ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11 вересня 2007 року N 07/105
м. Київ
Про відмову у прийнятті скарги
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., П., С., Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою гр. К про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2006 року справу за скаргою гр. К на дії Апеляційного суду Вінницької області, – встановила:
У січні 2004 року гр. К звернувся до суду зі скаргою на дії Апеляційного суду Вінницької області, вчинені при вирішенні його скарги на бездіяльність Козятинського міського суду Вінницької області. Заявник просив зобов’язати: Апеляційний суд Вінницької області – розглянути його скаргу в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України 1963 року (далі – ЦПК 1963 року); Козятинський міський суд і відповідних службових осіб – видати йому на матеріальному носієві копію аудіозапису судового слухання цивільної справи № 2-257/03, копії протоколів судових засідань у цій справі та всіх письмових документів, що знаходяться в її матеріалах, і належним чином завірити відповідність зазначених копій оригіналу.
Бердичівський районний суд Житомирської області ухвалою від 4 лютого 2004 року, яку залишив без змін Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 31 березня 2004 року, відмовив заявникові у прийнятті скарги з підстав її непідвідомчості суду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 червня 2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.
У скарзі до Верховного Суду України гр. К порушив питання про перегляд за винятковими обставинами і скасування ухвалених у справі рішень, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та на ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 січня 2004 року у справі, в якій ця норма застосована інакше, ніж у справі, що розглядається.
Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у прийнятті скарги гр. К на підставі пункту 1 частини другої статті 136 ЦПК 1963 року, суди обґрунтували свої рішення тим, що суд не може бути відповідачем у справі, яка розглядається в порядку, встановленому главою 31-А цього Кодексу. Вони також вказали на те, що за змістом статей 126, 129 Конституції України дії або бездіяльність судів з питань здійснення правосуддя (відмова у прийнятті позовної заяви до розгляду, залишення її без розгляду, повернення цієї заяви позивачеві) можуть оскаржуватись в апеляційному та касаційному порядку, а не в суді першої інстанції.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки, як видно з матеріалів справи, предметом оскарження були дії суду апеляційної інстанції, пов’язані із застосуванням непроцесуального порядку розгляду скарги.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 248-1 ЦПК 1963 року було передбачено, що громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець – до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової чи службової особи порушено його права, свободи або законні інтереси. Згідно з частиною третьою вказаної статті до суб’єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких могли бути оскаржені до суду, належали: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, керівні органи та керівники об’єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов’язки або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.
Суди не звернули уваги на те, що заявник послався на порушення його процесуальних прав внаслідок дій суду, які належать до сфери управлінської, а не процесуальної діяльності останнього. Такі дії могли бути оскаржені в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК 1963 року.
Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, скарга гр. К на дії Апеляційного суду Вінницької області не може бути розглянута у порядку, встановленому главою 31-А ЦПК 1963 року, оскільки цей Кодекс втратив чинність.
Як випливає зі змісту статей 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначена скарга має розглядатись у передбаченому ним порядку.
Порушення наведених норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення її до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги гр. К до провадження.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, – постановила:
Скаргу гр. К задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2006 року, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 березня 2004 року та ухвалу Бердичівського районного суду Житомирської області від 4 лютого 2004 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги гр. К на дії Апеляційного суду Вінницької області до розгляду.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді