ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
25.12.2007 N 23/395/06-АП
Про визнання нечинним акта індивідуальної дії
(Витяг)
Колегія суддів ВАСУ розглянула справу за касаційною скаргою підприємства на постанову господарського суду Запорізької області від 30.08.2006 р. та Ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 24.11.2006 р. у справі N 23/395/06-АП за позовом підприємства до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним акта індивідуальної дії.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі Акта документальної перевірки від 22.06.2006 р. за N 105/22-18/23880506, заступником начальника ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 04.07.2006 р. прийнято рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно з п. 2 ст. 16 Декрету КМУ від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. N 49, ст. 3 Указу Президента України від 27.06.99 р. N 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" до підприємства застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2261,00 грн.
Факт існування порушень дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій по ряду імпортних контрактів, встановлених фахівцями ДПІ в ході документальної перевірки позивачем оскаржено не було. Разом з тим, позивач вказує на порушення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя.
Згідно із ст. 250 ГКУ ( 436-15 ) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 238 ГКУ ( 436-15 ) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Виходячи зі змісту ст. 1 ГКУ ( 436-15 ), цей Кодекс ( 436-15 ) визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 2 ГКУ ( 436-15 ) учасниками відносин у сфері господарювання поряд з суб'єктами господарювання є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) ДПІ в районах, містах без районного поділу, районах у містах, МДПІ та ОДПІ здійснюють, зокрема, контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі.
Таким чином, в даних правовідносинах ДПІ не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Крім того, згідно із ст. 4 ГКУ ( 436-15 ) не є предметом регулювання цього Кодексу ( 436-15 ): адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) передбачено, що цей Закон ( 2181-14 ) є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно із пп. 15.1.1 ст. 15 Закону ( 2181-14 ) за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом ( 2181-14 ), (або іншими Законами України) не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Відповідно до вимог п. 17.3 Закону ( 2181-14 ) сплата (стягнення) штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарською санкцією у розумінні норм ГКУ ( 436-15 ), а тому відсутні підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків застосування санкцій передбачених ст. 250 вказаного Кодексу ( 436-15 ).
Керуючись ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 КАСУ ( 2747-15 ), колегія суддів ВАСУ
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу підприємства відхилити.
Постанову господарського суду Запорізької області від 30.08.2006 р. та Ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 24.11.2006 р. - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді Н.Фадєєва,
К.Леонтович,
Н.Маринчак,
С.Матолич,
В.Харченко