ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
02.01.2018 N 826/11082/16
Про визнання незаконною і нечинною
постанови від 25 грудня 2015 року N 1128
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого, судді - Дегтярьової О. В., суддів: Пащенка К. С., Чудак О. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Квадрат на Малевича" до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і нечинною постанови від 25 грудня 2015 року N 1128, встановив:
19 липня 2016 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Квадрат на Малевича" (далі також - позивач, ТОВ "Офісний центр "Квадрат на Малевича") з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач, КМ України) про визнання незаконною і нечинною постанови від 25 грудня 2015 року N 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 01 червня 2016 року N 345).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в силу вказаного Порядку, зокрема п. 12, на підставі висновку Комісії з питань розгляду скаргу у сфері державної реєстрації та наказу Заступника Міністра з питань державної реєстрації від 15 червня 2016 року його було позбавлено права власності на належне йому нерухоме майно, у зв'язку з чим він дізнався про порушення його прав спірним актом. Посилаючись на невідповідність спірної Постанови вимогам ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимогам ч. 6 ст. 319, ч. 1, ч. 2 ст. 321, ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, а також вимогам ст. ст. 19, 41, 55, 124 Конституції України, а також на те, що на підставі вказаної Постанови особа може втратити право власності на своє майно через формальні процедури з підстав, які не передбачені нормою міжнародного та вітчизняного законодавства, просить визнати її незаконною та нечинною.
Відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування своєї позиції посилався на те, що спірна Постанова прийнята КМ України в межах наданих повноважень, на виконання ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ч. 9 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вказаних Законів. Крім того, відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів того, що спірна Постанова порушує права позивача. Також відповідач наполягав на тому, що позивачем був пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), з моменту опублікування спірної Постанови (Урядовий кур'єр від 31 грудня 2015 року, Офіційний вісник від 12 січня 2016 року).
У судовому засіданні 14 грудня 2017 року представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
На підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України 14 грудня 2017 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (ч. 1 ст. 117 Конституції України).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року N 794-VII (в редакції, на момент прийняття спірного акта) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Постановою КМ України від 25 грудня 2015 року N 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації" відповідно до частини дев'ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та частини дев'ятої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" було затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що додається.
Постанова набрала чинності 01 січня 2016 року.
Цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами.
Починаючи з 15.12.2017 року набрала чинності редакція Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України "Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень" правила цієї статті поширюються, зокрема на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Таким чином, в рамках даної категорії справ адміністративний суд наділений повноваженнями перевірки законності постанов Кабінету Міністрів України, тобто відповідності їх законам.
В силу ч. 1, ч. 2 та ч. 6 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного акта) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:
1) відмову у задоволенні скарги;
2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.
Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" та "д" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 37 зазначеного Закону).
Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведена невідповідність спірного акта положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV, зокрема, в частині повноважень щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, як це було здійснено щодо позивача наказом Міністерства юстиції України від 15 червня 2016 року N 1683/5, яким було скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2016 року N 29775666, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та внесено запис про скасування запису про право власності за N 14684000.
Доводи позивача відносно невідповідності спірного акту Конституції України визнаються судом помилковими, з огляду на те, що питання Конституційності нормативно-правових актів не належить до компетенції адміністративного суду відповідно до п. 1 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року N 2136-VIII питання конституційності актів Кабінету Міністрів України віднесені до виключної компетенції Конституційного суду України.
Посилання на невідповідність спірного акта нормам ст. 319 (здійснення права власності), ст. 321 (непорушність права власності) та ст. 386 (засади права власності) Цивільного кодексу України не беруться судом до уваги, оскільки вказані статті регулюють правовідносини власності, а не державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Крім того, посилання на суперечність спірного акта вимогам ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними, оскільки вказані норми міжнародного договору регулюють право на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту, а також стосуються захисту власності відповідно, тобто не стосуються сфери регулювання спірного акта, а тому суд не вбачає в даному випадку невідповідність спірного акта міжнародному договору в порядку ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач не посилається на порушення відповідачем процедури прийняття спірного нормативно-правового акта.
Крім того, в матеріалах справи наявна Пояснювальна записка до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сферах державної реєстрації", згідно якої проект постанови спрямований на реалізацію норм частини дев'ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та частини дев'ятої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", які запроваджують інститут адміністративного оскарження рішення, дій або бездіяльності державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації у відповідних сферах.
При цьому, судом враховується той, факт, що згідно пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, позбавлення його права власності на належне йому нерухоме майно оскаржується ним в судовому порядку.
Доводи відповідача відносно пропуску позивачем строку звернення до суду суд вважає помилковими.
Суд виходить з того, що строк встановлений в ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, тобто діяла на момент подання позову), при оскарженні нормативно-правових актів обчислюється з моменту його опублікування. Якщо ж акт не поширював дію на особу, але згодом вона стала суб'єктом відповідних правовідносин, що регулюються відповідним актом, строк обраховується з моменту, коли вона стала суб'єктом відповідних правовідносин.
Відповідачем не надано доказів того, що позивач став учасником правовідносин, що регулюються спірним актом, до моменту позбавлення права його власності на належне йому нерухоме майно на підставі висновку Комісії з питань розгляду скаргу у сфері державної реєстрації та наказу Заступника Міністра з питань державної реєстрації від 15 червня 2016 року.
Отже, підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду відсутні.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач (ТОВ "Офісний центр "Квадрат на Малевича") в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст. 2, ст. 7, ст. ст. 72 - 77, ст. 139, ст. ст. 241 - 246, ст. 250, ст. 255, ст. 264, ст. ст. 292 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив:
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Квадрат на Малевича" відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень п. 15.5 ч. 1 розд. VII "Перехідні положення" цього Кодексу.
Головуючий, суддя О. В. Дегтярьова
Судді:
К. С. Пащенко
О. М. Чудак