ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
03.10.2018 N 826/6299/17
Про визнання протиправною та скасування постанови КМУ
від 18.12.2016 N 961 "Деякі питання стабільності фінансової системи"
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Арсірія Р. О., суддів: Кузьменка В. А., Огурцова О. П., за участю секретаря судового засідання - Шевченко М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство фінансів України, Національний банк України, ПАТ КБ "Приватбанк", про визнання протиправною та скасування постанови.
Суд звернув увагу на таке:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ) про визнання протиправним рішення відповідача про участь держави у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" та скасування постанови КМУ від 18.12.2016 N 961 "Деякі питання стабільності фінансової системи".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова суперечить законодавству України, зокрема, Бюджетному кодексу України, Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік", ст. 411 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб", у відповідача не було правових підстав для її прийняття, а її виконання наносить шкоду економічній безпеці України. Позивач також вважає, що оскаржувана ним постанова наносить йому матеріальну шкоду і порушує його право власності, встановлене ст. 44 Конституції України, оскільки внаслідок її чинності із володіння українського народу протизаконно вибувають державні кошти.
Представник відповідача у відзиві вказує на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки КМУ видав оскаржувану постанову на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірна постанова прийнята у зв'язку з необхідністю забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, з метою запобігання виникненню нестабільності ситуації в банківській системі. Також представник відповідача зазначив про те, що спірна постанова повністю узгоджується з ст. 411 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" та прийнята відповідно до норм Бюджетного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік". Крім того, представник відповідача стверджує про ненаведення в позовній заяві доказів, які б свідчили, що факт прийняття постанови від 18.12.2016 N 961 порушує інтереси позивача.
Представник ПАТ КБ "Приватбанк" у своїх поясненних, посилаючись, зокрема, на недоведеність позивачем порушення його прав внаслідок прийняття оскаржуваної постанови, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник Національного банку України у наданих поясненнях вказує, зокрема, на фактичну відсутність будь-якого порушення прав та законних інтересів позивача, у зв'язку з чим просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в бюлетені "Офіційний вісник України" від 15.06.2018 N 46, надруковано оголошення про оскарження вказаного акта у даній справі.
В судовому засіданні відповідно до ч. 1 ст. 250 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд - встановив:
18.12.2016 відповідачем прийнято постанову N 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою, відповідно до статті 411 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пропозиції Національного банку щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16.12.2016) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, прийнято пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п. 1), а також установлено, що: держава в особі Міністерства фінансів придбаває акції ПАТ КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню; після виконання абзацу другого цього пункту з метою відновлення та забезпечення стабільної роботи ПАТ КБ "Приватбанк" держава в особі Міністерства фінансів бере участь у його додатковій капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії існуючої номінальної вартості на суму, що не перевищує розміру мінімальної потреби в капіталі, розрахованої Національним банком (п. 2).
Пунктом 3 вказаної постанови також вирішено Міністерству фінансів: забезпечити для виконання абзацу другого пункту 2 цієї постанови укладення договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "Приватбанк" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 411 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", забезпечення прозорої, керованої, контрольованої і безперервної роботи системи інформаційних технологій і процесів оброблення інформації та узгодження з Національним банком плану підтримання ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк". Видатки на придбання зазначених акцій здійснити за рахунок коштів, передбачених Міністерству фінансів у державному бюджеті на його утримання; здійснювати для забезпечення виконання абзацу третього пункту 2 цієї постанови випуск облігацій внутрішньої державної позики в розмірі до 116800000000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні не вище 10,5 відсотка річних, у тому числі з індексованою вартістю в розмірі до 73800000000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні 6 відсотків річних, із подальшим внесенням їх від імені держави в оплату за акції додаткової емісії ПАТ КБ "Приватбанк"; у тримісячний строк внести пропозиції щодо необхідності додаткової капіталізації ПАТ КБ "Приватбанк" за результатами проведеної міжнародно визнаною аудиторською компанією оцінки його фінансового стану.
Пунктом 4 постанови вирішено взяти до відома рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.12.2016 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016 N 560.
Вирішуючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст. ст. 2, 5 КАС України.
Вирішуючи спір, суд перш за все повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
При цьому, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів виконавчої влади, визначено статтею 264 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Отже, вказана правова конструкція знайшла своє втілення у процесуальному законі - ч. 2 ст. 264 КАС України, який вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
В той же час, колегією суддів також враховується, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 24.10.2017 у справах N 21-1650а16-а, N 21-3926а16, N 21-1013а17, позивач, який є акціонером банку, але не є власником істотної участі в Банку, не володіє великим (значним, істотним) пакетом акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, не може бути визнаний особою, що вправі звертатись до суду у зв'язку із втручанням органів державної влади, зокрема, в особі Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у його суб'єктивні майнові права. Не може бути позивачем у спорах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Національного банку України й акціонер з незначною кількістю акцій (приміром, меншою за розмір, під яким розуміється термін істотна участь у володінні статутним капіталом банку - 10 і більше відсотків) чи акціонер, якого за рядом подібних до зазначених критеріїв максимально не можна наблизити (прирівняти) до особи, котра прямо і безпосередньо потерпіла від дій чи рішень Національного банку України.
З огляду на викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що, по-перше, як видно з оскаржуваної постанови, позивач не є учасником відносин, які нею врегульовані, в той час як звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, по-друге, позивачем не наведено у позовній заяві та не надано відповідних доказів обґрунтування своєї належності до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано оскаржувану постанову, тобто позивачем не доведено наявності відповідного порушення відповідачем шляхом прийняття спірного акта прав, свобод або інтересів особи на момент його звернення до суду - реального порушення, яке стосується (зачіпає) індивідуально виражені права чи інтереси позивача, по-третє, позивач не є власником істотної участі в ПАТ КБ "Приватбанк", не володіє великим (значним, істотним) пакетом акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, не може бути визнаний особою, що вправі звертатись до суду у зв'язку із втручанням органів державної влади в особі КМУ у його суб'єктивні майнові права.
Отже, зміст суб'єктивного права, про порушення якого стверджується в позовній заяві, міркування, висловлені на їх підтвердження, дійсний характер (природа) дій, які позивачем кваліфікуються як порушення його права на майно, розуміння того, що захист від можливого нанесення шкоди економічній безпеці України не має на меті звернення до суду, у тому числі для відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, дає підстави вважати, що захист заявленого позивачем права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли у зв'язку з реалізацією КМУ наданих йому на підставі закону повноважень щодо розгляду пропозицій стосовно врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій, покладених на Національний банк України, в межах яких прийнято спірну постанову N 961.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:
У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2018 року
Головуючий, суддя Р. О. Арсірій
Судді:
В. А. Кузьменко
О. П. Огурцов