ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
20.09.2018 N 826/844/18
Про визнання протиправними та нечинними абз. 1 - 7 розділу
"Система організації процесу виконання Стратегії удосконалення механізму управління
в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення
державної власності та розпорядження ними", затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2016 N 413
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: судді-доповідача - Келеберди В. І., суддів: Амельохіна В. В., Качура І. А., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, тертя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправною та нечинною постанови в частині.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, тертя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними та нечинними абз. 1 - 7 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2016 N 413.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що абз. 1 - 7 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2016 N 413, прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України, яким визначено порядок набуття права власності на земельні ділянки.
Відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначив, що постанову від 07.06.2016 N 413 прийнято відповідно до норм Земельного кодексу України в межах повноважень. Крім того, відповідач вказував, що у згадувану постанову внесено зміни та станом на час вирішення справи позивач не підпадає під дію такої постанови.
В судовому засіданні відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив:
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року N 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" (надалі - Постанова N 413) затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.
Так, абз. 1 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" Постанови N 413 передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, за такою формулою: Sбп = Sаук х 0,25, де Sбп - площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність на території відповідної області; Sаук - площа земельних ділянок, право оренди та/або емфітевзису на яку було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу;
- щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок;
- надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції;
враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.
Відповідно до абзацу 2 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови N 413 Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в оренду повинні:
- під час формування лотів для продажу прав оренди встановлювати строк дії договору оренди сім років та стартову ціну лота - не нижче 8 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- у разі передачі в оренду меліорованих земель і земель, на яких проводиться гідротехнічна меліорація, встановлювати строк дії договору оренди десять років та стартову ціну лота - не нижче 8 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- не допускати внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині зменшення розміру орендної плати та/або збільшення строку дії договору оренди земельної ділянки;
- допускати продовження дії договору оренди земельної ділянки строком до 25 років у разі закладки багаторічних насаджень;
- передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в оренду за наявності агрохімічного паспорта земельної ділянки;
- перевіряти не рідше ніж один раз на три роки стан орендованих земельних ділянок на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки;
- відмовляти у поновленні договору оренди земельної ділянки у разі погіршення орендарем її корисних властивостей;
- у разі добровільної відмови юридичної або фізичної особи від земельної ділянки (у тому числі земельної частки (паю), яка перебуває у власності або користуванні такої особи, передавати таку земельну ділянку в користування за результатами земельних торгів, не допускаючи передачі таких земельних ділянок у приватну власність;
- у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва передавати в оренду лише за результатами земельних торгів;
- приймати рішення про припинення права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій, за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Держгеокадастр та його територіальні органи під час підготовки лотів до проведення земельних торгів повинні забезпечувати:
- пріоритетність продажу прав на земельні ділянки за результатами земельних торгів для цілей садівництва, виноградарства та розвитку органічного землеробства;
- урахування перспективи розвитку прилеглих населених пунктів згідно із схемами планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів, генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів територій;
- під час передачі земельних ділянок здійснення їх формування з урахуванням вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів.
Згідно абзацу 3 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови N 413 Держгеокадастр та його територіальні органи для забезпечення здійснення заходів з охорони та раціонального використання земель повинні:
- здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель шляхом проведення планових та позапланових перевірок, а також за результатами моніторингу земель;
- перевіряти стан використання сіножатей, пасовищ та перелогів з метою виявлення фактів їх незаконного розорювання;
- переглянути діючі договори оренди земель сільськогосподарського призначення державної власності з метою приведення їх у відповідність з вимогами законодавства та напрямами цієї Стратегії з урахуванням Закону України "Про оренду землі";
- забезпечувати розірвання договорів оренди земель сільськогосподарського призначення державної власності, які укладені з порушенням вимог законодавства, зокрема у разі заниження нормативної грошової оцінки або несплати орендної плати у строки, встановлені договором.
Абзацом 4 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови N 413 визначено, що Мінагрополітики, інші центральні органи виконавчої влади, Українська академія аграрних наук, вищі навчальні заклади повинні забезпечити оформлення права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які використовуються державними підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери управління відповідних органів.
