, пов'язаних з обробкою інформації та ін.
Анкета для опитування експертів (Форма 3).
Містить 66 запитань, які включають інформацію щодо соціально-демографічної характеристики респондентів, їхньої обізнаності про корупцію, поширеність корупції серед владних органів та в інших сферах життєдіяльності, а також оцінки результативності у боротьбі з корупцією.
Розроблені проекти анкет наведено в Додатках А.1, А.2., А.3.
Інструкція для інтерв'юерів та форма звітності
Для забезпечення якісного збору даних, перед початком польових робіт інтерв'юер має пройти спеціальну підготовку (навчання), під час якої ознайомиться зі специфікою опитування, в т. ч. з новою термінологією, технікою проведення інтерв'ю та правилами використання інструктивних матеріалів.
Інструкція для інтерв'юера містить важливу інформацію про порядок обрання респондентів, правила заповнення анкети, коментарі до окремих складних запитань, а також вимоги до оформлення звітності за результатами роботи.
Звітність інтерв'юера дозволяє контролювати якість його роботи. Вона має визначену форму, в якій відображається інформація про кількість встановлених контактів (спроб взяти інтерв'ю) та їх результати.
Розроблені проекти інструкції для інтерв'юерів наведено в Додатках А.4 та А.5, форми звітності - в Додатку А.6.
Інструкція для супервайзерів та форма звітності
Інструкція для супервайзера є допоміжним документом, який визначає терміни та тривалість організації польових робіт, критерії приймання (контролю якості) заповнених анкет від інтерв'юерів, перелік звітних документів та способи їх передачі Керівнику дослідження.
З метою оцінки загального рівня якості збору інформації контроль роботи інтерв'юера покладається на супервайзера. Під час проведення контролю необхідно звертати увагу на такі моменти:
- правильність заповнення кодової й адресної частин;
- дотримання вимог щодо заповнення анкет;
- логічну послідовність, взаємоузгодженість між взаємозалежними показниками різних розділів однієї анкети і всередині розділів;
- характер виявлених помилок реєстрації відповідей респондентів (випадкові, тобто внаслідок неуважності, або систематичні, тобто внаслідок неправильного розуміння методологічних вимог до заповнення окремих питань анкет);
- наявність однакових тенденцій у відповідях різних респондентів, опитаних одним і тим же інтерв'юером, а також логічне обґрунтування цих тенденцій;
- наявність підтверджуючих підписів респондентів у разі виявлення виправлень в анкеті.
Звітність супервайзера призначена для відображення узагальнюючої інформації щодо виконання плану вибірки за мережею інтерв'юерів.
Розроблені проекти інструкції для супервайзера та форми звітності наведено в Додатках А.5, А.6.
3.3. Особливості обробки даних
З метою стандартизації інструментарію обстеження буде використано загальноприйняті інструментарії вводу, контролю даних, оцінювання показників за генеральними сукупностями та аналізу даних.
Особливу увагу буде приділено інструментам оцінки якості даних. Так, по завершенню польових робіт, здійснюється підготовка анкет для введення. Суть цієї процедури полягає в візуальному контролі повноти і якості заповнення анкет на основі розроблених загальних критеріїв "вибракування" анкет, а також заповненні службових полів анкети, виправленні виявлених помилок, кодування відкритих відповідей.
Для анкет, що містять пропущені відповіді на окремі запитання, реалізуються процедури перевірки та корекції даних.
Основними етапами обробки даних вибіркового обстеження є такі:
- введення інформації - первинні дані з паперових носіїв вводяться з використанням розробленої форми у програмному середовищі CSPro спеціально навченими операторами. Введення даних здійснюють три спеціально навчені оператори. Для забезпечення якості вводу даних використовується процедура подвійного введення з подальшою верифікацією (порівнянням) масивів даних та редагуванням виявлених помилок та неточностей;
- контроль даних - здійснюється у декілька етапів: 1) візуальний контроль повноти і правильності заповнення анкет; 2) арифметичний і логічний контроль даних при введенні (дотримання переходів по запитаннях-фільтрах, вибір одного або декількох варіантів відповідей як це передбачено запитаннями анкети тощо); 3) арифметичний, логічний і статистичний контроль даних у сформованих масивах; 4) контроль результатів оцінювання показників;
- чищення даних - полягає у виправлені помилок та невідповідностей, виявлених на етапах контролю. Для заповнення відсутніх значень ознак, необхідних для проведення аналізу даних, використано процедури з відновлення даних на основі методів імпутації.
Оцінювання показників буде здійснено на основі прямих оціночних функцій з використанням спеціально розрахованої системи статистичних ваг.
3.4. Вимоги до виконавця дослідження
Виконавцем дослідження може бути організація, що має такий досвід та здатності:
- досвід проведення емпіричних досліджень проблем протидії корупції, зокрема, опитувань населення чи окремих цільових груп;
- має можливість залучити, використати чи створити мережу інтерв'юерів, що можуть провести опитування у всіх регіонах (областях) України;
- спроможна провести спеціальні тренінги для інтерв'юерів з метою пояснення правових аспектів методології опитування, залучивши до їх проведення юристів та інших фахівців;
- на час проведення опитувань не має зобов'язань щодо політичних партій чи рухів, що можуть вплинути на неупередженість дослідження;
- бути спроможним провести обробку результатів згідно з загальноприйнятими стандартами статистичної обробки соціологічних даних;
- мати досвід підготовки аналітичних звітів за результатами опитувань (не менше 5 оприлюднених звітів за останні 5 років);
- організаційну спроможність для аналітичної діяльності (приміщення, обладнання, програмне забезпечення, "команда" експертів належної кваліфікації тощо).
Інформація щодо особливостей проведення пілотного опитування та детальні вимоги до виконавців дослідження наведено в проекті технічного завдання в Додатку Б.
Додаток А
Інструментарій опитування
Інструментарій опитування (Додаток А) для ознайомлення знаходиться: розділ "Довідники", підрозділ "Додатки до документів", папка "Рішення".
Додаток Б
Проект
технічного завдання на проведення пілотного опитування
щодо рівня корупції в Україні
Проведення пілотного дослідження рівня корупції в Україні
Технічне завдання
Контекст і мета дослідження. Проведення пілотного дослідження є одним з важливих кроків у напрямі створення ефективної системи моніторингу реалізації державної антикорупційної політики в Україні, що підтримується ОБСЄ та іншими донорами. Передбачається, що в найближчі роки Україна може отримати реальний інструмент оцінювання рівня корупції на основі поєднання різних джерел інформації, що мають засвідчувати, зокрема наскільки поширеними є корупційні практики у ключових секторах суспільства. Отримана інформація не буде обмежуватись особливостями сприйняття корупції населенням ("думки та враження" про її можливий масштаб, наслідки тощо), а буде показувати включеність населення у відповідні корупційні ситуації ("корупційний досвід"). З цією метою має бути розроблено та імплементовано інструментарій загальноукраїнських опитувань за стандартною та уніфікованою методологією, що буде узгоджуватись із правовими визначеннями феномену корупції в національному законодавстві та відповідати сучасним критеріям якості інформації, які застосовуються в державному управлінні.
Загальний опис дослідження. В дослідженні має бути проведено тестування розробленої експертною групою методології стандартного опитування населення щодо рівня корупції в Україні. Дослідження передбачає проведення двох базових опитувань: а) базового опитування - населення України за репрезентативною вибіркою; б) опитування цільової групи, що представляє сектор підвищеного корупційного ризику - представників бізнес-середовища а також додатковогоопитування експертів.
Особливості опитування населення
а) обсяг вибіркової сукупності має становити орієнтовно 2500 домогосподарств для забезпечення репрезентативності результатів для України загалом, економіко-географічних районів та регіонів; обов'язковим буде проведення опитувань в Луганській та Донецькій областях (крім неконтрольованих територій зони АТО);
б) метод збору інформації - інтерв'ю "face-to-face" або інший спосіб, який обґрунтовано запропонує Виконавець;
в) опитувальник включатиме до 60 запитань, що змістовно розділені на три блоки - загальна соціально-демографічна інформація; питання про досвід контактів у відповідних сферах та ознаки включеності в корупційні практики; питання про загальне сприйняття ситуації з корупцією в Україні; формулювання питань щодо корупційного досвіду не повинні містити термінів, що мають негативний чи оціночний зміст (наприклад, хабар, корупція, неправомірна вигода, тощо);
г) інтерв'юери мають пройти спеціальні тренінги з метою ознайомлення з особливостями відображення корупційного досвіду респондентів "мовою правових кваліфікацій";
д) перед початком опитувань має бути проведено тестування опитувальника на невеликій сукупності респондентів та запропоновані рекомендації щодо методики проведення опитування та змісту опитувальників.
Особливості опитування цільової групи
а) вибіркова сукупність має становити орієнтовно 1000 респондентів, що будуть представляти основні економічні сектори, типи підприємств (малий, середній, великий бізнес), основні регіони; категорії респондентів - власники/співвласники; керівники / заступники керівників; головні спеціалісти або керівники структурних підрозділів;
б) метод збору інформації - інтерв'ю "face-to-face" або інший спосіб, який обґрунтовано запропонує Виконавець;
в) опитувальник включатиме до 80 запитань, що змістовно розділені на п'ять блоків - загальна соціально-демографічна інформація; питання про досвід контактів у відповідних сферах (спільних з опитуванням населення) та ознаки включеності в корупційні практики; питання про загальне сприйняття ситуації з корупцією в Україні; специфічні питання про контакти з державними органами та наявність корупційних практик, окремим блоком будуть питання про корупцію у приватному секторі;
г) перед початком опитувань має бути проведено тестування опитувальника на невеликій сукупності респондентів та запропоновані рекомендації щодо методики проведення опитування та змісту опитувальників.
Часові рамки. Передбачається, що польові дослідження мають розпочатись не пізніше 1 лютого 2016 року і завершитись до 1 березня 2017 року. Аналітичний звіт за результатами дослідження має бути подано не пізніше 1 квітня 2016 року.
Формат представлення результатів. Аналітичний звіт, який підготує Виконавець, повинен містити: а) узагальнені результати досліджень за ключовими показниками, що подаються як на рівні України загалом так і окремих регіонів, і представлені у зручному для сприйняття та розуміння вигляді; б) опис методології дослідження та оцінку надійності та репрезентативності даних; в) за потреби чи необхідності - порівняння отриманих результатів з даними подібних досліджень, що були проведені в той же період чи в попередні роки; г) інтеграцію отриманих даних з даними державних статистичних спостережень, матеріалами звітності судових та правоохоронних органів (судова статистика, статистичні дані МВС та інших органів). Остання вимога має особливе значення, оскільки одним із основних завдань дослідження є створення можливості отримання даних про латентні форми корупційних практик, що мають визначатись не на основі суб'єктивного сприйняття, а на основі даних про реальні факти повсякденного життя респондентів. Відповідно, аналіз результатів має проводитись спільно юристами та соціологами та бути узгодженим із форматом щорічного звіту центрального органу з антикорупційної політики.
Вимоги до Виконавця пілотного дослідження
Загальні вимоги.
Виконавцем дослідження може бути організація (установа) або консорціум таких організацій, що:
- належним чином зареєстрована чи легалізована в Україні і не має жодних обмежень щодо проведення такої діяльності відповідно до свого статуту чи закону;
- поділяє базові цінності ОБСЄ та керується ними у своїй діяльності;
- не має жодних договірних чи інших зобов'язань стосовно політичних партій чи рухів, послідовно керується принципами незалежності та неупередженості;
- має досвід проведення емпіричних досліджень проблем протидії корупції протягом не менше ніж 5 років, що має підтверджуватись, зокрема, наявністю опублікованих (оприлюднених) аналітичних матеріалів, законопроектів тощо;
- має організаційну спроможність для аналітичної діяльності (приміщення, обладнання, програмне забезпечення, команду експертів належної кваліфікації тощо).
Вимоги до проведення польового дослідження. Очікується, що Виконавець:
- має досвід проведення загальноукраїнських чи секторальних опитувань населення чи цільових груп з питань протидії корупції (не менше 5 опитувань за останні 5 років);
- має змогу залучити, використати чи створити мережу інтерв'юерів, що можуть провести опитування у всіх регіонах (областях) України (включно з Донецькою та Луганською областями);
- спроможний провести спеціальні тренінги для інтерв'юерів з метою пояснення правових аспектів методології опитування, залучивши до їх проведення юристів та інших фахівців;
- в оцінці якості польових робіт послідовно враховувати специфічні правові аспекти та адекватність розуміння інтерв'юерами правової природи корупції;
- на час проведення опитувань не має зобов'язань щодо політичних партій чи рухів, що можуть вплинути на неупередженість дослідження.
Вимоги до обробки та аналізу даних. Виконавець має відповідати таким вимогам:
- бути спроможним провести обробку результатів згідно із загальноприйнятими стандартами статистичної обробки соціологічних даних;
- надати змогу доступу третім особам до масиву первинних даних (зокрема шляхом розміщення на веб-сайті);
- мати досвід підготовки аналітичних звітів за результатами опитувань (не менше 5 оприлюднених звітів за останні 5 років).