ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
18.10.2018 N 826/15422/16
Про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України
N 141 від 02.03.2016 року в частині підпункту 1 пункту 1
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Маруліної Л. О., суддів: Добрівської Н. А., Кузьменко А. І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася з позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, в якому просить:
- визнати порушення з боку відповідача, чинних рішень Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 і від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012, щодо проведення процедури регулювання і встановлення повторного розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 1 групи через постанову Кабінету Міністрів України N 141 від 02.03.2016 року, без попереднього розгляду і встановлення цього повторного розміру допомоги законотворчим органом в спеціальному законі;
- визнати незаконність постанови Кабінету Міністрів України N 141 від 02.03.2016 року в частині підпункту 1 пункту 1, з моменту набрання постановою Уряду законної чинності, через відсутність компетенції у відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо порядку встановлення, на свій розсуд, без розгляду і обговорення в законотворчому органі законопроекту про повторну зміну, розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 1 групи, як власності, встановленої чинним Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" N 367-XIV від 25.12.98 року, в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, та такою, що не відповідає статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правовим висновкам остаточних рішень Європейського суду з прав людини, переліченим в пункті 2 позовних вимог, - якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України відновити право ОСОБА_1 в повному обсязі, відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" N 367-XIV N 13 від 21.06.2017 р., N 14 від 21.06.2017 р., N 15 від 23.06.2017 р., N 16 від 23.06.2017 р., N 17 від 23.06.2017 р., N 18 від 26.06.2017 р., N 19 від 26.06.2017 р. від 25.12.98 року, статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", в редакції від 15.04.2016 року, для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, на підставі пріоритетного міжнародного права і постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2008 року, N судової справи - 21-84во08.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, Кабінет Міністрів України не наділено повноваженнями на свій розсуд встановлювати постановою N 141 від 02.03.2016 року "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" розмір соціальних виплат, оскільки такий розмір встановлено відповідним Законом України N 367-XIV від 25.12.98 року "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки встановлений постановою Кабінету Міністрів України N 141 від 02.03.2016 року розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни І групи є меншим, ніж встановлений у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач вважає свої права порушеними та просить суд визнати постанову Кабінету Міністрів України протиправною.
Ухвалами судді Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірія Р. О. від 10.10.2016 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 08.02.2017 року.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13.10.2016 року визначено склад колегії суддів за головуванням судді Арсірія Р. О.
Через канцелярію суду 08.02.2017 року відповідачем подано заперечення проти адміністративного позову, в яких уповноважений представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на те, що компетенцію для прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних постанов закріплено у Конституції України та статтею 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання 08.02.2017 року представники сторін не з'явилися. У позовній заяві позивач клопотала здійснювати розгляд справи за її відсутності.
З огляду на неявку сторін у судове засідання 08.02.2017 року, судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
На підставі Розпорядження N 7887 від 12.10.2017 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017 року визначено склад колегії суддів за головуванням судді Маруліної Л. О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 року прийнято справу до провадження суддею Маруліною Л. О., призначено судове засідання на 25.01.2018 року та постановлено про розгляд справи колегією суддів.
15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі по тексту - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" N 2147-VIII від 03.10.2017 року.
Згідно з пунктом 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 25.01.2018 року визначено склад колегії суддів за головуванням судді Маруліної Л. О., суддів: Добрівської Н. А., Кузьменко А. І.
У судове засідання 25.01.2018 року з'явився представник відповідача. Судом повідомлено, що 09.01.2018 року позивачем подано заяву, в якій, зокрема, просить суд відкласти розгляд справи. З огляду на те, що відповідач не заперечував проти клопотання позивача, судом відкладено розгляд справи до 15.03.2018 року.
У судове засідання 15.03.2018 року представники сторін не з'явилися. Заяв, клопотань не подано.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Керуючись частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 є інвалідом І групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії Є N 069820 від 23.06.2005 року, що міститься у матеріалах справи.
Позивач має право на пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" N 367-XIV від 25.12.98 року статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Мінімальна пенсія за віком відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", в редакції від 15.04.2016 року, мінімальна пенсія за віком, станом на 05.05.2016 року, складає 1130 грн.
Відповідно до розрахунку позивача, розмір суми щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни у 2016 році становить - (1130 * 10) = 11300 грн.
02.03.2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 141 "Деякі питання виплати у 2016 році грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлено розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни I групи - 2975 грн.
Вважаючи, що Кабінетом Міністрів України протиправно прийнято постанову N 141 від 02.03.2016 року, позивач звернулася до суду та просить скасувати цю постанову, оскільки, на її думку, повноваження встановлення розміру щорічної допомоги у Кабінету Міністрів України відсутні.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N 3551) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Вказану зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
В свою чергу, Законом України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон N 79), який набув чинності 01.01.2015 року, Розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набуттям чинності Закону N 79 Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року N 141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" - у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), інвалідам війни І групи - у розмірі 2975 гривень.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 року N 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Суд зазначає, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Аналогічну позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 у справі N 569/4397/17.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Конституційним Судом України прийнято Рішення від 26.12.2011 року N 20-рп/2011 за результатом розгляду конституційного подання народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік". Зокрема, перед Конституційним Судом України поставлено питання: чи обмежує конституційні права громадян факт надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами, залежно від наявності фінансового ресурсу?
Конституційний Суд України у вказаному рішенні дійшов правового висновку, що дії органів державної влади відповідають Конституції України та є допустимими.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII), не є порушенням конституційних прав громадян.
Слід також зазначити, що положення Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" Конституційним Судом України неконституційними не визнано, а тому підлягали застосуванню при визначенні суми допомоги до 5 травня у 2016 році.
Аналогічну позицію висловлено у постановах Верховного Суду у справах N 564/907/17, 550/1131/17, 459/616/17.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що законодавцем правомірно делеговано право визначення розміру грошової допомоги Кабінету Міністрів України.
Отже, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України.
Крім того, враховуючи, що Закон N 79 прийнятий пізніше Закону N 3551, в цьому випадку підлягають застосуванню норми Закону України N 79.
З огляду на викладене, колегією суддів не встановлено підстав для скасування постанови Кабінету Міністрів України N 141 від 02.03.2016 року, як такої, що суперечить Закону N 3551 та рішенням Конституційного Суду України, з огляду на що, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 9, 72 - 77, 205, 241 - 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1);
Відповідач: Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).
Головуючий, суддя Л. О. Маруліна
Суддя Н. А. Добрівська
Суддя А. І. Кузьменко