Відповідно до абзацу 5 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови N 413 Мін'юст разом з Держгеокадастром повинні забезпечити технічну сумісність системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та автоматизованої системи Державного земельного кадастру з метою забезпечення використання інформації в режимі онлайн.
Згідно абзацу 6 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови N 413 для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів щодо: перегляду принципів формування, наповнення та використання цільових фондів для здійснення заходів з охорони земель; запровадження електронних земельних торгів; запровадження принципу "мовчазної згоди" у разі затвердження нормативної грошової оцінки земель, якщо районна рада протягом одного місяця з дня надходження технічної документації з нормативної грошової оцінки не прийняла рішення про її затвердження або не надала обґрунтованої відмови у такому затвердженні; електронної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі; передачі права розпорядження землями державної власності об'єднаним територіальним громадам; усунення дублювання функцій державного контролю за використанням та охороною земель та державного екологічного контролю, встановивши, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, а також за збереженням родючості ґрунтів має здійснювати виключно Держгеокадастр та його територіальні органи; посилення адміністративної відповідальності за порушення вимог земельного законодавства та недотримання заходів з охорони земель і збереження ґрунтів шляхом підвищення адміністративних штрафів; встановлення чіткого порядку дій державних інспекторів з контролю за використанням та охороною земель під час здійснення контролю; інших питань реалізації цієї Стратегії.
Абзацом 7 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" постанови N 413 визначено, що у разі надання дозволів на розроблення документації із землеустрою територіальними органами Держгеокадастру до набрання чинності цією Стратегією на умовах, що суперечать положенням цієї Стратегії, затвердження такої документації здійснюється до кінця кварталу, що настає за кварталом, в якому була схвалена ця Стратегія.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 21.07.2017 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га, оскільки обрана позивачем земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації у III кварталі 2017 року.
З огляду на викладене станом на час звернення до суду позивач був учасником правовідносин, врегульованих постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року N 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", отже відповідно до ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України має право оскаржити зазначений нормативно-правовий акт.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Згідно зі статтею 116 Конституції України, якій кореспондує стаття 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Уряд забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема, здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.
Частиною першою статті 13 Земельного кодексу України передбачено, зокрема, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою.
Відповідно до статті 181 Земельного кодексу України землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Відповідно до пункту "г" статті 6 Закону України "Про землеустрій", землеустрій базується на принципу створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю.
До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері землеустрою, передбачених статтею 10 Закону України "Про землеустрій", належать: а) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; б) організація здійснення землеустрою; в) забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; г) затвердження в межах своїх повноважень нормативно-правових актів з питань землеустрою; ґ) координація діяльності органів виконавчої влади з питань землеустрою; е) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Згідно статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
З системного аналізу викладеного вбачається, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженням щодо прийняття, зокрема постанов з питань організації здійснення землеустрою, забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель та координації діяльності органів виконавчої влади з питань землеустрою.
Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наведеними законодавчими положеннями визначено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, встановленим ЗК України, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, ст. 118 Земельного кодексу України вказує як підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам, зокрема, нормативно-правових актів.
З огляду на викладене, доводи позивача про невідповідність чинними абз. 1 - 7 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2016 N 413, нормам Земельного кодексу України не знайшли підтвердження під час вирішення справи.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 N 18 "Про внесення змін до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" до Стратегії були внесені зміни, зокрема в абзацах другому, п'ятому, шостому та сьомому розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" слова "насамперед учасникам антитерористичної операції" замінено словами і цифрами крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (учасникам антитерористичної операції).
З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником антитерористичної операції та саме з метою реалізації прав, визначних Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", звертався до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
З огляду на викладене вбачається, що станом на час вирішення справи оскаржувана постанова в редакції від 17.01.2018 N 18 не впливає на права та інтереси позивача, який не позбавлений права на повторне звернення з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із системного аналізу вищевикладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 72 - 73, 76 - 77, 139, 143, 243 - 246, 255 КАС України, суд вирішив:
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя-доповідач
В. І. Келеберда
Судді:
В. В. Амельохін
І. А. Качур