Парус Iнтернет-Консультант
Открытое тестирование
Открытое тестирование
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/289 від 18.09.97
м.Київ
Арбітражним судам України
(Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови
Пленуму Вищого господарського суду України
N 18 від 26.12.2011)
Про деякі питання практики застосування
Господарського процесуального кодексу України
( Щодо технічної помилки додатково див. Лист
Вищого арбітражного суду
N 05-2/351 від 15.10.97 )
( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого
Арбітражного Суду
N 02-5/141 від 16.04.98
N 02-5/601 від 24.12.99
N 02-5/467 від 18.04.2001
Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.2002
Рекомендаціями Президії
Вищого господарського суду
N 04-5/212 від 10.02.2004
N 04-5/26 від 01.02.2005
N 04-5/144 від 25.04.2005
N 04-5/103 від 31.05.2007
N 04-5/5 від 16.01.2008
N 04-5/141 від 25.04.2008 )
( У заголовку і тексті роз'яснення, крім вступної частини
і пункту 5, слова "арбітражний", "арбітражні" і
"арбітражний процес" в усіх відмінках замінено відповідно
словами "господарський", "господарські" і "судовий
процес" у відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" -
абревіатурою "ГПК" згідно з Роз'ясненням Вищого
господарського суду N 04-5/609 від
31.05.2002 )
З метою забезпечення однакового і правильного застосування Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (нині - Господарський процесуальний кодекс України, далі - ГПК) президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення. ( Вступна частина в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/141 від 16.04.98; із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1. Учасники судового процесу
1.1. До складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК ( 1798-12 ), зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 18 ГПК).
1.2. З усіх учасників судового процесу лише сторони, треті особи і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у статті 20 ГПК, у тому числі у випадках, коли суддя бере участь у перегляді в апеляційному чи у касаційному порядку рішення, ухвали, прийнятих ним або його участю, а також у новому розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним чи його участю. ( Абзац перший підпункту 1.2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Сторони або прокурор можуть заявити відвід голові господарського суду чи його заступнику лише у разі прийняття ними справи до свого провадження у першій інстанції. У цих випадках питання про відвід заступника голови вирішується головою відповідного господарського суду, а щодо відводу голови господарського суду - президією Вищого господарського суду України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід (частина п'ята статті 20 ГПК ( 1798-12 ). ( Абзац другий підпункту 1.2 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
( Абзац третій підпункту 1.2 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1.3. Господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача.
( Абзац другий підпункту 1.3 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
( Абзац третій підпункту 1.3 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається спочатку (стаття 24 ГПК).
Ухвали про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача не можуть бути переглянуті в апеляційному та у касаційному порядку (статті 106 і 111-13 ГПК). ( Абзац п'ятий підпункту 1.3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Стаття 24 ГПК не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з пунктом 3 частини третьої статті 104 ГПК. ( Абзац шостий підпункту 1.3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1.4. Згідно зі статтею 25 ГПК у разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації юридичної особи, господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником.
Проте слід мати на увазі, що у справах про визнання боржника банкрутом процесуальне правонаступництво боржника неможливе. У разі його ліквідації або реорганізації до порушення справи про банкрутство кредиторові слід відмовити у прийнятті заяви про визнання такого боржника банкрутом (пункт 3 статті 62 ГПК), а якщо ліквідація або реорганізація підприємства боржника відбулася після порушення провадження у справі, його слід припинити на підставі пункту 6 статі 80 ГПК.
1.5. В процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала. ( Абзац перший підпункту 1.5 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (стаття 26 ГПК). ( Підпункту 1.5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1.6. Господарський процесуальний кодекс передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.
Відповідно до статті 27 ГПК така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. ( Абзац другий пункту 1.6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Відповідно до статті 21 ГПК ( 1798-12 ) сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. ( Підпункт 1.6 доповнено абзацом третім згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.
На підставі статей 106 і 111-13 ГПК ( 1798-12 ) ухвали про залучення до участі у справі третіх осіб або їх вступ у справу перегляду в апеляційному та у касаційному порядку не підлягають. ( Абзац пункту 1.6 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1.7. У відповідності з частиною п'ятою статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Особу громадянина-підприємця можуть засвідчувати документ про реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності та паспорт або інший відповідний документ.
1.8. У відповідності зі статтею 30 ГПК в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних чи інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.
Господарський суд вправі викликати зазначених осіб як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду (пункт 8 статті 65 ГПК), так і під час її розгляду (пункт 1 частини першої та частина третя статті 77 ГПК).
( Абзац пункту 1.8 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1.9. Статтею 31 ГПК передбачена участь в судовому процесі судового експерта, права, обов'язки і відповідальність якого визначаються цим Кодексом ( 1798-12 ) та Законом України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ).
( Абзац другий пункту 1.9 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
У разі прийняття такої відмови суддею, останній фіксує її в ухвалі про призначення іншого судового експерта.
Сторони чи прокурор, який бере участь у процесі, мають право заявити відвід судовому експерту з підстав та у порядку, передбачених частинами п'ятою і шостою цієї ж статті.
Питання про відвід судового експерта вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу. Згідно із статтями 106 і 111-13 ГПК ( 1798-12 ) така ухвала не підлягає перегляду в апеляційному та у касаційному порядку. ( Абзац пункту 1.9 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
2. Докази
2.1. У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статтею 33 ГПК ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд за клопотанням сторін або прокурора може витребувати їх від підприємств, посадових осіб та організацій, незалежно від їх участі у справі. ( Абзац перший пункту 2.1 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
Про витребування доказів від сторони, а також від інших підприємств, установ, організацій, державних органів господарський суд зазначає в ухвалі про порушення провадження у справі (статті 64 та 65 ГПК) або в ухвалі про відкладення розгляду справи (стаття 77 ГПК).
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Якщо подані копії документів викликають сумніви, господарський суд має право витребувати оригінали цих документів. Для перевірки достовірності поданих до суду документів ним може бути призначено судову експертизу. ( Абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008 )
2.2. Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевозки вантажу, встановлений перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.
Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмету доказування з даної справи. ( Підпункт 2.2 пункту 2 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008 )
Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом. ( Підпункт 2.2 пункту 2 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008 ) ( Підпункт 2.2 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005, N 04-5/5 від 16.01.2008 )
2.3. Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.
Таке ж значення для господарського суду має вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, що мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед господарським судом.
Не доводяться в господарському суді факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, але таке припущення може бути спростоване в загальному порядку.
3. Подання позову, порушення провадження у справі
і вирішення спору
3.1. Відповідно до статей 1 і 2 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У встановлених законодавчими актами України випадках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності. Господарський процесуальний кодекс України не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу з власної ініціативи.
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. ( Підпункт 3.1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004; в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/144 від 25.04.2005 )
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 названого Кодексу ( 435-15 ) є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. ( Підпункт 3.1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Частиною 6 цієї статті передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. ( Підпункт 3.1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Водночас громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (частина 1 статті 128 названого Кодексу). ( Підпункт 3.1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Таким чином, у випадках, передбачених статтею 56 ГПК ( 1798-12 ) України місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання. ( Підпункт 3.1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
3.2. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, який має право відмовити у її прийнятті у випадках, передбачених статтею 62 ГПК. Так, на підставі пункту 1 статті 62 ГПК суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема коли його вирішення чинним законодавством віднесено до компетенції іншого органу.
Перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви, встановлений статтею 62 ГПК, є вичерпним. Так, ГПК не передбачає права судді на таку відмову за мотивом, що позов поданий до підприємства або організації, які згідно з чинним законодавством не можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обставини виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не підлягає.
Суд не вправі повернути позовну заяву також з мотиву недодання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх надавати, а суд - вимагати їх надання до закінчення розгляду справ. ( Підпункт 3.2 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
3.3. Недодержання вимог статей 54 і 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не вказано повне найменування сторін та їх поштових адрес, або позовну заяву підписано не уповноваженою належним чином особою, або прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах.
