ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20 листопада 2007 року
м. Київ
Справа № К-23468/06
Про визнання недійсними податкового
повідомлення-рішення та рішень
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Р.,
Суддів: Б., К., Н., С.,
при секретарі судового засідання: К.,
за участю представників: позивача – не з’явився; відповідача 1 – гр. Г; відповідача 2 – не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 та постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2006 у справі № 11/440 господарського суду міста Києва за позовом Фірми “Хокер ГмбХ” в особі Представництва в Україні до 1. Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі – ДПІ у Солом’янському районі м. Києва); 2. Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА України) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішень, – встановив:
Постановою господарського суду міста Києва від 10.02.2006 у справі № 11/440, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006, задоволено позовні вимоги Фірми “Хокер ГмбХ” в особі Представництва в Україні та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 19.09.2005 р. № 0001061701/3; визнано недійсним рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 05.04.2005 за № 7081/10/25-010 про результати розгляду первинної скарги глави Представництва фірми “Хокер ГмбХ”; визнано недійсним рішення ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 07.09.2005 за № 8588/6/25-0315.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні представник першого відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, просив їх задовольнити.
Представники позивача та другого відповідача в судове засідання не з’явились, не зважаючи на те, що були належно повідомлені про день, місце і час розгляду справи.
Згідно ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини справи.
ДПІ у Солом’янському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001061701/0 від 07.04.2005, яким позивачу відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 № 889-ІV та ст.ст. 2, 8, 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” № 13-92 від 26.12.1992 визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 76006,37 грн. (основний платіж – 25335,46 грн., штрафні (фінансові) санкції – 50670,91 грн.).
За результатами розгляду первинної та повторної скарг позивача, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва та ДПА у м. Києві спірне повідомлення-рішення залишено без змін.
Позивач подав повторно скаргу до ДПА України, за результатами розгляду якої, прийнято рішення № 8588/6/25-0315 від 07.09.2005, яким скасоване податкове повідомлення-рішення № 0001061701/0 від 07.04.2005 в частині сплати 344,20 грн. прибуткового податку з громадян і податку з доходів фізичних осіб та 688,40 грн. штрафної санкції, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Рішенням ДПА України скасовано нарахування податкових зобов’язань щодо відносин Представництва з гр. К, гр. І, гр. А, гр. П, які не є працівниками даного Представництва.
На підставі вказаного рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001061701/3, яким позивачу відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та ст.ст. 2, 8, 11, 12 Декрету № 13-92 від 26.12.1992 визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 74973,77 грн., з яких 24991,26 грн. – основний платіж та 49982,51 грн. – штрафні санкції.
Спірне податкове повідомлення – рішення прийняте на підставі висновків акту від 06.04.2005 № 40/23-0311/26112676 про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Представництвом фірми “Хокер ГмбХ” за період з 01.01.2002 по 01.01.2005.
Даним актом встановлені порушення ст. ст. 2, 8, 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 № 13-92, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” № 889-ІV від 22.05.2003, ст. 9 Закону України “Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” № 320/94-ВР від 22.12.1994 та ст. 3 “Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку”, затвердженого Наказом ДПА України № 451 від 29.09.2003.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши пояснення представника першого відповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень виходили з того, що Представництво Фірми “Хокер ГмбХ” (ФРН) зареєстроване в Україні і здійснює свої функції згідно з законодавством України. Воно не є юридичною особою.
Представництво не є платником податків на прибуток (за відсутності діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку, про що зазначено в акті перевірки).
Підприємством були понесені витрати на придбання алкогольних напоїв, тютюнових виробів, продуктів харчування для проведення презентацій, виставок.
Як встановлено судами, підприємство надало докази на підтвердження понесених ним витрат саме на презентації та виставки, але не надало первинних документів, оскільки останні були викрадені після проведеної відповідачем перевірки, про що зазначено в матеріалах справи та порушено кримінальну справу.
Відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.
Згідно з цим положенням, у випадку відсутності у платника податку оподаткованого прибутку, такому платнику податків не забороняється здійснювати витрати на представницькі цілі, а лише виключається можливість віднесення таких витрат до складу валових витрат.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач не є платником податку на прибуток, а отже суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дії позивача щодо не включення таких витрат до складу валових витрат є правомірними. Крім того, в акті перевірки прямо зазначено про відсутність з боку позивача порушення по формуванню валових витрат.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” не включаються до сукупного оподатковуваного доходу компенсаційні виплати, зокрема виплати, які співробітники юридичної особи отримали для проведення заходів, які пов’язані з виробничою діяльністю такої особи.
Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 № 889-VІ встановлено, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
Пунктом “е” пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 даного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими п. 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатного отримання товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених п. 4.3 цієї статті.
Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об’єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 3.4 ст. 3 цього Закону.
Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
Пунктом “а” п. 17.2 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, для оподаткування доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.
Згідно пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 згаданого Закону у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку – отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу.
Відповідно до п. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, до фонду оплати праці включаються виплати працівникам соціального характеру у грошовій і натуральній формі, зокрема виплати, що мають індивідуальний характер.
Як вбачається з матеріалів справи, судовими інстанціями встановлено, що Представництвом, а саме його співробітниками придбавались продукти харчування, тютюнові вироби, алкогольні напої, тощо на представницькі цілі, тобто пов’язані з діяльністю саме Представництва фірми “Хокер”.
Податкова інспекція посилається на те, що вказані продукти споживались у тому числі фізичними особами, що перебувають у трудових відносинах з позивачем або є членами керівних органів позивача, як додаткові блага.
Проте, суди встановили, що з матеріалів справи та акту перевірки неможливо визначити конкретний розмір додаткових благ, які могли бути спожиті саме співробітниками Представництва, оскільки вони не мали індивідуального характеру. Крім того, податковим органом не надано жодного доказу на підтвердження того, що придбані за рахунок Представництва товари взагалі споживались в будь-якому розмірі співробітниками Представництва.
Таким чином, колегія суддів погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, що дії позивача були правомірними і покладення на нього відповідальності є незаконним, оскільки він не міг відносити суми, витрачені на придбання вищевказаних продуктів для проведення представницьких заходів, до оподаткованого доходу працівників, і, відповідно, не був зобов’язаний нараховувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі № 11/440 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, – ухвалив:
Касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 та постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий
Судді