ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
30.03.2004
Щодо розгляду у відкритому судовому засіданні касаційної
скарги ПП "С." на постанову Вищого господарського суду
України від 27 листопада 2003 року у справі за
позовом ВАТ "К." до ПП "С.", ТОВ "П."
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "С." на постанову Вищого господарського суду України від 27 листопада 2003 року у справі за позовом ВАТ "К." до ПП "С.", ТОВ "П." про розірвання установчого договору, визнання недійсним статуту, скасування державної реєстрації та ліквідацію ТОВ "П.", встановив:
У березні 2003 року ВАТ "К." звернулося з позовом до ПП "С." про розірвання установчого договору ТОВ "П." від 20 лютого 2000 року, скасування державної реєстрації ТОВ "П.", визнання недійсним статуту вказаного товариства і його ліквідацію. Позов обґрунтовувався тим, що діяльність ТОВ "П.", оформлена спірним установчим договором, може призвести до знищення майна позивача та порушення прав та охоронюваних інтересів ВАТ "К.". Ухвалою господарського суду Одеської області від 21 березня 2003 року залучено до участі у даній справі як другого відповідача ТОВ "П.".
Відповідачі позов не визнавали, посилаючись на його безпідставність.
Рішенням господарського суду Одеської області від 6 травня 2003 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 5 червня 2003 року, позов задоволене з тих мотивів, що ПП "С." порушило умови установчого договору щодо внесення своєї частки до статутного фонду ТОВ "П.", що призвело до порушення прав позивача.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 листопада 2003 року зазначені судові рішення залишено без змін з тих самих мотивів.
Ухвалою від 26 лютого 2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ПП "С." порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27 листопада 2003 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ВАТ "К." та ПП "С.", перевіривши матеріали справи та рішення, які приймалися судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) ТОВ створюється і діє на підставі установчого договору і статуту. Перелік відомостей, які повинен містити установчий договір, визначений у відповідних статтях вказаного закону. Враховуючи, що установчий договір є специфічним видом угод, до нього застосовуються відповідні загальні положення ЦК УРСР ( 1540-06 ) щодо підстав та порядку укладання договорів і виникнення зобов'язань.
Господарський суд Одеської області неправомірно застосував до спірних правовідносин положення ЦК УРСР ( 1540-06 ) (чинного на момент розгляду справи) щодо виконання зобов'язань і відповідальності за їх порушення, оскільки вони не регулювали правовідносини, які пов'язані з укладанням і виконанням установчого договору та не містили положення щодо розірвання зазначеного договору в разі неналежного його виконання. Отже, до спорів, пов'язаних із вирішенням зазначених питань, слід було застосовувати положення спеціального законодавства, зокрема положення Законів України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), "Про підприємництво" ( 698-12 ) та "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ).
Зазначені нормативні акти не містять підстав для розірвання установчого договору.
Окрім того, відповідно до статті 52 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) в разі невиконання учасником зобов'язання щодо внесення до статутного фонду товариства свого вкладу, вказаного в установчих документах, він, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних з невнесеної суми.
Виходячи зі змісту установчого договору, учасники зобов'язуються передати до статутного фонду новостворюваного товариства певне майно. Таким чином, відносини щодо передачі вкладу у статутний фонд виникають між учасником товариства і самим товариством, яке створено на підставі установчого договору, а не між учасниками товариства та, відповідно, заявляти вимоги стосовно виконання зобов'язання з передачі вкладу має право безпосередньо товариство.
Слід відзначити, що господарський суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин пункт 33 постанови КМУ від 25 травня 1998 року N 740, оскільки ним визначається порядок скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи - на підставі рішення суду в разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів.
Господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій при вирішенні даного спору на вказані обставини увагу не звернули, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
За таких обставин рішення господарського суду Одеської області від 6 травня 2003 року, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 5 червня 2003 року та постанова Вищого господарського суду України від 27 листопада 2003 року підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий судовий розгляд.
При новому розгляді слід всебічно та повно з'ясувати всі обставини справи, зокрема правові підстави пред'явленого позову, дати їм належну юридичну оцінку та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 27 листопада 2003 року в даній справі, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 5 червня 2003 року та рішення господарського суду Одеської області від 6 травня 2003 року - скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.