Про удосконалення лікування хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ
12.12.2003 N 580

( Наказ втратив чинність на підставі Наказу
Міністерства охорони здоров'я України
N 310 від 08.05.2014 )

Про удосконалення лікування хворих
на ВІЛ-інфекцію та СНІД

( Із змінами, внесеними згідно з Наказом
Міністерства охорони здоров'я
N 182 від 13.04.2007 )

З метою впровадження ефективної антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД згідно з рекомендаціями ВООЗ наказую:

1. Затвердити:

1.1. Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків (додається);

1.2. Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дітей (додається).

1.3. Клінічний протокол лікування опортуністичних інфекцій у хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД (додається);

1.4. Методичні рекомендації щодо лабораторного моніторингу за ВІЛ-інфекцією та антиретровірусною терапією (додаються);

2. Міністру охорони здоров'я Автономної республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської держадміністрацій та Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської держадміністрації довести до відома медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, що надають медичну допомогу хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, зазначені клінічні протоколи та методичні рекомендації та забезпечити їх виконання.

Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Перший заступник Міністра О.В.Лапушенко

Затверджую
Перший заступник Міністра
охорони здоров'я України
О.В.Лапушенко

( Клінічний протокол антиретровірусної терапії
ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків втратив чинність,
за виключенням розділу "Постконтактна профілактика"
на підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я N 182 від 13.04.2007 )

Клінічний протокол
антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції
у дорослих та підлітків
2003 рік

Доказованість: А, В

Розробники:

Зав. відділенням СНІДу Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України Антоняк С.М.

Директор Українського Центру профілактики і боротьби зі СНІДом д.м.н., професор Щербінська А.М.

Консультант:

Лапушенко О.В., д.м.н., професор Вовк А.Д.

Рецензент:

Зав. кафедрою інфекційних хвороб КМАПО, д.м.н., професор Гебеш В.В.

Відповідальний редактор:

к.м.н. Круглов Ю.В.

Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції дорослих та підлітків розроблений на основі "Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Settings". Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002 та "Consultation for the development of protocols for HIV care for Ukraine and other Commonwealth Independent States countries, WHO HQ, May 5-8, 2003".

Постконтактна профілактика

Основні положення

Постконтактна профілактика (ПКП) являє собою короткостроковий курс антиретровірусних препаратів для зниження імовірності розвитку ВІЛ-інфекції після контакту з біологічними рідинами, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ (що відбулося на робочому місці, при статевих зносинах або при уколі голкою). Для медичних працівників ПКП повинна бути включена в комплексний універсальний перелік заходів щодо попередження інфікування медичних працівників на робочому місці.

Ризик небезпечного контакту з ВІЛ при уколі голкою та в інших ситуаціях існує в багатьох медичних установах, що погано забезпечуються захисними засобами, особливо якщо поширеність ВІЛ-інфекції серед пацієнтів, що відвідують ці установи, висока. Можливість одержання ПКП може знизити частоту випадків розвитку ВІЛ-інфекції в медичних працівників, що заразилися на робочому місці. Припускають, що наявність можливості одержати ПКП зменшить небажання медичних працівників обслуговувати ВІЛ-інфікованих пацієнтів, а для медичних працівників, що побоюються ризику інфікування ВІЛ на робочому місці і подумують про звільнення за власним бажанням, послужить аргументом проти звільнення.

ПКП необхідно також проводити особам, що укололися (чи були уколоті) голкою не на робочому місці (наприклад, жертвам насильства). Вона також проводиться споживачам внутрішньовенних наркотиків при випадковому контакті з ВІЛ. ПКП необхідно також проводити жертвам сексуального насильства, якщо мав місце статевий контакт.

Універсальні запобіжні заходи

У медичних установах ПКП повинна бути однією зі складових цілісного підходу до профілактики інфікування на робочому місці збудниками, що передаються з кров'ю. Необхідно, щоб цей підхід ґрунтувався на застосуванні універсальних запобіжних заходів. Універсальні запобіжні заходи - це міри інфекційного контролю, що рекомендуються, що знижують ризик передачі інфекційних збудників між пацієнтами і медичними працівниками через контакт із кров'ю й іншими біологічними рідинами. Беручи до уваги неможливість виявлення всіх людей, інфікованих збудниками, що передаються з кров'ю, в основу опублікованого посібника із захисту медичних працівників від ВІЛ і вірусів гепатиту було покладено наступний принцип: із усіма пацієнтами необхідно поводитися так, начебто вони заражені інфекціями, що передаються з кров'ю.

Виконання універсальних запобіжних заходів має на увазі, що варто відноситися до будь-якого контакту з кров'ю й іншими біологічними рідинами як до небезпечного і уживати відповідних заходів захисту, а не покладатися на власну проникливість щодо віднесення того чи іншого пацієнта до групи "високого ризику".

Ризику зараження на робочому місці піддаються медичні працівники (наприклад, медичний персонал державних і недержавних медичних установ, у тому числі лабораторій, співробітники бригад швидкої допомоги, студенти медичних навчальних закладів) і співробітники служб суспільної безпеки (міліціонери, співробітники виправних установ, члени рятувальних бригад, добровольці і т.д.), яким за родом своєї діяльності доводиться контактувати з людьми чи кров'ю й іншими біологічними рідинами. Імовірність контакту з кров'ю й іншими біологічними рідинами на робочому місці існує й у людей інших професій, тому принципи дотримання універсальних запобіжних заходів і постконтактної профілактики повинні бути впроваджені також у роботу установ немедичного профілю.

До контактів, пов'язаних з ризиком інфікування ВІЛ на робочому місці (чи небезпечним контактом), відносяться ушкодження шкіри інструментом, що міг бути інфікований (наприклад, укол голкою чи поріз гострим інструментом); зіткнення слизових оболонок або ушкоджених шкірних покривів із тканинами, кров'ю й іншими біологічними рідинами; тривале (кілька хвилин і більше) або обширне за площею зіткнення неушкодженої шкіри з тканинами, кров'ю й іншими біологічними рідинами.

Кров та інші біологічні рідини, що представляють собою джерело інфекції.

Необхідно дотримуватися універсальних запобіжних заходів при контакті на робочому місці з кров'ю й іншими біологічними рідинами, у тому числі:

- спермою

- вагінальними виділеннями

- будь-якими рідинами з видимою домішкою крові

- культурами або середовищами, що містять ВІЛ, при контакті з якими були зареєстровані випадки інфікування ВІЛ, а також:

- синовіальної,

- цереброспинальної,

- плевральної,

- перитонеальної,

- перикардіальної,

- амніотичною рідинами, для яких ступінь їхньої небезпеки у відношенні передачі ВІЛ поки що не встановлено.

Універсальні запобіжні заходи не відносяться до:

- калових мас,

- виділень з носа,

- мокротиння,

- поту,

- сліз,

- сечі.

- блювотних мас.

- слини (за винятком стоматологічних маніпуляцій, під час яких до слини часто домішується кров).

Універсальних запобіжних заходів варто дотримуватися при контакті з будь-якими людськими тканинами чи органами, крім неушкодженої шкіри і патологоанатомічних зразків, фіксованих спеціальними розчинами; при роботі з тканинами й органами експериментальних тварин, заражених інфекційними збудниками, що передаються з кров'ю, а також з будь-якою біологічною рідиною, якщо важко визначити, що це за рідина.

Усі медичні установи і всі особи, що піддаються ризику інфікування на робочому місці, повинні дотримуватися цих правил.

Рекомендації

Намагайтеся не піддаватися небезпеки інфікування збудниками, що передаються з кров'ю, уникаючи:

- випадкових травм інфікованими голками або іншими гострими інструментами;

- контакту слизової ротової порожнини, очей чи носа, ушкоджених ділянок шкіри (порізи, подряпини, дерматит, вугрі) з інфікованою кров'ю й іншими біологічними рідинами;

- доторкнувшись до забрудненої інфікованим матеріалом поверхні, торкатися ділянки ушкодженої шкіри чи слизових оболонок очей, носа або рота.

Необхідно дотримуватися техніки безпеки при виконанні професійних обов'язків, у тому числі використовувати на робочому місці різні засоби захисту і захисних пристосувань:

- Використовувати пристосування, за допомогою яких можна ізолювати предмети, що представляють собою джерела інфекцій, що передаються з кров'ю, (наприклад, використовувати міцні, герметичні контейнери для гострих інструментів, що розміщаються поруч з місцем їхнього використання і вчасно заміняються, щоб не допустити їхнього переповнення), чи виключити зіткнення з ними під час маніпуляцій (наприклад, використовувати безпечні голки і безголкові системи для внутрішньовенних інфузій);

- Удосконалити правила техніки безпеки для медичних працівників (наприклад, заборонити надягати ковпачки на використані голки, згинати, чи ламати їх, робити ще що-небудь з використаними голками);

- Використовувати індивідуальні засоби захисту, у тому числі рукавички, непромокальні халати, засоби захисту обличчя й очей (захисні екрани, окуляри).

Технічні засоби захисту і дотримання техніки безпеки

Технічні засоби захисту (наприклад, контейнери для утилізації гострих інструментів) ізолюють предмети, що представляють небезпеку як джерела інфекції, чи виключають зіткнення з інфікованими інструментами в процесі лікувально-діагностичних маніпуляцій. Вони відносяться до першої лінії захисту від інфікування на робочому місці. Дотримання правил техніки безпеки при виконанні професійних обов'язків також знижує ризик інфікування. Роботодавець повинен забезпечити своїх працівників засобами захисту й інформувати їх про правила техніки безпеки, але відповідальність за використання захисних засобів і дотримання правил техніки безпеки цілком лежить на самих працівниках.

Для того щоб запобігти зараженню збудниками, що передаються з кров'ю, медичний працівник повинен дотримуватися наступних запобіжних заходів:

- З кров'ю й іншим потенційно інфікованим матеріалом слід поводитися акуратно, уникаючи їх розбризкування;

- Після зняття рукавичок або інших засобів індивідуального захисту потрібно негайно (чи за першої ж нагоди) вимити руки;

- Після контакту з кров'ю або іншим потенційно інфікованим матеріалом необхідно негайно (чи за першої ж нагоди) вимити руки (та інші ділянки шкіри, на які потрапив інфікований матеріал) водою з милом, слизові оболонки слід промити водою;

- Мийте руки з милом проточною водою. Якщо проточної води немає, використовуйте антисептичний розчин для рук і чисті рушники або антисептичні серветки, після чого з першою ж нагодою вимийте руки звичайним чином;

- Якщо виникає абсолютна необхідність перемістити використану голку або надягти на неї ковпачок, використовуйте механічні пристосування для захисту чи рук зробіть це однією рукою (найбільш безпечним методом);

- Негайно (чи за першої ж нагоди) поміщайте забруднені інструменти багаторазового використання, що ріжуть і колють в міцні, вологонепроникні (дно і бічні стінки), марковані чи позначені визначеним кольором контейнери для подальшої обробки;

- Установіть контейнери для інструментів, що ріжуть і колють так, щоб ними було зручно користуватися і вони не могли перекинутися.

- Регулярно заміняйте контейнери для інструментів, що ріжуть і колють, не допускаючи їхнього переповнення.

- Перед тим, як пересувати контейнер з використаними інструментами, що ріжуть і колють, необхідно його ретельно закрити. Якщо контейнер протікає, помістіть його усередину іншого контейнера.

- Поміщайте потенційно інфіковані зразки біологічних рідин у герметичні контейнери з відповідним маркуванням. Якщо контейнер зі зразками забруднений чи проколотий, помістіть його усередину іншого контейнера.

- Перед технічним обслуговуванням медичного устаткування або його упакуванням продезінфікуйте все устаткування, що було забруднене кров'ю або іншими потенційно інфікованими біологічними рідинами. Якщо устаткування продезінфікувати неможливо, додайте до нього листок з описом, які елементи устаткування забруднені.

- Поміщайте усі використані одноразові матеріали у вологонепроникні контейнери, що закриваються.

- Необхідно звести до мінімуму зіткнення із забрудненою білизною, поміщайте її в марковані мішки або контейнери. Вологу білизну варто перевозити в непромокальних мішках або контейнерах.

Крім того, не можна:

- Приймати їжу, курити, накладати макіяж, чи знімати (надягати) контактні лінзи на робочих місцях, де ймовірний контакт з інфікованою кров'ю або іншими біологічними рідинами.

- Зберігати їжу і напої в холодильниках або інших місцях, де зберігаються зразки крові й інших потенційно інфікованих біологічних рідин.

- Насмоктувати у піпетки кров та інші потенційно інфіковані біологічні рідини ротом.

- Піднімати руками осколки скла, що можуть бути забруднені біологічними рідинами.

- Надягати ковпачок на використані голки, згинати чи ламати, переміщати використані голки й інші використані колючі чи різальні інструменти, якщо можна цього не робити, чи це не обумовлено необхідністю проведення медичної маніпуляції.

- Вручну відкривати чи спорожняти, мити багаторазові контейнери для колючих і різальних інструментів.

Індивідуальні засоби захисту (ІЗЗ)

Якщо небезпека інфікування на робочому місці після впровадження загальних технічних засобів захисту і правил техніки безпеки зберігається, то роботодавець зобов'язаний також надати своїм працівникам індивідуальні засоби захисту. Ці засоби захисту повинні зберігатися в легко доступному місці і повинні надаватися безкоштовно.

Рукавички (включаючи рукавички з особливих матеріалів, якщо в медичного працівника алергія на матеріал, з якого зроблено звичайні медичні рукавички).

Дуже важливо, щоб медичний працівник завжди надягав рукавички перед контактом із кров'ю й іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами або забрудненими ними поверхнями. Не можна використовувати повторно одноразові рукавички або ушкоджені багаторазові рукавички. Не застосовуйте зволожувачі на вазеліновій основі, оскільки вони ушкоджують латекс, з якого зроблено рукавички.

Халати, захисний одяг для персоналу лабораторії.

В умовах небезпеки й інфікування на робочому місці необхідно надягати медичний одяг поверх повсякденного. Надягайте хірургічні ковпаки чи шапочки, бахіли поверх взуття або спеціальні черевики, тільки якщо можливе потрапляння великої кількості крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин на голову або ноги.

Захисні екрани для обличчя, маски, захисні окуляри для очей.

Надягайте захисні екрани, що прикривають обличчя до підборіддя, чи маски в сполученні з захисними окулярами для очей з бічними щитками у всіх випадках, коли існує небезпека появи бризок крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин під час маніпуляцій. Носіння звичайних окулярів не забезпечує достатнього рівня захисту від інфекційних збудників, що передаються з кров'ю.

При правильному їх використанні засоби індивідуального захисту охороняють робочий і звичайний одяг, нижню білизну, шкірні покриви, очі, рот і інші слизові оболонки від забруднення чи контакту з кров'ю й іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами.

Якщо захисний одяг просякнув кров'ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами, його варто зняти якнайшвидше. Промийте ділянки шкіри, де відбувся контакт із кров'ю під захисним одягом, водою з милом. Перед тим, як залишити робоче місце, зніміть усі ІЗЗ і помістіть їх у виділену для цього тару. За очищення, прання, ремонт, заміну й утилізацію використаних індивідуальних засобів захисту несе відповідальність роботодавець.

Рекомендації для адміністративних
працівників медичних установ

Забезпечення дотримання універсальних запобіжних заходів

Усвідомлення медичним персоналом необхідності дотримання універсальних запобіжних заходів.

Працівники медичних установ повинні бути поінформовані про професійний ризик інфікування і повинні усвідомлювати необхідність дотримання універсальних запобіжних заходів при роботі з усіма пацієнтами, у будь-яких ситуаціях, незалежно від діагнозу. Весь персонал медичних установ (як медичний, так і немедичний) повинен регулярно проходити інструктаж з техніки безпеки на робочому місці. Крім того, усі медичні працівники повинні проходити інструктаж з техніки безпеки (у тому числі по універсальних запобіжних заходах, які запобігають інфікуванню) при прийнятті на роботу.

Знизити кількість інвазивних маніпуляцій.

Варто намагатися знизити пропозицію та попит на інвазивні маніпуляції.

По-перше, необхідно знизити кількість інвазивних маніпуляцій. Медичним працівникам варто навчитися уникати переливань крові (наприклад, для відновлення ОЦК переливати розчини електролітів), ін'єкцій (наприклад, призначаючи ці ж лікарські препарати перорально), накладення швів (наприклад, намагаючись уникати епізіотомій) та інших інвазивних маніпуляцій у випадках, коли для їхнього проведення немає абсолютних показань. Рекомендовані стандарти лікування захворювань повинні включати лікарські форми препаратів для прийому усередину в усіх можливих випадках.

По-друге, необхідно замовляти нове одноразове обладнання для виконання ін'єкцій та інфузій, а також збільшувати замовлення пероральних форм лікарських препаратів.

Забезпечити медичні установи необхідним устаткуванням.

Навіть в умовах обмежених ресурсів медичні установи повинні бути забезпечені необхідним устаткуванням і видатковими матеріалами у відповідності зі стандартами інфекційного контролю. Нормою для всіх медичних установ повинна стати наявність одноразових шприців і систем для інфузій у кількості й асортименті, що відповідає потребам конкретної установи в ін'єкціях та інфузіях, наявність дезінфектантів і контейнерів для колючих і ріжучих медичних інструментів. Особливу увагу варто приділити забезпеченню медичних установ засобами захисту і постачанню їх водою. (Якщо в медичній установі немає водопроводу, необхідно організувати постійне постачання його достатньою кількістю води).

Прийняти інструкції і стандарти, прийнятні для умов конкретної медичної установи

Необхідно відмовитися від використання багаторазових шприців і систем для інфузій, оскільки дослідження показали, що складно забезпечити контроль їхньої правильної стерилізації. Варто розробити плани утилізації відходів медичних установ на державному рівні. В інструкціях і стандартах, що діють у конкретній медичній установі, необхідно відбити правила використання устаткування, порядок проходження персоналом інструктажу і порядок здійснення перевірок. Регулярні перевірки в медичних установах сприяють дотриманню техніки безпеки персоналом і зниженню ризику інфікування на робочому місці. Після небезпечного контакту з ВІЛ-інфікованим матеріалом медичному працівнику необхідно забезпечити консультування, хіміопрофілактику, подальше спостереження й інші необхідні види допомоги.

Постконтактна профілактика

Постконтактна профілактика

У всіх медичних працівників, що працюють у медичних установах, де є ризик інфікування ВІЛ на робочому місці, повинна бути можливість одержати ПКП.

Для цього необхідно створити запас комплектів антиретровірусних препаратів для хіміопрофілактики і надати медичним працівникам можливість негайної консультації кваліфікованого фахівця.

Регіональні Центри профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом повинні надавати консультативну допомогу медичним установам з питань ПКП, а також проводити ПКП особам, що контактували з ВІЛ не на робочому місці (після ризикованих статевих зносин та інших випадків, пов'язаних з ризиком інфікування ВІЛ).

Ризик інфікування на робочому місці

Після контакту рани з ВІЛ-інфікованою кров'ю імовірність інфікування ВІЛ у середньому становить приблизно 0,3% (95% довірчий інтервал (ДІ): 0,2-0,5%). Ризик інфікування після потрапляння ВІЛ-інфікованої крові на неушкоджені слизові оболонки становить приблизно 0,09% (95% ДІ: 0,006-0,5%). Ризик інфікування після контакту неушкодженої шкіри з ВІЛ-інфікованою кров'ю або контакту з іншими біологічними рідинами, що містять вірус, не встановлений. Існують фактори, що підвищують ризик інфікування.

Регулярні перевірки в медичних установах сприяють дотриманню техніки безпеки персоналом і зниженню ризику інфікування на робочому місці. Після небезпечного контакту з ВІЛ-інфікованим матеріалом медичному працівнику необхідно забезпечити консультування, хіміопрофілактику, подальше спостереження й інші необхідні види допомоги. Постконтактна хіміопрофілактика може знизити ризик розвитку ВІЛ-інфекції.

Показання до проведення ПКП

Ушкодження шкіри гострим предметом (укол голкою, поріз гострим краєм голки або осколком скла), забрудненим кров'ю, рідиною з видимою домішкою крові або іншим потенційно інфікованим матеріалом або голкою з вени чи артерії хворого.

Укус медичного працівника з ушкодженням шкіри ВІЛ-інфікованим пацієнтом, у якого є кровотеча в роті.

Потрапляння бризок крові, рідини з видимою домішкою крові або іншого потенційно інфікованого матеріалу на слизові оболонки (рот, ніс, очі).

Потрапляння бризок крові, рідини з видимою домішкою крові або іншого потенційно інфікованого матеріалу на ушкоджену шкіру (наприклад, при наявності дерматиту, ділянок обвітреної шкіри, потертостей чи відкритої рани).

Заходи після контакту з ВІЛ на робочому місці

Відразу після контакту з кров'ю й іншими біологічними рідинами, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, необхідно промити забруднені ділянки шкіри (у тому числі ушкоджені) водою з милом, а забруднені слизові оболонки промити чистою водою.

Необхідно оцінити ризик інфікування ВІЛ, пов'язаний з контактом, що відбувся (врахувати вид біологічної рідини й інтенсивність контакту).

ПКП ВІЛ-інфекції повинна проводитися після контакту з біологічними рідинами ВІЛ-інфікованого пацієнта (чи пацієнта з високою імовірністю наявності ВІЛ-інфекції).

