Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею

ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 04-5/601 від 29.05.2002

Господарські суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів,
що виникають з перевезення вантажів залізницею

З метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ), іншими актами законодавства України.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначено Законом України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ).

Питання, пов'язані з укладенням та виконанням договору перевезення, у тому числі залізничним транспортом, регулюються статтями 358 - 368 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (далі - Цивільний кодекс).

Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) умови перевезення вантажів і відповідальність сторін за договором перевезення визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у встановленому порядку.

Статут залізниць України (далі - Статут) згідно зі статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 457.

Статтею 5 Статуту (457-98) на Міністерство транспорту України (далі - Мінтранс України) покладено затвердження Правил перевезення вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, а також інших нормативних документів. До їх затвердження у повному обсязі у вирішенні спорів мають застосовуватись згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) відповідні нормативні акти Союзу РСР у частині, що не суперечить Статуту.

Отже у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, необхідно керуватися:

- Законом України "Про транспорт" ( 232/94-ВР );

- Законом України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР );

- статтями 358 - 368 Цивільного кодексу ( 1540-06 );

- Статутом ( 457-98 );

- Тимчасовим положенням про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України, затвердженим наказом Мінтрансу України від 02.03.95 N 89 (далі - Тимчасове положення);

- Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтрансу України від 25.02.99 N 113 ;

- Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України - Тарифним керівництвом N 1, затвердженим наказом Мінтрансу України від 15.11.99 N 551 (далі - Тарифне керівництво N 1);

- Правилами перевезення вантажів залізницями Союзу РСР у відповідній частині з питань, які не врегульовано законодавством України;

- іншими нормативними документами, затвердженими Мінтрансом України у встановленому порядку.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Такою угодою є, зокрема, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - Угода), до якої Україна приєдналась 05.06.92.

1. Планування та організація перевезення вантажів

1.1. Згідно із статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР ) та статтею 17 Статуту ( 457-98 ) перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами розрахунків за перевезення вантажів ( 864-00 ) (додаток N 1 до пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.

Наявність договору про організацію перевезень вантажів не звільняє вантажовідправника від обов'язку подання планів та заявок на перевезення вантажів у порядку і строки, передбачені Тимчасовим положенням про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України. Цей договір не замінює договір на перевезення конкретного вантажу й не звільняє сторони від обов'язку укласти договір про експлуатацію залізничних під'їзних колій або про подачу та забирання вагонів у передбачених Статутом ( 457-98 ) випадках.

Оскільки укладення договору про організацію перевезень не є обов'язковим, у разі відмови однієї з сторін укласти такий договір вимоги іншої сторони про його укладання у судовому порядку задоволенню не підлягають.

1.2. Взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів згідно зі статтею 21 Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР) та статтею 71 Статуту ( 457-98 ) визначаються договором. Порядок розроблення та форми таких договорів встановлено Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій (875-00 ) (додатки 1 та 2 до пункту 2.1). Порядок виконання перевалочних операцій на під'їзних коліях морських (річкових) портів визначається договором, що укладається залізницею з портом за формою, яку також встановлено названими Правилами (додаток 3 до пункту 2.1). Отже взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатись Статутом, Правилами перевезення та відповідними договорами.

З огляду на приписи статті 10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) спори з приводу розбіжностей, які виникають під час укладення відповідних договорів, можуть бути передані на вирішення господарського суду з обов'язковим додержанням порядку врегулювання цих розбіжностей, викладеного у пункті 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій ( 875-00 ).

У застосуванні відповідних норм господарському суду слід мати на увазі приписи статті 22 Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) і статті 10 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 ), згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні зазначених договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство не позбавлене права на звернення до господарського суду з позовом про спонукання залізниці до укладення відповідного договору. Що ж до підприємств, то чинне законодавство не передбачає їх обов'язку укладати зазначені договори.

1.3. Статут ( 457-98 ) і Правила обслуговування залізничних під'їзних колій ( 875-00 ) не надають начальнику дирекції перевезень залізниці або начальнику станції права підписувати договір експлуатації залізничної під'їзної колії та договір подачі та забирання вагонів. Згідно зі статтею 77 Статуту і пунктом 3.5 цих Правил з боку залізниці договори підписує начальник залізниці (особа, що виконує його обов'язки) або особа, уповноважена начальником залізниці.

У разі спору між залізницею та власником під'їзної колії щодо договору, підписаного начальником дирекції перевезень залізниці або начальником залізничної станції, залізниця повинна надати господарському суду доручення на підписання договору начальником залізничної станції.

1.4. Згідно з частиною другою статті 22 Статуту та пунктами 8 і 9 Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, пунктом 1.3 Правил перевезення вантажів навалом і насипом додаткові операції ( 795-01 ), пов'язані з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюються залізницею на підставі окремих договорів.

Залізниці вправі також на підставі угод надавати у користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на будівництво тимчасових споруд (статті 9, 12 Статуту і пункт 1.9 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій. Розмір відповідної плати встановлюється сторонами у договорі.

1.5. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди про перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею і одночасно є договором застави вантажу як гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

2. Пред'явлення претензій та подання позовів,
що виникають з перевезення вантажів залізницею

2.1. Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) та статті 130 Статуту до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з перевезення, обов'язкове пред'явлення йому претензії. Як передбачено статтею 5 ГПК (1798-12), порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено законодавством, що регулює конкретний вид господарських відносин. Таким чином, оскільки до залізничних перевезень на території України застосовується Статут, то у вирішенні питань пред'явлення претензій, пов'язаних з такими перевезеннями, необхідно керуватись відповідними нормами Статуту.

2.2. Позови до залізниці, що засновані на приписах Статуту, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови задовольнити претензію або неодержання відповіді на претензію у передбачені статтею 136 Статуту терміни.

Коли залізниця відмовляється від розгляду претензії по суті, посилаючись на порушення заявником претензії встановленого досудового порядку врегулювання спору, а позивач оскаржує правомірність відмови у розгляді претензії і вважає досудовий порядок врегулювання спору додержаним, господарський суд приймає позовну заяву і вирішує розбіжності з цього питання у судовому засіданні. У разі визнання досудового порядку врегулювання спору додержаним позов розглядається господарським судом по суті.

Клопотання позивача або відповідача про залучення до участі у справі залізниці може бути задоволено лише за умови вжиття щодо неї заходів досудового врегулювання спору. Якщо таке залучення здійснюється з ініціативи господарського суду, додержання порядку досудового врегулювання спору необов'язкове (стаття 24 ГПК ( 1798-12 ).

Залучення залізниці до участі у справі як відповідача може мати місце лише тоді, коли право на пред'явлення до неї претензії та подання позову належить позивачеві.

2.3. У залежності від підстав пред'явлення претензій стаття 130 Статуту регулює питання про те, кому (вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) належить право звернення до залізниці з претензією.

Поряд з цим стаття 133 Статуту допускає передачу такого права, а також права подання позову, вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, а також вищій у порядку підпорядкованості організації. Передача цих прав може здійснюватись лише за попередньою згодою іншої сторони і засвідчується переуступним написом на відповідному транспортному документі (пункт 2 Правил пред'явлення та розгляду претензій.

Крім того, стаття 133 Статуту передбачає передачу права пред'явлення претензій та подання позовів вантажовідправником або вантажоодержувачем уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Така передача оформлюється довіреністю на право виконувати певні дії в інтересах вантажовідправника або вантажоодержувача. У цьому разі позивачем у справі виступає вантажовідправник або вантажоодержувач, що передав право пред'явлення претензії та подання позову, а не довірена особа, яка представляє їх інтереси у судових органах. У разі задоволення претензії або позову кошти відповідно перераховуються або стягуються на користь вантажовідправника чи вантажоодержувача. Сплата коштів за визнаною претензією або стягнення за рішенням господарського суду на користь уповноваженої особи можлива лише, якщо у довіреності спеціально обумовлено право уповноваженої особи отримувати кошти на свій рахунок.

Переуступка права може здійснюватись як у цілому на пред'явлення претензії та подання позову, так і окремо на кожну з цих дій. Якщо є переуступний напис на пред'явлення претензії, то додаткового оформлення переуступки права на подання позову не вимагається. Переуступка права на подання позову допускається і тоді, коли претензію до залізниці було пред'явлено вантажоодержувачем або вантажовідправником.

У разі коли позивачем не надано належно оформленої довіреності, позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК ( 1798-12 ).

Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку статті 133 Статуту не є уступкою права вимоги у зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.

2.4. У вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у прямому міжнародному сполученні, слід враховувати приписи параграфа 4 статті 29 Угоди, який забороняє пред'являти претензії за однією накладною на суму до 23 швейцарських франків у разі повної або часткової втрати, зменшення маси, пошкодження, псування вантажу або зниження якості вантажу з інших підстав; на суму до 5 швейцарських франків - у разі прострочення доставки вантажу або перебору провізних платежів. Ці приписи мають застосовуватись господарським судом з урахуванням частини третьої статті 4 ГПК ( 1798-12 ).

Якщо суд дійде висновку, що суму відповідної претензії завищено штучно, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

2.5. Строки пред'явлення претензії до залізниці та порядок їх обчислення передбачено статтею 134 Статуту. Ці строки на підставі статті 365 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) є присічними і не підлягають поновленню.

2.6. Якщо позивачем не додержано встановленого порядку і строків пред'явлення претензії або позивач звернувся з позовом до закінчення строку для надання відповіді на претензію, позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 7 частини першої статті 63 ГПК ( 1798-12 ).

У разі виявлення цих обставин у засіданні господарського суду, коли можливість пред'явлення залізниці належно оформленої претензії втрачено, провадження зі справи щодо перевізника підлягає припиненню на підставі пункту 3 статті 80 ГПК ( 1798-12 ). Якщо такої можливості позивач не втратив, господарський суд згідно з пунктом 3 частини першої статті 81 ГПК залишає позов без розгляду.

Проте якщо перевізник прийняв і розглянув по суті претензію, пред'явлену з порушенням строку, встановленого статтею 134 Статуту, він не може посилатись на цю обставину як на підставу припинення провадження зі справи за поданим до нього позовом.

2.7. Обов'язковою умовою додержання досудового порядку врегулювання спору є також виконання заявником вимог статей 130 та 133 Статуту щодо документів, які слід додати до претензії. Накладна, квитанція про прийняття вантажу до перевезення та комерційний акт подаються тільки в оригіналах.

Згідно з пунктом 13 Правил пред'явлення та розгляду претензій, якщо до претензії такі документи не додані або вимоги об'єднані з порушенням Правил пред'явлення та розгляду претензій, залізниця вправі не пізніше десяти днів з дня одержання претензії повернути її заявникові. У цьому випадку заявник може додати до претензії необхідні документи і звернутися з належно оформленою претензією, але в межах строків, встановлених статтею 134 Статуту. Отже обгрунтоване повернення перевізником претензії у зазначений строк не зупиняє перебігу строку, встановленого для пред'явлення претензії.

У разі порушення залізницею згаданого десятиденного строку для повернення претензії, яку пред'явлено без необхідних документів, якщо це призвело до втрати заявником можливості пред'явити належно оформлену претензію у встановлений строк, претензійний порядок вважається додержаним.

Коли у позовній заяві позивач посилається на неможливість надання необхідних документів у зв'язку з неповерненням їх залізницею разом з відповіддю на претензію або коли залізниця взагалі не відповіла на претензію, господарський суд у порядку підготовки справи до розгляду зобов'язує залізницю надати відповідні документи.

2.8. Згідно зі статтею 363 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу. Таким чином, у разі неподання вантажоодержувачем доказів сплати вартості вантажу залізниця не має права повертати або залишати претензію без розгляду з цих мотивів.

У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватись належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки залізниця несе відповідальність виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

2.9. Якщо залізниця визнала претензію, але не перерахувала заявникові відповідні кошти, стягнення визнаної суми здійснюється у порядку, визначеному частинами п'ятою і шостою статті 8 ГПК ( 1798-12 ).

У разі подання в такому випадку позовної заяви суддя відмовляє у її прийнятті на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК ( 1798-12 ).

2.10. Правила пред'явлення та розгляду претензій допускають пред'явлення однієї претензії про відшкодування за втрату, псування або пошкодження вантажу не більше як за п'ятьма відправками, які завантажені однорідним вантажем на одній станції одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного одержувача. Що ж до претензій, які пред'являються з інших підстав, наприклад, про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень або штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, то кількість об'єднуваних в одній претензії вимог не обмежується.

Статут не обмежує права позивача об'єднати кілька вимог в одній позовній заяві. У вирішенні відповідного питання слід керуватись статтею 58 ГПК (1798-12 ). Суддя має право повернути позовну заяву без розгляду, якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору (пункт 5 частини першої статті 63 ГПК).

В одній позовній заяві до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) не повинні об'єднуватись вимоги, які відповідно до чинного законодавства не підлягають задоволенню за рахунок залізниці, наприклад, відшкодування за пошкодження вантажу і штраф за поставку неякісної продукції, або які не зв'язані між собою поданими доказами.

2.11. Спори, що виникають з договору перевезення, в тому числі у прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним з відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред'явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії.

Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії пред'являються компетентним органам залізниць, перелік яких встановлено у додатку N 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода розуміє усі залізниці однієї держави. Додаток N 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні Головне комерційне управління Укрзалізниці. Тому пред'явлення претензії, що випливає з міжнародного перевезення вантажу, до інших органів транспорту України не можна вважати вжиттям заходів досудового врегулювання спору в установленому порядку.

2.12. Радою по залізничному транспорту держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав 26-27 травня 1994 року затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на залізницях держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки (далі - Інструкція з актово-претензійної роботи). Ця Інструкція набула чинності з 1 січня 1995 року.

Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-претензійної роботи у разі, коли згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об'єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об'єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає наявності переуступного напису і у тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об'єднання (підприємства) звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою. Такий підрозділ разом з документами, що обгрунтовують претензію, повинен додати до претензії належно завірений витяг з положення про структурний підрозділ, доручення або нормативний акт об'єднання (підприємства), які свідчать про надання підрозділові права на пред'явлення претензії до залізниці.

2.13. Для подання позовів до залізниці згідно зі статтею 366 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) та статтею 136 Статуту встановлено двомісячний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для такої відповіді (стаття 135 Статуту).

У разі коли згаданий двомісячний строк пропущено з поважних причин, суд має право поновити цей строк на підставі статті 80 Цивільного кодексу (1540-06 ).

Якщо претензію не було пред'явлено, але залізниця залучається до участі у справі з ініціативи господарського суду, строк позовної давності обчислюється з дня, коли позивач повинен був одержати відповідь на претензію у разі її своєчасного пред'явлення.

У вирішенні спору за позовом до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажовідправника (вантажоодержувача) менший ніж загальний строк для пред'явлення претензії та подання позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за позовом до вантажовідправника (вантажоодержувача) за наявності поважних причин підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах.

Для подання залізницею позовів до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають з перевезення вантажів, встановлено 6-місячний строк позовної давності (стаття 366 Цивільного кодексу (1540-06) та стаття 137 Статуту.

Строк позовної давності, встановлений статтею 31 Угоди, згідно з параграфом 4 статті 31 Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його пропуску.

2.14. ГПК ( 1798-12 ) і Статут не передбачає обов'язку залізниці додержувати досудового (претензійного) порядку врегулювання спору стосовно її вимог до вантажовідправників чи вантажоодержувачів.

2.15. Статут не надає права на звернення з позовами підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування. Право на звернення з позовами до вантажовідправників (вантажоодержувачів) за змістом статей 1 та 137 Статуту мають відповідні залізниці, а не їх дирекції, станції та інші структурні підрозділи.

Оскільки стаття 54 ГПК ( 1798-12 ) надає право підписувати позовні заяви уповноваженій посадовій особі позивача або його представнику, керівник структурного підрозділу залізниці може підписувати процесуальні документи від імені залізниці за наявності відповідного доручення або довіреності, а також представляти інтереси залізниці у судових органах.

2.16. За змістом частини третьої статті 358 Цивільного кодексу (1540-06), статті 105 Статуту сторони несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами.

Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

3. Відповідальність за втрату, недостачу,
псування або пошкодження вантажу

3.1. За договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало (стаття 110 Статуту).

У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 362 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе і інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

3.2. Статтею 34 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею, перелік таких доказів встановлено статтями 130 і 133 Статуту.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту).

Стаття 129 Статуту та пункт 2 Правил складання актів містять перелік обставин, за наявності яких залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач чи відправник вантажу. Форму такого акта визначено у додатку 1 до Правил складання актів. Комерційні акти у міжнародних перевезеннях складаються відповідно до угод про міжнародне сполучення.

Обов'язок скласти комерційний акт виникає у залізниці лише у випадках, коли вона згідно зі статтею 52 Статуту зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу.

У разі вилучення або знищення підкарантинного вантажу карантинний інспектор складає акт загальної форми, у разі вилучення або знищення такого вантажу на прикордонній станції комерційний акт складається за участю представника карантинної інспекції. Витрати, пов'язані з поверненням та переадресуванням підкарантинних вантажів, розкриттям та упакуванням таких вантажів, доставкою їх до місця знезараження, стягуються на станції призначення з одержувача на підставі акта загальної форми про всі такі випадки та відмітки у накладній про складання такого акта (пункт 2.15 Правил перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю).

3.3. Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі вантажів одержувач не може вимагати від залізниці проведення перевірки та складення комерційного акта після початку вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування; коли одержувач розпочав вивантаження без представника станції; у випадку видачі швидкопсувних вантажів, що прибули в справних рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну перевезення і режиму обслуговування.

Згідно з пунктом 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари також не складається у разі відсутності пошкодження вантажу.

Факт відсутності або пошкодження однієї із пломб за наявності хоча б однієї справної пломби на дверях з обох сторін критого вагона, рефрижераторної секції, обладнаних додатковими запірно-пломбувальними пристроями відповідно до пункту 13 названих Правил засвідчується не комерційним актом, а актом загальної форми.

Інші обставини, за наявності яких складається акт загальної форми передбачено пунктом 3 Правил складання актів, а форму таких актів визначено додатком 6 до Правил користування вагонами.

У разі витікання, псування або підмочування вантажу внаслідок технічної несправності вагону (контейнера), крім комерційного акта, складається також акт про технічний стан вагона (додаток 2 до Правил складання актів).

Господарським судам слід мати на увазі таке. Стаття 24 Статуту надає залізницям право перевіряти правильність відомостей, зазначених відправником у залізничній накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, у тому числі і після прибуття вантажу на станцію призначення. Пункт 26 Тарифного керівництва також надає залізниці право на договірних засадах зважувати та перевіряти масу вантажів при прийманні, видачі і перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами перевезення, і згідно зі статтею 129 Статуту складати комерційний акт. Тому складання залізницею комерційного акту у випадках, коли залізниця не зобов'язана була видавати вантаж з перевіркою, не може бути підставою для визнання відповідного комерційного акта таким, що не має доказового значення.

Порядок складання комерційних актів передбачено Правилами складання актів та розділами 2 - 4 Інструкції з актово-претезійної роботи. Якщо у комерційному акті відсутній докладний опис обставин, за яких сталося незбереження вантажу, зокрема, про стан запірно-пломбувальних пристроїв та пломб, технічного стану вагону (контейнера) тощо, залізниця несе за це відповідальність, доки не доведе відсутність своєї вини.

Відповідно до статті 43 ГПК ( 1798-12 ) ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Отже комерційний акт є тільки одним із доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи. Зокрема комерційний акт може оцінюватися як такий, що не має сили доказу, якщо він не відповідає фактичним обставинам, особливо у випадках вивантаження засобами залізниці на місцях загального користування. Наприклад, комерційний акт констатує, що недостачу, псування або пошкодження вантажу виявлено нібито під час вивантаження 10 січня, а з товарно-транспортних накладних на вивіз вантажу вбачається, що його було вивезено зі станції 8 січня.

3.4. Якщо начальник залізничної станції необгрунтовано відмовився скласти комерційний акт або акт загальної форми, вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову у порядку, передбаченому пунктом 16 Правил складання актів, і здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції (товарів) за якістю та кількістю. У разі додержання порядку оскарження відмови у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією, до якої необхідно додати докази оскарження дій начальника станції залізниці та акти приймання вантажу.

У разі, коли начальник Дирекції залізничних перевезень визнав обгрунтованою заяву вантажоодержувача про безпідставну відмову начальника станції скласти та видати комерційний акт, з вантажоодержувача за весь час затримки складання та видачі комерційного акта плата за зберігання вантажу та користування вагонами протягом часу затримки складання акта не стягується.

3.5. Підставою для покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за позовом вантажоодержувача є квитанція, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий залізницею до перевезення. Якщо вантажоодержувач не має можливості пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку станції відправлення про прийняття його до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення залізниці від видачі зазначеної довідки або від вчинення відмітки про неприбуття вантажу доказами у вирішенні спору щодо відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема, документи, які підтверджують надіслання залізниці запиту про необхідність видачі довідки або оскарження до Дирекції залізничних перевезень відмови станції призначення від вчинення відмітки про неприбуття вантажу. Ці докази додаються до претензії.

Якщо зазначені докази не були додані до претензії, пред'явленої залізниці, то встановлений статтею 5 ГПК ( 1798-12 ) порядок досудового врегулювання спору слід вважати порушеним.

3.6. Вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано одержувачу на вимогу останнього протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення (стаття 117 Статуту).

Факт доставки перевізником частини вантажу після звернення вантажоодержувача (вантажовідправника) до залізниці з претензією, пов'язаною з втратою вантажу, не породжує для заявника обов'язку пред'явити нову претензію про недостачу вантажу.

У випадках відвантаження матеріальних цінностей маршрутом або групою вагонів за однією накладною неприбуття на станцію призначення одного чи кількох вагонів слід розглядати як недостачу, а не втрату вантажу. Це має істотне значення не тільки для вирішення питання щодо порядку та строку пред'явлення до залізниці претензії, але й для визначення доказів, на підставі яких відповідальність за недостачу може бути покладено на перевізника. Таким доказом є комерційний акт.

3.7. Якщо вантаж надійшов на станцію призначення у критому вагоні за справними пломбами чи запірно-пломбувальними пристроями відправника, але з відчиненими люками, цю обставину слід розглядати як одну з ознак несправності вагона, якщо Правилами або угодою залізниці з відправником не передбачено перевезення цього вантажу у вагоні з відкритими люками (наприклад, для вентилювання). Тому відповідно до статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що недостача виникла з вини відправника. Такими доводами можуть вважатися, зокрема, несправність запорів, що виключає можливість зачинення люку; відсутність ознак відкриття люку з зовнішнього боку вагона або та обставина, що за своїми габаритами вантаж не міг бути вилучений через люки, тощо. Усе це повинно знайти відображення у комерційному акті та в акті технічного огляду вагона.

Коли з матеріалів справи вбачається, що відправник не зачинив люк, а перевізник прийняв вагон до перевезення, хоча мав можливість встановити цю обставину, і у процесі перевезення вантаж було вилучено через люк, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на залізницю пропорційно вині кожного з них.

3.8. Відповідно до параграфа 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. У вагонному листі повинна бути зроблена відмітка "вантаж завантажений та закріплений правильно". Однак Статутом не передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника станція зробила зазначену відмітку. У разі пошкодження вантажу внаслідок неправильного розміщення та закріплення відповідальність покладається на відправника, доки він не доведе вину залізниці.

Поряд з цим, враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу, прийняв до перевезення платформи або напіввагони, які завантажено з порушенням вимог Технічних умов, господарський суд має право вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну шкоду як на відправника, так і на перевізника у залежності від ступеню вини кожного з них.

У вирішенні спорів, пов'язаних з пошкодженням залізобетонних, азбестоцементних виробів та конструкцій, слід мати на увазі, що відповідно до параграфа 4 глави 4 Технічних умов відповідальність за міцність усіх строповочних вузлів та дерев'яних прокладок, які застосовуються для закріплення вантажу, несе вантажовідправник. Тому, якщо буде встановлено, що пошкодження цих виробів є наслідком неміцності строповочних вузлів, випадання (переміщення) прокладок, відповідальність повинен нести відправник, якщо він не доведе вину залізниці.

На залізницю не може покладатися відповідальність за пошкодження вантажу через його неправильне кріплення в критих, ізотермічних та інших вагонах (контейнерах), що пломбуються, тому що залізниця приймає до перевезення вагони (контейнери) в опломбованому стані і не може перевірити правильність кріплення.

3.9. Відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках продезінфіковані вагони та контейнери.

Оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагону або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме у такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність рухомого складу для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію.

У випадках, коли під завантаження поданий несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.

Якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника. Для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.

3.10. Відповідно до пункту 13 Правил перевезення вантажів у спеціальних та спеціалізованих контейнерах відправників і одержувачів питання відповідальності за несвоєчасне повернення та пошкодження спеціальних контейнерів регулюються між одержувачами і власниками контейнерів без участі залізниці. Проте, якщо спеціальні контейнери несвоєчасно повернуто або пошкоджено з вини залізниці, вона несе за це відповідальність у порядку, встановленому статтею 126 Статуту.

3.11. Згідно зі статтею 41 Статуту залізниця зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк. Терміни доставки вантажу визначені пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів. Проте термін доставки вантажу, який підлягає фітосанітарному контролю, не може бути більшим за термін дії фітосанітарного сертифіката.

Згідно з пунктом "в" статті 130 Статуту належним доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна. Доказом затримки, яка трапилася з вини відправника чи одержувача, що дає право залізниці на збільшення терміну доставки вантажу відповідно до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є відмітка у перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Тому відсутність такої відмітки на накладній позбавляє залізницю права на збільшення терміну доставки вантажу.

3.12. Залізниця звільняється від відповідальності за псування швидкопсувного вантажу, якщо він прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого правилами перевезення швидкопсувних вантажів (пункт "д" статті 111 Статуту).

Відповідальність за пред'явлений до перевезення вантаж у нестандартній чи неякісній упаковці несе відправник (пункт 3 Правил приймання вантажів до перевезення).

У разі коли залізниця порушить вимоги пункту 22 названих Правил і прийме до перевезення навантажений в один вагон вантаж, який за своїм властивостями може пошкодити або зіпсувати інші вантажі, залізниця несе відповідальність за псування або пошкодження вантажу лише у випадках, якщо вона знала або повинна була знати про ці властивості.

Псування вантажу може бути наслідком обставин, які залежать від відправника (наприклад, неправильне завантаження вагону, відвантаження перезрілої плодоовочевої продукції тощо) і поряд з цим - прострочки доставки, яка перевищує граничний термін перевезень, що певною мірою сприяло збільшенню кількості зіпсованої продукції. За таких обставин господарському суду необхідно вирішувати питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на перевізника залежно від ступеню їх вини.

Якщо продукція зіпсована в результаті прострочення доставки, але одержувач не звернувся до залізниці з вимогою про її видачу і оформлення результатів видачі комерційним актом, він не має права на відшкодування збитків за рахунок відправника. У випадках псування продукції з вини відправника та залізниці, яка допустила прострочку доставки, у разі відсутності комерційного акта або доказів оскарження необгрунтованої відмови скласти такий акт з відправника не може бути стягнуто кошти, які господарський суд мав би стягнути з залізниці, якби вона брала участь у справі.

3.13. Відповідно до статті 114 Статуту залізниця відшкодовує завдану недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу шкоду у розмірі дійсної його вартості або у розмірі тієї суми, на яку знижено вартість вантажу.

Недостача маси вантажу, з огляду на яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто вантажу під час перевезення.

Згідно із статтею 53 Статуту, пунктом 30 Правил видачі вантажів та розділом 5 Інструкції з актово-претензійної роботи у разі потреби встановлення розміру або причини недостачі, псування або пошкодження вантажу і суми, на яку знижено його вартість, залізниця за власною ініціативою чи на вимогу одержувача запрошує експертів. Якщо станція призначення ухиляється від пред'явлення вантажу до експертизи, у тому числі на письмову вимогу одержувача, останній має право оскаржити таку відмову і сам пред'явити вантаж до експертизи, повідомивши про час її проведення станцію призначення. У разі відсутності доказів такого повідомлення акт експертизи, складений без участі відповідного представника залізниці, не може вважатися належним доказом у господарському спорі.

Якщо в акті експертизи, проведеної з ініціативи залізниці, відсутні дані про суму або відсотки зниження вартості пошкодженого (зіпсованого) вантажу, одержувач має право вимагати від начальника станції призначення повторної експертизи, а у разі його відмови від пред'явлення вантажу до експертизи одержувач може оскаржити цю відмову і сам пред'явити вантаж до експертизи.

У залежності від вжитих позивачем заходів щодо визначення суми, на яку знижено вартість вантажу, господарському суду під час підготовки справи до розгляду слід вирішити питання про призначення відповідної експертизи або про одержання від компетентної організації висновку щодо цієї суми (пункти 4 і 5 статті 65 ГПК України ( 1798-12 ). В усіх випадках загальна сума відшкодування збитків за незбережений вантаж не може перевищувати вартості втраченого вантажу.

Згідно зі статтею 114 Статуту поряд з відшкодуванням збитків залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено до вартості втраченого вантажу, лише у випадку повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.

3.14. Господарський суд не може зобов'язувати залізницю відремонтувати або доукомплектувати пошкоджену (розукомплектовану) з її вини продукцію, оскільки це не передбачено Статутом. Частину п'яту статті 114 Статуту, якою обумовлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом, не підлягають відшкодуванню, слід застосовувати з урахуванням статті 4 ГПК ( 1798-12 ).

3.15. За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі, передбаченому статтею 118 Статуту.

Перевезення небезпечних вантажів допускається у випадках, передбачених Правилами перевезення небезпечних вантажів залізницями, затвердженими 05.04.96 на п'ятнадцятому засіданні Ради залізничного транспорту держав учасниць СНД. Якщо через порушення відправником зазначених Правил сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.

У застосуванні статті 118 Статуту слід мати на увазі, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених у цій статті порушень, встановлених залізницею як на станції призначення або під час перевезення, так і на станції відправлення після пред'явлення вантажу до перевезення, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.

Однак штраф за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення, підлягає стягненню, якщо порушення виявлено залізницею після укладення договору перевезення. Договір про перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля станції відправлення в перевізних документах (пункт 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Збитки, завдані залізниці через допущені відправником порушення, що зазначені у статті 118 Статуту, підлягають відшкодуванню відправником незалежно від сплати ним штрафу.

3.16. У вирішенні спорів, пов'язаних з незбереженням окремих вантажів, перелік яких затверджено пунктом 1 Правил перевезення вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів) необхідно виходити з того, що вони повинні транспортуватись у супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача. Якщо залізниця порушила цю вимогу і прийняла до перевезення зазначений вантаж без супроводження провідником вантажовідправника (вантажоодержувача), у тому числі на експорт, не забезпечила його збереження у процесі перевезення і не довела, що втрата, недостача або пошкодження виникли внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти і усунення яких від неї не залежало, відповідальність за пошкодження та розукомплектування техніки згідно зі статтею 110 Статуту повинен нести перевізник.

Наказом Мінтрансу України від 20.01.97 N 18 "Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України" (з подальшими змінами і доповненнями) встановлено перелік вантажів, які повинні супроводжуватися особовим складом відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті на всьому шляху прямування залізницями України. До цих вантажів віднесено автомобілі та їх частини усіх найменувань, у тому числі спеціальні, крім напівпричепів, причепів та частин до автомобілів повною масою більш як 3,5 т і спеціальних, які підлягають супроводженню відправником, а також машини сільськогосподарські та їх частини, трактори та їх частини. Отже відповідальність за несхоронність відповідного вантажу несе залізниця, якщо не доведе, що несхоронність виникла не з її вини, зокрема, нестачу виявлено у закритому та опломбованому відправником багажному відділенні автомобіля, подряпини кузова виявлені в таких місцях, які залізниця не могла помітити при прийнятті вантажу до перевезення, пошкодження скла автотракторної техніки сталося з причин, яким працівник відомчої охорони не міг перешкодити, та за інших подібних обставин.

3.17. Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначення маси нетто. Виходячи з цього, у разі виявлення недостачі чи надлишку маси, які не перевищують норми (за відсутності ознак розкрадання), станція на вимогу одержувача зобов'язана зробити в накладній відмітку, передбачену пунктом 31 названих Правил. Значення норм недостачі (суми норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) передбачено пунктом 27 Правил видачі вантажів.

Таким чином, якщо недостача маси вантажу знаходиться у межах норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто, у одержувача відсутні підстави вважати, що він одержав вантаж з недостачею та вимагати від залізниці складання комерційного акта.

3.18. Стаття 23 Статуту надає право під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених пунктом 6.1 Правил оформлення перевізних документів, оформлення однієї накладної, на зворотному боці якої зазначаються для кожного вагона маса вантажу і кількість місць.

Отже у разі виявлення недостачі в окремому вагоні норму природної втрати та граничне розходження визначення маси нетто слід застосовувати саме щодо цього вагону, а не до загальної маси всього маршруту або групи вагонів. У разі виявлення недостачі норму природної втрати та граничне розходження визначення маси нетто застосовують до всієї ваги лише у випадку недодержання вимоги щодо оформлення накладної на маршрут або групу вагонів.

Якщо у пункті відвантаження масу вантажу визначено шляхом зважування, а у пункті одержання - за обміром або навпаки, то у вирішенні спорів, пов'язаних з недостачею вантажу, слід виходити з того, що зважування є більш точним способом визначення маси вантажу.

3.19. У вирішенні спорів, пов'язаних із збереженням вантажу під час перевезення насипом у вагонах відкритого типу, зокрема, вугілля, необхідно виходити з того, що стаття 111 Статуту звільняє перевізника від відповідальності за втрату та недостачу вантажу, якщо вантаж прибув на станцію призначення у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника за відсутності ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. Це правило поширюється і на випадки, коли відповідно до пункту 2 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу залізниця на прохання відправника, за згодою одержувача, перевозить у вагонах відкритого типу вантажі, не зазначені у додатку до цих Правил.

Відправник згідно зі статтею 37 Статуту повинен визначити масу вантажу і зазначити її у залізничній накладній. Якщо залізниця використає своє право перевірити правильність даних, зазначених відправником у накладній, та візьме участь у контрольній перевірці маси вантажу, то сама лише ця обставина не є підставою для покладання відповідальності за недостачу вантажу на залізницю, а повинна оцінюватись поряд з іншими обставинами справи.

Прибуття напіввагону на станцію призначення з недовантаженням до рівня бортів не свідчить про втрату або розкрадання вантажу при перевезенні, оскільки згідно із статтею 111 Статуту позивач має довести вину перевізника. Залізниця вправі перевіряти дані, зазначені відправником у залізничній накладній, але не зобов'язана перевіряти масу усіх вантажів, які вона приймає до перевезення. Не має також правового значення оцінка того, чи могла залізниця при прийнятті вантажу до перевезення побачити недовантаження у вагоні, оскільки Статут та Правила перевезення не передбачають визначення маси вантажу "на око". До того ж, різні вантажі мають різну питому вагу та вологість, внаслідок чого маса 70 тонн може займати лише третину або половину вагона.

3.20. За змістом статті 31 Статуту та пунктів 5 і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у напіввагон повинен визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори напіввагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу.

Прибуття вагону з порушенням строку доставки не свідчить про вину залізниці у недостачі вантажу. Причинний зв'язок між простроченням доставки вантажу та його недостачею може бути встановлено, якщо відправник завантажив вантаж у комерційно непридатний напіввагон, а залізниця доставила вантаж з порушенням строку доставки, внаслідок чого вантаж висипався і втрачався не тільки за час нормативного строку перевезення, а й після закінчення терміну доставки. За таких обставин суд має з'ясувати ступінь вини кожного у втраті вантажу та покласти відповідальність на відправника та залізницю у відповідній пропорції.

3.21. З метою забезпечення збереженості вантажу відповідно до пункту 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу на їх поверхню може наноситися захисне маркування або застосовуватися покриття чи інше закріплення верхнього шару вантажу. Конструкція відповідних пристроїв і установок, порядок ущільнення вантажів, застосування захисної плівки (емульсії), кріплення та маркування, що забезпечують збереження і свідчать про відсутність втрати вантажу при перевезенні, визначається інструкцією, розробленою відправником і узгодженою з залізницею (пункт 7 названих Правил).

Відправник відповідно до пункту 2.4 Правил оформлення перевізних документів може робити у залізничній накладній відмітку про застосування додаткових заходів щодо збереження вантажу.

3.22. За послуги, пов'язані з видачею вантажу з перевіркою його маси, вантажоодержувач сплачує залізниці кошти відповідно до Тарифного керівництва N 1 "Тарифи на вантажні залізничні перевезення". У разі відсутності у залізниці вагів і зважування вантажу на вагах, що належать автотранспортній організації або вантажоодержувачу, залізниця має право на одержання лише тієї суми, яка становить витрати з надання послуги свого працівника, що здійснив зважування.

Вантаж, який надійшов у справному контейнері з непошкодженими пломбами відправника, видається без перевірки кількості, стану та маси вантажу, у тому числі автотранспортній організації.

Якщо з посиланням на статтю 52 Статуту залізниця видала вантаж без перевірки, а після відкриття вагону (контейнера) виявлено їх несправність прихованого характеру, внаслідок чого виникли втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, одержувач має право звернутися до залізниці з вимогою видати вантаж з перевіркою та оформленням її результатів комерційним актом. Це повною мірою стосується й вантажу, який швидко псується, якщо його транспортували з охолодженням і після розкриття вагона було виявлено, що вантаж у процесі перевезення зіпсувався з обставин, які не виключають відповідальності залізниці.

3.23. Передбачений статтею 122 Статуту штраф за неправильно зазначені відомості про масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача стягується з відправника, а не з одержувача, як це зазначено у пункті 5.5 Правил оформлення перевізних документів. Підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним указаних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках передбачених статтею 129 Статуту залізниць України.

4. Відповідальність за невиконання плану перевезень вантажів

4.1. Підстави, з яких залізниця та вантажовідправник несуть відповідальність за невиконання плану перевезень вантажів, передбачено статтею 106 Статуту.

Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є облікова картка, яку відповідно до статті 20 Статуту ведуть працівники станції і підписують начальник станції та вантажовідправник після закінчення кожної доби. Відповідно до параграфа 2 розділу 2 Правил перевезення вантажів залізницями Союзу РСР цю картку ведуть у одному екземплярі за кожним вантажем номенклатури плану. Відповідальність за невиконання плану перевезень сторони несуть щодо кожної номенклатури плану, тобто таку відповідальність визначають за кожною обліковою карткою окремо.

На вимогу вантажовідправника за додаткову плату, розмір якої встановлено пунктом 9 розділу 2 Тарифного керівництва N 1, станція зобов'язана здійснювати облік виконання плану перевезень у двох екземплярах облікової картки, один з яких знаходиться на станції, а другий - у вантажовідправника.

Згідно з пунктом 3 Правил складання актів у разі відмови вантажовідправника від підписання цієї картки складається акт загальної форми. Таким чином, якщо вантажовідправник не підписав облікову картку і оскаржує факт подачі вагонів для виконання плану перевезень, залізниця може обгрунтовувати свої вимоги про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень обліковою карткою лише за умови подання доказу ухилення вантажовідправника від її підписання, тобто акта загальної форми.

4.2. Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) боржник несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання лише за наявності його вини, крім випадків, передбачених законом або договором. Статутом встановлено вичерпний перелік обставин, за яких залізниця та вантажовідправник не несуть майнової відповідальності за невиконання плану перевезень вантажів (статті 107 і 108 Статуту).

Поряд з цим у вирішенні спорів слід виходити з того, що наведений у пунктах "а" зазначених статей Статуту перелік явищ стихійного характеру (замети, повінь, пожежа), не є вичерпним, тобто підставою для звільнення від відповідальності за невиконання плану перевезень вантажів можуть бути і інші, крім зазначених, явища стихійного характеру.

Вантажовідправник звільняється від сплати штрафу за невиконання плану перевезень у разі припинення виробництва відвантажуваної продукції протягом трьох і більше діб підряд лише у разі припинення виробництва внаслідок аварії, але не з інших причин, як-от, через відсутність сировини, електричної енергії і т.ін.

Факт аварії та тривалість припинення у зв'язку з цим виробництва відвантажуваної продукції повинен довести вантажовідправник.

Якщо аварія у вантажовідправника фактично не призвела до припинення виробництва, підстав для його звільнення від сплати штрафу за невиконання плану перевезень немає.

У застосуванні пунктів "б" статей 107 і 108 Статуту слід виходити з того, що заборона або припинення відвантаження вантажів у певному напрямку згідно зі статтею 29 Статуту може здійснюватись Укрзалізницею за погодженням з Мінтрансом.

4.3. Затримкою вантажовідправником вагонів під вивантаженням (пункт "в" статті 108 Статуту слід вважати затримку вагонів, поданих під подвійні операції. Таким чином, залізниця звільняється від сплати штрафу за неподання тієї кількості і тих вагонів, які були затримані під вивантаженням чи не могли бути подані під навантаження з цієї причини. Факт затримки вантажовідправником вагонів під вивантаженням повинна довести залізниця.

4.4. У застосуванні пункту "г" статті 108 Статуту під неплатоспроможністю відправника слід розуміти відсутність на рахунку відправника коштів у розмірі, достатньому для сплати залізничного тарифу та сплати додаткових послуг, пов'язаних з відправленням запланованої кількості вантажу у даний період.

4.5. Відповідно до Тимчасового положення у разі здійснення перевезення певних вантажів за планом, наданим до початку місяця, в якому планується перевезення, залізниця затверджує обсяги перевезень вантажів з розподілом їх за родом, станціями відправлення та залізницями призначення, а якщо вантаж перевозять у межах залізниці відправлення - з розподілом за станціями призначення.

Вантажовідправник не несе відповідальності за невиконання плану перевезень, якщо він змінив станцію призначення у межах однієї залізниці, оскільки статтею 106 Статуту таку відповідальність встановлено лише за невиконання плану перевезень у межах залізниці призначення, а не її станцій.

4.6. Якщо залізниця у першій і другій декадах місяця подала більшу кількість вагонів, ніж це було передбачено планом, і ці вагони були завантажені, а на третю декаду вантажовідправник подав заявку без врахування зайво поданих вагонів і таку заявку було прийнято, відповідальність залізниці і відправника за невиконання плану визначається за результатами роботи в цілому за місяць.

4.7. Сплата штрафу за невиконання плану перевезень не звільняє залізницю від обов'язку надолужити недовантаження протягом наступного місяця. Відповідно до статті 19 Статуту залізниця у разі неподання з її вини рухомого складу для виконання місячного плану перевезень вантажів зобов'язана на замовлення вантажовідправника виділити рухомий склад, щоб надолужити недовантаження протягом наступного місяця.

Недовантаження може надолужуватися лише на замовлення вантажовідправника, з яким він має звернутися до залізниці не пізніше 2-го числа наступного за звітним місяця (пункт 17 Тимчасового положення. Отже за відсутності такого звернення, поданого у зазначений строк, залізниця звільняється від обов'язку виділяти рухомий склад для надолуження недовантаження).

Порядок виділення рухомого складу для надолуження недовантаження, яке мало місце з вини залізниці, встановлюється за погодженням між залізницею та вантажовідправником. У разі порушення погодженого порядку залізниця за незабезпечення подачі вагонів, а вантажовідправник за невикористання поданих вагонів чи відмову від вагонів несуть відповідальність, встановлену статтею 106 Статуту.

Якщо вантажовідправник запропонував певний порядок надолуження недовантаження, а залізниця - відмінний від нього, і жодну з цих пропозицій не було прийнято, порядок надолуження не можна вважати погодженим. У такому разі ні залізниця, ні вантажовідправник не несуть зазначеної відповідальності.

Термін погодження порядку надолуження недовантаження законодавством не встановлено, тому вантажовідправник має право у своєму замовленні зазначити строк для відповіді. Коли замовлення складено без зазначення строку для відповіді, залізниця повинна дати відповідь протягом нормально необхідного для цього часу, але не пізніше дня, що вказаний вантажовідправником як перший день виділення рухомого складу.

Якщо залізниця не дала відповіді на пропозиції вантажовідправника щодо порядку виділення рухомого складу для надолуження недовантаження або заперечує проти надолуження недовантаження з посиланням на відсутність рухомого складу, вона зобов'язана виділити рухомий склад для надолуження недовантаження у порядку, що був запропонований вантажовідправником.

4.8. У випадку подачі під навантаження вантажів, що плануються у тоннах та вагонах, рухомого складу, місткість та вантажопідйомність якого не дозволяє відправнику виконати передбачене планом перевезень статистичне навантаження, відправник не несе відповідальність за недовантаження проти плану перевезень (пункт "г" статті 107 Статуту.

За таких обставин у разі повного використання передбачених декадним планом вагонів залізниця зобов'язана додатково подати, а вантажовідправник прийняти та забезпечити завантаження вагонів у кількості, яка необхідна для виконання плану навантаження у тоннах.

4.9. Згідно з пунктом 5 Тимчасового положення перевезення вантажів у вагонах, які належать вантажовідправнику (вантажоодержувачу) або орендованих ним, коли щодо таких вагонів є дозвіл на їх вихід до загальної мережі залізниці, здійснюється за рахунок загального плану перевезень вантажів. Обсяг завантаження вантажів у такі вагони встановлюється вантажовідправником та зазначається у розгорнутому плані перевезень.

Якщо план перевезень у таких вагонах не виконано з вини вантажовідправника, ні він, ні залізниця не несуть відповідальність за невиконання плану.

У разі коли вантажовідправник не може здійснити перевезення у запланованих власних або орендованих вагонах з причин, які від нього не залежать (стихійне лихо, обмеження навантаження та інші причини), залізниця зобов'язана надати рухомий склад загального користування згідно із замовленням відправника, поданого не менш як за три доби до дня навантаження (пункт 5 Тимчасового положення).

4.10. Нарахування штрафу за невиконання плану перевезень провадиться після закінчення місяця. Пункт 18 Тимчасового положення надає можливість за погодженням між вантажовідправником та начальником залізниці встановлювати інший, крім декадного, строк розрахунків за невиконання плану перевезень вантажів.

Не пізніше 10 числа наступного місяця начальник станції повідомляє вантажовідправнику розрахунок суми штрафу за невиконання плану перевезень. Повідомлення може бути зроблено у будь-якій формі: вручення представнику рахунку-фактури, надсилання листа, телеграми, вручення другого примірника облікової картки або в інший спосіб. Доказами такого повідомлення можуть бути відповідні документи. Нараховані суми підлягають сплаті у п'ятиденний термін.

Відсутність доказів повідомлення залізницею вантажовідправника про суми нарахованих штрафів не є перешкодою для пред'явлення претензії та позову, оскільки встановлений статтею 109 Статуту 10-денний строк не є присічним.

5. Розрахунки за перевезення вантажів і додаткові збори

5.1. Платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг відправник повинен сплатити залізниці на станції відправлення готівкою, чеками, або шляхом безготівкового розрахунку через розрахункові підрозділи залізниць. Остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. Відправка або видача вантажів можуть бути затримані до внесення платежів (стаття 62 Статуту).

Відповідно до статті 62 Статуту у разі несвоєчасного внесення вантажовідправником, вантажоодержувачем, експедитором належної плати, зборів та штрафів справляється пеня за кожний день затримки у розмірі, встановленому законодавством. Чинне законодавство не встановлює розмір такої пені. Проте залізниця може укласти з вантажовідправником та вантажоодержувачем угоду про порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, передбачивши у ній конкретні умови оплати послуг та розмір пені за порушення умов такої оплати згідно з Правилами розрахунків за перевезення вантажів.

Згідно з Правилами розрахунків за перевезення вантажів та Типовим договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення розрахунковий підрозділ залізниці (далі - ТехПД) на підставі укладеного договору отримані в порядку передоплати суми зараховує на особовий рахунок платника і списує їх в міру оформлення та надходження розрахункових документів за здійснені перевезення, надані послуги та штрафи.

Списання коштів з особового рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки.

Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів залізниця складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку.

У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування, він має право звернутися з претензією та позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.

5.2. Вантажі видаються на станції призначення зазначеному у накладній одержувачу після внесення усіх належних залізниці платежів. Підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу переданих їм для перевезення вантажів як гарантії отримання належної провізної плати та інших платежів (стаття 51 Статуту). Залізнична накладна одночасно є договором застави вантажу. Заставне право діє, поки вантаж перебуває у віданні залізниці. З цього випливає, що заставне право на вантаж залізниця може використовувати лише для забезпечення отримання платежів за даною конкретною накладною, але не як гарантію отримання платежів за попередні чи наступні перевезення та послуги.

Слід зазначити, що стаття 48 Статуту не надає залізниці права реалізувати вантаж, що надійшов на станцію призначення у зв'язку з невнесенням вантажоодержувачем усіх належних залізниці платежів до закінчення тридобового терміну, наданого названою статтею вантажовідправнику для розпорядження вантажем. У разі порушення встановленого статтями 48 та 51 Статуту термінів реалізації вантажу залізниця повинна відшкодовувати вантажовідправнику (вантажоодержувачу) шкоду, пов'язану з неправомірною реалізацією вантажу.

У разі використання залізницею згідно зі статтею 51 Статуту свого заставного права на вантаж, застосовується порядок реалізації, встановлений статтею 49 Статуту та Правилами реалізації вантажів.

Кошти, одержані залізницею за реалізований вантаж, за мінусом належної залізниці суми, перераховуються зазначеним у накладній одержувачу або відправнику в залежності від того, хто з них оплатив вартість вантажу і заявив претензію залізниці. У разі неможливості такого розрахунку залізниця використовує кошти згідно зі статтею 50 Статуту.

5.3. Пунктом 5 Правил зберігання вантажів передбачено, що у разі коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу. Винятком з цього правила може бути прострочення та доставка залізницею вантажу до порту призначення після закінчення навігації. У такому випадку згідно зі статтею 88 Статуту відповідальне зберігання в порту здійснюється за рахунок залізниці.

Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення (пункт 4 Правил видачі вантажів).

5.4. У разі здавання одержувачем, портом після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів одержувач, порт відшкодовують залізниці витрати, пов'язані з очищенням порожніх вагонів у пунктах їх наступного навантаження шляхом сплати залізниці штрафу у розмірі, передбаченому статтею 123 Статуту, і плати за затримку вагонів під очищенням згідно зі статтею 119 Статуту.

Оскільки відповідно до статті 125 Статуту після прибуття вантажу на станцію призначення всю відповідальність перед залізницею несе одержувач, він відшкодовує зазначені витрати і у випадку, коли вантаж було навантажено у неочищені вагони відправником.

Факт непромивки, неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача засвідчується залізницею актом загальної форми, який підписується особами, що беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта.

Відповідно до статті 35 Статуту та підпункту 1.3 пункту 1 Правил перевезення вантажів навалом і насипом промивання вагонів після вивантаження забруднювальних вантажів здійснюється одержувачем у спеціально обладнаних місцях. Перелік таких вантажів зазначено у додатку 2 до названих Правил.

У разі відсутності в одержувача умов та можливостей для промивання вагонів залізниця може виконувати ці роботи з оплатою за договором, виходячи із ставок зборів за промивання вагонів, затверджених відповідною залізницею. Статут не передбачає обов'язку залізниці подавати вантажоодержувачу документи, що засвідчують факт промивання вагонів. Тому вимоги щодо документального підтвердження виконання відповідних робіт є неправомірними.

Чинним законодавством на залізницю не покладено обов'язку надання розрахункових документів, що підтверджують розмір витрат, пов'язаних з промиванням вагонів, оскільки відповідно до статті 60 Статуту ставки зборів з вантажоодержувачів за очищення, промивання та дезінфекцію вагонів засобами залізниць у випадках, передбачених вищеназваною статтею Статуту, затверджуються залізницями.

Підставою для здійснення розрахунків за надання залізницею додаткових послуг, зокрема промивання вагонів, згідно зі статтею 62 Статуту та з підпунктом 2.6 пункту 2 Правил розрахунків за перевезення вантажів є підписана працівником станції та платником накопичувальна картка.

Слід враховувати, що передбачену статтею 123 Статуту відповідальність за здавання неочищеного рухомого складу або контейнерів порти несуть не тільки у випадках, коли вони виступають вантажоодержувачами, але і у випадках, коли вони не є вантажоодержувачами, а лише здійснюють вивантаження вагонів (при перевалці вантажу в прямому змішаному сполученні, відвантаженні імпортного вантажу тощо).

5.5. Тарифи на перевезення, розмір додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, а також розмір штрафів, які застосовуються на усіх залізницях України для усіх відправників і одержувачів вантажів, встановлено Тарифним керівництвом N 1, а також Тарифною політикою залізниць України, яка затверджується кожного року.

Назване Керівництво вміщує пояснення щодо застосування та схеми обліку тарифів за перевезення (провізної плати), розміри додаткових зборів за операції, пов'язані з перевезенням вантажів, а також перелік додаткових операцій, які залізниця може виконувати на прохання відправника або одержувача за окремими договорами на підставі вільних тарифів.

Слід враховувати, що без виконання додаткових операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва N 1, вантаж не може бути навантажено та прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), згідно зі статтею 22 Статуту здійснюється на підставі окремих договорів. Оплата за ці операції вноситься у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом N 1. У разі виникнення спору про підстави та розмір такої оплати обов'язок доведення відповідних обставин покладається на залізницю.

5.6. Вантажі, зазначені у Переліку, який затверджено наказом Мінтрансу України від 20.01.97 N 18 "Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України", приймаються до перевезення під воєнізованою охороною залізниці, за що відправник вносить залізниці окрему плату.

У разі супроводження вантажу під час перевезення провідником відправника (одержувача) плата за охорону не справляється.

5.7. Стаття 58 Статуту дозволяє залізницям виконувати перевезення, роботи та надавати послуги, які не є обов'язковими для залізниць. Орієнтовний перелік таких послуг та робіт містить пункт 26 розділу 1 Тарифного керівництва N 1 Вартість цих послуг сплачується за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству. У такому разі залізниця та підприємство-замовник самостійно визначають способи встановлення договірних відносин та погодження тарифу: укладання угоди, підписання протоколу, обмін листами, погодження за допомогою засобів зв'язку та інше, виходячи з умов надання послуг. У разі виникнення спору з приводу безпідставного нарахування платежів за додаткові послуги залізниця має довести, що відправник, одержувач або експедитор замовляли ці додаткові послуги і що між сторонами встановлено договірні відносини та погоджено відповідні тарифи.

5.8. Згідно зі статтею 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата.

Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами.

Під користуванням вагонами (контейнерами) слід розуміти використання відповідного рухомого складу певним суб'єктом господарської діяльності, у тому числі власником залізничної під'їзної колії, який безпосередньо приймає вагони (контейнери) від залізниці для виконання подальших операцій з ними, а потім повертає їх залізниці.

Час користування, за який цим суб'єктом господарської діяльності вноситься відповідна плата, визначається від моменту прийняття вагонів (контейнерів) від залізниці до моменту їх повернення залізниці.

Що ж до взаємовідносин суб'єктів господарської діяльності з третіми особами-контрагентами, яких вони обслуговують (тобто безпосередньо з вантажовідправниками і вантажоодержувачами), то вони визначаються і реалізуються без участі залізниць. Відповідальність перед залізницею у зв'язку з використанням вагонів (контейнерів) несе суб'єкт господарської діяльності, який приймає від неї цей рухомий склад.

5.9. Правила експлуатації, номерного обліку і розрахунків за користування вантажними вагонами, що є власністю інших держав, затверджені 24 травня 1996 року згідно з дорученням Ради залізничного транспорту, держав - учасниць Співдружності, Латвійської, Литовської і Естонської Республік, надають право залізницям України використовувати вагони, що належать власникам, розташованим за межами України, для перевезення вантажів у внутрішньодержавному сполученні. Вимоги щодо такого використання вагонів містяться у розділі 1 згаданих Правил.

Вантажовласники, порти на підставі статті 119 Статуту повинні відшкодовувати залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів України з цих питань. Відповідний порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.96 N 1312 "Про номерний облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам" та Правилами користування вагонами і контейнерами.

Розрахунки за перевезення експортно-імпортних вантажів здійснюється згідно з міжнародними угодами та чинним законодавством.

6. Визнати такими, що втратили чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України:

6.1. від 20.11.92 N 01-6/1395 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею";

6.2. від 12.10.93 N 01-6/1104 "Про деякі питання застосування статей 169 та 173 Статуту залізниць".

Голова Вищого господарського суду України Д.Притика

Парус Iнтернет-Консультант