КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.02.2006
Про визнання недійсним акта
Іменем України 21 лютого 2006 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промисловий фондовий регістр" (далі - ТОВ) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2005 р. у справі за позовом ТОВ до Харківського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання недійсним акта, встановила:
У лютому 2005 р. ТОВ, яке мало найменування - торгово-промисловий фондовий регістр у формі товариства з обмеженою відповідальністю, звернулось до суду з позовом про визнання недійсним доручення N 7Л-ХА від 24 лютого 2005 р. на проведення перевірки позивача, яке було видане начальником Харківського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оспорюване доручення видане в межах його компетенції та не порушує прав та законних інтересів позивача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 травня 2005 р., залишеним без зміни постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2005 р., у позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2005 р. відмовлено у прийнятті касаційної скарги ТОВ на рішення Господарського суду Харківської області від 24 травня 2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2005 р.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що ця касаційна скарга не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Скарга ТОВ до Верховного Суду України, у якій ставиться питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2005 р. з посиланням, зокрема, на порушення норм процесуального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, підлягає задоволенню. Скаржником наведено ухвали касаційного суду, в яких по-іншому застосована одна і та ж норма права щодо юрисдикції адміністративних судів, а висновок суду касаційної інстанції про те, що касаційна скарга не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, є помилковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частина 2 цієї статті встановлює, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією ( 254к/96-ВР ) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС ( 2747-15 ) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС ( 2747-15 ) справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін - є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Розглядуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, а саме органу виконавчої влади, що реалізовував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції на здійснення перевірки позивача щодо дотримання ліцензійних умов провадження професійної діяльності.
Таким чином, ця справа відповідає вищенаведеному нормативному визначенню адміністративної справи.
Під перелік публічно-правових справ, на які не поширюється компетенція адміністративних судів, встановлений ч. 2 ст. 17 КАС ( 2747-15 ), ця справа не підпадає.
У силу ч. 3 ст. 20 та ст. 210 КАС ( 2747-15 ), який набрав чинності 1 вересня 2005 р., Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Таким чином, на момент прийняття оскаржуваної ухвали у касаційного суду були відсутні правові підстави для відмови у прийнятті касаційної скарги ТОВ з посиланням на те, що касаційна скарга не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню на розгляд до Вищого адміністративного суду України в іншому складі для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.
Керуючись статтями 241 - 244 КАС ( 2747-15 ), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Скаргу ТОВ задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2005 року скасувати, а справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги ТОВ.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАС ( 2747-15 ).