ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
07 червня 2011 року
м. Київ
Справа N К/9991/2397/11
Про скасування податкового повідомлення-рішення
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
Степашка О.І.
Шипуліної Т.М.
при секретарі судових засідань: Навасардян М.Г.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року по справі N 2а-23796/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2010 р. N 0000262304/0/13575/10.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 року у даній справі у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що відповідачем була проведена перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів за червень 2010 р., яка виникла за рахунок від’ємного значення ПДВ, що декларувалося за періоди листопад, грудень 2009 р., лютий-квітень 2010 р. За наслідками перевірки складений акт від 22.09.2010 р. N 3021/23-411/34604386. У висновках акту зазначено про порушення підпунктів 7.7.1., 7.7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N168/97-ВР), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 р. у розмірі 2 768 557 грн.
На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення N 0000262304/0/13575/10 від 05.10.2010 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 р. у розмірі 2 768 557 грн.
Зі змісту акту перевірки від 22.09.2010 р. випливає, що висновки акту в оскаженій частині ґрунтуються на висновках акту перевірки від 13.05.2010 р., N 1853/23-411/34604386, в якому зазначені аналогічні порушення.
В свою чергу, висновки акту перевірки від 13.05.2010 р. у зазначеній частині зроблені на підставі наслідків перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р., відображених в акті від 11.01.2010 р. N 1/23-211/34604386.
В акті перевірки від 11.01.2010 р. зазначено про порушення позивачем вимог п.п. 7.5.1 п. 7.5 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, зокрема, порушенням податковий орган вважає включення наявних податкових накладних на постачання товарів, послуг, які виписані в періодах інших, ніж звітний податковий період та відсутністю фактів, що підтверджують дату отримання податкової накладної підприємством у звітному податковому періоді.
За наведених обставин позивач звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свою позицію тим, що в його діях відсутній факт порушення вимог чинного податкового законодавства та вважає правомірним віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість згідно з податковими накладними, які були отримані платником податків не в періоді, коли фактично були здійснені господарські операції, а пізніше - з урахуванням строків давності.
Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій, посилаючись на приписи п.п . 7.2.3 п.7.2, п.п . 7.4.1, п. 7.4, п.п . 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР дійшли висновку про відсутність у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість згідно з податковими накладними, які були отримані платником податків пізніше, а відтак і щодо обґрунтованості прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Встановлено, що позивач відобразив в складі податкового кредиту суми ПДВ, згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих із запізненням у тих звітних періодах, в яких вони були отримані.
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до офіційних роз'яснень, наданих ДПА України, у межах наданих Законом повноважень, у Листі N 6936/6/15-2415-9 від 11.08.2003 р. "Щодо відновлення податкового кредиту по податковій накладній, яка на момент перевірки податковим органом не була оформлена постачальником належним чином" у разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми ПДВ до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.
Така ж позиція висвітлена у Листі ДПА України від 30.12.2005 N 26268/7/16-1117 "Про деякі питання справляння податку на додану вартість" де, зокрема, зазначено, що отримавши податкову накладну (у поточному податковому періоді), покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 зазначеного вище пункту 7.4) набув права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період. При цьому додаток 1 до податкової декларації з ПДВ "Розрахунок коригування сум ПДВ" не заповнюється, оскільки ніякого коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.
Підпунктом г п.п. 4.4.2 ст. 4 Закону N 2181-III передбачено, що податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами.
Підпунктом д п.п. 4.4.2 ст. 4 цього ж Закону передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).
За таких підстав, необхідно враховувати, що період виникнення права на податковий кредит та дата виписування податкової накладної можуть не збігатися, що в свою чергу спростовує позицію відповідача у даній справі про неправомірність формування податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.
Також судами необґрунтовано було прийнято до уваги посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови виписування податкових накладних, оскільки за змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР звернення з такими скаргами є правом платника, а не обов'язком. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента виписувати податкову накладну. В даному випадку податкові накладні були виписані контрагентами позивача, але отримані останнім із запізненням, що не зумовлює необхідність звернення платника до податкового органу з відповідними скаргами.
Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.
У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.
Таким чином, позивачем правомірно сформований податковий кредит в періоді отримання відповідної податкової накладної.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що спірні правовідносини були здійснені позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства та не потягли за собою заниження зобов’язань платника податків за відповідні звітні періоди в цілому.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.
Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року у даній справі.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" задовольнити.
Скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року по справі N 2а-23796/10/0570.
Постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 05.10.2010 р. N 0000262304/0/13575/10.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді
Постанова складена у повному обсязі 10.06.2011 р.