Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N ІР-01-11/2 від 25.10.91
м.Київ

( Роз'яснення відмінено згідно Роз'яснення
Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/202 від 03.06.98 )

Про деякі питання практики арбітражних судів по
застосуванню Закону України "Про підприємництво"

З метою однакового застосування при вирішенні господарських спорів Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) Вищий арбітражний суд України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Поняття "підприємництво", наведене у ст.1 Закону "Про підприємництво", відповідно до якої це - самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

2. Відповідно до ст.2 цього закону суб'єктом підприємницької діяльності можуть бути юридичні особи всіх форм власності, і тому господарські спори, що виникають між ними при укладанні та виконанні угод (договорів) з приводу цієї діяльності, підвідомчі арбітражному суду на загальних підставах.

3. Закон не регулює питання про види зобов'язань суб'єктів підприємницької діяльності. При вирішенні спорів, пов'язаних з цією діяльністю, слід керуватися нормами цивільного законодавства, тобто в залежності від предмета зобов'язання взаємовідносини сторін повинні оформлятися договорами поставки, підряду, купівлі-продажу тощо.

Підприємницька діяльність повністю або частково може здійснюватися для державних потреб. В цьому випадку між органами державного управління і підприємцями укладаються відповідні договори на виконання робіт і поставку продукції (ст.15 закону).

Якщо до підприємства у встановленому порядку доведене державне замовлення на виготовлення продукції, виконання робіт (послуг), відносини цього підприємства із споживачами здійснюються на основі договорів, що укладаються між ними на загальних підставах (ст.ст.20 та 21 Закону "Про підприємства в Українській РСР" ( 887-12 ).

4. Чинне законодавство встановлює певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Зокрема, Закон України "Про підприємництво" передбачає можливість встановлення Верховною Радою України переліку видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується, а також таких, які підлягають ліцензуванню Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до ст.4 цього Закону Рада Міністрів УРСР постановою від 15 квітня 1991 року N 99 затвердила Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, яким визначено види діяльності, ліцензування яких передбачено Законом, та органи, які уповноважені видавати ліцензії.

Вирішуючи спори, що виникають при укладанні або виконанні договорів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, арбітражним судам слід перевіряти її відповідність закону і в разі відсутності необхідної ліцензії таку угоду належить визнати недійсною, оскільки вона не відповідає вимогам закону (ст.48 Цивільного кодексу УРСР).

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що угоду укладено на такий вид діяльності, підприємництво в якому спеціальним переліком не застосовується (ст.ст.3 та 4 Закону України "Про підприємництво"), таку угоду слід визнати недійсною, як укладену з метою, суперечною інтересам держави. В цьому випадку арбітражний суд застосовує наслідки, передбачені ст.49 ЦК УРСР ( 1540-06 ).

5. Якщо підприємницька діяльність потребує дозволу (ліцензії), відповідний орган повинен видати такий дозвіл у строк не більше, як за 30 днів з дня одержання заяви. Відмова у видачі ліцензії видається в той же строк і є актом письмової форми. В Законі "Про підприємництво", а також у Положенні про порядок видачі ліцензії відсутня норма про можливість оскарження рішення про відмову у видачі ліцензії.

Виходячи з того, що рішення про відмову у видачі ліцензії є актом органу державного управління, підприємець - юридична особа, на яку поширюється Закон України "Про підприємства в Українській РСР", не згодний з відмовою, має право звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання відмови недійсною.

Таке право мають і інші підприємці, якщо нормативним актом, що регулює їх діяльність, їм надане право звертатися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним акта органу державного управління.

6. Відповідно до п.5 Положення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 15 квітня 1991 р. N 99, у разі порушення підприємцем зазначених у ліцензії особливих умов і правил здійснення відповідного виду діяльності орган, що видав ліцензію, може дати розпорядження про усунення порушень чи зупинити її дію на визначений строк або до усунення цих порушень. При повторному або грубому порушенні правил здійснення діяльності, на яку видано ліцензію, ця ліцензія може бути анульована за рішенням органу, що її видав. Як передбачено цим Положенням, рішення про зупинення дії ліцензії чи її анулювання може бути оскаржене підприємцем до арбітражного суду. Цю норму слід розглядати як право підприємця звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним рішення відповідного органу про зупинення дії або анулювання ліцензії.

7. Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її державна реєстрація, яка проводиться у виконавчому комітеті відповідної ради народних депутатів за місцем діяльності юридичної особи, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Наприклад, відповідно до ст.5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність після державної реєстрації їх Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків України.

Відмова в державній реєстрації підприємницької діяльності може бути оскаржена в судовому порядку (ст.8 Закону "Про підприємництво" ( 698-12 ), ст.5 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ). Отже, такі справи не підлягають вирішенню арбітражним судом.

8. Закон України "Про підприємництво" передбачає різні підстави для вимог підприємця про відшкодування завданих йому збитків.

По-перше, це збитки, завдані внаслідок порушення юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом (ст.13), і, по-друге, - це збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення таким органом або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця (ст.15). Як в першому, так і в другому випадку спори про відшкодування збитків вирішуються арбітражним судом. Заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі (ст.ст.203 та 440 Цивільного кодексу УРСР (1540-06).