Необхідно обстежувати особу, з біологічними рідинами якої відбувся небезпечний контакт, на ВІЛ. Обстеження таких осіб проводиться тільки після одержання інформованої згоди; воно повинно включати консультування і скерування на одержання допомоги. Необхідно дотримуватися конфіденційності. Варто використовувати стандартний експрес-тест на антитіла до ВІЛ і якнайшвидше з'ясувати результати обстеження.

Клінічне обстеження й обстеження на ВІЛ постраждалого медичного працівника слід проводити тільки після одержання інформованої згоди.

Консультант повинен провести бесіду про зниження ризику інфікування на робочому місці, проаналізувавши разом з постраждалим медичним працівником послідовність подій, що передували небезпечному контакту. Бесіду слід вести делікатно, в жодному разі не засуджуючи потерпілого.

Необхідно підготувати звіт про випадок небезпечного контакту з ВІЛ.

Постконтактна хіміопрофілактика антиретровірусними препаратами

У залежності від результатів обстеження на ВІЛ слід почати наступні дії:

Якщо в пацієнта (можливого джерела інфекції) отримано негативний результат обстеження на ВІЛ, то медичний працівник не має потреби в подальшій постконтактній профілактиці.

Якщо в медичного працівника виявлено антитіла до ВІЛ, то в подальшій постконтактній профілактиці він не має потреби, але його варто направити до фахівців для подальшого консультування й одержання необхідної медичної допомоги з приводу ВІЛ-інфекції.

Якщо в медичного працівника результат обстеження на ВІЛ негативний, а в можливого джерела інфекції - позитивний, то медичному працівнику варто призначити чотиритижневий курс антиретровірусної хіміопрофілактики, під час якого відстежувати появу можливих побічних ефектів препаратів; повторити обстеження на ВІЛ через 3 і 6 місяців після первинного обстеження. Якщо в медичного працівника за цей період відбудеться сероконверсія, то йому необхідно надати необхідну допомогу, у тому числі консультування, скерування до фахівця з ВІЛ-інфекції і тривале лікування з приводу ВІЛ-інфекції. Якщо протягом півроку після контакту сероконверсія не відбувається, повідомте медичному працівнику, що в нього немає ВІЛ-інфекції.

Якщо визначити ВІЛ-статус пацієнта (можливого джерела інфекції) неможливо, то він вважається ВІЛ-інфікованим. При цьому варто виконати всі рекомендації, викладені в попередньому пункті.

Попередьте медпрацівника про необхідність використання презервативів протягом 6 місяців після контакту, пов'язаного з ризиком інфікування ВІЛ.

З'ясуйте імунний статус медичного працівника у відношенні гепатиту В; якщо він не імунізований, проведіть пасивну й активну імунопрофілактику гепатиту В за показниками.

Профілактика після статевих зносин,
пов'язаних з інфікуванням ВІЛ

Ризик зараження ВІЛ при статевому контакті оцінюється як 0,1-3% для пасивного партнера при анальних зносинах, 0,1-0,2% для жінки і 0,03-0,09% для чоловіка при вагінальному контакті. Результати недавно проведених досліджень показали, що ризик може бути навіть нижчим, особливо у випадках, коли у ВІЛ-інфікованого статевого партнера низьке вірусне навантаження.

Поки не отримано достатню кількість даних, які свідчать про необхідність проведення хіміопрофілактики після випадкового статевого контакту. Однак у ситуації, коли мало місце спокушання або зґвалтування, рекомендується, щоб жертва насильства пройшла постконтактну профілактику згідно з викладеними вище рекомендаціями для медичних працівників, які піддалися ризику інфікування на робочому місці. Дуже важливо спробувати установити ВІЛ-статус ґвалтівника. Якщо це неможливо, то вважається, що ґвалтівник був ВІЛ-інфікований, і жертві проводиться лікування відповідно до рекомендацій, викладених у наступному розділі.

У випадку зґвалтування дуже важливо, щоб по відношенню до жертви була здійснено необхідну підтримку і проведено консультування, у тому числі з питань ЗПСШ, вагітності а також з юридичних питань.

Якщо в особи-передбачуваного джерела інфекції отримано негативний результат обстеження на ВІЛ, чи у випадку, якщо в медичного працівника (чи жертви насильства) були виявлені антитіла до ВІЛ, то хіміопрофілактику антиретровірусними препаратами припиняють, а медичного працівника (чи жертву насильства) направляють до фахівців для подальшого консультування й одержання необхідної медичної допомоги з приводу ВІЛ-інфекції. Якщо в медичного працівника (чи жертви насильства) результат обстеження на ВІЛ негативний, а в передбачуваного джерела інфекції - позитивний чи невідомий, то проводять повний чотиритижневий курс хіміопрофілактики антиретровірусними препаратами.

Профілактика після контакту з ВІЛ не на робочому місці (випадку, сполученого з високим ризиком інфікування ВІЛ).

У визначених ситуаціях може відбутися одиничний контакт, сполучений з високим ризиком інфікування ВІЛ. Наприклад, сюди відноситься ситуація випадкових чи навмисних уколів голками, забрудненими кров'ю. У таких ситуаціях також необхідно надати постраждалому постконтактну профілактику згідно з викладеними вище рекомендаціями для медичних працівників, які піддалися ризику інфікування на робочому місці.

Застосування ПКП у клінічній практиці

Рекомендації

ПКП антиретровірусними препаратами необхідно почати якомога раніше, найкраще в перші 2 години після контакту, але не пізніше, ніж через 72 години. Лікар, що призначає хіміопрофілактику повинен забезпечити свого пацієнта комплектом антиретровірусних препаратів, розрахованим на повний курс хіміотерапії.

Найкраще призначати для постконтактної хіміопрофілактики одну зі схем ВААРТ. При виборі високоактивної комбінації антиретровірусних препаратів необхідно враховувати, які антиретровірусні препарати приймав пацієнт-джерело інфекції, а також можливу перехресну резистентність антиретровірусних препаратів. Вибір антиретровірусних препаратів також залежить від наявності того чи іншого препарату в конкретній медичній установі. Якщо є показання до ПКП, необхідно організувати консультацію фахівця з ВІЛ-інфекції чи фахівця з професійних хвороб, що має досвід проведення ПКП.

I. Показання до проведення постконтактної профілактики

А. Контакт із біологічними рідинами, сполучений з ризиком інфікування ВІЛ, на робочому місці

В. Контакт із біологічними рідинами, сполучений з ризиком інфікування ВІЛ, що відбувся не на робочому місці

1. Одиничний контакт із біологічними рідинами, сполучений з високим ризиком інфікування ВІЛ, у попередні 72 години

2. Статевий контакт із ВІЛ-інфікованим партнером або партнером з групи високого ризику

II. Тактика ведення: Хіміопрофілактика*

А. Починати в перші години після контакту (не пізніше, ніж через 72 години)

В. Комбінована терапія трьома препаратами протягом 4 тижнів

1. Перші два препарати: AZT і 3TC (або Комбівір)

а. Зидовудин (AZT) 300 мг 2 рази на день перорально і

b. Ламівудин (3TC) 150 мг 2 рази на день перорально

2. Третій препарат (на вибір)

а. Нелфінавір (Вірасепт) 750 мг 3 рази на день перорально, або

b. Нелфінавір (Вірасепт) 1250 мг 2 рази на день перорально або

с. Лопінавір/Ритонавір (комбінований препарат Калетра) по 3 капсули 2 рази на день перорально або

d. Іфавіренц** (Сустива) 600 мг 1 раз на день, або

е. Індинавір/Ритонавір (IDV/r) 800 мг/100 мг 2 рази на день перорально або

f. Індинавір (IDV) 800 мг 3 рази на день перорально або

g. Саквінавір-МЖК (Фортоваза, SQV-SGS) 1200 мг 3 рази на день перорально або

h. Саквінавір-МЖК/Ритонавір 1000/100 мг 2 рази на день перорально, або

i. Невірапін** (Вірамун) 200 мг 1 раз на день перорально протягом 2 тижнів, потім 200 мг 2 рази на день протягом 2 тижнів.

3. Альтернативні препарати:

а. замість AZT можна призначити, Ставудин (Зерит, d4T):

40 мг перорально 2 рази на день, якщо вага тіла перевищує 60 кг, чи 30 мг перорально 2 рази на день, якщо вага тіла не перевищує 60 кг

b. замість 3TC можна призначити Диданозин (Відекс, dd):

400 мг перорально 1 раз на день, якщо вага тіла перевищує 60 кг, або 250 мг перорально 1 раз на день, якщо вага тіла не перевищує 60 кг.

С. Визначити вихідні лабораторні показники для своєчасного виявлення побічних ефектів антиретровірусних препаратів

1. Тест на вагітність

2. Клінічний аналіз крові з лейкоцитарною формулою і кількістю тромбоцитів

3. Показники функції печінки

а. Аспартат-амінотрансфераза

b. Аланін-амінотрансфераза

с. Лужна фосфатаза

d. Загальний білірубін

_______________

* Якщо відомо, що людина, з біологічною рідиною якої відбувся контакт, є ВІЛ-інфікованою, при виборі схеми для ПКП необхідно враховувати, які антиретровірусні препарати вона приймала раніше і приймає зараз, дані про її вірусне навантаження, генотипну й фенотипнй резистентність (якщо є). Необхідно проконсультуватися з лікарем-фахівцем з ВІЛ-інфекції.

** Препарати класу ННІЗТ варто призначати тільки в наступних випадках:

1. медичний працівник не переносить Нелфінавір, Лопінавір/Ритонавір (комбінований препарат Калетра) та Індинавір;

2. якщо медичний працівник контактував з біологічними рідинами ВІЛ-інфікованого пацієнта з установленою резистентністю ВІЛ до визначених антиретровірусних препаратів, але зі збереженою чутливістю до ННІЗТ.

Недавно було опубліковано повідомлення про гепатогоксичну дію Невірапіну в людей, що одержували ПКП, що привело до появи рекомендації призначати Невірапін тільки у випадках, коли НІЗТ чи ІП з тих чи інших причин застосовувати не можна. Настійно рекомендується проконсультуватися з фахівцем з ВІЛ-інфекції. Якщо медичний працівник вирішує приймати Невірапін після розгляду всіх ризиків і переваг, необхідно ретельно спостерігати за його станом, щоб вчасно виявити розвиток побічних ефектів. Зокрема, варто визначити активність ферментів печінки перед прийомом препаратів, через 2-4 тижні після початку прийому препаратів, а також з появою виражених загальних симптомів, у тому числі підвищення температури, висипки, утрати апетиту або болів у животі. Іфавіренц призначають тільки особам, нездатним до зачаття, оскільки при експериментах на тваринах було встановлено виражений тератогенний ефект цього препарату, також були зареєстровані одиничні випадки пороків розвитку плоду в людей. Токсична дія Іфавіренца на центральну нервову систему, що часто спостерігається в початковий період його прийому пацієнтами, може знизити їхню здатність до виконання своїх професійних обов'язків.

Тактика ведення медичних працівників після контакту,
сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, на робочому місці

Рекомендації:

Медичному працівнику після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, необхідно рекомендувати: (1) статеве утримання або використання презервативів, щоб запобігти можливому подальшому поширенню інфекції; (2) використовувати методи контрацепції; (3) не бути донором крові і її похідних, сперми або органів; (4) припинити годівлю грудьми на період хіміопрофілактики.

Оскільки схеми хіміопрофілактики досить складні, і до того ж прийом антиретровірусних препаратів може супроводжуватися розвитком побічних ефектів, потерпілий медичний працівник повинен перебувати під наглядом фахівця з ВІЛ-інфекції, або фахівця з професійних хвороб, ознайомленого з поточними рекомендаціями з ПКП. В іншому випадку його лікуючий лікар повинен постійно консультуватися з такими фахівцями.

Обстеження на ВІЛ (конфіденційне) повинно бути проведене відразу ж після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, і через 1, 3 і 6 місяців після контакту, навіть якщо постраждалий медичний працівник відмовився від ПКП. Якщо результат обстеження позитивний, то діагноз ВІЛ-інфекції необхідно підтвердити методом вестерн-блота. Підвищення температури в постраждалого медичного працівника в сполученні з появою інших симптомів гострого інфекційного захворювання (наприклад, висипка, лімфаденопатія, міалгія, біль в горлі) вказує на можливість сероконверсії (появи антитіл до ВІЛ) і служить показанням до негайного обстеження на ВІЛ. У цьому випадку медичного працівника необхідно скерувати на консультацію до фахівця з ВІЛ-інфекції для підбору оптимальної тактики діагностичного обстеження і лікування.

Протягом першого місяця після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, медичний працівник повинен щотижня відвідувати лікаря. Під час відвідувань оцінюється рівень дотримання режиму ПКП, розвиток побічних ефектів АРТ, зміни самопочуття й емоційного стану за період після попереднього обстеження. При виявленні яких-небудь психологічних проблем рекомендується направити медичного працівника на консультацію до психіатра чи психолога.

Побічні ефекти, пов'язані з прийомом якого-небудь антиретровірусного препарату, що входить у схему ПКП, варто лікувати відповідно до існуючих рекомендацій (табл. 5, табл. 6 даного Протоколу).

Таблиця 8. Основні побічні ефекти антиретровірусних
препаратів, призначуваних для ПКП

------------------------------------------------------------------
|Клас препаратів / препарат |Основні побічні ефекти |
|----------------------------------------------------------------|
|Нуклеозидний інгібітор зворотньої транскриптази (НІЗТ) |
|----------------------------------------------------------------|
|Зидовудин (РетровірТМ; ZDV; AZT) |анемія, нейтропенія, нудота, |
| |головний біль, безсоння, |
| |міалгії, слабість |
|---------------------------------+------------------------------|
|Ламівудин (ЕпівірТМ; 3ТС) |Болі в животі, нудота, діарея,|
| |висипка, панкреатит |
|---------------------------------+------------------------------|
|Ставудин (ЗеритТМ; d4T) |Периферична нейропатія, |
| |головний біль, діарея, нудота,|
| |безсоння, анорексія, |
| |панкреатит, підвищення |
| |активності печінкових |
| |ферментів і білірубіну, |
| |анемія, нейтропенія |
|---------------------------------+------------------------------|
|Диданозин (ВідексТМ; ddI) |Панкреатит, лактацидоз, |
| |нейропатія, діарея, біль у |
| |животі, нудота |
|----------------------------------------------------------------|
|Ненуклеозидний інгібітор зворотньої транскриптази (ННІЗТ) |
|----------------------------------------------------------------|
|Невірапін (ВірамунТМ; NVP) |Висипка (включаючи випадки |
| |розвитку синдрому |
| |Стівенса-Джонсона), підвищення|
| |температури, нудота, головний |
| |біль, підвищення активності |
| |печінкових ферментів і |
| |білірубіну, токсична дія на |
| |печінку (може привести до |
| |летального результату) |
|---------------------------------+------------------------------|
|Іфавіренц (СтокринТМ; IFV) |Висипка (включаючи випадки |
| |розвитку синдрому |
| |Стівенса-Джонсона), безсоння, |
| |сонливість, запаморочення, |
| |порушення концентрації уваги і|
| |патологічні сновидіння |
|----------------------------------------------------------------|
|Інгібітори протеази (ІП) |
|----------------------------------------------------------------|
|Індинавір (КриксиванТМ; IDV) |Нудота, болі в животі, |
| |нефролітіаз, підвищення рівня |
| |непрямого білірубіну |
|---------------------------------+------------------------------|
|Нелфінавір (КриксиванТМ; NFV) |діарея, нудота, біль у животі,|
| |слабість, висипка |
|---------------------------------+------------------------------|
|Лопінавір/Ритонавір (КалетраТМ |діарея, стомлюваність, |
|LPV/rtv) |головний біль, нудота, |
| |підвищений рівень холестерину |
| |і тригліцеридів |
|---------------------------------+------------------------------|
|Саквінавір-МЖК (ФортовазаТМ; SQV)|Розлад ШКТ, головний біль, |
| |токсична дія на печінку, |
| |ліподистрофічний синдром |
------------------------------------------------------------------

БЛАНК
інформованої згоди на проведення постконтактної
профілактики ВІЛ-інфекції

1. Я усвідомлюю, що препарати ____________________ призначені
для постконтактної профілактики (ПКП) ВІЛ-інфекції, заснованої на
рекомендаціях ___________________________________________________,
і необхідно строго дотримуватися запропонованого режиму прийому
цих препаратів.
2. Я усвідомлюю, що в даний час про застосування ПКП зібрано
мало інформації, і що ефективність хіміопрофілактики становить
менше 100%.
3. Я усвідомлюю, що дані препарати можуть викликати побічні
ефекти, у тому числі головний біль, стомлюваність, нудоту і
блювоту, діарею.
4. Я обізнаний, що ___________________ постачить мене запасом
препаратів на 28 днів, і що мені необхідно самостійно звернутися
до мого лікуючого лікаря для подальшого обстеження і продовження
лікування.

_______________________________
(Прізвище, ім'я, по батькові)

___________ __________
Підпис Дата

Реєстрація випадку контакту, сполученого з ризиком
інфікування ВІЛ на робочому місці

Звіт про контакт медичного працівника з потенційно інфікованим матеріалом на робочому місці повинен включати:

- дату і час контакту;

- докладний опис маніпуляції, що виконувалася, із вказівкою того, коли і як відбувся контакт; якщо відбувся контакт із гострим інструментом, опишіть, яким чином і в який момент під час маніпуляції з інструментом відбувся контакт;

- докладні відомості про контакт, включаючи тип і кількість біологічної рідини або матеріалу, глибину ушкодження й інтенсивність контакту (наприклад, при контакті з ушкодженням шкірних покривів - глибину ушкодження і факт потрапляння в рану біологічної рідини; при контакті з шкірою чи слизовими; приблизний об'єм інфікованого матеріалу, що потрапив на шкіру або слизові оболонки і стан шкірних покривів у місці контакту (наприклад, обвітрена, стерта, неушкоджена шкіра);

- докладні відомості про пацієнта, з біологічними рідинами якого відбувся контакт (наприклад, чи містив біологічний матеріал ВІЛ, вірус гепатиту В чи C; якщо відомо, що пацієнт ВІЛ-інфікований, вкажіть стадію захворювання, звіт про антиретровірусну терапію, вірусне навантаження й інформацію про резистентність до антиретровірусних препаратів, якщо така інформація існує);

- докладні відомості про медичного працівника, що піддався ризику інфікування (наприклад, чи вакцинований він проти гепатиту В, і наявність поствакцинального імунітету);

- докладні відомості про консультування, постконтактну хіміопрофілактику і диспансерне спостереження.

Звіт про контакт із потенційно інфікованим матеріалом
на робочому місці (попередній варіант)

------------------------------------------------------------------
|Прізвище, ім'я, по |Адреса (за місцем праці): |Адреса |
|батькові: | |(домашня): |
|-------------------+---------------------------+----------------|
|Дата |Стать:|Посада: |Стаж |Телефон: |
|народження: | | |роботи: | |
|------------+------------------------+--------------------------|
|Дата/час |У якому приміщенні |Дії під час контакту: |
|контакту: |відбувся: | |
|----------------------------------------------------------------|
|Характер ушкоджень (наприклад, укол голкою, поріз, |
|забризкування): |
|----------------------------------------------------------------|
|Докладний опис маніпуляції, що виконувалася медичним |
|працівником, із вказівкою того, коли і як відбувся контакт: |
| |
| |
| |
| |
| |
|----------------------------------------------------------------|
|Докладні відомості про контакт. Включаючи тип і кількість |
|біологічної рідини або матеріалу, глибину ушкодження й |
|інтенсивність контакту: |
| |
| |
| |
|----------------------------------------------------------------|
|Докладні відомості про |Докладні відомості про медичного|
|пацієнта, з біологічними |працівника, що піддався |
|рідинами якого відбувся |небезпечному контакту: |
|контакт: |Інфікований: вірус гепатиту В:|
|Матеріал | вірус гепатиту С:|
|містив: вірус гепатиту В: | ВІЛ: |
| вірус гепатиту С: |Супутні захворювання: |
| ВІЛ: | |
|Якщо пацієнт ВІЛ-інфікований: | |
|Стадія захворювання: |Вакцинація проти гепатиту: |
|Вірусне навантаження: |Поствакцинальний імунітет: |
|Відомості про антиретровірусну |Проведено консультування перед |
|терапію: |обстеженням: |
|Резистентність до | |
|антиретровірусної терапії: | |
|Проведено консультування перед | |
|обстеженням: | |
|-------------------------------+--------------------------------|
|Результати досліджень: |Результати досліджень: |
|ВГВ |ВГВ |
|ВГС |ВГС |
|ВІЛ |ВІЛ |
|Проведено косультування після |Проведено косультування після |
|обстеження: |обстеження: |
|Скерування: |Скерування: |
|-------------------------------+--------------------------------|
| |Запропонована постконтактна |
| |профілактика: |
| |Отримано інформовану згоду: |
| |Препарати: |
| | |
| | |
| | |
|----------------------------------------------------------------|

|Розклад оглядів |Клінічний аналіз |Активність |Підпис |
|після контакту, |крові з |ферментів | |
|сполученого з |лейкоцитарною |печінки | |
|ризиком інфікування |формулою | | |
|ВІЛ: | | | |
|--------------------+-------------------+-------------+---------|
|1-ий тиждень | | | |
|--------------------+-------------------+-------------+---------|
|2-ий тиждень | | | |
|--------------------+-------------------+-------------+---------|
|3-ий тиждень | | | |
|--------------------+-------------------+-------------+---------|
|4-ий тиждень | | | |
|----------------------------------------------------------------|
|Результати обстеження на антитіла до ВІЛ: |
| |
|1 місяць |
|3 місяці |
|6 місяців |
|----------------------------------------------------------------|
|Підпис/Печатка |Дата: |
------------------------------------------------------------------

Звіт про контакт із потенційно інфікованим матеріалом
не на робочому місці (попередній варіант)

------------------------------------------------------------------
|Прізвище, ім'я, по |Адреса (за місцем праці): |Адреса |
|батькові: | |(домашня): |
|-------------------+---------------------------+----------------|
|Дата |Стать:|Посада: |Стаж |Телефон: |
|народження: | | |роботи: | |
|------------+------------------------+--------------------------|
|Дата/час |У якому приміщенні |Дії під час контакту: |
|контакту: |відбувся: | |
|----------------------------------------------------------------|
|Характер ушкоджень (наприклад, укол голкою, поріз, |
|забризкування): |
|----------------------------------------------------------------|
|Докладний опис маніпуляції, що виконувалася медичним |
|працівником, із вказівкою того, коли і як відбувся контакт: |
| |
| |
| |
| |
| |
|----------------------------------------------------------------|
|Докладні відомості про контакт. Включаючи тип і кількість |
|біологічної рідини або матеріалу, глибину ушкодження й |
|інтенсивність контакту: |
| |
| |
| |
|----------------------------------------------------------------|
|Докладні відомості про особу, |Докладні відомості про особу, |
|з біологічними рідинами якого |яка піддалася небезпечному |
|відбувся контакт: |контакту: |
|Матеріал |Інфікований: вірус гепатиту В:|
|містив: вірус гепатиту В: | вірус гепатиту С:|
| вірус гепатиту С: | ВІЛ: |
| ВІЛ: |Супутні захворювання: |
|Якщо пацієнт ВІЛ-інфікований: | |
|Стадія захворювання: | |
|Вірусне навантаження: |Вакцинація проти гепатиту: |
|Відомості про антиретровірусну |Поствакцинальний імунітет: |
|терапію: |Проведено консультування перед |
|Резистентність до |обстеженням: |
|антиретровірусної терапії: | |
|Проведено консультування перед | |
|обстеженням: | |
|-------------------------------+--------------------------------|
|Результати досліджень: |Результати досліджень: |
|ВГВ |ВГВ |
|ВГС |ВГС |
|ВІЛ |ВІЛ |
|Проведено косультування після |Проведено косультування після |
|обстеження: |обстеження: |
|Скерування: |Скерування: |
|-------------------------------+--------------------------------|
| |Запропонована постконтактна |
| |профілактика: |
| |Отримано інформовану згоду: |
| |Препарати: |
| | |
| | |
| | |
|----------------------------------------------------------------|

Література:

1. Матеріали Національного інституту алергії й інфекційних захворювань США (Original English text published by the National Institute of Allergies and Infectious Diseases. Internet address: www.niaid.nih.gov).

2. Джон Бартлетт, Джоэл Галлант, Медицинское ведение ВИЧ-инфекции, Университет Джона Хопкинса, школа медицины, 2003, С.1. (John G. Bartlett, M.D and Joel E. Gallant, M.D., M.P.H., Medical management of HIV infection, Johns Hopkins University School of Medicine. 2003, p.1.).

3. (Директива Міністерства охорони здоров'я і соціального забезпечення (DHHS) (Ann Intern Med 2002;137:381)

4. "Увеличение масштабов применения антиретровирусной терапии в условиях ограниченных ресурсов". Руководство по применению методов общественного здравоохранения. Всемирная организация здравоохранения. Июнь 2002 года.("Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Settings". Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002).

5. ("Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Settings". Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002").

6. ("Consultation for the development of protocols for HIV care for Ukraine and other Commonwealth Independent States countries, WHO HQ, May 5-8, 2003").

7. (John G. Bartlett, M.D and Joel E. Gallant, M.D., M.P.H., Medical management of HIV infection, Johns Hopkins University School of Medicine. 2003, p.1.).

8. Керівні принципи ВООЗ (http://www.who.int/hiv/topics/arv/ISBN9241545674.pdf)

9. "Увеличение масштабов применения антиретровирусной терапии в условиях ограниченных ресурсов". Руководство по применению методов общественного здравоохранения. Всемирная организация здравоохранения. Апрель 2002 года.

10. Пособие по разработке протоколов лечения и профилактики ВИЧ-инфекции для Украины и других стран СНГ, штаб-квартира ВОЗ, 5-8 мая 2003 года.

11. Методичні рекомендації щодо проведення антиретровірусної терапії у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД. (Затверджено наказом МОЗ України N 173 від 15.04.2003 р.).

12. Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо проведення антиретровірусної терапії у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД (Наказ МОЗ України N 265 від 12.06.2003 р.).

13. Джон Бартлетт, Джоэл Галлант, Медицинское ведение ВИЧ-инфекции, Университет Джона Хопкинса, школа медицины, 2003, С.1.

( Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дітей втратив чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я N 182 від 13.04.2007 )

( Клінічний протокол лікування опортуністичних інфекцій у хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД втратив чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я N 182 від 13.04.2007 )

Затверджую
Перший заступник Міністра
охорони здоров'я України
О.В.Лапушенко

Методичні рекомендації
щодо лабораторного моніторингу
за ВІЛ-інфекціїю та антиретровірусною терапією
2003 рік

Доказованість: А,В.

Розробники:

Зав. клініко-діагностичної лабораторії Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України, Заслужений лікар України Василенко Л.Г.

Науковий співробітник лаб. загальної вірусології Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України Кравченко О.М.

Науковий співробітник лаб. загальної вірусології Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України Люльчук М.Г.

Консультанти:

д.м.н., професор Щербінська А.М., головний науковий співробітник Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України, Директор Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД.

Рецензент:

д.м.н., професор І.В.Дзюблік

Відповідний редактор:

к.м.н. Круглов Ю.В.

Протокол лабораторного моніторингу за ВІЛ-інфекцією та антиретровірусною терапією розроблено на основі "Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Setting". Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002 "Consultation for the development of protocols for HIV care for Ukraine and other Commonwealth Independent States countries, WHO HQ, May 5-8, 2003".

Зміст

Вступ

1. Загальний стан проблеми

2. Лабораторний моніторинг

2.1. Діагностика вірусних інфекцій

2.2. Діагностика інфекцій, викликаних бактеріями

2.3. Інфекції, викликані найпростішими

2.4. Діагностика грибкових інфекцій

3. Лабораторний моніторинг за антиретровірусною терапією хворих на ВІЛ/СНІД

3.1. Оцінка імунологічного стану

3.2. Кількісний вміст РНК ВІЛ-1 в плазмі крові (вірусне навантаження)

3.3. Визначення резистентності до антиретровірусних препаратів

3.4. Діагностика ВІЛ-інфекції у дітей раннього віку

Перелік посилань

Додатки

Перелік скорочень

АЛТ - аланінамінотрансфераза

АРТ - антиретровірусна терапія

АСТ - аспартатамінотрансфераза

АА - латексаглютинація

ЛДГ - лактатдегідрогеназа

ВААРТ - високоактивна антиретровірусна терапія

ВІЛ - вірус імунодефіциту людини

ВЕБ - вірус Епштейна-Барр

ВН - вірусне навантаження

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я

ВПГ - вірус простого герпесу

ДНК - дезоксирибонуклеїнова кислота

ЕДТА - етилендіамінтетраоцтова кислота

ІФА - реакція імуноферментного аналізу

МФА - метод флюоресцентних антитіл

НІЗІ - нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази

ННІЗТ - ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази

ЛПУ - лікувально-профілактична установа

ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція

РЗК - реакція зв'язування комплементу

РНГА - реакція непрямої гемаглютинації

РНК - рибонуклеїнова кислота

СНІД - синдром набутого імунодефіциту

ЦМВ - цитомегаловірус

ШОЕ - швидкість осідання еритроцитів

Вступ

ВІЛ-інфекція - це хвороба, що розвивається в результаті довготривалої персистенції вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в лімфоцитах, макрофагах та клітинах нервової тканини і характеризується повільно прогресуючою дисфункцією імунної системи.

Обстеженню на ВІЛ-інфекцію підлягають особи, які мають симптоми або клінічні ознаки ВІЛ-інфекції. Патогномонічних симптомів ВІЛ-інфекція не має, але деякі ознаки можуть звернути увагу на можливість інфікування ВІЛ. До них відносяться: лихоманка, лімфаденопатія, висипка, міалгія, артралгія, виразки слизових та шкіри, діарея на протязі місяця, втрата ваги.

I. Загальний стан проблеми

ВІЛ-1 належить до родини Retroviridae роду Lentivirus за рахунок наявності ферменту зворотної транскриптази вірус трансформує свій РНК-геном в ДНК, і в подальшому інтегрує в геном клітини-хазяїна. Вірусна частка в діаметрі 100-120 нм сферичної форми, зовнішня гліколіпідна оболонка двошарова має 72 виступи, які утворені глікопротеїнами gp120 та gp41. Під зовнішньою оболонкою вірусу розташований матриксний білок p17, який утворює матриксну оболонку. В центрі вірусної частинки знаходиться нуклеокапсид - ядро вірусної частинки (core), який утворюється протеїном p24. В нуклеокапсиді розташовані вірусний геном, представлений двома молекулами РНК, і ферменти - зворотна транскриптаза, рибонуклеаза Н, інтеграза та протеаза.

ВІЛ-1 інфікує клітини, на поверхні яких є рецептори, що мають назву CD4+. Рецептори знаходяться на поверхні Т-залежних лімфоцитів, макрофагів, клітин нервової системи та деяких інших. Ця особливість призводить до того, що в процесі патогенезу вірус уражає клітини імунної системи і поступово її виснажує. Довготривалий процес розвитку імунного дефіциту сприяє активації і розвитку чисельних опортуністичних інфекцій, саме які і призводять до загибелі інфікованого організму.

Для ВІЛ-інфекції характерний багаторічний перебіг хвороби, клінічно пов'язаний з прогресуючим зниженням імунітету, яке згодом призводить до розвитку тяжких форм опортуністичних захворювань.

Період ВІЛ-інфекції, коли клінічно проявляються опортуністичні інфекції, щільно пов'язаний з рівнем СД4+-лімфоцитів. При рівні СД4+-лімфоцитів < 500 кл/мл спостерігаються бактеріальні ураження, в тому числі пневмонії, оперізуючий лишай, кандидоз слизових оболонок рота, туберкульоз легень, криптоспоридіоз, волосиста лейкоплакія слизової рота, саркома Капоші, анемія, рак шийки матки, В-клітинна лімфома, ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, лімфоїдний інтерстиціальний пневмоніт та інші, вказані в матеріалах ВООЗ.

Зниження рівня СД4+-клітин до 200-50 кл/мл сприяє розвитку пневмоцистної пневмонії, гострого та хронічного простого герпесу, токсоплазмозу, криптококозу, дисемінованого гістоплазмозу, кокцидіомікозу, хронічного криптоспоридіозу, мікроспоридіозу, туберкульозу легень, позалегеневого туберкульозу, кандидозного езофагіту.

Цитомегаловірусна інфекція та інфекції, викликані атиповими мікобактеріями (M.avium), розвиваються при зменшенні кількості СД4+-лімфоцитів до 50 кл/мл і нижче [2, 8, 6, 7].

Опортуністичні захворювання - основна причина смерті хворих на СНІД. Від їх розвитку і перебігу залежать клінічна картина і тяжкість хвороби.

Опортуністичні інфекції викликають віруси, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти. Знання особливостей лабораторної діагностики збудників опортуністичних інфекцій може кардинально вплинути на їх лікування та профілактику (табл. 1, 2).

Чільне місце серед вірусних опортуністичних інфекцій займає цитомегаловірусна, герпесвірусні інфекції.

Серед бактеріальних інфекцій велике значення має легеневий та позалегеневий туберкульоз, захворювання шкіри, легень, мозку, кишечнику, статевих органів, які спричиняють сальмонели, стрептококи та стафілококи, синьогнійна паличка, гемофілюс інфлюенца, умовно-патогенні ентеробактерії.

Серед грибів - перше місце належить грибам із роду Candida, які у ВІЛ-інфікованих викликають різноманітні ураження. Досить часто ВІЛ-інфекція ускладнюється опортуністичними захворюваннями, збудниками яких є гриби: криптококи, актиноміцети, аспергіли. До ендемічних мікозів належать гістоплазмоз, кокцидіоїдоз.

У хворих на ВІЛ-інфекцію важливе значення мають представники найпростіших: токсоплазма, криптоспоридії, трипаносоми, циклоспори, ізоспори, лейшманії [7, 8].

Серед найпростіших Pneumocystis carinii займає чільне місце, оскільки за своєю частотою і летальністю пневмоцистна пневмонія залишається найсерйознішою опортуністичною інфекцією.

Захворювання шкіри, легень, мозку, кишечнику, статевих органів тощо спричиняють сальмонели, золотистий стафілокок, синьогнійна паличка, гемофілюс інфлюенца.

Опортуністичні інфекції часто поєднуються, що посилює тяжкість перебігу хвороби і значно ускладнює її діагностику.

Серед злоякісних пухлин у ВІЛ-інфікованих перше місце займають саркома Капоші та лімфома головного мозку.

Спираючись лише на клінічні симптоми хвороби, важко встановити діагноз. Визначити природу захворювань допомагають лабораторні дослідження при лабораторному нагляді (табл. 1).

2. Лабораторний моніторинг

Після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції, хворих ставлять на диспансерний облік в Центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Незалежно, якою лікувальною установою виявлено ВІЛ-інфікованого, нагляд здійснюють за місцем проживання інфікованого.

Диспансерний нагляд при ВІЛ-інфекції спрямований на активне виявлення ознак прогресування захворювання, контролю якості антиретровірусної терапії, діагностики, профілактики та лікування опортуністичних інфекцій.

Обсяг та періодичність лабораторних досліджень при диспансерному нагляді визначає Український центр профілактики та боротьби зі СНІДом і здійснюють Центр профілактики та боротьби зі СНІДом Автономної Республіки Крим, обласні, міські центри профілактики та боротьби зі СНІДом, кабінети інфекційних захворювань, ЛПУ за місцем проживання. При першому обстеженні необхідно встановити об'єктивний стан здоров'я пацієнта на час взяття його на диспансерний облік (табл. 3, 4).

ПЕРЕЛІК
лабораторних досліджень при диспансерному
нагляді за ВІЛ-інфікованими

Обов'язкові лабораторні тести при первинному
медичному огляді і взятті на диспансерний облік

Обов'язкові лабораторні тести:

Загальний аналіз крові: гемоглобін, еритроцити, лейкоцити,
тромбоцити, лейкоцитарна формула, ШОЕ.

Загальний аналіз сечі:
Біохімічні дослідження білірубін та його фракції,
крові: аланінамінотрансфераза (АЛТ),
аспартатамінотрансфераза (АСТ), глюкоза,
сечовина, креатинін, лактатдегідрогеназа
(ЛДГ), загальний білок, альбуміни,
холестерин, альфа-амілаза крові,
тригліцериди крові.

Паразитологічні найпростіші, гельмінти - стронгілоїдоз,
дослідження: пневмоцисти, гриби.

Серологічні дослідження вірусні гепатити В і С, сифіліс.
крові:

Тести: тест на вагітність у жінок; шкірна проба
на туберкульоз.

У подальшому перелік тестів та періодичність обстежень визначає лікар відповідно до результатів первинного обстеження.

Лабораторні дослідження
при наявності ознак опортуністичних інфекцій

Біохімічні холестерин, ліпіди, тригліцериди
дослідження
крові:

Бактеріологічні кандиди, криптококи, атипові мікози,
дослідження: туберкульоз, патогенні та
умовно-патогенні ентеробактерії
(сальмонели, шигелли та ін.),
стрептококи, нейсерії, стафілококи,
гемофіли, аспергіли, актиноміцети

Серологічні антитіл маркерів вірусу гепатиту В - HbsAg;
дослідження HbcorAg - IgM, IgG, анти HbsAg;
крові на антитіл до вірусу гепатиту Д - IgM, IgG;
виявлення: антитіл до вірусу гепатиту С - IgM;
антитіл до вірусу гепатиту А - IgM, IgG;
антитіл до вірусу простого герпесу - IgM, IgG;
антитіл до токсоплазмозу - IgM, IgG, IgA;
антитіл до цитомегаловірусу - IgM, IgG.

Імунологічні визначення кількості СД4+ та СД8+
дослідження: лімфоцитів

Вибіркові лабораторні дослідження

Серологічні дослідження антитіла до герпесу зостер; антитіла до
крові: вірусу Епштейна-Барр

Паразитологічні криптоспоридіоз, ізоспороз, лейшманіоз,
дослідження: амебіаз, коросту.

Бактеріологічні гістоплазмоз, бластомікоз, анаероби
дослідження на: (клостридії дефіциле), бактероїди.

Морфологічні біоптатів лімфовузлів та тканин мозку,
дослідження: легень, слизових кишечнику на
цитомегаловірус, токсоплазми,
туберкульоз, пневмоцисти, патогенні
гриби, вірусні гепатити.

Молекулярно-біологічні визначення рівня РНК ВІЛ в плазмі крові
дослідження: (вірусне навантаження); визначення
наявності генетичного матеріалу
збудників опортуністичних інфекцій за
методом ПЛР (вірусів, бактерій, грибів,
найпростіших).

Різноманітність нозологічних форм опортуністичних інфекцій потребує знання спеціальних методів діагностики, коректне їх використання, своєчасний збір біологічного матеріалу, доставка його в лабораторію, оцінка одержаних результатів залежно від стадії хвороби.

Обов'язкові лабораторні тести включають визначення рівня ферментів АЛТ, АСТ в сироватці крові з метою оцінки можливості розвитку гепатитів та оцінки гепатотоксичності лікувальних препаратів. Дослідження сечі і креатиніну призначають з метою оцінки функції нирок, рівня глюкози - функції підшлункової залози.

Визначення загальної кількості лейкоцитів, лімфоцитів, тромбоцитів в динаміці дозволить стежити за побічною дією препаратів антиретровірусної терапії та станом імуносупресії у хворих.

Лабораторні тести при наявності ознак симптомів опортуністичних інфекцій включають великий набір показників, які дозволяють вчасно визначити збудника опортуністичних інфекцій, призначити лікування, вжити профілактичних заходів з метою попередження розповсюдження інфекції.

Якщо дозволяють ресурси, тестування на вірусне навантаження та дослідження резистентності вірусів доцільно здійснювати в лабораторіях, за якими закріплені відповідні функції.

Методи лабораторної діагностики опортуністичних
та інших інфекцій у ВІЛ-інфікованих

2.1. Діагностика вірусних інфекцій

2.1.1. Вірусний гепатит В

Матеріал для дослідження:

кров, плазма.

Серологічні методи дослідження:

в діагностиці вірусного гепатиту В головне значення належить визначенню комплексу маркерів гепатиту методом ІФА згідно з інструкцією до діагностичних наборів.

Поверхневий антиген гепатиту В (HbsAg):

поверхневий антиген гепатиту В у сироватці крові в нормі відсутній.

Виявлення поверхневого антигену гепатиту В в сироватці крові підтверджує гостре або хронічне інфікування вірусом гепатиту В. При гострому захворюванні HbsAg виявляється в останні 1-2 тижні інкубаційного періоду і в перші 2-3 тижні перебігу хвороби. Частота виявлення HbsAg залежить від чутливості методу дослідження. Метод ІФА дозволяє виявити HbsAg у 90% хворих. В гострому періоді виявляється зворотний зв'язок між концентрацією HbsAg в сироватці і тяжкістю хвороби. При злоякісних (фульмінантних) формах гепатиту В концентрація HbsAg низька або зовсім не виявляється. Рівень HbsAg поступово знижується до повного зникнення за час від 3 до 6 місяців реконвалесценції.

Якщо HbsAg виявляється у практично здорових людей, то необхідно зазначити інші маркери вірусного гепатиту В. Пацієнтів, у яких протягом 3 місяців і довше виявляється HbsAg, відносять до хронічних носіїв поверхневого антигену гепатиту В.

Антитіла до HBsAg гепатиту В у сироватці крові:

Антитіла до HBsAg у сироватці в нормі відсутні. Антитіла до HBsAg виявляються в кінці гострого періоду вірусного гепатиту В або через 3 місяці від початку захворювання і зберігаються протягом 5 років. Виявляються антитіла до HBsAg методом ІФА і відносяться до імуноглобулінів. Наявність антитіл до HBsAg в сироватці крові характеризує імунну відповідь конкретного хворого. Служить критерієм ретроспективної діагностики вірусного гепатиту В.

Загальні антитіла до ядерного антигену гепатиту В
(анти-HBcAg) у сироватці

Антитіла до ядерного антигену гепатиту В у сироватці крові в нормі відсутні. Ядерний антиген гепатиту В виявляється тільки у гепатоцитах.

У крові у вільному вигляді HBcAg не виявляється. Антитіла до ядерного гепатиту В з'являються першими серед інших антитіл, пов'язаних з гепатитом В. Загальні антитіла до ядерного антигену гепатиту В складаються з імуноглобулінів класу M та G. Визначення загальних антитіл до ядерного антигену гепатиту В використовується лише для ретроспективної діагностики гепатиту В, якщо HBsAg не виявляється.

Для того щоб встановити, в якій стадії розвитку знаходиться гепатит В, необхідно додатково виявити антитіла IgM та IgG. Антитіла класу IgM - маркер активної реплікації вірусу, тобто гострої інфекції, а антитіла IgG - перенесеної інфекції. Виявлення анти-HBcAg IgM - переконливий доказ діагностики вірусного гепатиту В, особливо якщо не визначається HBcAg, вони циркулюють в крові протягом 2-5 місяців до періоду реконвалесценції, а потім зникають, що розцінюється як ознака повного очищення організму від вірусу гепатиту В.

