Парус Iнтернет-Консультант
Открытое тестирование
Открытое тестирование
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
N 4-рп/2002 , 20 березня 2002 року
м. Київ
Справа N 1-11/2002
Рішення
Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Міністерства
внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення
положень статті 86 Конституції України, а також частини
другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону
України "Про статус народного депутата України"
(справа про запити і звернення народних депутатів
України до органів дізнання і досудового слідства)
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,
розглянув на пленарному засіданні справу щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII в редакції Закону України від 22 березня 2001 року N 2328-III (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 42, ст. 212).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання Міністерства внутрішніх справ України.
Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність у з'ясуванні і роз'ясненні положень зазначених статей Конституції України ( 254к/96-ВР ) і Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) щодо змісту права народного депутата України на запит до органів внутрішніх справ.
Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Міністерство внутрішніх справ України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII щодо права народного депутата України "звертатися до органів внутрішніх справ, податкової міліції та Служби безпеки України із запитами та зверненнями, які містять вимоги, вказівки, пропозиції стосовно конкретних кримінальних справ".
Міністерство внутрішніх справ України зазначило, що відповідно до статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і статті 12 Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) запит народного депутата України передбачає одержання офіційної відповіді з певних питань, але "не повинен містити вказівок про провадження конкретних процесуальних дій у процесі розслідування конкретних кримінальних справ та щодо прийняття по них конкретних рішень". Так само і у депутатському зверненні пропозиції вчинити певні дії не можуть стосуватися конкретних кримінальних справ, оскільки такі питання не можуть розглядатися як пов'язані з діяльністю народних депутатів України.
2. Після відкриття провадження у цій справі набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус народного депутата України" від 22 березня 2001 року N 2328-III , яким Закон України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) викладено в новій редакції.
У новій редакції Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2328-14 ) положення про депутатський запит і депутатське звернення, які є предметом офіційного тлумачення, збережені, але викладені відповідно у частині другій статті 15 та частині першій статті 16, тобто за зміненою нумерацією статей. У зв'язку з цим тлумачення зазначених положень Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) проводиться у відповідності з новою нумерацією статей.
3. Конституційний Суд України в офіційному тлумаченні положень частини першої статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ) виходить з того, що органами, до яких може звертатись із запитом народний депутат України, визначено лише органи Верховної Ради України і Кабінет Міністрів України. Крім того, запит народного депутата України може бути адресовано до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Відповідно до положень частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) народний депутат України також "має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю".
Право народного депутата України на запит кореспондується з передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ) обов'язком керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту (частина друга статті 86).
На забезпечення зазначених прав Законом України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) (статті 15, 16) визначено також термін та особливий порядок розгляду депутатського запиту і депутатського звернення, встановлено адміністративну відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог народного депутата України, за відмову або ухилення від своєчасного надання необхідної інформації та документації або подання завідомо недостовірної інформації (стаття 36). Відповідно до частини першої статті 351 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, надання йому завідомо неправдивої інформації визнається злочином.
4. Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року N 1138 , Міністерство внутрішніх справ України як центральний орган виконавчої влади здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.
Відповідно до частини першої статті 86 Конституції України (254к/96-ВР) народні депутати України можуть звертатися із запитами тільки до Міністра внутрішніх справ України, керівників головних управлінь, управлінь і відділів Міністерства внутрішніх справ України як керівників органів державної влади, а також до керівників відповідних підприємств, установ.
Разом з тим за змістом частини першої статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ) народний депутат України не може адресувати свої запити іншим працівникам органів внутрішніх справ, у тому числі слідчим органів внутрішніх справ і працівникам міліції, які здійснюють функцію органу дізнання.
Вище викладене стосується запитів народних депутатів України до всіх органів і посадових осіб, які відповідно до процесуального законодавства уповноважені здійснювати функції дізнання і досудового слідства.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 травня 1999 року N 4-рп/99 і від 11 квітня 2000 року N 4-рп/2000 , з огляду на гарантовану Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України незалежність і недоторканність суддів, а також заборону впливу на суддів у будь-який спосіб (частини перша і друга статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), зазначив, що право народного депутата України на запит не поширюється на питання, пов'язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах.
Питання проведення дізнання, досудового слідства у конкретних кримінальних справах, як зазначив Конституційний Суд України, є саме такими, що пов'язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах. Ці дії передбачені процесуальним законом і здійснюються лише уповноваженими на це законом посадовими особами і у визначений законом спосіб. Звернення у будь-якій формі до працівника органу дізнання чи слідчого з метою впливу на виконання ним службових обов'язків заборонено чинним законодавством.
Конституційний Суд України вважає, що керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють функції дізнання, у разі надходження до них звернень народного депутата України з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах, не пов'язані обов'язком розглядати їх у порядку розгляду запитів і звернень і не несуть відповідальності за невиконання викладених у них вимог та пропозицій.
На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 63, 67, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України вирішив:
1. Положення частини першої статті 86 Конституції України (254к/96-ВР), а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII в редакції Закону України від 22 березня 2001 року N 2328-III треба розуміти так:
1.1. Народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.
1.2. У разі надходження до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, вимог і пропозицій народних депутатів України із зазначених у підпункті 1.1 питань керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють дізнання, мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.