КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
04.12.2014 р.
Справа N 826/10393/14
Про визнання протиправним та
скасування рішення
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Грибан І. О., суддів - Беспалова О. О., Парінова А. Б. (за участю секретаря с/з - Печенюк Р. В., апелянта - ОСОБА_3, пр-к апелянта - ОСОБА_4, пр-к позивача - ОСОБА_5, пр-к відповідача - К. А. Б., пр-к 3-ї особи - ОСОБА_12) розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року (Постанова N 826/10393/14) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_9 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення N 701/4139 від 29.04.2010 року, встановив:
Позивач звернувся в суд з даним позовом до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення КМР N 701/4139 від 29.04.2010 р. "Про передачу громадянці ОСОБА_8 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 в Оболонському районі м. Києва".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року (Постанова N 826/10393/14) позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з вказаною постановою третя особа ОСОБА_8, та особа, яка не брала участь у справі ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та просять оскаржувану постанову скасувати.
Апелянт ОСОБА_8 просить ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, а апелянт ОСОБА_3 - залишити позовну заяву без розгляду через пропущення строку звернення до суду з даним позовом.
Крім того, особою, що не брала участі у розгляді справи ОСОБА_10, подано заяву про приєднання до обох апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися, розглянувши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 29.04.2010 року N 701/4139, зокрема, було вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 в Оболонському районі м. Києва; передати громадянці ОСОБА_8, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 в Оболонському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
Позивач, вважаючи, що зазначеним рішенням порушені його права та інтереси, як власника нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, звернувся з даним позовом в суд.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.
В даній справі позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності. При цьому вказує, що оскарженим рішенням порушено його право на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, як власника домоволодіння, розташованого на спірній земельній ділянці.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За змістом п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що викладений у них принцип адміністративного судочинства полягає у захисті порушеного права, свободи або інтересу від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача щодо оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до вимог ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права свободи або інтереси. Із наведених положень закону вбачається, що судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси конкретної особи.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Щодо порушення прав та інтересів позивача внаслідок рішення Київської міської ради (далі - КМР) від 29.04.2010 року N 701/4139, колегія суддів звертає увагу, що вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та передано вказану ділянку площею 0,10 га у приватну власність вказаній особі.
Позивач стверджує, що вказаною земельною ділянкою його сім'я користувалася з 1956 року. Разом з тим, будь-яких доказів щодо цього позивач суду не надав.
Порядок набуття громадянами права власності та право користування на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності регулюється земельним законодавством.
Так, згідно ст. 16 Земельного кодексу УРСР (в редакції 1970 року) надання земельних ділянок у користування здійснювалося в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення виконавчих комітетів міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Згідно ч. 5 ст. 20 цього Кодексу право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.
Частиною 2 статті 21 Земельного кодексу УРСР від 1970 року - визначено, що землекористувачам, яким земельні ділянки надано із земель міст і селищ міського типу, документи на право користування земельними ділянками видаються відповідно виконавчими комітетами міських і селищних Рад депутатів трудящих.
Крім того, частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 1990 року встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18 грудня 1990 року рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування.
Статтями 22, 23 Земельного кодексу УРСР (в редакції Закону України N 2196-XII від 13.03.92) передбачалось, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Питання переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду регулювалось ст. 30 Земельного кодексу Української РСР (в редакції Закону України N 2196-XII від 13.03.92), згідно якої при переході права власності на будівлю чи споруду разом із цими об'єктами переходить і право користування земельною ділянкою, посвідчене державним актом, який видається та реєструється відповідною радою.
Аналіз наведених положень Земельного кодексу України від 1990 року дає підстави зробити висновок, що майнові права (в т. ч. право користування) відносно конкретно визначеної земельної ділянки, виникають у будь-якої особи лише з моменту вчинення повноважним органом дій щодо визначення такої земельної ділянки в натурі і посвідчуються певним право установчим документом, що має законодавчо встановлену назву, форму та зміст. Будь-які інші документи, що не визначені законом як такі, що посвідчують (засвідчують) виникнення прав щодо певної земельної ділянки не створюють юридичних наслідків для особи по відношенню до відповідної земельної ділянки.
Такі ж положення містяться і в Земельному кодексі України від 25.10.2001 р., зокрема, в ст. ст. 125, 126 Кодексу. Так в п. 1 ст. 126 Земельного кодексу України зазначено, що єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею, є державний акт.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції на час придбання позивачем нерухомого майна), якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналіз наведених вище норм Земельного кодексу України дає підстави зробити висновок, що право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля або споруда, переходить до набувача цих об'єктів нерухомості, виключно за умови, що на момент їх відчуження у попереднього власника, згідно вимог земельного законодавства України виникло таке право і воно належним чином посвідчене.
Позивачем жодного із зазначених вище правовстановлюючих документів суду не надано.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_9 на будинок АДРЕСА_1 виникло на підставі договорів купівлі-продажу від 04.10.2013 року та від 10.10.2013 року. В той час як право власності на вказаний будинок у продавця (ОСОБА_11) виникло на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києві від 27.08.2013 року.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державна реєстрація права власності на будинковолодіння за адресою м. Київ. вул. Гамарника, 26-а здійснена на підставі договору купівлі-продажу N 843 від 10.10.2013 року та N 826 від 04.10.2013 року, 10.10.2013 року та 04.10.2013 року відповідно.
В матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на підтвердження права землекористування попереднього власника будівель та споруд, які перейшли до позивача у власність, а тому безпідставні твердження позивача, що до нього перейшло право користування на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість.
Крім того, матеріалами справи спростовується твердження позивача, що придбаний ним будинок був побудований з 2006 року, та існував на час прийняття оскаржуваного рішення.
Так, відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 29.08.2014 року N 8544/0/062/27-14 департамент в установленому порядку не погоджував та не присвоював поштової адреси: вул. Гамарника, 26, вул. Гамарника, 26-а, вул. Гамарника, 26-а, літ. А, вул. Гамарника, 26 літ. А.
Також, з листа Державного архіву м. Києва від 29.08.2014 року N 02-13/А-91/1967 вбачається, що у рішеннях виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про висновки обміру земель в забудованих кварталах Подільського району" за 1953 - 1965 рр. відомостей про земельну ділянку, за адресами: м. Київ, вул. Гамарника, 26-А, вул. Гамарника, 26-а літ. "А", вул. Гамарника, 26, вул. Гамарника, 26 літ. "А" не виявлено.
За даними науково-довідкового апарату до документів фонду Р-1 "Виконавчий комітет Київської міської Ради депутатів трудящих" відомостей про зміну нумерації будинків за адресами: м. Київ, вул. Гамарника, 26-А, вул. Гамарника, 26-А літ. "А", вул. Гамарника, 26, вул. Гамарника, 26 літ. "А" також не виявлено.
Відповідно до фрагменту аеро/супутникової фотозйомки, виготовленого КП "Київський інститут земельних відносин" у 2007 році будь-які будівлі на спірній земельній ділянці відсутні.
Щодо посилань позивача на наявність технічного паспорту на житловий будинок по вул. Гамарника, 26-а, виготовленого ТОВ "Оксі-К Консалтинг" станом на 11.07.2013 року, колегія суддів звертає увагу, що вказаний технічний паспорт не зареєстрований в БТІ.
Технічне обстеження об'єктів індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, прибудов, проводиться під час їх технічної інвентаризації, а документом, що підтверджує можливість їх безпечної експлуатації, є технічний паспорт на такі об'єкти.
Факт складання технічного паспорту на житловий будинок у 2013 році не свідчить про те, що вказаний будинок пройшов технічну інвентаризацію у 2006 році.
Крім того, з довідки КО "Центр містобудування та архітектури" від 13.11.2009 року N 03-3672 вбачається земельна ділянка відведена ОСОБА_8 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
Відповідно до висновку Київської міської санепідемстанції N 1938 від 25.11.2009 року щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову у відомостях використання ділянки (території) в минулому, зазначено, що ділянка вільна від капітальних будівель і споруд (а. с. 132 т. 1).
Відповідно до листа Головного управління екології та охорони природних ресурсів від 07.12.2009 року N 071/04-4-22/6688 на час погодження проекту землеустрою територія земельної ділянку вільна від капітальної забудови та відноситься до міських земель не наданих у власність чи користування.
З висновків, наданих Київською міською санепідемстанцією від 27.11.2009 року N 8306 та Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів від 07.12.2009 року N 071/04-4-22/6688 також вбачається, що надана ОСОБА_8 земельна ділянка вільна від капітальної забудови.
Отже, питання про передачу у власність чи користування ОСОБА_11 чи ОСОБА_9 спірної земельної ділянки Київською міською радою не вирішувалося і до Державного земельного кадастру не були внесені відомості про наявність у них права власності чи права користування вказаною земельною ділянкою на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення позивач будь-яких прав на земельну ділянку як покупець (власник) будинку не набув.
Отже, оскаржуваним рішенням не порушувалися права чи інтереси позивача, відповідно і відсутні підстави їх судового захисту.
З викладеного вбачається, що суд першої інстанції вирішував спір помилково вважаючи наявним право позивача на користування зазначеною вище земельною ділянкою.
Щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення в сфері публічно правових відносин, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 2 ч. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України (чинної на момент подання ОСОБА_8 заяви про виділення земельної ділянки) передбачалось, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 116 ЗК України (чинної на момент подання ОСОБА_8 заяви про виділення земельної ділянки) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 6 - 10 ст. 118 цього Кодексу (чинної на момент подання ОСОБА_8 заяви про виділення земельної ділянки, тобто станом на 09.10.2008 р.), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2008 року ОСОБА_8 звернулася до Голови Київської міської ради Ч. Л. М. із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в Оболонському районі. Їй було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 в Оболонському районі м. Києва погоджений: Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 17.11.2009 року N 19-12419, Київською міською санепідемстанцією від 27.11.2009 року N 8306, Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів від 07.12.2009 року N 071/04-4-22/6688, Державною службою з питань національної культурної спадщини від 11.12.2009 року N 22-3879/9, Головним управлінням земельних ресурсів від 14.12.2009 року N 05-5520.
Отже, проект землеустрою містить всі необхідні висновки органів, визначених у ст. 118 ЗК України.
Крім того, на законність прийнятого відповідачем рішення не впливає відсутність згоди Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, як замовника містобудівної документації, оскільки відповідно до приписів ст. 123 ЗК України таке погодження не вимагається.
Таким чином, зазначений вище порядок щодо передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд відповідачем було дотримано.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що спірним рішенням була виділена земельна ділянка ОСОБА_8 за рахунок земельної ділянки, на якій розташований будинок позивача.
Вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем в межах повноважень, встановлених чинним законодавством, без порушення процедури його прийняття і ним не порушено прав чи інтересів позивача, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 198, 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи або, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року (Постанова N 826/10393/14) скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення N 701/4139 від 29.04.2010 року - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий, суддя: І. О. Грибан
Судді:
О. О. Беспалов
А. Б. Парінов