Антитіла IgG до ядерного антигену гепатиту В
(анти-HBcAg IgG) у сироватці

Антитіла HBcAg IgG в сироватці крові в нормі відсутні. Анти-HBcAg IgG з'являються в гострий період гепатиту В і зберігаються протягом усього життя. Анти-HBcAg IgG - провідний маркер перенесеного гепатиту.

HBeAg антиген гепатиту В у сироватці

HBeAg-антиген в сироватці в нормі відсутній. HBcAg визначається в крові хворих в гострому періоді, зникає раніше HBsAg. Якщо HBeAg має високий рівень або визначається на протязі більше 8 тижнів, то це дає підставу запідозрити хронічну інфекцію. Наявність HBcAg в крові свідчить про присутність в організмі хворого інфекції гепатиту В і визначається у випадку наявності в крові HBs антигену. Наявність HBe антигену свідчить про продовження реплікації вірусу і інфекційності хворого. HBeAg-маркер гострої фази та реплікації вірусу гепатиту В.

Антитіла до HBeA гепатиту В (анти-HBeAg) у сироватці

Антитіла до HBeA гепатиту В у сироватці в нормі відсутні. Виявлення антитіл свідчить про інтенсивне звільнення організму від вірусу гепатиту В, вони знаходяться в організмі до 5 років після перенесеної інфекції. При хронічному гепатиті анти-HBeA виявляються в крові разом з HBsAg. Антитіла до HBeAg визначаються методом ІФА, дослідження крові проводять в динаміці.

Молекулярно-біологічні методи досліджень: виявлення генетичного матеріалу вірусу гепатиту В методом полімеразної ланцюгової реакції. Методики ПЛР виконуються згідно з інструкцією до набору.

2.1.2. Вірусний гепатит С

Інфекція розповсюджується парентерально при спільному користуванні голками та шприцами в середовищі наркоманів, при переливанні крові, гемодіалізі, травмах або уколах, будь-яких ушкодженнях шкіри або слизових і передачі вірусу від хворої людини.

Матеріал для дослідження:

кров, плазма.

Серологічні методи дослідження:

методом ІФА визначають антитіла до вірусу гепатиту С. На ранній стадії захворювання або у разі загострення хронічної інфекції виявляються імуноглобуліни M; імуноглобуліни G виявляються в період реконвалесценції і свідчать про перенесену інфекцію (ретроспективна діагностика гепатиту С). Дослідження проводять з парними сироватками.

Молекулярно-біологічні методи досліджень:

генетичний матеріал гепатиту С визначають методом ПЛР. Методики ПЛР виконують згідно з інструкцією до набору.

2.1.3. Гепатит D

(дельта-вірусна інфекція): в нормі в крові антитіл та антигенів гепатиту немає. Виявляється тільки у пацієнтів з гепатитом В. На гепатит D хворіють в основному наркомани, які вводять наркотики у вену, їх статеві партнери, жінки із сфери сексуальних послуг. Вірус гепатиту D виявляється у випадках тяжкого гострого гепатиту В або коли у хворого на хронічний вірусний гепатит В прогресує ураження печінки.

Матеріал для дослідження:

кров, плазма.

Метод дослідження:

методом ІФА визначають антитіла та антиген Дельта в сироватці крові.

Полімеразна ланцюгова реакція:

генетичний матеріал гепатиту D визначають методом ПЛР. Методики ПЛР виконуються згідно з інструкцією до набору.

2.1.5. Герпетична інфекція

Матеріал для дослідження:

кров, плазма.

Серологічне дослідження:

при серологічній діагностиці герпетичної інфекції виявляють антитіла до простого герпесу 1, 2 (HSV-1; HSV-2).

Антитіла до вірусу простого герпесу в сироватці крові виявляють у 80-90% дорослого населення. Одноразове виявлення антитіл не дає чіткого уявлення про стадію захворювання. Потрібне дослідження крові на наявність IgM та IgG. При гострому захворюванні рівень IgM зростає, пік рівня антитіл досягає на 4-6 тижні хвороби. При реінфекції рівень антитіл майже не змінюється, навіть при вираженому клінічному перебігу хвороби. Антитіла до герпетичної інфекції досліджують методом ІФА в динаміці.

Для виявлення ДНК герпес-вірусів найбільша чутливість характерна для ПЛР. Такі методи, як цитологічні, електронна мікроскопія, малоінформативні, неспецифічні.

2.1.6. Інфекційний мононуклероз - збудник вірус Епштейн-Барру - вірус герпесу людини 4 типу.

Матеріал для дослідження:

кров, плазма, слина.

Серологічні дослідження:

при інфекційному мононуклеозі серологічні дослідження визначають антитіла до вірусу Епштейн-Барр у сироватці крові. З цією метою використовують реакцію Пауля-Буннеля, яка визначає гетерофільні антитіла до еритроцитів барана. Методом ІФА визначаються маркери EBV з кількісним визначенням IgM і IgG. Інтерпретація результатів здійснюється відповідно до інструкції для тест-системи.

Гематологічні дослідження:

загальний аналіз крові, в якому виявляють лейкоцитоз, лімфоцитоз, моноцитоз, атипові мононуклеари.

Молекулярно-біологічні методи дослідження:

генетичний матеріал ВЕБ визначають методом ПЛР. Методика виконується згідно з інструкцією до діагностичного набору.

2.1.7. Цитомегаловірусна інфекція

Матеріал для дослідження:

сеча, слина, промивні води шлунка, мокротиння, промивні води бронхів, вагінальний та цервікальний секрет, кров, грудне молоко.

Світлова мікроскопія:

з патогенного матеріалу готують нативні мазки, висушують на повітрі, фіксують метиловим спиртом, фарбують азур-еозином. Матеріал від хворих збирають у центрифужну пробірку, центрифугують при швидкості 3000 об./хв. 20 хв. Видаляють надосадову рідину і з осаду роблять мазки. Мазки висушують на повітрі, фіксують метиловим спиртом і фарбують азур-еозином за загальноприйнятою методикою.

Результат:

при мікроскопії виявляються великі клітини з гіперхромним ядром. В ядрі знаходяться включення, ядро оточене світлою зоною. В цитоплазмі виявляються включення, які надають клітині вигляд "пташиного" або "совиного ока".

Мікроскопічна експрес-діагностика (світловий мікроскоп):

З метою експрес-діагностики ЦМВУ у вагітних досліджують вагінальний або цервікальний секрет. Матеріал для дослідження збирають ватним тампоном; вагінальний секрет із задньої стінки піхви, а цервікальний секрет з каналу шийки матки. Матеріал, який досліджують, розміщують на 3 предметних скельцях, розподілених на дві половини. На одній половині мазок із вагінального секрету, на другій - із цервікального. Мазки висушують на повітрі, фіксують в суміші Нікіфорова, фарбують азур-еозином.

Результат:

в цитоплазмі клітин виявляють включення, які надають їм вигляд, який образно називають "совине око".

Серологічний метод:

антитіла до цитомегаловірусу у сироватці крові в нормі відсутні. В серологічній діагностиці ЦМВ застосовують переважно інформативні методи, які виявляють антитіла, що належать до класу імуноглобулінів - IgM та IgG. Виявлення IgM свідчить про гостре захворювання або про загострення хронічного.

Результат:

Антитіла IgG з'являються в період реконвалесценції і зберігаються у тих, хто перехворів у віці до 10 років.

Дослідження рівнів IgM та IgG слід проводити в динаміці (наростання, зниження, стабільність).

Антитіла до ЦМВ досліджують методом імуноферментного аналізу, згідно з інструкцією до набору. Методом ПЛР виявляють генетичний матеріал цитомегаловірусу у клінічних зразках згідно з інструкцією до діагностичного набору. Перевагу слід надавати кількісним тест-системам для ІФА.

2.2. Діагностика інфекцій, викликаних бактеріями

2.2.1. Сальмонельоз, шигельоз, умовно-патогенні ентеробактерії

На ранніх стадіях СНІДу проходять як локалізовані інфекції, в пізні - носять септичний характер.

Матеріал для дослідження:

кров, сеча, фекалії, жовч, промивні води шлунка, блювоти, ліквор.

Бактеріологічний метод дослідження:

а) посів патогенного матеріалу на тверді поживні середовища. Плоскірева, вісмут-сульфітний агар, ендо, Левіна, селективні середовища (магнієва або селетинова).

б) підозрілі колонії одсівають на комбіновані середовища (Олькеницького, Кліглера, Ресселя)

в) культуру вивчають за морфологічними, тинкторіальними, ферментативними властивостями. Вивчають антигенну структуру в реакції аглютинації на склі з О- і Н-аглютинуючими діагностичними антисиворотками.

За результатами культуральних, морфологічних, тинкторіальних, біохімічних та серологічних властивостей вивчають вид культури.

Серологічні дослідження:

- Антитіла до сальмонел, шигел виявляють в РНГА та ІФА.

- Генетичний матеріал виявляють методом ПЛР.

- Для експрес-діагностики використовують методи МФА, РНГА з імуноглобуліновим діагностикумом.

- Методики ІФА, РНГА, МФА, ПЛР виконують згідно з інструкцією до набору.

2.2.2. Інфекції, викликані умовно-патогенними бактеріями

збудники Streptococcus pneumoniae, Hacmophilius influenzoe, Legionella, Bacteroides, Pseudomonos aeruginosa, S. aureus, Sh, foeccokis, Klostridia deficille,

Матеріал для дослідження:

кров, сеча, фекалії, жовч, промивні води шлунка, блювоти, ліквор, змиви з слизових та шкіри, виділення зі статевих органів, гній, біоптати лімфовузлів та тканин.

Бактеріологічний матеріал:

висів патологічного матеріалу на диференціально-діагностичні поживні середовища з метою одержання чистих культур, з подальшим вивченням морфологічних, тинкторіальних, біохімічних, серологічних властивостей з метою ідентифікації до виду.

Серологічні методи:

- Антитіла до збудників інфекцій визначають методами МФА, ІФА, РНГА, ЛА (латекс-аглютинації).

- Антигени визначають методом РНГА з імуноглобуліновим діагностикумом.

- Наявність генетичного матеріалу визначають за методом ПЛР.

- Методики виконуються згідно з інструкцією до діагностичного набору.

Бактеріологічні, гематологічні, загальноклінічні, біохімічні методи дослідження виконують згідно з методиками, затвердженими наказами МОЗ України, уніфікованими методиками та методиками, викладеними в спеціальній літературі.

Схеми лабораторної діагностики, перелік та періодичність дослідження лабораторних тестів залежно від етіології опортуністичних інфекцій та стадії СНІДу представлені в таблицях 1, 2, 3, 4.

2.2.3. Туберкульоз легень та позалегеневих форм - збудник Mycobacterium tuberculosis

Матеріал для дослідження:

харкотиння, промивні води бронхів, секвестри тканин, сеча, фекалії, кров, шкіра, слизові оболонки, мозок, печінка, нирки.

Методи дослідження:

мікроскопічне дослідження фарбованих мазків (світловий мікроскоп): мазок фіксують над полум'ям пальника: через фільтрувальний папір на мазок наливають карболовий фуксин Циля і скло обережно підігрівають над полум'ям до появи пари (3 рази), папір знімають, препарат промивають дистильованою водою; для знебарвлювання фарбованого препарату опускають скло з мазком в склянку з 10% сірчаною або 20% азотною кислотою на декілька секунд; промивають водою і дофарбовують водним розчином метиленового синього або синім розчином Лефлера 5 хв., змивають водою, висушують.

1. Метод флотації:

у матеріал вносять розчин NaOH, дистильовану воду і бензол або ксилол в пропорції 1:1:1. Енергійно струшують 5-10 хв., піна, яка утворилась, спливає і несе з собою мікобактерії, з неї роблять мазки і фарбують за методом Циля-Нільсена.

2. Люмінесцентна мікроскопія (люмінесцентний мікроскоп):

мазки патологічного матеріалу фарбують флюорохромом (аурамінродоміном). Метод чутливий і дозволяє виявити навіть незначну кількість мікобактерій, а також форми із зміненими культуральними і тинкотиральними властивостями.

Результат:

в мазках, пофарбованих за Цилем-Нільсеном кислотостійкі мікобактерії червоного кольору. При люмінесцентній мікроскопії мікобактерії біло-жовтого кольору.

Бактеріологічний метод дослідження:

патологічний матеріал відмивають фізіологічним розчином і засівають на тверде середовище Левенштайн-Йенсена. Ріст культури триває 2-12 тижнів, що є значним недоліком методу, але метод дає можливість ідентифікувати Mycobacterium tuberculosis від атипових мікобактерій, оцінити вірулентність чистої культури, визначити чутливість до лікувальних препаратів.

Серологічний метод дослідження:

використання серологічних методів дозволяє скоротити час лабораторного підтвердження клінічного діагнозу. З цією метою використовують метод ІФА для виявлення в сироватці крові антигенів мікобактерій і антитіл до них.

Метод ІФА активно використовується при діагностиці позалегеневих форм туберкульозу. Аналізуючи результати дослідження антитіл, необхідно слідкувати за динамікою рівня антитіл. Виявлення антитіл не можна використовувати як єдиний доказ діагнозу.

2.2.4. Атипові мікобактеріози:

збудники M.avium та M.Kansasii викликають лімфаденіти шкіри, легень, кишечнику.

Мікроскопічний метод:

при мікроскопії мазків, пофарбованих за методом Циля-Нільсона, мікобактерії забарвлюються в червоний колір.

Бактеріологічний метод:

патологічний матеріал засівають на середовища Леванштейна-Йенсена. Культуру одержують за 12-15 днів, ідентифікують протягом 15-40 днів. На середовищі Леванштейна-Йенсена колонії червоно-жовтого кольору.

Метод ПЛР:

дозволяє виявити атипові мікобактерії за 2-3 години. Методика виконується згідно з інструкцією до діагностичного набору.

2.3. Інфекції, викликані найпростішими

2.3.1. Пневмоцистоз - збудник Pheumocystis carinii.

Матеріал для дослідження:

слиз із горла та трахеї, аспірат з бронхів, біоптат легеневої тканини, харкотиння.

Методи дослідження:

дослідження пофарбованих препаратів слизу з гортані, горла, аспірату бронхів, промивних вод бронхів, біоптатів легень, харкотиння.

Приготування мазка харкотиння:

зразок харкотиння змішують з однаковим об'ємом муколітику 1% р-ну NaOH (гідроокису натрію) або 2% р-ну димексиду в центрифужній пробірці, суміш перемішують і інкубують 5-15 хв. при 37 град. С, після чого розводять тотожною кількістю формалін-спирту (10% формалін, 96% спирт 1:1), центрифугують протягом 10 хв. при швидкості 1500 об/хв. З центрифугату готують 4-8 мазків на предметних скельцях, висушують та фарбують.

Приготування мазка промивних вод бронхів:

промивні води змішують з рівним об'ємом 50% етилового спирту, центрифугують 15 хв. при швидкості 1500 об/хв., осад розподіляють на 4-8 предметних скельцях, висушують та фарбують. Матеріал досліджується негайно.

Методи фарбування:

1. Скринінгові методи фарбування. Фарбування за методами: Романовського-Гімза; за Гремом; за Райтом - дають уявлення про морфологію збудника.

2. Спеціальні методи фарбування дають змогу чітко диференціювати стінки цист без чіткої уяви про клітинний вміст.

3. В 1989 р. Walker запропонував модифікований метод фарбування Романовського-Гімза. Готовий мазок фіксуємо 10-15 хв. в суміші оцтового реагенту (45 мл льодової оцтової кислоти, 15 мл концентрованої сірчаної кислоти), повільно перемішують скляною паличкою (контейнер з кислотами тримають у прохолодній воді). Мазок промивають 5 хв. проточною водою і фарбують 10% фарбою Романовського-Гімза у фосфатному буфері, рН - 7, 2, 30 хв. Мазки висушують і досліджують в світловому мікроскопі.

Фарбування розчином кристалічного фіолетового за М.В.Лавдовською

1. Мазок, зафіксований в суміші Нікіфорова, занурюють в розчин концентрованої сірчаної кислоти (93,6-95,5%) на 10 хв.

2. Промивають проточною водою 10 хв., висушують на повітрі.

3. Скельця переносять в 1% водний розчин кристалічного фіолетового на 1 хв.

4. Надмір фарби вилучають, мазки прополіскують 20% водним розчином сульфату міді 10-20 сек.

5. Промивають мазки проточною водою 1 хв.

6. Пофарбовані мазки висушують на повітрі.

Фарбування розчином толуїдинового синього

1. Препарат фіксують 10-15 хв. в 10% формаліні, змивають дистильованою водою.

2. Мазки занурюють в сульфатно-оцтовий реагент на 5 хв., потім реагент перемішують скляною паличкою і залишають в ньому ще на 10 хв.

3. Підготовлені мазки фарбують 3 хв. 0,15% толуїдином синім (75 мг толуідинового синього + 15 мл дистильованої води + 0,5 мл концентрованої соляної кислоти + 35 мл абсолютного етилового спирту).

4. Змивають проточною водою.

5. Дофарбовують 0,25% водним метаніловим жовтим - 2 хв., змивають водою, висушують на повітрі.

Фарба придатна протягом одного року; сульфатно-оцтовий реагент - один тиждень.

Результат:

при мікроскопічному дослідженні пофарбованих мазків - оболонка цист інтенсивно фарбується в синьо-фіолетовий колір.

Серологічні методи дослідження:

антигени Pheumocystis carinii в харкотинні в нормі не виявляються. Пневмоцисти - факультативні патогени, які знаходяться в альвеолах легень тварин та хворої людини. Найбільша кількість їх у промивних водах бронхів (лаваж) та в біоптатах, одержаних при трансбронхіальній біопсії. З метою діагностики антигенів пневмоцисти використовують метод прямої флюоресценції. Дослідження промивних вод та біоптатів при прямій флюоресценції дає позитивний результат у 90% пацієнтів, хворих на СНІД.

Результат:

при мікроскопічному дослідженні цисти синьо-фіолетового кольору, тканинні елементи і фон - синьо-зелені.

2.3.2. Токсоплазмоз - збудник Toxoplasma gondii

Матеріал для дослідження:

кров, послід породіллі, біоптати лімфатичних вузлів, інших органів, у тому числі мозку, або осад люмбального ліквору.

Метод мікроскопічного дослідження:

мікроскопія фарбованих мазків в світловому мікроскопі. Знахідки паразитів в крові безперспективні, в біоптатах лімфовузлів ідентифікація T.Gondii складна в зв'язку з малою кількістю токсоплазм. Відносно легко ідентифікуються ооцисти і трофозоїти T.Gondii в біоптатах мозку та люмбальному лікворі. Фарбування за Романовським-Гімза, Райтом.

Мікроскопія при збільшенні об. 90 ок. 7.

Серологічні дослідження:

використовують методи діагностики токсоплазмозу, які вказують на наявність токсоплазмозних антитіл (РЗК, РНГА, ІФА тощо). На жаль, серологічні методи малоінформативні при діагностиці токсоплазмозу ЦНС-патології, яку викликає T.Gondii у хворих на СНІД.

Якщо в сироватці крові виявлено в низьких або середніх титрах IgG до токсоплазм, це свідчить про стан інфікованості хворого.

З діагностичної точки зору, важливо виявити антитіла до токсоплазм у хворих на СНІД в люмбальному лікворі. Виявлення IgG в крові і лікворі свідчить про свіжу токсоплазмозну інфекцію. Виявлення IgG в крові і лікворі у високих титрах може свідчити про токсоплазмоз. Серологічні дослідження необхідно проводити в динаміці.

T.Gondii в біологічних рідинах визначають методом ПЛР. Токсоплазмозні імуноглобуліни M і G визначають методом ІФА. Методики виконують згідно з інструкцією до діагностичних наборів.

При токсоплазмозі необхідно виділяти токсоплазмозну інфекцію (носійство) та токсоплазмоз (захворювання). Головним в лабораторній діагностиці є не сам факт виявлення антитіл, а уточнення стадії процесу - встановлення носійства чи хвороби. Визначення антитіл імуноглобулінів класу IgM та IgG дозволяє підтвердити або спростувати діагноз токсоплазмозу.

Антитіла IgM до токсоплазм в сироватці крові в нормі відсутні.

Антитіла IgM до токсоплазм з'являються в гострому періоді хвороби і можуть зберігатися до 2 років. Визначення IgM необхідно для діагностики гострого періоду токсоплазмозної інфекції. Антитіла IgG з'являються в період реконвалесценції, у перехворілих IgG зберігаються до 10 років. Виявлення IgG необхідне для встановлення періоду реконвалесценції токсоплазмозу та оцінки рівня імунітету. Рівень антитіл IgM та IgG необхідно визначити в динаміці з інтервалом 14-20 днів методом ІФА. Перевагу при тестуванні методом ІФА для визначення імуноглобулінів класу G слід віддавати тест-системам, що дозволяють визначити кількість антитіл в міжнародних одиницях.

2.3.3. Криптоспоридіоз - збудник кокцидії роду Cryptosporidium

Матеріал для дослідження:

фекалії, блювоти, харкотиння, промивні води бронхів, біоптати слизової оболонки кишечнику, жовч.

Метод дослідження:

світлова мікроскопія.

Консерванти для тривалого зберігання матеріалу:

10% розчин формаліну; 2,5% розчин біхромату калію; консервант Турдієва (80 мл дистильованої води, 0,16 г азотнокислого натрію, 10 мл концентрованого формаліну, 2 мл гліцерину, 8 мл розчину Люголя). Наявність формаліну у складі консерванту Турдієва забезпечує безпеку роботи медпрацівників з патогенним матеріалом.

Приготування мазка:

На предметне скло наносять невелеку кількість матеріалу і роблять тонкий мазок, висушують на повітрі, фіксують в суміші Нікіфорова протягом 10-15 хв., тримають над полум'ям спиртівки або в метанолі 2-3 хв., фарбують карболфуксином за Циль-Нільсеном в модифікації:

Приготування робочого розчину карбол фуксину:

а) 10 г основного фуксину розчиняють в 100 мл абсолютного спирту.

б) 50 г фенолу нагрівають і розчиняють в невеликій кількості дистильованої води. Після чого спиртовий розчин фуксину змішують з розчином фенолу і доводять до 1 л дистильованої води.

2) Мазки фекалій фарбують 5-10 хв.

3) Промивають мазки водопровідною водою, а потім знебарвлюють розчином (100,0 мл 95% етилового спирту, 1 мл концентрованої соляної кислоти) 20-30 сек.

4) Промивають проточною водою.

5) Дофарбовують мазки в 0,25% розчині малахітового зеленого 30 сек. (3 г сухої фарби малахітового зеленого додають до 100,0 мл дистильованої води). Зберігають довго в посуді з темного скла. Для фарбування беремо: 1 мл 3% малахітового зеленого, 100,0 мл гліцерину, 100,0 мл дистильованої води.

6) Мазки промивають проточною водою, висушують на повітрі.

7) Мікроскопія в світловому мікроскопі при збільшенні 100х10.

Результат:

Ооцисти криптоспоридія фарбуються в різні відтінки червоного кольору, мають вигляд округлих утворень, діаметром біля 5 мк. Супутня мікрофлора фарбується в зелений колір.

Імунолюмінесцентна мікроскопія:

діагностика захворювань заснована на виявленні антигенів криптоспоридій у фекаліях. Антигени криптоспоридій, в матеріалі який досліджується в нормі, відсутні. Фекалії хворих досліджують методом імунофлюоресценції з метою виявлення ооцист мікроспоридій. Метод чутливий та специфічний. При виявленні навіть однієї флюоресцентної плями дослідження позитивне.

2.3.4. Ізоспоріоз - збудник кокцидії роду Isospora.

Матеріал для дослідження:

фекалії, жовч, біоптати слизової оболонки кишечнику.

Методи дослідження - мікроскопічне дослідження.

Мікроскопічне дослідження нативного мазка:

1. Метод збагачення за Фюлеборном. Приготування флотаційного розчину, 400,0 г хлориду натрію розчиняють в 1,0 л води, питома вага 1,2. Співвідношення фекалій і флотаційного розчину 1:20. Поверхнева плівка знімається через 40-50 хв. і мікроскопію здійснюють в світловому мікроскопі (7Х20).

2. Невеликий шматочок фекалій розміщують на предметному склі в краплі дистильованої води або в розчині Люголя, покривають покривним склом. Препарат повинен бути тонким, чим тонший препарат, тим легше знайти в ньому ооцисти. Ооцисти дуже легкі, внаслідок чого вони знаходяться біля краю покривного скла. Для позитивного дослідження необхідно продивитись приблизно 10 препаратів.

Мікроскопія. Об'єктив 40, окуляр х10 або х7, конденсор опущений, діафрагма напівзакрита (7, 12)

2.4. Діагностика грибкових інфекцій

2.4.1. Кандидоз - збудник Canlida albicans.

Діагностика поверхневого кандидозу побудована на виявленні елементів грибів при мікроскопії пофарбованих препаратів або виділення чистої культури грибів бактеріологічним методом дослідження.

Матеріал для дослідження:

кров, харкотиння, слиз з рота, носа, гній, фекалії, промивні води бронхів, шлунка, жовч, сеча, зскрібок зі шкіри, нігтів, виділення з очей, вух, статевих органів, біоптати органів.

Мікроскопічний метод дослідження:

Патологічний матеріал можна вивчати в нефарбованих або фарбованих препаратах. Для приготування нативних препаратів рідкий матеріал поміщають в суміш спирту з гліцерином 1:1, додають 2 частини води. Шкірні часточки, зскрібки з нігтів попередньо обробляють 10% лугом. При мікроскопії звертають увагу на наявність справжнього міцелію (наявність перегородок) та псевдоміцелію, морфологію спор.

Фарбування матеріалу

При фарбуванні мазків за Грамом, дріжджові клітини фарбуються в темно-фіолетовий колір; фарбовані за Цилем-Нільсеном - дріжджові клітини сині; за Романовським-Гімзом - рожево-фіолетові. Для диференціювання дріжджоподібних клітин від справжніх дріжджів використовують модифіковане фарбування за Цилем-Нільсеном:

1. Водний фуксин Пфейфера наливають на шматочок фільтрувального паперу, яким покривають мазок, підігрівають до появи пари.

2. Знімають фільтрувальний папір, надмір фарби (знімають) змивають водою.

3. Капають на мазок 5% сірчану кислоту на 1-2 секунди.

4. Змивають кислоту водою.

5. Дофарбовують 1% малахітовим зеленим, або 1% метиленовим синім водними розчинами 10-20 хв.

Результат:

світлова мікроскопія: справжні дріжджі забарвлюються в рожевий колір.

Бактеріологічний метод:

найбільш достовірним методом діагностики кандидозу є виділення культури Candida albicans.

Матеріал для дослідження:

мазок з слизової зіва, носа, статевих органів, очей, шкіри, вух - забирають стерильним тампоном. Тампони вміщують в 10,0 мл рідкого середовища Сабуро, струшують зі скляними кульками 5 хв. Одержаний змив (0,1-0,2 мл) засівають на тверде поживне середовище - Сабуро, або сусло-агар.

Харкотиння гомогенізують стерильним фізіологічним розчином 10 в 6-му степені і засівають по 0,2 мл на тверде поживне середовище - Сабуро, сусло-агар, поживний агар.

Фекалії розводять стерильним фізіологічним розчином 10 в кубі і засівають по 0,1 мл на тверде поживне середовище, оброблене розчином антибіотика.

Сечу центрифугують і засівають 0,1 мл осаду на тверде поживне середовище - Сабуро, сусло-агар.

Кров засівають на рідке середовище Сабуро у співвідношенні 1:10.

Жовч засівають після центрифугування 0,1 осаду на тверде поживне середовище.

Поживні середовища: Сабуро, сусло-агар, поживний агар.

Дослідження:

після інкубації посівів патологічного матеріалу на середовище Сабуро або сусло-агару при 37 град. С на протязі 48 год. вивчають ріст колоній, їх кількість, підозрілі колонії досліджують.

Основні відмінності сахароміцетів від дріжджоподібних грибів:

1. Справжні дріжджі утворюють аскоспори.

2. Сахароміцети не мають псевдоміцелію.

3. Сахароміцети не утворюють хламідоспор.

Видову ідентифікацію дріжджоподібних грибів здійснюють шляхом вивчення ферментативної активності. Тип філаментації вивчають на картопляній воді або крохмале-рисовому відварі. Видову диференційну діагностику грибів типу кандида проводять за здатністю розщеплювати вуглеводи (глюкоза, сахароза, лактоза, мальтоза).

Серологічні дослідження:

антитіла до грибів роду Candida (Candida albicans) в сироватці в нормі не виявляються. Діагностичний титр 1:80. При вісцеральних формах кандидоза велике значення мають серологічні дослідження. Методом ІФА антитіла до Candida albicans визначаються у 90% хворих у перші 2 тижні захворювання і зберігаються до 5 років. Для підтвердження діагнозу сироватки досліджують у динаміці, збільшення рівня антитіл в 4 рази свідчить про гостру стадію захворювання. Зниження рівня антитіл в 4 рази свідчить про стадію реконвалесценції та успішну терапію захворювання. Серологічна діагностика при поверхневому кандидозі малоефективна і лише в тяжких випадках супроводжується підвищенням рівня антитіл, доцільно використовувати її при діагностиці вісцеральних форм кандидозу. Виявлення кандидозного антигену доцільно проводити у хворих з інвазійним кандидозом.

2.4.2. Криптококоз збудник Cryptococcus neoformans.

Матеріал для дослідження:

харкотиння, ліквор, гній, сеча, біоптати уражених органів, секційний матеріал.

Мікроскопічне дослідження:

кров і ліквор досліджують в нефарбованих препаратах, виявляючи круглі або овальні клітини від 2 до 20 мкм. Для більш чіткого виявлення капсули гриба краще готувати тушеві препарати з осаду люмбального ліквору. Для цього туш розводять дистильованою водою 1:4, центрифугують 10-15 хв. при 3000 об./хв. Надосадову рідину збирають в окрему ємкість і стерилізують при 110 град. С протягом 30 хв. Краплю ліквору змішують з краплею розведеної туші на предметному склі, покривають покривним скельцем і мікроскопують за допомогою імерсійного об'єктива при зменшеному освітленні. Якщо грибів мало, то ліквор рекомендують центрифугувати і тушевий препарат готують із осаду ліквору. Виявлені на темному фоні дріжджоподібні клітини оточені світлим обручем (капсула) є доказом етіологічного обґрунтування криптококозу. Товсту краплю крові фарбують будь-яким барвником і шукають в препараті дріжджоподібні клітини, оточені капсулою.

Бактеріологічний метод:

найбільш доказовий метод - метод бактеріологічного дослідження матеріалу. З метою одержання чистих культур, патогенний матеріал засівають на тверді поживні середовища. Використовують середовище Сабуро та сусло-агар. Інкубація 37 град. С. Колонії виростають на 2-3 день при t - 37 град. С, частину чашок Петрі інкубують при t - 25 град. С (для непатогенних криптококів). Колонії в перші дні випуклі, сметаноподібні, з часом колір змінюється до інтенсивно коричневого. Для визначення уреазної активності криптокока культуру висівають на середовище Христіансена.

Склад середовища Христіансена:

1 г пептону, 1 г глюкози, 5 г NaCl , 2 г дигідрофосфата калію, 15 г агару, дистильована вода до 1 л, рН - 6,8. У готове середовище додають 0,2% фенолового червоного в 50% етиловому спирті. Розливають в пробірки по 4,5 мл, стерилізують при температурі 115 град. С 10 хв. В кожну пробірку з розплавленим і охолодженим до 40 град. С середовищем додають по 0,5 мл 20% сечовини. Культуру засівають по поверхні середовища, інкубують при 25-27 град. С.

Облік результатів через 2-3 доби. При наявності криптокока неоформонс середовище забарвлюється в червоний колір. Для ідентифікації Cryptococcus neoformans від непатогенних криптококів використовується картопляно-морквяне середовище, 200 г лушпиння картоплі та моркви кип'ятять в 1 л дистильованої води на протязі 1 години, фільтрують через марлю і доводять до 1 л дистильованою водою, додають 5 г глюкози і 15 г агару. Стерилізують при температурі 110 град. С протягом 15 хв. В охолоджене до 55 град. С середовище додають 1 мл 6% тіаміну і 500 мг стрептоміцину.

Посіви інкубують при 28 град. С. Колонії Cryptococcus neoformans мають коричневий колір, сапрофіти не мають кольору.

Серологічне дослідження:

метод латекс-аглютинації для визначення антигену криптокока виконуються згідно з вказівками інструкції до діагностичного набору.

2.4.3. Аспергильоз - збудник гриби роду Aspergillus

Матеріал для дослідження:

харкотиння, промивні води бронхів, гайморових пазух, ліквору, сечі, фекалій, плевральної рідини, шкірні та нігтьові часточки, виділення з вуха, кров, біоптати тканин.

Методи дослідження:

світлова мікроскопія.

Мікроскопічне дослідження нативного препарату:

окремі патологічні частинки переносять на предметне скло, покривають покривним скельцем і дивляться при малому та великому збільшенні. Препарати з ліквору, крові, промивних вод, сечі і т.д. центрифугують 1500 об./хв. 5 хвилин. Осад переносять на предметне скло в краплю 10% гідроокису калію, покривають покривним склом і мікроскопують.

При мікроскопії нативного препарату виявляють ланцюжки конідій, фрагменти міцелію, конідієносці.

Мікроскопічне дослідження фарбованого препарату:

з метою виготовлення пофарбованого мазка, матеріал розподіляють тонким мазком на предметному склі, фіксують в суміші Нікіфорова або над полум'ям пальника, фарбують за Грамом, мікроскопують під імерсією в світлову мікроскопі. При мікроскопії фарбованих препаратів виявляємо гіфи міцелію, конідієносці. В гістологічних препаратах можна виявити розгалужений міцелій, інколи конідії та конідієносці.

Бактеріологічне дослідження:

патологічний матеріал засівають на мікологічні середовища: Сабуро, сусло-агар з додаванням 100-200 од/мл пеніциліну, стрептоміцину, левоміцетину. Засіяні чашки Петрі інкубують при температурі 37 град. С 2-3 дні, передивляються і при виявленні спороношення вивчають культуру гриба.

Метод посіву:

1. Кров досліджують в 2-3 повторах. Засівають кров у співвідношенні 1:10 на рідке середовище Сабуро. Інкубують при температурі 37 град. С або 28 град. С протягом 10 днів. Перший висів через 5 днів, другий через 10 днів. Для ідентифікації використовують макроморфологічні культуральні властивості та мікроморфологію грибів. Мікроморфологію вивчають по нативних препаратах під малим та великим збільшенням світлового мікроскопа.

2. Фекалії розводять 1:10 фізіологічним розчином, відстоюють і засівають надосадову рідину 0,1 мл на поверхню твердого поживного середовища.

3. Виділення з вух, зіва, носа, статевих органів, взяті стерильним тампоном, засівають, проводячи тампоном по поверхні твердого середовища, обертаючи тампон з усіх боків.

4. Шкірні та нігтьові часточки засівають, притискуючи їх до поверхні середовища.

5. Ліквор засівають на тверде поживне середовище по 0,1 мл і 1:5 на рідке середовище Сабуро (середовище збагачення), флакони з засівом на середовище збагачення інкубують при температурі 28 град. С до 10 днів з висівом на 3-й, 7-й, 9-й день інкубації.

6. Біоптати тканин засівають на чашки, торкаючись відбитками зрізів до поверхні твердого середовища.

У роду Aspergillius конідієносці здебільше не розгалужені, несептовоні і мають на кінцях здуття у вигляді куль, на поверхні яких лежать тісним шаром циліндричні клітини-стеригми, кожна несе на собі ланцюжок конідій (спор), за рахунок чого утворюється кулеподібна голівка конідію.

Голівка може бути радіальною, коли стеригми і ланцюжки конідій розходяться радіально і не радіально, коли стеригми знаходяться тільки на верхівці кулі, стиснуті догори. Міцелій та конідієносці не мають кольору, конідії забарвлені у світлі тони, колір колоній залежить від кольору маси конідій.

Характеристика деяких патогенних
грибів роду Aspergillius

Aspergillius fumigftus

колонії гладенькі, зелені з різними відтінками. Конідієносці гладенькі, кінцеві здуття зворотно-пляшковидні, несучі стеригми тільки у верхній половині. Кожна стеригма розділяє ланцюжок конідій. Гриб термофільний, добре росте при температурі 37 град.С.

Aspergillius niger

колонії гладенькі, міцелій білий або жовтий, спороносна зона колоній від темно-фіолетового до чорного кольору. Конідієносці гладенькі, безбарвні, кулясті.

Aspergillius flavus

колонії жовто-зеленого кольору, конідієносці жовті, шорсткі. Здуття кулеподібне, голівки не радіальні. Стеригми одноядерні в малих голівках і двоядерні у великих голівках. Канідії грушоподібні або круглі.

Aspergillius nidulans

колонії шовковисті, зворотний бік колоній має червоно-бурий колір, конідієносці бурі, гладенькі. Вздуття грушоподібної форми. Стеригми двурядні, конідії кулеподібні, гладенькі, зеленого або оливкового кольору.

Серологічні методи дослідження (ІФА):

антитіла до збудника аспергильозу в сироватці крові в нормі не виявляють. При серологічному дослідженні методом ІФА антитіла класу IgG до антигенів Aspergillius виявляються в сироватці крові в більшості інфікованих і практично у всіх хворих, в легенях яких при рентгенологічному дослідженні виявлено грибковий "шар" (приблизно 90% випадків). Тест специфічний. Рівень антитіл досліджується в динаміці. Для захворювання характерне наростання рівня антитіл (7, 12, 16)

2.4.4. Гістоплазмоз - збудник Histoplasma capsulatum

Матеріал для дослідження:

харкотиння, біопунктати печінки, селезінки, шкіри, лімфовузлів.

Метод мікроскопічного дослідження:

при фарбуванні мазка методом Романовського-Гімза гістоплазми забарвлюються в синій колір, цитоплазма - в темно-синій колір. В пофарбованих препаратах виявляються дрібні дріжджоподібні утворення, розміщені в клітинах ретикуло-ендотеліальної системи і поза ними.

Культивування

матеріалу проводять на мікологічні середовища - Сабуро, сусло-агар. Для одержання міцелярної форми колоній культури вирощують при t 25-30 град. С, ріст уповільнений (10-14 днів). На середовищі виростають білі, пухнасті колонії, з часом стають коричневими, по периферії плоскі. При мікроскопії виявляють тонкий міцелій, мікроконідії, які сидять на тонкій ніжці. Конідії мають вигляд грушоподібний або овальний.

Серологічне дослідження:

реакція зв'язування комплементу, реакція імунодифузії, латексаглютинація з гістоплазміном і антигеном дріжджоподібних клітин, шкірна проба. Виконуються згідно з інструкцією до набору.

3. Лабораторний моніторинг за антиретровирусною
терапією у хворих на ВІЛ/СНІД

Антиретровірусна терапія (АРТ) призначена для специфічного лікування ВІЛ-інфекції і спрямована на максимальне пригнічення реплікації ВІЛ в організмі. Як наслідок АРТ призводить до відновлення клітин імунної системи, покращання клінічного стану хворого та продовження тривалості життя.

Проведення лабораторного моніторингу є невід'ємним компонентом надання медичної допомоги людям з ВІЛ/СНІДом, яке спрямоване на запобігання тяжким і загрозливим для життя ускладненням.

Антиретровірусну терапію призначають на основі лабораторних або клінічних показників, відповідно до класифікації ВООЗ.

До лабораторних показників відносяться: кількість СД4+-клітин/мкл крові хворого або, якщо визначити її неможливо, загальна кількість лімфоцитів, а також рівень вірусного навантаження (ВН).

До клінічних показників - клінічні прояви ВІЛ-інфекції у формі розвитку опортуністичних інфекцій, уражень нервової системи, онкологічні захворювання. При оцінці стану хворого на ВІЛ-інфекцію перевага надається такому показнику, як кількість СД4+-лімфоцитів.

-----------------------------------------------------------------------
| Стадія | Кількість | Загальна | Вірусне | Проведення |
|ВІЛ-інфекції |СД4+-лімфоцитів| кількість |навантаження | АРТ |
| | (клітин/мкл) | лімфоцитів | (РНК ВІЛ | |
| | |(клітин/мкл)| копій/мл) * | |
|-------------+---------------+------------+-------------+------------|
|I - | незалежно | незалежно | незалежно | не |
|безманіфестне| | | |проводиться |
|носійство, | | | | |
|ПГЛ | | | | |
|-------------+---------------+------------+-------------+------------|
|I, II, III | 350-200 | > 1200 | > 55000 |пропонується|
| | | | | |
|-------------+---------------+------------+-------------+------------|
|I, II, III | < 200 | < 1200 | незалежно |проводиться |
|-------------+---------------+------------+-------------+------------|
|IV, СНІД | незалежно | незалежно | незалежно |проводиться |
-----------------------------------------------------------------------

_______________

* Визначення ВН методом ЗТ-ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція з попереднім етапом зворотної транскрипції).

Моніторинг ефективності антиретровірусної терапії здійснюється за такими показниками:

- клінічне спостереження;

- імунологічний стан (визначення кількості СД4+-лімфоцитів);

- вірусологічна відповідь на АРТ (визначення рівня ВН).

Основні рекомендовані тести проводяться для оцінки ефективності антиретровірусної терапії і включають визначення загальної кількості лімфоцитів, кількості СД4+-лімфоцитів; моніторинг гепатотоксичності та оцінку ниркової функції. Визначення кількості СД4+-лімфоцитів вважається пріоритетним, як найкращий показник імунної реакції організму на терапію.

Тестування на вірусне навантаження вважається необов'язковим через труднощі, пов'язані з вартістю дослідження, але це важливий показник, який дозволяє своєчасно оцінити ефективність антиретровірусних препаратів і визначити ризик формування резистентних форм вірусу.

3.1. Оцінка імунологічного стану ВІЛ-інфікованих

Оцінка імунологічного стану проводиться шляхом визначення кількості СД4+-лімфоцитів в 1 мкл крові. Рівень СД4+-лімфоцитів обумовлює ступінь розвитку імунодефіциту, стадію захворювання і, таким чином, дозволяє прийняти рішення щодо початку антиретровірусної терапії і профілактики опортуністичних інфекцій. Цей показник також є імунологічним критерієм оцінки ефективності АРТ.

У разі неможливості визначення кількості СД4+-лімфоцитів, слід визначати загальну кількість лімфоцитів (TCL) (альтернативний тест).

