КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ
Департамент з питань праці
Відділ з питань трудових відносин
Додержання законодавства про працю
ПИТАННЯ: Чи має право працедавець переміщувати працівника для роботи в іншу місцевість (інший населений пункт), мотивуючи це роз’їзним характером роботи?
ВІДПОВІДЬ: Переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згоди працівника, за винятком випадків, передбачених ст. 33 КЗпП (лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей), та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці є підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Відповідно до ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам у разі переведення їх на іншу роботу. якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, оплачується вартість проїзду працівника і членів його сім’ї, витрати з перевезення майна; виплачуються добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більш як шість днів, а також за час перебування в дорозі.
Працівникам, які переїжджають у зв’язку з прийманням їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені ч. 2 ст. 5-1 КЗпП, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.
Розмір компенсації, порядок її виплати та надання гарантій особам, зазначеним ч. 2 і 3 ст. 5-1 КЗпП, а також гарантії і компенсації особам у разі переїзду їх в іншу місцевість у зв’язку з направленням на роботу за розподілом після закінчення навчального закладу, аспірантури, клінічної ординатури або організованим набором, установлюються законодавством.
Щодо роз’їзного характеру роботи, то визначення цього поняття передбачено тільки постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 "Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним і роз’їзним характером робіт у будівництві", яка є чинною в Україні відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР". Так, відповідно до цього документа роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті й назад.
Тобто, якщо робота, пов’язана з поїздками на значні відстані та поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, у колективному договорі підприємства, установи, організації або в трудовому договорі (посадовій інструкції) може встановлюватися працівникові роз’їзний характер роботи. Таке рішення ухвалюється безпосередньо на підприємстві під час укладення відповідного договору. Якщо роз'їзний характер роботи визначений колективним договором, то доцільно буде визначити перелік посад та розміри доплат.
Якщо підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер робіт, слід керуватися нормами постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.99 р. № 490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер". Підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).
Таким чином, переміщення працівника на роботу в іншому населеному пункті разом із підприємством можливе тільки за згоди працівника і не є роботою з роз’їзним характером.
Начальник відділу,
Олена КОНОВАЛОВА
"Праця i зарплата" N 43 (1055), 22 листопада 2017 р.
Передплатний iндекс: 30214