Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ
від 14.06.93 N 01-8/672
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування чинного
законодавства при вирішенні господарських спорів

( Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого
арбітражного суду
N 01-8/184 від 21.04.99
N 01-8/520 від 03.11.99
N 01-8/542 від 16.11.99
N 01-8/635 від 09.11.2000
Листом Вищого господарського суду
N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

До Вищого Арбітражного Суду України надходять запити арбітражних судів щодо практики застосування при вирішенні господарських спорів окремих норм чинного законодавства. Відповіді на ці запити доводяться до відома арбітражних судів.

1. У зв'язку з прийняттям Закону України "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) та затвердженням Правил обміну непродовольчих товарів, куплених у роздрібній торговельній мережі, виникло питання, чи діє нині Типовий договір на технічне обслуговування і ремонт побутових машин та приладів у період гарантійного строку їх експлуатації. Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке. З введенням у дію Закону України "Про захист прав споживачів" обов'язок усунення недоліків товару покладений не на виготовлювача, а на продавця - торговельне підприємство. Тому фактично відпадає необхідність укладання договорів між підприємством-виготовлювачем і підприємством побутового обслуговування населення.

Згідно зі ст.250 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) та Положенням про поставки товарів постачальник зобов'язаний безоплатно виправити недоліки товару, на який встановлено гарантійний строк або замінити товар. Ці норми регулюють відносини між постачальником (виготовлювачем) і покупцем (торговельним підприємством). У зв'язку з цим не виключається можливість укладання за згодою сторін договору між виготовлювачем і відповідним підприємством, в т.ч. по сервісному обслуговуванню товарів, які прийняті від населення внаслідок недоліків, однак такі взаємини не регулюються Типовими договорами (лист від 28.02.92 р. N 05-2/263).

2. При вирішенні спорів, пов'язаних з порушенням строків виконання зобов'язань за договором підряду, виникли питання, чи вправі підрядчик продовжувати будівельні роботи без згоди замовника та чи має право замовник нараховувати санкції за прострочку виконання робіт, якщо строк дії договору закінчився.

У зв'язку з цими запитаннями Вищий Арбітражний Суд України повідомив, що відповідно до статей 207, 208 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виконане в натурі. Виконання в натурі договору підряду законодавством не обмежується строком дії договору.

Обов'язку боржника виконати зобов'язання в натурі протиставлене право кредитора у разі прострочки відмовитись від прийняття виконання (ст.213 Цивільного кодексу).

Таким чином, якщо замовник не відмовився від виконання простроченого підрядчиком зобов'язання, останній має нести майнову відповідальність у вигляді штрафу (пені) до моменту виконання зобов'язання в натурі або відмови замовника від прийняття виконання (лист від 28.02.92 р. N 05-2/262).

3. На розгляд арбітражних судів надходять справи, пов'язані з поверненням безпідставно або помилково списаних сум податків, прихованих доходів та штрафів за приховування (заниження) доходу. При вирішенні цих спорів виникли питання: з яким позовом має звертатись позивач - про визнання недійсним рішення податкової інспекції про стягнення зазначених сум чи з майновими вимогами про їх повернення; хто має бути відповідачем по цих позовах - податкова інспекція чи фінансовий орган, який стягнув гроші.

На ці питання Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Так як такі суми стягуються у безспірному порядку на підставі рішення податкової інспекції, питання про повернення стягнутої суми може бути вирішене арбітражним судом тільки за умови визнання недійсним рішення (акта) податкової інспекції про стягнення зазначених сум.

Підприємство має право звернутись до арбітражного суду на підставі ст.27 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), з окремою заявою про визнання недійсним рішення податкової інспекції або об'єднати цю вимогу з позовом про повернення стягнутої суми (ст.58 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ).

Фінансові органи, які виконують рішення податкової інспекції про безспірне стягнення певних сум до бюджету, не повинні бути відповідачами у справі про повернення стягнутих сум (лист від 06.05.92 р. N 05-2/543).

4. Пунктами 73 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і 64 Положення про поставки товарів народного споживання передбачений порядок вирахування санкцій, встановлених цими Положеннями.

У зв'язку з розширенням мережі торговельно-посередницьких організацій, застосування ними постачальницько-збутових надбавок при перепродажах виникло питання про порядок нарахування штрафів за поставку продукції і товарів, якість котрих не відповідає вимогам нормативно-технічної документації.

Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Якщо товари реалізуються за регульованими цінами, неустойка (штраф, пеня) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором поставки стягується виходячи з цих цін з відрахуванням торговельної знижки, а по продукції - з цієї ціни без врахування встановлених надбавок.

При реалізації продукції і товарів за вільними (договірними) цінами штрафні санкції слід стягувати виходячи з цієї ціни без будь-яких надбавок та суми податку на добавлену вартість (лист від 19.03.93 р. N 05-2/308).

5. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, постає питання про те, за якими цінами розраховувати розмір збитків внаслідок втрати майна - тими, що діяли на момент їх заподіяння чи тими, що діють на день подання позову.

Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь на це питання.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Присуджуючи відшкодування шкоди, арбітражний суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодовувати її в натурі або повністю відшкодовувати збитки (ст.453 Цивільного кодексу). Поняття збитків наведене в ст.203 Цивільного кодексу. Виходячи із змісту ст.203 Цивільного кодексу, втрата майна підлягає відшкодуванню за цінами, які діяли на момент заподіяння шкоди.

В залежності від конкретних обставин і поданих доказів позивач, крім вимоги про відшкодування вартості майна, має право вимагати відшкодування завданих йому збитків (лист від 02.04.92 р. N 05-2/425).

6. За договором оренди орендодавець передав орендарю майно, яке останній зобов'язаний був повернути у разі розірвання договору. У зв'язку з відмовою орендаря повернути майно орендодавець звернувся з позовом про витребування майна. В рішенні про задоволення позову було зазначено, що у разі неповернення майна в натурі з орендаря підлягає стягненню вартість цього майна. На запит арбітражного суду, за якими цінами повинна обчислюватись вартість майна, Вищий Арбітражний Суд України відповів:

"Відповідно до п.5 ст.265 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) при припиненні договору найму орендар зобов'язаний повернути майно у тому стані, в якому він його одержав з урахуванням нормального зносу, або у стані обумовленому договором. У разі невиконання обов'язку щодо повернення майна в натурі, він зобов'язаний відшкодувати наймодавцю завдані цим збитки (ст. 203 Цивільного кодексу), зокрема, балансову вартість майна з урахуванням зносу, а також неодержані наймодавцем доходи, які він одержав би, якщо майно було би йому повернуте" (лист від 28.02.92 р. N 05-2/265).

7. На запитання про порядок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення водоймищ, Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

У справах про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням вод та іншими порушеннями законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, слід керуватися приписами статей 440, 453 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ),статті 111 Водного кодексу ( 213/95-ВР ) і статей 68 і 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ). ( Абзац другий пункту 7 в редакції Листа Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

Розмір шкоди у таких випадках визначається відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки від 18.05.95 N 37 (з подальшими змінами), як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. ( Абзац третій пункту 7 в редакції Листа Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

8. На запитання щодо строків внесення попередньої оплати продукції Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

У зв'язку із скасуванням розрахунків за поставлену продукцію шляхом пред'явлення на інкасо платіжної вимоги, постачальник і покупець у договорі визначають строк здійснення попередньої оплати продукції, яка підлягає поставці.

Якщо в договорі відсутня умова про строк попередньої оплати продукції, то у цьому випадку зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати не визначене строком його виконання. У такому випадку сторони повинні керуватись статтею 165 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), тобто покупець повинен виконати своє зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги постачальника здійснити попередню оплату продукції, яка підлягає поставці (лист від 27.04.93 р. N 05-2/473).

9. На запитання щодо права арбітражного суду зменшити розмір відповідальності клієнта за несвоєчасне вивезення вантажу із залізничної станції Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

Передбачена статтею 52 Статуту залізниць плата за збереження вантажів не є штрафом, а тому арбітражний суд не має права зменшувати цю плату (лист від 09.02.93 р. N 05-2/195).

10. При розгляді спорів, пов'язаних з вилученням радами землі у землекористувачів (володільців), постало питання, яку форму повинна мати згода землекористувача (володільця) на вилучення землі. ( Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 ) Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь. Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування провадиться на підставі рішення відповідної ради лише за згодою власників землі і землекористувачів у порядку і на умовах, визначених ст.31-34 Земельного кодексу України ( 561-12 ), а у разі відмови власника землі або землекористувача - юридичної особи чи громадянина-суб'єкта підприємницької діяльності - за рішенням арбітражного суду. Право на звернення до арбітражного суду з відповідною заявою надане радам. ( Абзац третій пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

Згода власника землі або землекористувача на вилучення земельної ділянки повинна бути дана у письмовій формі, а у разі прийняття радою відповідного рішення без такої згоди власник землі або землекористувач - юридична особа чи громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності - має право на звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсним такого рішення ради на підставі статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ). ( Абзац четвертий пункту 10 в редакції Листа Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

11. На розгляд арбітражних судів надходять справи, пов'язані з поверненням самовільно зайнятих земельних ділянок, у зв'язку з чим виникло питання, чи відносяться ці спори до категорії майнових і хто може визначати вартість земельної ділянки. Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке. Вимоги про повернення за належністю самовільно зайнятих земельних ділянок (ст.116 Земельного кодексу України) по суті є спором про визнання права власності (володіння) на земельну ділянку або про усунення перешкод щодо користування цією ділянкою. Такі спори слід розглядати як спори немайнового характеру (лист від 09.03.93 р. N 05-2/273).

12. В практиці арбітражних судів виникає питання про можливість прийняття арбітражним судом позовної заяви підприємств, організацій інших держав-учасниць СНД про стягнення з відповідача, який знаходиться в Україні, суми, визнаної ним за претензією.

Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь на це питання.

У зв'язку з відсутністю міждержавної угоди держав-учасниць СНД щодо безспірного стягнення сум за визнаними претензіями, а внутрішнє законодавство однієї держави-учасниці СНД не може поширюватись на взаємовідносини з господарюючими суб'єктами іншої держави-учасниці СНД, факт визнання претензії не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви (лист від 09.03.93 р. N 05-2/273).

13. При поданні позовів, пов'язаних з недостачами товарів або продукції, позивачі іноді без достатніх підстав притягають до участі у справі залізницю, чим штучно змінюють територіальну підвідомчість спору. У зв'язку з цим виникло питання про право арбітражного суду виключити залізницю з числа відповідачів та направити позовні матеріали за належною підвідомчістю до порушення провадження у справі в даному арбітражному суді.

Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Право судді виключити неналежного відповідача встановлене ст.65 АПК України ( 1798-12 ). Але якщо відповідачів у справі декілька, то виключення з їх числа перевізника не є підставою для передачі справи за підвідомчістю, оскільки ст.17 АПК України обмежує можливість такої передачі лише двома умовами: заміною сторони та притягненням іншого відповідача. Отже, виключивши перевізника з числа відповідачів, суддя зобов'язаний вирішити спір у відношенні решти відповідачів по суті. Якщо ж перевізник є одним відповідачем у справі, та визнавши його неналежним, суддя повинен у позові відмовити. До того ж вирішення питання, чи є відповідач неналежним, можливе лише після порушення провадження зі справи (лист від 02.03.93 р. N 05-2/262). ( Абзац третій пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/635 від 09.11.2000 )

14. ( Пункт 14 відкликано на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/520 від 03.11.99 ) На запитання, чи підвідомчі арбітражному суду спори про стягнення заборгованості по кредитних операціях банків та по орендній платі, комунальних і експлуатаційних видатках за нежилі приміщення в будинках, що знаходяться у віданні місцевих Рад народних депутатів, об'єднань, установ, підприємств і організацій, Вищий Арбітражний Суд України відповів.

За змістом розділу 11 Переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 12.10.76 р. N 483 на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор стягується заборгованість по кредитних операціях, здійснених установами колишнього Держбанку СРСР. Щодо кредитних відносин боржників та комерційних банків чинне законодавство не передбачає стягнення заборгованості в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріальних контор.

Відповідно до п.19 зазначеного Переліку заборгованість по орендній платі, комунальних і експлуатаційних видатках за нежилі приміщення в будинках, що знаходяться у віданні місцевих Рад народних депутатів, об'єднань, установ, підприємств і організацій, стягується у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор. Таким чином позовні заяви про стягнення заборгованості по орендній платі, комунальних і експлуатаційних видатках на нежилі приміщення на підставі п.1 ст.62 АПК не підлягають розгляду арбітражними судами (лист від 29.01.93 р. N 05-2/97).