Кількість СД4+-лімфоцитів визначається методом проточної цитометрії, який є максимально стандартизованим і дозволяє оцінити імунний стан ВІЛ-інфікованого пацієнта. Основою методу є специфічне зв'язування поверхневих антигенів клітин крові з моноклональними антитілами, які кон'юговані з флуоресцентною міткою. При застосуванні проточних цитометрів відкритого типу використовують реагенти (моноклональні антитіла) будь-якого виробника. Реагенти повинні мати сертифікат якості і бути зареєстровані в Україні.

Матеріал для дослідження:

Для дослідження використовують цільну кров, яку відбирають стерильно, в спеціальні системи для забору крові (вакутайнери, моновети). При використанні гепарину як антикоагулянту, кров придатна для проведення аналізу протягом 48 годин при її зберіганні в умовах кімнатної температури. У разі використання К3 ЕДТА як антикоагулянту, кров придатна для аналізу протягом 4 годин після її отримання. На пробірці позначають дату, час забору крові і ідентифікаційний код пацієнта.

Транспортування зразка: зберігання і транспортування зразка здійснюють в температурному режимі 18-24 град. С. Збільшення температури до 37 град. С призводить до клітинної деструкції і робить неможливим подальші гематологічні і імунофенотипові дослідження.

Перелік необхідного обладнання:

- центрифуга лабораторна на 3000 об./хв.;

- струшувач типу "Вортекс";

- 1 комплект автоматичних дозаторів і наконечників до них:

0,5-10 мкл 1 шт;

5-50 мкл 1 шт;

50-200 мкл 1 шт;

200-1000 мкл 1 шт.

- степпер-автоматичний дозатор, призначений для багатократного дозування однакових об'ємів розчинів;

- штативи для пробірок 12х75 мм;

- штатив для дозаторів (на 5 місць);

- комплект лабораторного мірного посуду;

- дистилятор;

- холодильник на +4 град. С;

- бак для утилізації інфекційного матеріалу.

Всі дослідження проводяться лише разовими наконечниками.

Панелі моноклональних антитіл для дослідження імунного статусу ВІЛ-інфікованих пацієнтів:

1. Двоколірні панелі моноклональних антитіл

CD45/CD14 - визначення лімфоцитів, моноцитів, гранулоцитів;

CD3/CD4 - визначення CD4+-лімфоцитів;

CD3/CD8 - визначення CD8+-лімфоцитів;

CD3/CD19 - визначення CD19+-лімфоцитів.*

2. Триколірні панелі моноклональних антитіл

CD3/CD4/CD45 - визначення CD4+-лімфоцитів;

CD3/CD8/CD45 - визначення CD8+-лімфоцитів.

CD3/CD19/CD45 - визначення CD19+-лімфоцитів.*

_______________

* додатковий показник, який рекомендовано при обстеженні дітей.

Результати дослідження отримують у відносних показниках. При необхідності одержання абсолютних величин проводять перерахування відносних значень відносно до показника загальної кількості лімфоцитів, яка визначена попередньо в гематологічному дослідженні.

Альтернативні технології:

Тест-система "CD4+ for count by manual" фірми "Coulter Beckman". Кров на К3 ЕДТА інкубується з антитілами CD4+, які кон'юговані з латексними мікросферами. Облік результатів здійснюється в гемоцитометрі.

Методом одноетапного ІФА з використанням тест-систем "TRAX CD4", "Capcellia". Зразок суцільної крові змішують з суспензією парамагнітних часток, покритих антитілами до рецептора CD3+. Суміш вносять у лунки мікропланшета і встановлюють на магнітну рамку. Після видалення залишків плазми і клітин, що не прикріпилися, у лунки вносять мічені пероксидазою специфічні анти-CD4+ або анти-CD8+ моноклональні антитіла. Облік результатів проводять на спектрофотометрі при довжині хвилі 450-620 нм.

Визначення СД4+-лімфоцитів методом люмінесцентної мікроскопії.

В умовах, коли неможливо визначити рівень СД4+-лімфоцитів як критерій для призначення антиретровірусної терапії, використовують показник загальної кількості лімфоцитів (TCL) - 1200 клітин/мкл. Хоча встановлено, що загальна кількість лімфоцитів не завжди корелює з кількістю СД4+-клітин, але в поєднанні з клінічними симптомами цей показник є корисним маркером щодо прогнозу хвороби. Для пацієнтів, які не мають клінічних проявів СНІДу, в першу чергу визнається показник загальної кількості лімфоцитів. Якщо він менше 1200 клітин/мкл, кров пацієнта необхідно тестувати на визначення кількості СД4+-лімфоцитів для підтвердження результату аналізу і прийняття рішення щодо АРТ.

Значення.

Зниження або збільшення кількості СД4+-лімфоцитів вважається достовірним, якщо різниця дорівнює 30% від початкового для абсолютного показника і понад 3% від початкового рівня для відносного числа клітин.

При відсутності терапії кількість СД4+-лімфоцитів знижується в середньому на 4% у рік на кожний log10 РНК ВІЛ.

Періодичність тестування.

Обстеження проводять кожні 6 місяців для пацієнтів, які знаходяться на стадії вірусоносійства. При зниженні кількості лімфоцитів до 350 клітин/мкл - кожні 3 місяці.

Періодичність обстеження щодо визначення СД4+-лімфоцитів для диспансерних пацієнтів

------------------------------------------------------------------
|Кількість СД4+-лімфоцитів клітин/мкл |Періодичність обстеження |
|--------------------------------------+-------------------------|
| > 500 | 1 раз на рік |
|--------------------------------------+-------------------------|
| 350-500 | 2 рази на рік |
|--------------------------------------+-------------------------|
| від 350 та нижче | 4 рази на рік |
------------------------------------------------------------------

Перед початком призначення АРТ проводиться визначення СД4+-лімфоцитів, але не пізніше ніж за 2 тижні до початку лікування. Пацієнтів, які знаходяться на антиретровірусній терапії, обстежують кожні 3 місяці. В разі необхідності лікар може призначити таке обстеження частіше.

Рівень СД4+-лімфоцитів збільшується на >= 50 клітин/мкл через 4-8 тижнів після пригнічення реплікації вірусу за допомогою АРТ, а потім на 50-100 клітин/мкл у рік для дорослих. При відміні терапії рівень СД4+-лімфоцитів швидко знижується, до 100-150 клітин/мкл через 12-16 тижнів.

Якщо результати аналізу не відповідають попереднім тенденціям, аналіз необхідно повторити.

Відповідно до керівних принципів ВООЗ на початку терапії або заміні схеми терапії рівень СД4+-лімфоцитів (як і вірусне навантаження) рекомендують досліджувати через 4, 8-12 і 16-24 тижні від початку терапії.

Фактори, що впливають на рівень СД4+-лімфоцитів:

1. Аналітична варіативність призводить до значної розбіжності нормальних значень (приблизно 500-1400 кл/мкл), оскільки показник СД4+-клітин залежить від трьох факторів: кількості білих кров'яних тілець, відсотка лімфоцитів і відсотка клітин з рецептором СД4+.

2. Добові коливання з найменшим значенням о 12:30 і піковим значенням о 20:30.

3. Незначне зниження рівня СД4+-лімфоцитів спостерігається при значних хірургічних операціях та гострих інфекціях.

4. Призначення кортикостероїдів призводить до значного зниження рівня СД4+-лімфоцитів з 900 клітин/мкл до 300 клітин/мкл. 5. Хибно високий рівень СД4+-лімфоцитів спостерігається при коінфекції HTLV-1 та вилученій селезінці.

3.2. Кількісний вміст РНК ВІЛ у плазмі крові
(вірусне навантаження)

Показником кількісного вмісту ВІЛ в плазмі крові є так зване "вірусне навантаження", яке відображає активність реплікації ВІЛ в організмі та пов'язану з нею швидкість руйнування лімфоцитів СД4+.

Термін "вірусне навантаження" іноді використовується для позначення кількості ВІЛ в усіх органах і рідинах організму. Однак на практиці вірусне навантаження (ВН) частіше за все використовується для позначення кількісного вмісту вірусу в плазмі крові і визначається за допомогою підрахунку кількості копій РНК ВІЛ в плазмі.

Рівень ВН дозволяє оцінювати ризик прогресування ВІЛ-інфекції. Підвищення рівня ВН є несприятливою ознакою перебігу захворювання і потребує негайного призначення АРТ. У разі підвищення рівня ВН у пацієнтів, які проходять лікування АРТ, необхідно визначити резистентність штамів ВІЛ у такого пацієнта, оскільки підвищення рівня ВН може бути пов'язано з формуванням резистентних до препаратів штамів, що використовують для лікування.

ВН - це важливий лабораторний критерій для прийняття рішення щодо початку АРТ, контролю її ефективності, та своєчасної зміни схеми терапії.

Саме тому визначення рівня ВН ВІЛ вважається важливим показником при проведенні лікування ВІЛ-інфікованих і дозволяє контролювати ефективність дії препаратів.

Методи визначення рівня вірусного навантаження

1. Визначення рівня вірусного навантаження за методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Об'єктом дослідження є плазма крові ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Кров відбирається стерильно в спеціальні системи для забору крові (вакутайнери, моновети) з використанням ЕДТА як антикоагулянту.

Гепарин інгібує ПЛР, тому для забору крові його не використовують (як наслідок - результат реакції може бути хибно негативний).

Полімеразна ланцюгова реакція є надзвичайно чутливим і специфічним методом, який дозволяє виявляти геномні послідовності вірусної РНК або провірусної ДНК. Висока чутливість методу вимагає дотримання певних умов: обов'язково повинно бути наявні три окремі приміщення, відмінна якість тест-систем, кваліфікований персонал.

Необхідне обладнання для проведення ПЛР:

- ампліфікатор;

- ламінарна шафа з вертикальним потоком повітря, II класу безпеки;

- бокс для ПЛР;

- лабораторна центрифуга до 3000 об./хв.;

- центрифуга до 14 000 об./хв. для пробірок типу "Епендорф";

- мікроцентрифуги-вортекси (для перемішування реакційної суміші);

- автоматичні дозатори змінного об'єму 1-канальні:

0,5-10 мкл - 2 шт;

5-50 мкл - 3 шт;

50-200 мкл - 2 шт;

200-1000 мкл - 2 шт;

8-канальні дозатори на 50-200 мкл - 5 шт.

- комплект обладнання для проведення імуноферментного аналізу (використовується для реєстрації результатів ПЛР):

інкубатор для мікропланшет;

промивач для мікропланшет;

спектрофотометр для мікропланшет (ридер);

- штативи для автоматичних дозаторів, штативи для пробірок на 2,0 мл і 0,2 мл;

- пробірки на 2,0 та 1,5 мл поліпропіленові, конічні, з маркіровкою "оброблені проти РНК-аз та ДНК-аз";

- пробірки 0,2 мл;

- наконечники для автоматичних дозаторів з фільтрами, різного об'єму, оброблені проти РНК-аз;

- дезінфікуючі засоби;

- 70% етиловий спирт;

- ізопропіловий спирт;

- гумові рукавички;

Перший етап - виділення РНК з плазми крові.

Другий етап - зворотна транскрипція з наступною ампліфікацією (специфічне розмноження геномної послідовності вірусу).

Облік результатів (третій етап) проводять імуноферментним методом. Кількість копій РНК ВІЛ в 1 мл підраховується співвідношенням оптичної щільності ампліфікату до оптичної щільності внутрішнього стандарту.

Рівень вірусного навантаження визначають за допомогою тест-системи фірми "Roche" "Amplicor HIV-1 Monitor Test", що мають дві версії (1.0 та 1.5). Версія 1.0 переважно виявляє субтип В ВІЛ-1, версія 1.5 виявляє всі субтипи ВІЛ-1.

Об'єкт дослідження: плазма крові у кількості 0,2-0,5 мл.

Цільну кров зберігають при температурі +2-8 град. С не більше 6 годин. Плазму отримують центрифугуванням при 800-1600 g протягом 20 хв. при кімнатній температурі; до проведення аналізу плазма може зберігатись при +4 град. С до 24 годин. Транспортують плазму при температурі +4 град. С 24 години, для тривалого зберігання заморожують при -20 град. С. На пробірці позначають дату, час забору крові і ідентифікаційний код пацієнта.

Динамічний діапазон тест-системи (межі значень, в яких дослідження проходить коректно) - 400-750000 копій/мл. У разі, якщо отримане значення нижче ніж 400 копій/мл, результат дослідження трактується як: < 400 копій/мл; при отриманні значення, яке перевищує 750000 копій/мл, результат дослідження трактується як: > 750000 копій/мл (так позначається результат аналізу у довідці).

Примітка. Слід зазначити, що визначення рівня вірусного навантаження з метою призначення антиретровірусної терапії, моніторингу ефективності АРТ було затверджено Управлінням по продуктах харчування і лікарських препаратах США (FDA) тільки з використанням тест-системи "Amplicor HIV-1 Monitor Test версія 1.5" (фірма Roche).

Аналогічний підхід для кількісної оцінки вмісту РНК ВІЛ було використано фірмою "Амплісенс" (Росія) у створенні набору реагентів "ВИЧ-1 Монитор тест". Набір реагентів призначено для науково-дослідних цілей. Вимоги для проведення дослідження аналогічні попередньому пункту.

Необхідний об'єм проби - 0,1 мл. Динамічний діапазон набору реагентів: 400-750000 копій РНК ВІЛ/мл.

2. Гібридизація ДНК за допомогою розгалуженого зонда або bДНК (Versant HIV-1 RNA 3.0 Assay, Bayer;). Виявляє всі субтипи ВІЛ-1.

Динамічний діапазон: 75-500000 копій/мл.

Необхідний об'єм проби: 1 мл.

Вимоги: кров відбирається в пробірки з ЕДТА. Плазма має зберігатись не більше 4 годин при 4 град. С, перед транспортуванням заморожується при мінус 20 град. С.

3. Послідовна ампліфікація на основі повного геному (NASBA) (NucliSens HIV-1 QT "bioMerieux"). Виявляє всі субтипи ВІЛ-1. Може використовуватися для аналізу вірусного навантаження в усіх тканинах і рідинах організму.

Динамічний діапазон: 176-3500000 копій/мл

Необхідний об'єм проби: від 0,01 мл до 2 мл залежно від матеріалу.

Вимоги: використовується цільна кров, кров з ЕДТА та кров з гепарином. Аналізуватись може будь-яка рідина організму. Сироватку і плазму зберігають < 4 годин, перед транспортуванням заморожують при мінус 20 град. С.

Тест-набори та обладнання для проведення досліджень повинні мати відповідні сертифікати про їх реєстрацію в Україні.

Показання для призначення аналізу на визначення ВН. Його проводять з метою:

- лабораторного моніторингу перебігу ВІЛ-інфекції: у хворих, які не отримують терапії, рівень РНК ВІЛ в плазмі крові визначається на момент встановлення діагнозу і в подальшому рекомендується кожні 6 місяців;

- моніторингу лікування: після початку АРВ терапії спостерігається швидке зниження рівня РНК ВІЛ протягом 1-4 тижнів (альфа-спад), що є наслідком активності АРВ-препаратів, спрямованих на віріони ВІЛ, які вільно циркулюють в плазмі крові. Надалі відбувається друге зниження вірусного навантаження (бета-спад), більш тривале (місяці, роки), яке відображає активну дію препаратів на інфіковані ВІЛ макрофаги і дендритні клітини лімфатичних фолікулів. Максимальний противірусний ефект спостерігається на 4-6 місяць. Більшість спеціалістів вважає, що рівень РНК ВІЛ (тобто кількість копій РНК в 1 мл плазмі) це найважливіший барометр терапевтичної відповіді на ВААРТ.

Згідно з аналізом 12 лабораторій, є незначні розбіжності в рівні вірусного навантаження у чоловіків і жінок: в середньому рівень ВН приблизно в 2 рази (0,23 log10 копій/мл) нижче у жінок, ніж у чоловіків. Однак ці відмінності відсутні при рівні СД4+-лімфоцитів < 300 кл/мкл і не можуть впливати на рішення стосовно призначення терапії;

- визначення гострої стадії ВІЛ-інфекції: визначення рівня РНК ВІЛ в плазмі використовують для виявлення гострого ретровірусного синдрому в ранній період інфекції до початку сероконверсії. Більшість дослідників вказують на високі рівні концентрації вірусу (100000-1000000 копій/мл) у цей період;

- визначення прогнозу розвитку хвороби: вірусне навантаження корелює зі швидкістю зменшення кількості CD4+-лімфоцитів і є важливим прогностичним показником на ранній стадії захворювання, який дозволяє оцінити ризик розвитку СНІДу;

- визначення ризику опортуністичних інфекцій: кількість СД4+-лімфоцитів - кращий показник для прогнозування розвитку СНІД-обумовлених ускладнень, проте саме вірусне навантаження дозволяє передбачити швидкість зниження рівня СД4+-лімфоцитів;

- встановлення можливості передачі ВІЛ: можливість передачі ВІЛ при будь-якому контакті прямо корелює з вірусним навантаженням;

- оцінки ризику трансмісії ВІЛ від матері до дитини: дослідження показали, що рівень вірусного навантаження прямо пропорційний ступеню ризику передачі ВІЛ від матері до дитини.

Терапевтичний моніторинг.

У хворих, які отримують лікування, вірусне навантаження визначається безпосередньо на початку антиретровірусної терапії і через 2-8 тижнів після її початку. Друге визначення дозволяє клініцисту провести оцінку вихідної ефективності терапії, оскільки у більшості хворих при належному дотриманні режиму приймання антиретровірусної терапії за цей час призводить до значного зниження вірусного навантаження (приблизно на 0,75-1 log10 копій/мл). Протягом наступних тижнів вірусне навантаження продовжує знижуватися та через 16-20 тижнів досягає у більшості хворих невизначених значень (менш ніж 400 копій/мл - межа чутливості тест-системи). Неможливість знизити рівень вірусного навантаження на 1 log10 копій/мл до 8 тижня від початку АРТ вважається вірусологічною невдачею і потребує аналізу причин та оцінки можливості зміни схеми АРТ. Ефективність ВААРТ оцінюють у log10. Для цього отриманий результат, виражений у копіях РНК ВІЛ в 1 мл плазмі, перераховують у log10 згідно з математичною таблицею десяткових логарифмів.

Достовірним вважається трикратна зміна рівня вірусного навантаження в плазмі крові (0,5 log10) в бік збільшення або зменшення.

Швидкість зниження вірусного навантаження залежить від початкового рівня віремії, початкової кількості СД4+-лімфоцитів, ефективності схеми терапії, дотримання режиму приймання препаратів (прихильності пацієнта), попередньої історії застосування АРТ, наявності опортуністичних хвороб.

Зменшення рівня вірусного навантаження нижче 400 копій/мл пов'язано з повним і стійким пригніченням вірусної реплікації, проте слід зазначити, що навіть при цьому рівні вірусного навантаження в організмі постійно продовжується реплікація вірусу, але не в значній кількості.

У випадку, коли РНК ВІЛ продовжує визначатись в плазмі після 16-20 тижнів від початку терапії, проводять спостереження за розвитком хвороби в динаміці і розглядають можливість зміни схеми лікування.

Визначення рівня вірусного навантаження з метою моніторингу ефективності АРВ терапії проводять кожні 6 місяців. Дослідження проводяться в періоди клінічної стабільності щодо опортуністичних інфекцій та не менш ніж через 4 тижні після щеплення чи випадкових (інтеркурентних) інфекцій з використанням однієї лабораторії та технології.

Фактори, що впливають на зростання рівня вірусного навантаження:

1. Прогресія хвороби.

2. Невдача антиретровірусної терапії внаслідок неадекватної ефективності препаратів; неадекватного рівня вмісту, засвоєння препаратів в організмі; недотримання режиму лікування; формування резистентних штамів вірусу.

3. Наявність активних опортуністичних і випадкових (інтеркурентних) інфекцій.

4. Щеплення, в цьому випадку збільшення вірусного навантаження незначне і коливається від 2 до 4 тижнів.

Хибно низьке вірусне навантаження спостерігається при:

1. Інфікованості ВІЛ-2.

2. Одночасному інфікуванні ВІЛ-1 та ВІЛ-2.

3. Використанні тест-системи "Amplicor HIV-1 Monitor Test версія 1.0" для інфікованих не В-субтипами ВІЛ-1.

4. Порушенні правил забору крові (використання як антикоагулянту гепарину).

5. Некоректному зберіганні та транспортуванні зразка крові або плазми.

3.3. Визначення резистентності до антиретровірусних препаратів

Однією з найважливіших причин неефективності антиретровірусної терапії є виникнення резистентності ВІЛ, яке проявляється у спроможності вірусу активно репродукуватися в присутності застосованих препаратів. У пацієнтів, які отримують антиретровірусну терапію, розповсюдженість >= 1 крупної мутації становить приблизно 50%. Частота такої мутації у пацієнтів, які не отримують терапію, становить 5-20%. Аналіз на резистентність є важливим компонентом лікування ВІЛ-інфекції.

Тестування на наявність резистентності до антиретровірусних препаратів проводиться на центральному рівні, в референс лабораторії або науково-дослідному закладі.

ВООЗ рекомендує країнам, які планують застосування програм антиретровірусної терапії, одночасно застосовувати систему контрольного нагляду за резистентністю ВІЛ. Це дозволить виявляти потенційну резистентність до лікарських засобів на рівні популяції і, таким чином, своєчасно змінювати рекомендовані схеми лікування.

Лікарська резистентність проявляється:

- зростанням вірусного навантаження у плазмі крові;

- посиленням імуносупресії;

- клінічним прогресуванням хвороби.

