ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
12.02.2015
Заяви N 74297/11
Справа "Подвезько проти України"
Стислий виклад
29 грудня 2009 року слідчим міліції було порушено кримінальну справу щодо заявника за обвинуваченим у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві). 27 квітня 2010 року заявника було затримано та пред'явлено обвинувачення.
29 квітня 2010 року суд обрав заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який невдовзі було змінено на підписку про невиїзд. Заявника було звільнено з-під варти.
У лютому 2011 року справу було передано на розгляд Дзержинського районного суду м. Харкова. 4 квітня 2011 року районний суд здійснив попередній розгляд справи та за поданням прокурора постановив змінити заявникові запобіжний захід на тримання під вартою.
Численні клопотання заявника про зміну запобіжного заходу було залишено судом без задоволення, постановах про відмову районний суд послався на постанову від 4 квітня 2011 року.
30 січня 2012 року районний суд визнав заявника винним у заволодінні майном шляхом обману (шахрайстві) та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років з конфіскацією майна.
Апеляційний суд Харківської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 9 квітня 2013 року і 6 лютого 2014 року відповідно залишили вирок від 30 січня 2012 року без змін.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився, що постанови суду про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження були свавільними, у них не було зазначено належних та достатніх підстав для продовжуваного тримання з під вартою та що його клопотання про зміну запобіжного заходу судом не розглядалися.
Розглянувши скаргу заявника Європейський суд встановив у цій справі порушення пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що досудове тримання під вартою заявника не грунтувалося на належних і достатніх підставах та що суди не обґрунтовували необхідність тримання заявника під вартою впродовж зазначеного строку. З огляду на прецедентну практику в аналогічних справах Європейський суд встановив порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що українське законодавство на час подій не передбачало процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після завершення досудового слідства.
За цих підстав Суд одноголосно
"1. Оголошує скарги за пунктами 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції прийнятними;
3. Постановляє, що було порушення пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції."