ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 06.04.98
Щодо підприємств, що займають монопольне становище
Справа N 04-1/1-10/122
( Додатково див. Рішення ВАСУ N 5/44
від 07-10.10.97
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України розглянула заяву Антимонопольного комітету України про перевірку рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України у справі N 5/44 за позовом Головного управління Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України до Антимонопольного комітету України про виключення Державної служби охорони з Переліку підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку.
Рішенням колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 07 - 10.10.97 позов задоволено та визнано недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України N 131-р від 31.07.96 в частині включення Державної служби охорони при МВС України до Переліку підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку.
З прийнятим рішенням не згоден відповідач, який вважає, що в системі національного законодавства України поряд із Законом України "Про підприємництво" ( 698-12 ) діє Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (2132-12), який є складовою частиною антимонопольного законодавства і яким керується заявник при винесенні своїх рішень.
При прийнятті розпорядження Антимонопольного комітету України від 31.07.96 N 131-р було враховано поняття "господарюючий суб'єкт", "підприємець", яке визначене в ст. 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ).
На думку заявника, законодавець не розмежовує діяльність, яка здійснюється господарюючим суб'єктом за рішенням Уряду та інших державних органів, від діяльності господарюючого суб'єкта, що здійснюється на власний розсуд, а також не розмежовується діяльність з метою отримання прибутку чи без такої мети.
При прийнятті рішення враховано, що позивач сплачує податки на прибуток та здійснює на договірних засадах охорону об'єктів і майна, вантажів та інші дії по охороні суб'єктів господарської діяльності.
На думку заявника, судом не враховано, що 10.09.97 відповідач прийняв розпорядження N 223-р про внесення змін і доповнень до Переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, яким Перелік було викладено у новій редакції, а тому спірне розпорядження втратило чинність, у зв'язку з чим провадження по справі підлягає припиненню.
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України, розглянувши матеріали арбітражної справи, заяву про перевірку в порядку нагляду та додані додаткові документи і відзив до неї з додатковими документами, встановила, що Голова Антимонопольного комітету України листом N 30/01-4542 від 08.12.95 повідомив Міністерство внутрішніх справ України про включення до Переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку.
До листа було додано Перелік підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, який затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 18.10.95 N 26-р. Але докази про направлення вказаного розпорядження позивачу відсутні.
В Перелік було включено завод "Пожмашина" та Державну службу охорони по наданню послуг централізованої охорони квартир. Лише державний уповноважений Антимонопольного комітету Струк В. М. листом від 09.09.96 N 23-10/10-3435 повідомив позивача про розпорядження Комітету від 31.07.96 N 131-р, де Державна служба охорони включена до Переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавних ринках послуг, охорони об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні, та послуг централізованої охорони квартир.
Вказане повідомлення разом з копією Переліку надійшло до позивача 12.09.96.
Після отримання цього Переліку керівництво Міністерства внутрішніх справ України неодноразово з жовтня 1996 по липень 1997 рр. зверталося до Антимонопольного комітету України з метою оскарження правомірності прийнятого рішення, але до суду до серпня 1997 р. не зверталося.
Позовна заява з вимогами про виключення Державної служби охорони з Переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, надійшла до Вищого арбітражного суду 01.09.97. Крім вказаного, в позовній заяві ставилося питання про визнання недійсним розпорядження відповідача від 31.07.96 N 131-р.
Судова колегія враховує, що в матеріалах арбітражної справи (а. с. 88) та в додаткових документах є розпорядження N 26-р від 18.10.95 "Про Перелік підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку", до якого включено позивача, та розпорядження N 223-р від 10.09.97 "Про внесення змін і доповнень до Переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку", яким передбачені зміни до розпорядження N 26 від 18.10.95 з наступними змінами, і доданим до розпорядження додатком і позовну заяву, де ставилося не лише питання про визнання недійсним розпорядження, яке неодноразово змінювалося, а й про виключення із спірного Переліку, а тому у судової колегії є підстава розглянути позовні вимоги позивача в повному обсязі.
В основу рішення суду покладено вимоги ст. ст. 1, 3, 7 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ), ст. 2 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (2132-12), Положення, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.93 N 615, де, як вказано в рішенні суду, не передбачено, що Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ є підприємцем.