Показання щодо визначення резистентності

Аналіз на резистентність до АРТ препаратів проводять у пацієнтів з хронічною ВІЛ-інфекцією у випадках, якщо:

- рівень вірусного навантаження впродовж 4 тижнів терапії не вдалося знизити більш ніж на 0,5-0,7 log10/мл;

- рівень вірусного навантаження впродовж 8 тижнів лікування не знизився більш ніж на 1 log10/мл;

- рівень вірусного навантаження після 16-20 тижнів терапії перевищує 1000 копій РНК/мл.

Тестування не рекомендовано:

- при хронічній ВІЛ-інфекції до початку АРВ терапії;

- після припинення приймання АРВ препаратів;

- у випадку, якщо вірусне навантаження нижче 1000 копій РНК ВІЛ/мл (результат дослідження буде недостовірний).

Лікарська резистентність може носити генотиповий і фенотиповий характер. Генотипова резистентність характеризується появою в геномі вірусу мутацій - точкових або множинних, що зумовлює фенотипову резистентність. Фенотипова резистентність характеризується можливістю репродукції вірусу в присутності АРВ препарату, така зміна чутливості виявляється in vitro (в культурі лімфоїдних клітин).

Резистентним вважається штам, у якого чутливість до АРВ препаратів знижена в 4 рази в порівнянні з диким штамом ВІЛ.

Методи визначення резистентності

Генотипові тести: аналіз генотипу виявляє мутації, що пов'язані з фенотиповою стійкістю (резистентністю). Генотиповий тест засновано на аналізі мутацій у генах, які кодують ферменти вірусу: зворотну транскриптазу і протеазу. Такі тести значно відрізняються від фенотипових по вартості, кількості мутацій, що виявляються, простоті і точності результатів.

Переваги тесту:

- значно дешевший за фенотиповий;

- можливість отримання результатів достатньо швидко (через 1-2 тижні);

- дозволяє виявляти мутації до того, як вони призведуть до фенотипової резистентності.

Недоліки тесту:

- виявляє стійкість тільки домінантних штамів (>20%);

- потребує певної кваліфікації інтерпретація результатів (трактування результату дослідження засноване на знанні генотипів, мутацій, і оцінки імовірності виникнення перехресної резистентності до інших препаратів тієї ж групи);

- якість аналізу залежить від кваліфікації фахівця, який проводить аналіз;

- може суперечити фенотипу;

- потребує високого вірусного навантаження (не менш 1000 копій РНК/мл).

Фенотипові тести: фенотиповий аналіз виявляє спроможність ВІЛ до реплікації при різних концентраціях препаратів, що тестуються. Тест вимірює чутливість до окремих препаратів, але не до їх комбінацій. Реплікацію ВІЛ враховують при різних концентраціях препарату, результат виражають в одиницях IC (inhibitory concentration) і порівнюють з еталонним штамом вірусу. Співвідношення величин IC еталонного штаму і вірусів, що тестувались, називають ступенем резистентності. Тест схожий з традиційними тестами in vitro на антимікробну чутливість.

Переваги тесту:

- дозволяє оцінити загальний ефект резистентності, у тому числі множинні мутації і мутаційні взаємодії;

- є простішим у виконанні, ніж генотиповий;

- інтерпретація тесту не потребує спеціальної кваліфікації дослідника і аналогічна аналізу на антимікробну чутливість.

Недоліки тесту:

- дорожчий у порівняні з генотиповим;

- результати отримують через 2-3 тижні;

- виявляє стійкість до окремих препаратів, але не до їх комбінацій;

- виявляє резистентність тільки у домінантних штамів (> 20%);

- вірусне навантаження повинно бути не менш 1000 копій РНК/мл.

Віртуальний фенотип: моделювання фенотипу штаму, який тестується, на основі аналізу генотипу. Паттерн мутацій тестованого штаму порівнюється з результатами фенотипового аналізу штамів, що демонструють аналогічні мутації.

Обмеження тестів на виявлення резистентності

1. Аналіз на стійкість, перш за все, визначає препарати, які необхідно уникати, і з меншою вірогідністю визначає препарати, які можуть бути активні.

2. Аналіз має проводитись в присутності антиретровірусного препарату, який викликає підозру на розвиток резистентності, оскільки перерва терапії призводить до швидкого розмноження натурального типу вірусу, який починає перебільшувати за чисельністю резистентні штами. Час між припиненням приймання ВААРТ і зміною резистентних штамів на натуральний вірус знаходиться в значних межах, від кількох днів до тижнів у випадку стійкості до 3ТС, від кількох тижнів до місяців у разі стійкості до інгібіторів протеази, і від кількох місяців до декількох років для деяких мутацій стійкості до ННІЗТ і аналогів тимідіну.

Загальна рекомендація - аналіз повинен проводитись, коли пацієнт знаходиться на терапії або в межах 2-3 тижнів після її відміни.

3. Викликає труднощі інтерпретація результатів у пацієнтів, які раніше приймали антиретровірусну терапію. Важливим фактором при виборі схеми лікування є попередня історія застосування препаратів.

4. Рівень вірусного навантаження має бути не менш 1000 копій РНК ВІЛ/мл.

5. Точність тестів залежить від кількості попередніх схем лікування, які застосовував пацієнт.

3.4. Діагностика ВІЛ-інфекції у дітей раннього віку

Наявність у дітей материнських антитіл до ВІЛ IgG не дозволяє встановити діагноз за методом ІФА в перші 18 місяців життя.

Для визначення наявності вірусу в організмі дитини, яка була народжена ВІЛ-інфікованою матір'ю, використовують метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), спрямований на визначення провірусної ДНК або РНК ВІЛ.

Матеріал для дослідження: кров у кількості 5 мл.

Кров відбирається стерильно в спеціальні системи для забору крові (вакутайнери, моновети) з використанням ЕДТА як антикоагулянту. На пробірці позначають дату, час забору крові і ідентифікаційний код пацієнта.

Цільну кров зберігають при температурі +2-8 град. С не більш 6 годин. Для визначення провірусної ДНК проводять виділення фракції лімфоцитів центрифугуванням в градієнті щільності (фікол-верографін). Для визначення РНК отримують плазму, як було описано вище ( в розділі 3.2.).

Полімеразна ланцюгова реакція є надзвичайно чутливим і специфічним методом, який дозволяє виявляти геномні послідовності вірусної РНК або провірусної ДНК. Висока чутливість методу вимагає дотримання певних умов: обов'язково повинні бути три окремі приміщення, відмінна якість тест-систем, кваліфікований персонал.

Необхідне обладнання для проведення ПЛР:

- ампліфікатор;

- ламінарна шафа з вертикальним потоком повітря, II класу безпеки;

- бокс для ПЛР;

- лабораторна центрифуга до 3000 об./хв.;

- центрифуга до 14000 об./хв. для пробірок типу "Епендорф";

- мікроцентрифуги-вортекси (для перемішування реакційної суміші);

- автоматичні дозатори змінного об'єму 1-канальні:

0,5-10 мкл - 2 шт;

5-50 мкл - 3 шт;

50-200 мкл - 2 шт;

200-1000 мкл - 2 шт;

- штативи для автоматичних дозаторів, штативи для пробірок на 2,0 мл і 0,2 мл;

- пробірки на 2,0 та 1,5 мл поліпропіленові, конічні, з маркіровкою "оброблені проти РНК-аз та ДНК-аз";

- пробірки 0,2 мл;

- обладнання для проведення горизонтального електрофорезу (джерело живлення, камера для електрофорезу, трансілюмінатор, система відеодокументації);

- наконечники для автоматичних дозаторів з фільтрами, різного об'єму, оброблені проти РНК-аз;

- дезінфікуючі засоби;

- 70% етиловий спирт;

- ізопропіловий спирт;

- гумові рукавички;

Перший етап - виділення ДНК з лімфоцитів.

Другий етап - ампліфікація певного фрагмента провірусної ДНК (специфічне розмноження геномної послідовності вірусу).

Облік результатів (третій етап) - проводять методом горизонтального електрофорезу у 2% агарозному гелі.

У разі визначення РНК ВІЛ, дослідження проводять так, як було описано вище (в розділі 3.2).

Алгоритм тестування на наявність провірусної ДНК ВІЛ.

Перше обстеження на наявність провірусної ДНК ВІЛ методом ПЛР проводять в 1-2 місяця життя дитини:

- при отриманні негативного результату проводять друге визначення провірусної ДНК у віці 6 місяців;

- при отриманні позитивного результату проводять аналіз другого зразка крові в термін не пізніше 2 тижнів.

Друге обстеження на визначення провірусної ДНК ВІЛ, для підтвердження діагнозу, проводять в віці 6 місяців:

- при отриманні негативного результату - зняття з обліку;

- при отриманні позитивного результату - підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекція.

Чутливість та специфічність ПЛР-аналізу для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей перших місяців життя становить:

- до 4 тижнів життя - 93%;

- з 4 до 8 тижнів - 98%;

- після 4 місяців приблизно 100%.

При підозрі на антенатальне інфікування для своєчасного початку ВААРТ бажано перше тестування на наявність провірусної ДНК ВІЛ методом ПЛР проводити через 48 годин після народження (забороняється досліджувати пуповинну кров, оскільки вона може бути забруднена кров'ю матері).

У разі отримання негативного результату для остаточного встановлення діагнозу у двомісячному віці слід повторити аналіз на виявлення провірусної ДНК ВІЛ.

Отримання позитивного результату дозволяє встановити попередній діагноз ВІЛ-інфекції. Остаточний діагноз ВІЛ-інфекції встановлюється після отримання повторного позитивного результату ПЛР на наявність ДНК ВІЛ, який проводять при дослідженні другого зразка крові.

Перелік посилань

1. Наказ МОЗ України від 25.05.2000 р. N 120 "Про удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД".

2. А.Г.Рахманова. ВИЧ-инфекция, клиника, лечение. Санкт-Петербург. - 2000 г.

3. Е.И.Змушко, Е.С.Белозеров. ВИЧ-инфекция. Санкт-Петербург. - 2000 г.

4. Г.И.Козинец, В.В.Высоцкий, В.М.Негорелов, А.А.Еровигенков, В.А.Малов. Кровь и инфекция. М. Триада-фарм, 2001 г.

5. Навчальний посібник з лабораторної діагностики. ВІЛ-інфекції/СНІДу, навчально-методичний посібник для лікарів. Київ. - 1999 р.

6. А.Г.Рахманова, Е.Е.Воронин, Ю.А.Фомин. ВИЧ-инфекция у детей. Санкт-Петербург, - 2003 г.

7. А.Я.Лысенко, М.Х.Туроянов, М.В.Лавдовская, В.М.Подольский. ВИЧ-инфекция и СПИД - ассоциируемые заболевания. М. - 1996 г.

8. В.В.Покровский, Т.Н.Ермак, В.В.Беляева, О.Г.Юрин. ВИЧ-инфекция: клиника, диагностика и лечение. М. - 2000 г.

9. А.А.Мельник. Референтные значения лабораторных показателей у детей и взрослых. Киев. - 2000 г.

10. В.С.Камышников. Справочник по клинико-биохимической лабораторной диагностике, том. 1, 2. Минск. - 2000 г.

11. В.И.Покровский, О.К.Поздив. Медицинская микробиология. М. - 1999 г.

12. Ю.П. Финогеев, Ю.В.Лобзин, Ю.А.Виникмен, С.М.Захарченко, Ю.Н.Громыко, А.Н.Усков. Клинико-лабораторная диагностика инфекционных болезней. Санкт-Петербург. - 2001 г.

13. А.В.Литвинов. Нормы в медицинской практике (справочное пособие). Москва. - 2002 г.

14. Ю.В.Хмелевский, О.К.Усатенко. Основные биохимические контакты человека в норме и при патологии. Киев. - 1987 г.

15. Г.И.Назаренко, А.А.Кишкун. Клиническая оценка результатов лабораторных исследований. Москва. - 2002 г.

16. Европейские стандарты диагностики и лечения заболеваний, передаваемых половым путем. Москва: Медицинская литература. - 2003 г.

17. М.А.Базарнова. Руководство по клинической лабораторной диагностике, часть 1, 2. Киев. - 1982 г.

18. А.М. Базарнова, В.Т. Морозова. Руководство по клинической лабораторной диагностике, ч. 3, Клиническая биохимия. Киев. - 1990 г.

19. Н.М.Овчинников, В.Н.Беднова, В.В.Делекторский. Лабораторная диагностика заболеваний, передающихся половым путем. Москва. - 1987 г.

20. И.И.Мавров. Конктактные инфекции, передающиеся половым путем. Киев. - 1999 г.

21. Иммунологические методы. Перевод с немецкого А.П.Тарасова. Москва. - 1987 г.

22. З.С.Баркогон. Геморагические заболевания и синдромы. Москва. - 1988 г.

23. В.В.Меншиков. Лабораторные методы исследования в клинике. Справочник. Москва. - 1987 г.

24. А.В.Шабров и соавт. Профилактика и лечение оппортунистических инфекций, кандидозов и гельминтозов. Книга 1. Санкт-Петербург-Москва, - 2002 г.

25. Дифференциальная лабораторная иммунодиагностика вирусных гепатитов. Методические рекомендации. Министерство обороны Российской Федерации, Главное военно-медицинское управление. Москва. - 2002 г.

26. В.М.Бондаренко, Н.М.Грачева, Т.В.Мацулевич. Дисбактериозы кишечника у взрослых. Москва. - 2003 г.

27. Т.Я.Свищева. Атлас клеток крови и паразитов человека. Москва-Санкт-Петербург. - 2002 г.

28. В.В.Меншиков. Клиническая лабораторная аналитика. Москва. - 2002 г.

29. Увеличение масштабов применения антиретровирусной терапии в условиях ограниченных ресурсов: Руководство по применению методов общественного здравоохранения. ВОЗ, - апрель 2002 г.

30. John G.Bartlett, Joel E.Gallant. Medical Management of HIV-infection. - 2003. - p. 430.

31. Clinical Management of the HIV-infected Adult. A manual for midlevel clinicians. Originally published September 1993, revised March 2003

32. Guidelines for Performing Single-Platform Absolute CD4+ T-Cell Determinations with CD 45 Gating for Persons Infected with Human Immunodeficiency Virus. Recommendation and Reports: January 31, 2003

33. Пособие по разработке протоколов лечения ВИЧ-инфекции для Украины и других стран Содружества Независимых Государств, штаб-квартира ВОЗ, 5-6 мая 2003 г.

Додатки

Таблиця 1

ГРАФІК ТА ОБ'ЄМ
лабораторних досліджень ВІЛ-інфікованих,
які знаходяться на диспансерному нагляді

------------------------------------------------------------------
| N | Лабораторний тест |Тести, необхідні| Періодичність |
|з/п| | при взятті на |проведення тестів|
| | | диспансерний |при диспансерному|
| | | облік | нагляді |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 1 |Загальний аналіз крові | + | 1 раз в 4 тижні |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 2 |Біохімічний аналіз крові | + | 1 раз в 4 тижні |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 3 |Загальний аналіз сечі | + | 1 раз в 4 тижні |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 4 |Дослідження на сифіліс | + | 1 раз в 6 міс. |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 5 |Визначення маркерів | + | 1 раз в 6 міс. |
| |гепатиту В і С | | |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 6 |Дослідження на | + | 1 раз в 4 тижні |
| |пневмоцистоз | | |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 7 |Дослідження на кандиди | + | 1 раз в 4 тижні |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 8 |Тест на вагітність у | + | при кожному |
| |жінок | | звертанні |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 9 |СД4+ та вірусне | + | залежно від |
| |навантаження | | стадії |
| | | | ВІЛ-інфекції |
|---+-------------------------+----------------+-----------------|
| 10|Вірусне навантаження | + | за клінічними |
| | | | показниками |
------------------------------------------------------------------

Таблиця 2

ЗМІНА
лабораторних показників залежно
від стадії ВІЛ-інфекції (дорослі)

------------------------------------------------------------------
| N | Назва | Норма | I стадія | СНІД- |
|з/п| | | | асоційований |
| | | | | комплекс |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 1 |Гемоглобін | 130-164 г/л | зміни незначні | гемоглобінемія |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 2 |Еритроцити | 3,7-4,7 г/л | зміни незначні |еритроцитопенія,|
| | | | | анемія |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 3 | Лейкоцити |4,0-8,8х(10 в| зміни незначні | лейкоцитопенія |
| | |степені 9) л | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 4 |Нейтрофіли | 50-72% | зміни незначні | нейтропенія |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 5 | Лімфоцити | 19-37% | зміни незначні | лімфопенія |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 6 | Моноцити | 3-11% | без змін | без змін |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 7 |Тромбоцити |180-320х(10 в| зміни незначні |тромбоцитопенія |
| | |степені 9)/л | | без змін |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 8 | ШОЕ | 1-15 мм/ч | зміни незначні | ШОЕ збільшене |
| | | 1-25 мм/ч | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
| 9 | АЛТ | 0,5-0,7 | без змін |без змін. зміни |
| | | мккат/л | | незначні |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|10 | АСТ | 0,5-0,75 | без змін | збільшене |
| | | мккат/л | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|11 | Білірубін | 8,5-20,5 | без змін | без змін або |
| | | ммоль/л | | збільшені |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|12 | Сечовина | 4,2-8,3 | без змін | без змін або |
| | крові | ммоль /л | | збільшені |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|13 | Креатинін | 50-115 | без змін | без змін або |
| | | мкмоль/л | | збільшені |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|14 | Глюкоза | 3,1-6,4 | без змін | без змін або |
| | крові | ммоль/л | | збільшені |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|15 | ЛДГ | до 460 МО | без змін | збільшені |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|16 | Загальний | | | |
| | білок | | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|17 | Альбумін | | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|18 |Холестерин | | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|19 |Тригліцериди| | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|20 | СД 4+ | | | |
|---+------------+-------------+----------------+----------------|
|21 | Вірусне | | | |
| |навантаження| | | |
------------------------------------------------------------------

Таблиця 3

ГРАФІК
диспансерного спостереження ВІЛ-інфікованого пацієнта
на початку та продовженні ВААРТ

---------------
|початок ВААРТ|
---------------
|
----------------------------|-------------------------------------------
|Оцінка |тижня V місяці |
|--------------------+-------------------------------------------------|
| |-4|-2|0 |2 |4 |8 |3 |4 |5 |6 |7 |8 |9 |10 |11 |12|
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Дотримання режиму |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |х |
|лікування | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Загальний стан |х | |х |х |х |х |х |х |х |х | | |х | | |х |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Супутні захворювання|х | |х |х |х |х |х |х |х |х | | |х | | |х |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Повний анамнез |х | |х |х |х |х |х |х |х |х | | |х | | |х |
|дійсного | | | | | | | | | | | | | | | | |
|захворювання | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Фізикальний огляд |х | |х |х |х |х |х |х |х |х | | |х | | |х |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Визначення | | | | | | | | | | | | | | | | |
|лабораторних | | | | | | | | | | | | | | | | |
|показників: | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Гемоглобін |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Еритроцити |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Тромбоцити |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Загальна кількість |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|лейкоцитів і | | | | | | | | | | | | | | | | |
|лейкоцитарна формула| | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Показники функції |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|печінки (АЛТ, АСТ, | | | | | | | | | | | | | | | | |
|білірубін) | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Креатини, | |* | | | | |* | | |* | | |* | | |* |
|сечовина крові | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|ЛДГ крові | |* | | | | |* | | |* | | |* | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Альфа-амілаза крові | |* | | | | |* | | |* | | |* | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Глюкоза крові |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Холестерин, | |* | | | | |* | | |* | | |* | | |* |
|тригліцериди крові | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Загальний білок та | |* | | | | |* | | |* | | |* | | |* |
|альбумін крові | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Загальний |* |* | |* |* |* |* |* |* |* | | |* | | |* |
|аналіз сечі | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Кал на яйця глистів | |* | | |* | |* | | |* | | |* | | |* |
|і найпростіші | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Кількість CD4+ |* |* | | | | |* | | |* | | |* | | |* |
|лімфоцитів | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Гінекологічний огляд|* | | | | | | | | |* | | | | | |* |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Рентгенографія |* | | | | | | | | | | | | | | |* |
|грудної клітки | | | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Туберкулінова проба |* | | | | | | | | |* | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Тест на вагітність* | |* | | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+--+---+---+--|
|Критерії початку АРТ|* | |* | | | | | | | | | | | | | |
|--------------------+-------------------------------------------------|
|Інші діагностичні | При необхідності, за рішенням лікуючого лікаря |
|дослідження і | |
|консультації | |
|фахівців (окуліста, | |
|невропатолога, | |
|дерматолога, | |
|психіатра, | |
|оториноларинголога, | |
|фтизіатра) залежно | |
|від наявності | |
|конкретних скарг чи | |
|симптомів | |
------------------------------------------------------------------------

_______________
* Тест на вагітність оптимально проводити не пізніше, ніж за
три доби до початку АРТ.

Хоч кількісні методи визначення ВН у крові дозволяють найточніше оцінювати ефективність проведеного лікування і визначати момент, коли воно стає неефективним, їхнє систематичне застосування в хворих, що приймають антиретровірусні препарати, у початкову програму розширення масштабів застосування АРТ в Україні включено не було. Надалі, при впровадженні в Україні кількісних методик ВН, ця ситуація зміниться.

Таблиця 4

ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
при СНІД-асоційованих інфекціях

-------------------------------------------------------------------------
| N | НОЗОФОРМИ | БІОЛОГІЧНИЙ | СПЕЦИФІЧНІ | КЛІНІЧНІ |
|з/п| | МАТЕРІАЛ ДЛЯ | МЕТОДИ | ЛАБОРАТОРНІ |
| | | ДОСЛІДЖЕННЯ | ДОСЛІДЖЕННЯ | ДОСЛІДЖЕННЯ |
| | | | | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|1 |Герпес, ЦМВ, |кров, біоптати |мікроскопічне |загальний аналіз |
| |гепатит А, В,|печінки, |дослідження |крові, сечі, АЛТ, |
| |С, Д, вірус |слизових |фарбованих |АСТ, глюкози, |
| |Епштейн-Барр |лімфатичних |препаратів, імуно-|сечовини, |
| | |вузлів, мозку, |флюоресцентна |креатиніни, |
| | |легень |мікроскопія, ІФА, |лужня фосфатаза, |
| | | |IgG, IgМ, ПЛР, |холестерину, ЛДГ, |
| | | |морфологічне |ліпіди |
| | | |дослідження | |
| | | |біоптатів, тканин | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|2 |Сальмонельоз,|кров, фекалії, |бактеріологічне |загальний аналіз |
| |шигельоз, |жовч, сеча, |дослідження ІФА, |крові, сечі, |
| |бактероїди, |виділення з |РНГА, ПЛР, |білірубіну, АЛТ, |
| |стафілококи, |рота, очей, |імунофлюо- |АСТ, глюкози, |
| |клостридії, |вух, ран, |ресцентна |сечовини |
| |стрептококи |статевих |мікроскопія, | |
| | |органів, |мікроскопія | |
| | |біоптати |фарбованих мазків | |
| | |тканин, | | |
| | |лімфатичних | | |
| | |вузлів | | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|3 |Нейсерії, |мазки із зіва, |мікроскопічне |загальний аналіз |
| |стрептококи, |носа, кров, |дослідження |крові, сечі, АЛТ, |
| |пневмококи, |сеча, фекалії, |фарбованих |АСТ, глюкози |
| |паличка |спинно-мозкова |мазків, | |
| |інфлюенція |рідина |бактеріологічне | |
| | | |дослідження, | |
| | | |імунофлюоресцент | |
| | | |на мікроскопія, | |
| | | |ІФА, ПЛР | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|4 |Туберкульоз, |харкотиння, |мікроскопічне |загальний аналіз |
| |мікобактеріо-|промивні води |дослідження |крові, сечі, |
| |зи (атипові |бронхів, |фарбованих мазків,|харкотиння, |
| |мікобактерії)|спинно-мозкова |бактеріологічне |білірубіну, АЛТ, |
| | |рідина, сеча, |дослідження, |АСТ, глюкози, |
| | |фекалії, |ІФА, ПЛР |сечовини, |
| | |біоптати | |креатиніну, ЛДГ |
| | |лімфовузлів, | | |
| | |шкіри, слизових| | |
| | |оболонок | | |
| | |кишечнику, | | |
| | |кісток, | | |
| | |мезентеріальних| | |
| | |вузлів | | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|

|5 |Пневмоцистоз |слиз з горла, |мікроскопічне |загальний аналіз |
| | |харкотиння, |дослідження |крові, сечі, АЛТ, |
| | |промивні води |фарбованих |АСТ, глюкоза крові|
| | |бронхів, |мазків, ІФА, ПЛР | |
| | |трахеї, | | |
| | |аспірат з | | |
| | |бронхів, | | |
| | |біоптат тканин | | |
| | |легень, кров | | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|6 |Токсоплазмоз |кров, |ІФА, IgM, IgG, |загальний аналіз |
| | |люмбальний |IgA, ПЛР, |крові, сечі, АЛТ, |
| | |ліквор, біоптат|морфологічні |АСТ, сечовина, |
| | |лімфовузлів |дослідження |глюкоза крові |
| | | |біоптатів тканин | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|7 |Криптоспори- |фекалії, |мікроскопічне |загальний аналіз |
| |діоз |блювота, |дослідження |крові, сечі, АЛТ, |
| | |харкотиння, |фарбованих мазків |лужна фосфатаза, |
| | |жовч, біоптати | |сечовина крові |
| | |слизової | | |
| | |кишечнику, | | |
| | |промивні води | | |
| | |бронхів (при | | |
| | |підозрі на | | |
| | |криптоспоридіоз| | |
| | |органів | | |
| | |дихання) | | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|8 |Ізоспоридіоз |фекалії, |мікроскопічне |загальний аналіз |
| | |блювота, |дослідження |крові, сечі, АЛТ, |
| | |харкотиння, |фарбованих мазків |лужна фосфатаза, |
| | |жовч, біоптати | |сечовина крові |
| | |слизової | | |
| | |кишечника, | | |
| | |промивні води | | |
| | |бронхів (при | | |
| | |підозрі на | | |
| | |ізоспорідіоз | | |
| | |органів | | |
| | |дихання) | | |
|---+-------------+---------------+------------------+------------------|
|9 |Кандидоз, |кров, сеча, |мікроскопічне |загальний аналіз |
| |гістоплазмоз,|харкотиння, |дослідження |крові, сечі, АСТ, |
| |криптококоз, |фекалії, гній, |нативних |АЛТ, сечовина, |
| |кокциоїдоз, |виділення з |препаратів та |глюкоза крові |
| |аспергільоз, |очей, вух, |фарбованих | |
| |актиномікоз |рота, статевих |препаратів, | |
| | |органів, |бактеріологічне | |
| | |абсцесів, |дослідження | |
| | |промивні води, |біологічних | |
| | |ліквор, |субстатів, ІФА, | |
| | |біоптати |ПЛР, | |
| | |тканин, |імунофлюоресцентна| |
| | |лімфовузлів |мікроскопія | |
-------------------------------------------------------------------------

Таблиця 5

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
клінічних проявів СНІД-асоційованих інфекцій

----------------------------------------------------------------------------------------------------
| N| Синдроми | Віруси | Бактерії | Найпростіші | Гриби |
|--+----------+-------------------+----------------------+-------------------+---------------------|
| | | назва | метод | назва | метод | назва | метод | назва | метод лаб. |
| | | |лаб. діа-| |лаб. діа- | |лаб. діа-| |діагностики |
| | | |гностики | |гностики | |гностики | | |
|--+----------+---------+---------+-----------+----------+---------+---------+--------+------------|
|1 |Ураження |ЦМВ, |ІФА, IgM,|Мікобак- |Бактеріо- |P.carinii|Мікрос- |Кандида,|Бактеріоло- |
| |легень |вірус |ПЛР, |терії |логічне | |копія |крипто- |гічне |
| | |простого |морфоло- |туберку- |досліджен-| | |кок, |дослідження |
| | |герпесу |гічне |льозу, |ня, ІФА, | | |актино- |мікроскопія,|
| | |(ВПГ) |дослі- |стрептокок,|ПЛР, | | |міцети, |ІФА, ПЛР |
| | | |дження |пневмокок, |мікроско- | | |аспер- | |
| | | |біоптатів|гемофіли, |пія | | |гіли | |
| | | | |стафілокок,| | | | | |
| | | | |ентеро- | | | | | |
| | | | |бактерії | | | | | |
|--+----------+---------+---------+-----------+----------+---------+---------+--------+------------|
|2 |Ураження |ЦМВ, |ІФА, IgM,|Менінгокок |Мікроско- |Токсоп- |ІФА, IgM,|Крипто- |Мікроскопія |
| |ЦНС |ВПГ, |IgG, IgA,| |пія |лазма |IgG, IgA,|кок, |фарбованих |
| |(менінгіт,|EBV |Мікрос- | |фарбованих| |мікроско-|аспер- |препаратів, |
| |енцефаліт,| |копічне | |препара- | |пічне |гіли, |бак. дослі- |
| |локальні | |дослі- | |тів, | |дослідже-|кандида |дження |
| |ураження) | |дження | |бактеріо- | |ння | |ІФА, ПЛР, |
| | | |біоптатів| |логічне | |біоптатів| |імуно- |
| | | | | |дослі- | |тканин, | |флюоресцент-|
| | | | | |дження | |мозку | |на |
| | | | | | | | | |мікроскопія |
|--+----------+---------+---------+-----------+----------+---------+---------+--------+------------|
|3 |Ураження |ЦМВ, ВПГ,|ІФА, IgM,|Сальмонели,|Бак. |Криптос- |Мікрос- |Кандида |Бактеріоло- |
| |шлунку, |вірус |IgG, ПЛР,|шигели, |дослідж., |поридії, |копія | |гічне |
| |кишечнику,|гепатиту |морфоло- |стафілоко- |ІФА, ПЛР, |ізоспо- |біосуб- | |дослідження,|
| |печінки |А, В, С, |гічні |ки, міко- |РИГА |ридії |статів, | |мікроскопія,|
| | |Д |дослі- |бактерії, | | |імунофлю-| |ІФА, ПЛР |
| | | |дження |умовно- | | |оресцент-| | |
| | | |біоптатів|петогенні | | |на | | |
| | | | |ентеро | | |мікрос- | | |
| | | | |бактерії | | |копія | | |
|--+----------+---------+---------+-----------+----------+---------+---------+--------+------------|
|4 |Ураження |ВПГ, |Мікрос- |Стафілоко- |Мікроско- |Короста, |Мікрос- |Кандида,|Бактеріоло- |
| |шкіри та |герпес |копія |ки, стреп- |пія |лейшманії|копія |аспер- |гічне |
| |слизових |зостер, |елементів|тококи, |фарбованих| |елементів|гіли, |дослідження,|
| |оболонок |ЦМВ, |шкіри, |групи В |перепара- | |шкіри |актино- |імуно- |
| | |папілома |ІФА, IgM,| |тів, | | |міцети |флюоресцент-|
| | |вірус |IgG, ПЛР | |бактеріо- | | | |на |
| | | | | |логічне | | | |мікроскопія |
| | | | | |досліджен-| | | | |
| | | | | |ня | | | | |
----------------------------------------------------------------------------------------------------

Таблиця 6

МУТАЦІЇ СТІЙКОСТІ
(за матеріалами "Medical Management of HIV-infection"
John G.Bartlett, Joel E.Gallant. - 2003)

------------------------------------------------------------------
| Препарат | Мутації | Коментарії |
|----------------------------------------------------------------|
|Нуклеозиди і нуклеотиди |
|----------------------------------------------------------------|
|AZT |41, 67, 70, 210, |ТАМ - тимідин-аналогові |
| |216, 219 |мутації, викликає зниження |
| | |чутливісті до AZT, d4T, |
| | |ABC, ddI, ddC, TDF, 3TC |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|3ТС |184 (44, 118) |Стійкість до високих рівнів|
| | |3ТС; підвищує активність |
| | |d4T, AZT і TDF; знижує |
| | |чутливість до ddI, ddC, |
| | |ABC |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|ddC |65, 69, 74, 184 | |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|ddI |65, 74 |Окремо або в поєднанні з |
| | |ТАМ, викликають стійкість |
| | |до ddI |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|d4T** |41, 67, 70, 75, |Специфічна мутація в 75 |
| |210, 215, 219 |кодоні переважно |
| | |спостерігається in vitro. |
| | |Стійкість in vitro залежить|
| | |від числа ТАМ, які знижають|
| | |чутливість до всіх НІЗТ |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|ABC*** |41, 65, 67, 70, |Стійкість залежить від |
| |74, 115, 184, 210,|кількості ТАМ +-M184V. |
| |215, 219 |Наявність M184V в поєднанні|
| | |з >= 3-4 ТАМ, пов'язано з |
| | |стійкістю до абакавіру. |
| | |Деякі з цих мутацій |
| | |призводять до перехресної |
| | |резистентності до 3ТС, ddI |
| | |і TDF |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|TDF |65, 69 інсерція, |Знижена активність при К65R|
| |>= 3 ТАМ, у тому |і виникає стійкість при |
| |числі 41L або 210W|інсерції 69 |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|Мультинуклеозидна|151, 62, 75, 77, |Стійкість до всіх НІЗТ, але|
|стійкість - А |116 |не до тенофовіру. Може |
|Q151M комплекс | |виникати як в поєднанні з |
| | |ТАМ, так і незалежно |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|Мультинуклеозидна|69 (інсерція), |Виникає в поєднанні з ТАМ. |
|стійкість - В Т69|41, 62, 67, 70, |Дає стійкість до всіх НІЗТ |
|інсерція |210, 215, 219 |і TDF, але не до DAPD |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|Мультинуклеозидна|41, 67, 70, 210, |Надає стійкість до всіх |
|стійкість - |215, 219 |НІЗТ, включно TDF |
|множинні ТАМ | | |
|----------------------------------------------------------------|
|ННІЗТ |
|----------------------------------------------------------------|
|NVP |100, 103, 106, |Y181C - переважна мутація |
| |108, 181, |при лікуванні невірапіном, |
| |188/C/L/H, 190 |якщо він застосувується не |
| | |в поєднанні з AZT; у разі |
| | |одночасного прийому цих |
| | |двох препаратів переважно |
| | |виникає мутація - K103N |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|DLV |103, 181, 236, 318| |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|EFV |100, 103, 108, |Мутація 181C сприяє |
| |181, 188L, 190, |виникненню перехресної |
| |225 |стійкості. Стійкість |
| | |виникає при 188L |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|Мульти-ННІЗТ- |103, 188L |Наявність цих мутацій |
|стійкість | |значно знижує активність до|
| | |всіх ННІЗТ |
|-----------------+------------------+---------------------------|
|Накопичення |100, 106, 181, |>= 2 з цих мутацій значно |
|мульти-ННІЗТ- |190, 230 |знижує активність всіх |
|стійкості | |ННІЗТ |
------------------------------------------------------------------

Мутації стійкості

------------------------------------------------------------------
| Препарат |Крупні мутації |Дрібні мутації | Коментарі |
|----------------------------------------------------------------|
|Інгібітори протеази (ІП) |
|----------------------------------------------------------------|
|IDV |46, 82, 84 |10, 20, 24, 32,|Для розвитку |
| | |36, 54, 71, 73,|стійкості потрібно |
| | |77, 90 |не менше 3 мутацій, |
| | | |активність |
| | | |знижується у 4 рази |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|NFV |30, 90 |10, 36, 46, 71,|D30N - найбільш |
| | |77, 82, 84, 88 |розповсюджена |
| | | |мутація, не виникає |
| | | |перехрестної |
| | | |стійкості до ІП. |
| | | |Іноді виникає L90M, |
| | | |призводячи до |
| | | |більшої перехресної |
| | | |стійкості |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|RTV |82, 84 |10, 20, 32, 33,|Виникає перехрестна |
| | |36, 46, 54, 71,|стійкість з |
| | |77, 90 |індинавіром |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|SQV |48, 90 |10, 54, 71, 73,|Мутація кодону 48 |
| | |77, 82, 84 |унікальна, але L90M |
| | | |сприяє перехресній |
| | | |стійкості |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|APV |50V, 84 |10, 32, 46, 47,|I50V пов'язана з |
| | |54, 73, 90 |перехресною |
| | | |стійкістю до |
| | | |лопінавіру |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|LPV/r |73 |10, 20, 24, 32,|>= 6 мутацій |
| | |33, 46, 47, |призводять до |
| | |50V, 53, 54, |зниженої |
| | |63, 71, 73, 82,|реактивності. I50V |
| | |84, 90 |знижує чутливість до|
| | | |лопінавіру |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|Атазанавір |50L |32, 46, 54, 71,|50L і 71 виникають у|
| | |82, 84, 88, 90 |випадку, якщо це |
| | | |перший ІП, який |
| | | |приймає пацієнт. У |
| | | |пацієнтів, які |
| | | |раніше приймали ІП, |
| | | |- виникають 54 і 84 |
|-----------+---------------+---------------+--------------------|
|Мульти-ІП- |46,82,84,90 |10,54 |>= 4 або 5 мутацій |
|стійкість | | |призводять до |
| | | |стійкості до |
| | | |багатьох ІП |
| | | |одночасно |
|----------------------------------------------------------------|
|Інгібітори входу |
|----------------------------------------------------------------|
|Т20 | | |Стійкість виникає в |
| | | |капсульному гені |
| | | |(позиції 36-45) |
------------------------------------------------------------------

_______________
** Крупні мутації - розвиваються першими, пов'язані зі
зниженням ефективності препаратів і підвищенням вірусної
активності, впливають на фенотипову стійкість.
*** Дрібні мутації - з'являються пізніше і значно не
впливають на фенотипову стійкість.

Таблиця 7

ВИМОГИ
до відбору матеріалу для проведення досліджень
методом полімеразної ланцюговою реакції

------------------------------------------------------------------
| Об'єкт | Вимоги до забору матеріалу, умови зберігання і |
| дослідження | транспортування |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Кров |Забір крові проводиться натще з ліктьової вени в |
| |спеціальну вакуумну систему типу Vacutainer, |
| |Monovet і т.ін. Як антикоагулянт використовується |
| |цитрат Na або К3ЕДТА. Забороняється |
| |використовувати гепарин. |
| |Максимальний термін зберігання до відправлення в |
| |лабораторію - 4 години при 4 град. С. |
| |При неможливості доставити матеріал в цей термін, |
| |кров центрифугують, плазму відбирають у стерильні |
| |пробірки типу "Епендорф" стерильними одноразовими |
| |наконечниками з фільтрами. Для тривалого |
| |зберігання плазму заморожують при -20 град. С. |
| |Наступне транспортування здійснюють на холоді |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Ліквор |Забір матеріалу проводиться одноразовим шприцом у |
| |кількості 1 мл. Відібраний матеріал кладуть у |
| |стерильну пробірку типу "Епендорф". Термін |
| |зберігання 4 години при температурі +4-+8 град.С |
| |до відправлення в лабораторію. Транспортування |
| |здійснюють в спеціальних контейнерах на холоді |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Слина |За 2 години перед забором слини слід припинити |
| |приймання їжі та тричі прополоскати рот |
| |фізіологічним розчином. Відбір слини проводиться в|
| |стерильну одноразову пробірку в кількості 3-5 мл. |
| |Матеріал необхідно відбирати безпосередньо перед |
| |дослідженням або негайно доставляти в лабораторію.|
| |При неможливості доставки слину після взяття слід |
| |негайно заморозити. Транспортування здійснюється в|
| |замороженому стані (спеціальний контейнер зі |
| |льодом). |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Мазок з |Відбір матеріалу проводиться робочою частиною |
|ротоглотки |одноразового аплікатора з задньої стінки глотки і |
| |крипт мигдалин. Аплікатор кладуть в стерильну |
| |одноразову пробірку з транспортним середовищем. |
| |Термін зберігання 4 години при +4-8 град. С до |
| |відправки в лабораторію. Транспортують в |
| |замороженому стані (спеціальний контейнер з |
| |льодом) |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Мазки з |При наявності гною його забирають стерильним |
|кон'юктиви |ватним тампоном, змоченим фізіологічним розчином. |
|ока |Мазок беруть з внутрішньої поверхні нижньої повіки|
| |рухом від зовнішнього кута до внутрішнього кута |
| |ока. Робочу частину зонду з матеріалом для |
| |дослідження відрізають і кладуть в стерильну |
| |одноразову пробірку з транспортним середовищем. |
| |Матеріал зберігають при температурі +4-8 град. С |
| |4 години до відправки в лабораторію. |
| |Транспортування здійснюють в спеціальних |
| |контейнерах на холоді |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Сеча |Для аналізу відбирається перша порція ранкової |
| |сечі в кількості 10 мл. в спеціальний флакон або |
| |пробірку без консервуючого розчину. Максимальний |
| |термін зберігання 1 доба при +4 град. С |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Біопсійний |Біопсійний матеріал кладуть в стерильну пробірку |
|матеріал |типу "Епендорф", яка містить 0,5-1 мл. |
| |фізіологічного розчину. Матеріал зберігають при |
| |температурі +4-8 град. С 4 години до відправлення |
| |в лабораторію. Транспортування здійснюють в |
| |спеціальних контейнерах на холоді |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Матеріал з |У жінок зонд вводиться в уретру на глибину |
|уретри |1,0-1,5 см, у чоловіків - на 3-4 см, потім |
| |робиться декілька обертательних рухів (у дітей |
| |матеріал для дослідження береться з зовнішнього |
| |отвору уретри). Робочу частину зонду з матеріалом |
| |для дослідження відрізають і кладуть в стерильну |
| |одноразову пробірку, що містить транспортне |
| |середовище або фізіологічний розчин. Матеріал |
| |зберігають при температурі +2-8 град. С протягом |
| |4 годин до відправлення у лабораторію. |
| |Транспортування здійснюють в спеціальних |
| |контейнерах на холоді |
|-------------+--------------------------------------------------|
|Матеріал з |Перед забором матеріалу ватним тампоном необхідно |
|цервікального|віддалити слиз і обробити шийку матки стерильним |
|каналу |фізіологічним розчином. Зонд вводять в |
| |цервікальний канал на глибину 0,5-1,5 см. При |
| |наявності ерозій цервікального каналу їх необхідно|
| |обробити стерильним фізіологічним розчином, |
| |матеріал належить брати на межі здорової і |
| |зміненої ткані. При вилученні зонду слід уникати |
| |його торкання до стінок влагаліща. Робочу частину |
| |зонду з матеріалом для дослідження відрізають і |
| |кладуть в стерильну одноразову пробірку, що |
| |містить транспортне середовище або фізіологічний |
| |розчин. Матеріал зберігають при температурі |
| |+2-8 град. С протягом 4 годин до відправлення у |
| |лабораторію. Транспортування здійснюють в |
| |спеціальних контейнерах на холоді |
------------------------------------------------------------------

Парус Iнтернет-Консультант