Підставою для повернення позовної заяви є також відсутність викладу обставин, на яких грунтується позовна вимога, та незазначення доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини. Господарський суд повертає позовну заяву, що не містить обгрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми, або такий розрахунок не додано до заяви.
У вирішенні питання про наслідки порушення позивачем вимог статті 57 слід виходити з того, що підставою для повернення позовної заяви є тільки відсутність доказів сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. ( Абзац третій підпункту 3.3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.
Господарським судам не слід допускати повернення позовних заяв та заяв кредиторів у справах про банкрутство у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (з наступними змінами та доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету України суди мають право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК ( 1798-12 ) витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України. ( Абзац п'ятий підпункту 3.3 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
У застосуванні пункту 6 статті 63 ГПК ( 1798-12 ) господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення. ( Абзац шостий підпункту 3.3 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
Про повернення позовної заяви і доданих до неї документів виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду (частина друга статті 63 ГПК).
Якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5, 6 і 10 частини першої статті 63 ГПК ( 1798-12 ) підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено (стаття 77 ГПК), зокрема, з метою: витребування необхідних доказів чи обгрунтованого розрахунку стягуваної (оспорюваної) суми; надіслання відповідачеві чи іншим особам, які беруть участь у справі, копій позовних матеріалів. Повне найменування і поштові адреси сторін може бути з'ясовано безпосередньо у судовому засіданні. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу можливо стягнути за результатами розгляду справи. ( Підпункт 3.3 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Що ж до підстав повернення позову, зазначених у пунктах 1 і 3 статті 63 ГПК ( 1798-12 ), то у разі їх виявлення після прийняття позовної заяви позов, з урахуванням конкретних обставин, підлягає залишенню без розгляду згідно з пунктом 1 або пунктом 3 статті 81 ГПК, або ж провадження зі справи припиняється відповідно до пункту 3 статті 80 ГПК. ( Підпункт 3.3 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
У застосуванні пункту 1 статті 63 і пункту 1 статті 81 ГПК ( 1798-12 ) слід мати на увазі таке. ( Підпункт 3.3 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Коли до позовної заяви не додано документ, що підтверджує повноваження посадової особи, яка її підписала, суддя повертає заяву без розгляду, а якщо він не зробив цього, то в процесі підготовки справи до судового розгляду пропонує позивачеві надати відповідний документ. У разі його неподання суд виносить ухвалу про залишення позову без розгляду. Якщо позовну заяву підписано особою на підставі виданої їй довіреності, до заяви має бути додано оригінал або належно завірену копію такої довіреності. Посилання у заяві лише на номер і дату довіреності є недостатнім, і така заява підлягає поверненню. ( Підпункт 3.3 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
3.4. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта державного органу і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом прийомки або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. Якщо позивач порушив правила поєднання вимог або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 статті 63 ГПК). ( Абзац перший підпункту 3.4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Господарський суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, якщо позов поданий одночасно до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) і в цій позовній заяві об'єднані вимоги, що грунтуються на комерційному акті, з вимогами, які обгрунтовані іншими документами.
3.5. Відповідно до статті 69 ГПК господарський суд має вирішити спір у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тільки у виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник мають право продовжити строк вирішення спору, але не більше, як на один місяць, про що виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню в апеляційному та у касаційному порядку (статті 106 і 111-13 ГПК). ( Абзац перший підпункту 3.5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
У разі залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача розгляд справи починається заново (стаття 24 ГПК ( 1798-12 ) і здійснюється в межах строків, передбачених частинами першою і другою статті 69 ГПК. У разі необхідності голова господарського суду або його заступник може продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць (частина третя статті 69 ГПК). ( Абзац другий підпункту 3.5 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
У строк більше двох місяців суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. За наявності цих обставин у судді немає необхідності порушувати перед головою господарського суду або його заступником питання щодо продовження строку вирішення спору.
Згідно з частиною другою статті 69 ГПК спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця з дня одержання позовної заяви.
3.6. Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. ( Абзац підпункту 3.6 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК ( 1798-12 ). ( Абзац підпункту 3.6 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. ( Абзац підпункту 3.6 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. ( Абзац четвертий підпункту 3.6 пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005, N 04-5/103 від 31.05.2007 )
У разі нез'явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК, або залишити позов без розгляду (пункт 5 статті 81 ГПК), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК. ( Абзац підпункту 3.6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника. ( Абзац підпункту 3.6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002; із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005 )
3.7. Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК ( 1798-12 ) права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в інших інстанціях. Зазначені права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмету, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. ( Абзац другий підпункту 3.7 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
Згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК ( 1798-12 ) у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства. ( Пункт 3.7 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
3.7.1. Згідно зі статтею 60 ГПК ( 1798-12 ) відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Отже відповідач не обмежується якимось терміном на подання ним зустрічного позову у межах строку вирішення спору.
У разі подання відповідачем зустрічного позову і необхідністю у зв'язку з цим дослідження у стислі терміни додаткових доказів або проведення додаткових процесуальних дій судам рекомендується застосовувати положення частин третьої - п'ятої статті 69 ГПК ( 1798-12 ). ( Пункт 3 доповнено підпунктом 3.7.1 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
3.8. Статтею 79 ГПК ( 1798-12 ) встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав слід визнати неправомірним.
За змістом названої статті ГПК ( 1798-12 ) оскарження у встановленому порядку ухвал суду першої інстанції, і, відповідно, надіслання матеріалів справи до апеляційної інстанції може бути підставою для зупинення ним позовного провадження або провадження у справі про банкрутство. ( Пункт 3.8 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
3.9. Приймаючи рішення зі спору, господарський суд повинен мати на увазі таке.
3.9.1. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Актами, що не відповідають законодавству України, можуть бути акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або інших органів, які за своїм статусом не є державними.
За змістом цієї статті до кола актів, які підлягають застосуванню господарськими судами, не відносяться судові рішення судів загальної юрисдикції. У процесі здійснення господарського судочинства з конкретної справи господарські суди керуються судовими рішеннями судів загальної юрисдикції виключно на підставі, у межах та порядку, передбаченому статтею 35 ГПК ( 1798-12 ), тобто у встановленні преюдиціальних фактів. ( Пункт 3 доповнено підпунктом 3.9.1 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
3.9.1-1. Відповідно до рішення N 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже з дати оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України місцеві господарські суди мають у порядку, передбаченому ГПК ( 1798-12 ), приймати до свого провадження як позови з вимогами, що грунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди з цієї дати не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК. ( Пункт 3 доповнено підпунктом 3.9.1.-1 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004, із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )
3.9.1.-2. Виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 статті 83 ГПК ( 1798-12 ), господарський суд одночасно повинен вирішувати питання про стягнення недоплаченого позивачем державного мита. ( Підпункт 3.9.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Підпункт 3.9.2 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005 N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Підпункт 3.9.3 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Підпункт 3.9.4 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
3.9.5. Згідно із статтею 85 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд, розглянувши справу по суті, у тому ж судовому засіданні оголошує рішення з додержанням вимог статті 84 цього Кодексу.
Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника. За відсутності відповідної згоди суд згідно з частиною третьою статті 77 ГПК ( 1798-12 ) може оголосити перерву в засіданні з метою виготовлення повного тексту рішення. ( Підпункт 3.9.5 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005 )
Мотивоване рішення і раніше оголошені вступна та резолютивна його частини підписуються усіма суддями, які беруть участь у його прийнятті.
Вступна і резолютивна частини мотивованого рішення мають дослівно відповідати вступній і резолютивній частинам рішення, оголошеним після закінчення розгляду справи.
До справи долучаються як оголошені вступна і резолютивна частини рішення, так і рішення, складене в остаточній формі. ( Пункт 3 доповнено підпунктом 3.9.5 згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
3.9.6. Одним із засобів вирішення господарського суду є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову (частини перша і третя статті 78 ГПК ( 1798-12 ).