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов враховує додаткові документи, які надані сторонами, і вважає, що відповідачем при вирішенні питання про включення до Переліку позивача враховано ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 N 334/94-ВР, у відповідності з яким платником податків на прибуток є юридичні особи, які здійснюють госпрозрахункову діяльність.
У відповідності до пп. 1 - 3 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яке затверджено Кабінетом Міністрів України від 10.08.93 N 615 (в редакції від 05.10.96, Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ є централізованою системою підрозділів, створених для здійснення на договірних засадах охорони об'єктів, майна, вантажів та інших об'єктів власності у порядку, встановленому законодавством. Служба охорони діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за здійснення за договорами дій по охороні об'єктів власності та майна господарюючих суб'єктів і громадян.
Представлені відповідачем договори свідчать, що централізована система підрозділів Державної служби охорони на підставі зобов'язань, які виникають у відповідності з договорами, повинна виконувати роботу по охороні майна та об'єктів господарюючих суб'єктів, а ті, в свою чергу, повинні сплачувати кошти за виконані роботи.
У відповідності до ст.ст. 151, 153, 154 Цивільного кодексу України (1540-06) правовідносини, що виникають на підставі договору про охорону об'єкта, мають усі ознаки, що властиві цивільно-правовим зобов'язанням. За цими договорами одна сторона надає другій стороні послуги по охороні майна за плату, внаслідок чого для іншої сторони виникає зобов'язання сплачувати кошти за виконані послуги та стягнення збитків в разі неналежного виконання зобов'язань.
Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ ( 615-93 ) та представлені договори і діюче цивільне законодавство дають можливість прийти до висновку про здійснення системою підрозділів Служби державної охорони діяльності по наданню послуг по охороні об'єктів і у відповідності зі ст. ст. 1, 2 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (2132-12) та ст. ст. 1, 2 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) як господарської діяльності. Державна служба охорони є господарюючим суб'єктом, який на підставі цивільно-правових зобов'язань за відповідну оплату здійснює охорону об'єкта і за рахунок отриманих коштів діє на засадах самофінансування своєї діяльності та сплачує податки на прибутки, одержані від цієї діяльності.
Вимоги позивача про безпідставне включення його в Перелік підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, яке здійснено на підставі розпорядження N 26-р від 18.10.95 з доповненнями і змінами від 31.07.96 N 131 та від 10.09.97 N 223-р, підлягають задоволенню з інших мотивів, що викладені у рішенні суду.
У відповідності з Положенням про складання та ведення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку, яке затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10.03.94 N 2-р, зареєстрованим в Міністерстві юстиції за N 49/258 від 28.03.94, та Методикою визнання монопольного становища підприємців на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10.03.94 N 1-р, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.03.94 N 48/257, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про включення до вказаного Переліку на підставі довідки Міністерства статистики України щодо підприємців, частка котрих на ринку перевищує 35%, та висновку Міністерства економіки України щодо доцільності включення підприємців до Переліку. В матеріалах справи вказані документи відсутні, а тому необхідно було здійснити заходи по визначенню монопольного становища позивача за рахунок визначення переліку послуг, щодо яких визначається монопольне становище, а також переліку споживачів тих послуг.
В матеріалах справи також відсутні вказані докази та докази того, що позивач є єдиним суб'єктом, який надає послуги централізованої охорони квартир та об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні. Наявність в матеріалах справи лише затвердженої постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.93 N 615 та Переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, та декількох договорів на надання цих послуг не можуть бути враховані як ознаки ринкової влади або доказів щодо обсягу ринку послуг в натурі чи обсягу ринку у вартісному виразі.
Судова колегія у відповідності до ст.ст. 33-35, 43 АПК України (1798-12) оцінює матеріали та додані докази до заяви, вважає, що при прийнятті розпорядження про включення позивача до Переліку відповідач не врахував вимог Положення та Методики, а тому не в повному обсязі виконав вимоги нормативних документів щодо визначення підприємця, що займає монопольне становище на ринку, а тому є підстави для визнання недійсним розпорядження відповідача до вказаного Переліку.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 96, 106-108 АПК України (1798-12), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Залишити без змін рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 07-10.10.97.
Надруковано: "Вісник Вищого арбітражного суду України", N 3, 1998 р.