15. До арбітражних судів надходять заяви прокурорів про визнання недійсними рішень сесій міських чи районних Рад народних депутатів, розпоряджень голів відповідних Рад, рішень виконкомів тощо. У зв'язку з виникненням питання про підвідомчість таких спорів Вищий Арбітражний Суд України відповів.

Повноваження прокурора в арбітражному процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) і Арбітражним процесуальним кодексом України ( 1798-12 ). Зокрема статтею 2 цього Кодексу передбачено, що арбітражний суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави.

Що ж до заяв прокурорів про визнання акта недійсним у разі відхилення відповідного протесту органом, який видав акт або вищестоящим органом, то згідно з частиною четвертою статті 21 Закону України "Про прокуратуру" справи у спорах за такими позовами арбітражним судам не підвідомчі. ( Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого арбітражного суду N 01-8/184 від 21.04.99, N 01-8/542 від 16.11.99 )

16. Так як з 1 січня 1993 року застосування інкасової форми розрахунків за відвантажену продукцію, надані послуги, виконані роботи визнано недоцільним, виникло питання про подальше застосування п.8 ст.63 АПК, на яке Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь: "... арбітражний суд не має достатніх підстав для повернення позовних матеріалів з посиланням на п.8 ст.63 АПК" (лист від 29.03.93 р. N 05-2/345, 346).

17. В практиці арбітражних судів непоодинокі випадки, коли прокурор, подавши позов в інтересах підприємства чи організації, після порушення провадження у справі звертається з листом про повернення йому позовних матеріалів для додаткового розслідування. У зв'язку з цим постало питання про те, як повинен реагувати на це арбітражний суд, на що Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Якщо прокурор не відмовився від позову, у арбітражного суду немає підстав для припинення провадження у справі і повернення матеріалів прокурору. Якщо матеріали справи дозволяють вирішити спір, рішення приймається за результатами розгляду справи.

У випадках необхідності витребування або подання прокурором нових доказів арбітражний суд на підставі ст.77 АПК відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст.69 АПК.

У разі неможливості розгляду справи до вирішення відповідного питання компетентним органом, у т.ч. прокуратурою, арбітражний суд зупиняє провадження у справі на підставі статті 79 АПК України (лист від 03.02.93 р. N 05-2/115).

18. При вирішенні спорів між поставщиками і покупцями імпортних товарів постало питання, чи вправі арбітражний суд зупиняти провадження у справі до розгляду претензії зовнішньоторговельної організації іноземним поставщиком, з приводу чого Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

Відповідно до п.63 Положення про поставки товарів народного споживання претензії покупців, які виникають внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором поставки імпортних товарів за відсутності вини українських поставщиків, задовольняються в межах сум, які у встановленому порядку можуть бути стягнуті з іноземних фірм, якщо інше не передбачене законодавством.

Таким чином, Положення про поставки товарів не ставить рішення арбітражного суду зі спору між покупцем і поставщиком в залежність від того, чи одержав поставщик задоволення своєї претензії від іноземної фірми. ( Абзац третій пункту 18 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/635 від 09.11.2000 )

При вирішенні спору між покупцем і поставщиком останній на підставі п.63 Положення про поставки товарів повинен подати арбітражному суду докази щодо обсягу відповідальності перед ним іноземної фірми і в цих межах поставщик може нести відповідальність перед покупцем. За відсутності таких доказів арбітражний суд вирішує спір на загальних підставах.

У тих випадках, коли поставщику не були або не могли бути відомими дані щодо сум, які ним можуть бути стягнуті з іноземної фірми, і такі відомості одержані ним після прийняття арбітражним судом рішення, він не позбавлений права звернутись із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (лист від 06.11.92 р. N 05-2/1348). ( Абзац п'ятий пункту 18 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/635 від 09.11.2000 )

19. Звертаючись до арбітражного суду з позовами деякі підприємства і організації включають у суму позову витрати, пов'язані з оплатою послуг адвокатів або юридичних кооперативів, і, посилаючись на статті 44 та 49 АПК, вимагають відшкодування цих витрат за рахунок відповідача.

Вищий Арбітражний Суд України у відповідь на запити щодо правомірності цих вимог повідомив таке.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів або юридичних кооперативів по наданню правової допомоги, пов'язаної з веденням справи в арбітражному суді, не відносяться до поняття "Арбітражні витрати" (лист від 13.10.92 р. N 05-2/1256).