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (частина третя статті 26 ГПК ( 1798-12 ), і отже вправі укладати мирові угоди на загальних підставах.
Представник будь-якої із сторін вправі укладати мирову угоду від її імені лише у разі, коли відповідні повноваження прямо обумовлені у довіреності.
Мирова угода може містити й часткові поступки, наприклад, про зменшення позовних вимог або про часткове визнання позову.
Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.
Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи.
В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК ( 1798-12 ), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.
Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди: ( Абзац підпункту 3.9.6 пункту 3 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/141 від 25.04.2008 )
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; ( Абзац підпункту 3.9.6 пункту 3 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/141 від 25.04.2008 )
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону ( 606-14 ), то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. ( Абзац підпункту 3.9.6 пункту 3 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/141 від 25.04.2008 ) ( Пункт 3 доповнено підпунктом 3.9.6 згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
3.10. У судовій практиці виникають ситуації, за яких суд першої інстанції повинен вчиняти певні процесуальні дії у справі, наприклад, вживати заходи до забезпечення позову, розглядати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення тощо, але матеріали цієї справи надіслані до апеляційної чи касаційної інстанції. У таких випадках судам першої інстанції рекомендується вчиняти певні процесуальні дії лише за умов, якщо відсутність матеріалів справи не заважає їх належному здійсненню згідно з вимогами ГПК" ( 1798-12 ). ( Пункт 3 доповнено підпунктом 3.10 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Пункт 4 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
4. Частиною першою статті 20 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.
У застосуванні цієї норми процесуального права господарським судам необхідно враховувати таке.
У разі скасування апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються суті спору (як-от про передачу справи за підсудністю, про забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду окремої ухвали), справи може бути передано у встановленому порядку на розгляд суддів, якими винесено відповідні ухвали. ( Роз'яснення доповнено пунктом 4 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005; із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/144 від 25.04.2005 )
5. З виданням цього роз'яснення вважати таким, що втратило чинність роз'яснення президії Вищого Арбітражного Суду України від 3 листопада 1992 року N 01-6/1327а "Про застосування статті 20 Арбітражного процесуального кодексу України".
6. Господарським судам слід також враховувати роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України, роз'яснення і рекомендації президії Вищого господарського суду України (з подальшими змінами і доповненнями) з питань, які не включено до даного роз'яснення, а саме: ( Абзац перший пункту 6 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008; із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/141 від 25.04.2008 )
6.1. "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України від (від 02.12.92 N 01-6/1444);
6.2. "Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита" (від 17.02.94 N 02-5/114);
6.3. "Про участь в судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" (від 28.07.94 N 02-5/492);
6.4. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (від 23.08.94 N 02-5/611);
6.5. "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" (від 23.08.94 N 02-5/612);
( Підпункт 6.6 пункту 6 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Підпункт 6.7 пункту 6 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008 )
6.8. "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" (від 12.09.96 N 02-5/333);
6.9. "Про судове рішення" (від 10.12.96 N 02-5/422);
6.10. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (від 04.03.98 N 02-5/78);
6.11. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (від 11.11.98 N 02-5/424); ( Пункт 6 доповнено підпунктом 6.11 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008 )
6.12. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (від 28.03.2002 N 04-5/365);
6.13. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (від 28.03.2002 N 04-5/366);
6.14. "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" (від 28.03.2002 N 04-5/367);
6.15. "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" (від 21.05.2002 N 04-5/563);
6.16. "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (від 22.05.2002 N 04-5/570);
6.17. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (від 31.05.2002 N 04-5/608).
6.18. "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" (від 29.03.2005 N 04-5/76). ( Пункт 6 доповнено підпунктом 6.18 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/5 від 16.01.2008 ) ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/141 від 16.04.98, N 02-5/467 від 18.04.2001; в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Голова Вищого арбітражного суду України Д.Притика