ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ У М. КИЄВІ
ЛИСТ
23.02.2005 N 834/8/10-203
Проблемні питання, які потребують
роз'яснень ДПА України
Додаток
до листа Державної
податкової адміністрації
у м. Києві
1. Щодо порядку супроводження в судах справ про адміністративні правопорушення
Відповідно до п. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)" від 12.01.2005 р. N 2322-IV (далі - Закон N 2322), яким вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10 ) (далі - КпАП), передбачено, що з моменту прийняття даних змін податкові органи мають право лише складати протоколи про адміністративні правопорушення з подальшою передачею таких протоколів до місцевих судів для розгляду питання про притягнення винних осіб до відповідальності (тобто для винесення постанови про адміністративне стягнення).
Провадження у справах про адміністративні правопорушення в судах здійснюється у порядку, передбаченому розділом IV КпАП ( 80732-10 ). Відповідний порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі органу, який склав відповідний протокол під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно, податкові органи не мають можливості здійснювати контроль за розглядом складених ними протоколів про адміністративні правопорушення, а у разі накладання судом адміністративного стягнення - здійснювати контроль за надходженням відповідних сум до бюджету.
Крім того, відповідно до ст. 287 КпАП ( 80732-10 ) постанову по справі про адміністративне правопорушення, зокрема, постанову про закриття справи за відсутності складу правопорушення, може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Тобто податкові органи не мають право оскаржити постанову суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, яка винесена за результатами розгляду протоколу, складеного податковим органом.
Пропозиції:
- враховуючи штатну чисельність та завантаженість юридичних підрозділів необхідно визначити підрозділи ДПІ, які будуть відповідальними за направленням до суду протоколів про адміністративні правопорушення;
- необхідно вирішити питання про доцільність та обов'язковість представництва органів державної податкової служби в судах у справах про адміністративні правопорушення.
2. Щодо окремих прав податкових органів, які не забезпечені відповідальністю платників податків
Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) органи державної податкової служби мають право вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби.
Норми вказаної статті не мають механізму їх реалізації.
Так, податкові органи не мають повноважень, які б забезпечили їх вимогу щодо усунення виявлених порушень податкового законодавства. Більш того, в цій частині є незрозумілим співвідношення даного права з обов'язком податкових органів здійснювати донарахування податкового зобов'язання у разі виявлених порушень. Крім того, наведена норма навіть не передбачає обов'язку платника податків надавати податковому органу інформацію щодо виконання чи невиконання ним таких вимог.
Відсутня також норма, яка б дала змогу контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, враховуючи той факт, що податкові органи мають право проводити лише планові та позапланові перевірки платників податків у чітко встановлених законом випадках.
Також відсутній механізм припинення дій платників податків, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби. Зокрема, адміністративний штраф, передбачений ст. 163-3 КпАП (зі змінами, внесеними Законом N 2322), є єдиним засобом забезпечення виконання законних вимог органу державної податкової служби. Однак такий засіб неможна визнати ефективним, оскільки розміри штрафів є досить незначними в порівнянні з сумами податкових зобов'язань, які можуть бути нараховані за результатами податкових перевірок.
Пропозиції:
отримати роз'яснення ДПА України з наступних питань:
- чи необхідно працівникам, які здійснюють перевірку платника податку, вимагати від нього усунути виявлені порушення податкового законодавства, і якщо така вимога буде оперативно виконана платником податку - чи необхідно застосовувати відповідні фінансові санкції;
- чи мають право податкові органи проводити перевірки платників податків (і які перевірки) з метою здійснення контролю виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби;
- якими саме засобами (крім адміністративної відповідальності) можна припиняти дії, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби (зокрема, коли платник податків перешкоджає проведенню перевірки).
3. Щодо прав податкових органів на вилучення копій первинних документів
Відповідно до п. 9 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) органи державної податкової служби мають право при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов'язкових платежів).
Вказане право податкових органів не забезпечено жодною нормою права, яка б передбачала відповідальність платників податків за ненадання органам державної податкової служби на їх вимогу відповідних копій документів.
Зокрема, адміністративний штраф, передбачений ст. 163-3 КпАП (зі змінами, внесеними Законом N 2322) , є єдиним засобом забезпечення виконання законних вимог органу ДПС. Однак такий спосіб неможна визнати ефективним, оскільки розміри штрафів є досить незначними в порівнянні з сумами податкових зобов'язань які можуть бути донараховані за результатами податкових перевірок з використанням відповідних копій первинних документів.
Пропозиції:
- на рівні закону передбачити належний рівень відповідальності платника податку (як юридичної особи) за відмову надавати органам державної податкової служби копії документів, які свідчать про порушення платником податку вимог податкового законодавства (наприклад, зупинення руху коштів на рахунках платника податків);
- отримати від ДПА України роз'яснення щодо порядку реалізації права податкових органів на вилучення копій документів (чи повинна бути відповідна вимога органу ДПС письмовою, та в якому порядку вона повинна надаватись платнику податків);
- отримати від ДПА України роз'яснення щодо можливості вилучення копій первинних документів під час здійснення документальної невиїзної перевірки.
4. Щодо порядку застосування штрафних санкцій за неповідомлення про відкриття рахунків
Відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Чинним законодавством не передбачений порядок застосування відповідних санкцій, відсутня затверджена форма рішення про застосування відповідних фінансових санкцій, відсутні норми, потребує додаткового роз'яснення питання щодо порядку примусового стягнення таких фінансових санкцій.
Пропозиції:
запропонувати ДПА України розробити порядок застосування вказаних штрафних санкцій, який би врегулював порядок застосування та стягнення фінансових санкцій, передбачених п. 12 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 ), передбачав форму відповідного рішення органу державної податкової служби про застосування штрафних санкцій, та затвердити такий порядок наказом.
5. Щодо направлення на перевірку
Відповідно до частини першої ст. 11-2 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 будь-яка планова та позапланова податкова перевірка проводиться на підставі направлення на перевірку.
Пропозиції:
З метою уникнення конфліктів з платниками податків щодо форми посвідчення на перевірку, доцільно розробити відповідну форму та затвердити її наказом ДПА України.
6. Щодо перевірок, на які не поширюються обмеження, передбачені ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322).
Відповідно до частини п'ятнадцятої ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків.
З наведеної норми не вбачається можливим зробити висновок про те, чи повинна відповідна заява платника містити пряме прохання провести податкову перевірку, чи під відповідним зверненням можна розглядати заяву платника податку, подану в порядку адміністративного узгодження податкового зобов'язання, а також заяву про ліквідацію чи реорганізацію підприємства з одночасним проханням (чи без такого прохання) провести податкову перевірку.
Однак, оскільки частина сьома ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 містить імперативну норму про те, що позапланові перевірки проводяться виключно за рішенням суду, а частина шоста тієї ж статті містить такі підстави позапланових перевірок як проведення реорганізації (ліквідації) підприємства та подача платником податків у встановленому порядку скарги про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки, - можна дійти висновку, що додаткові перевірки під час розгляду скарг платників податку в межах адміністративного узгодження податкового зобов'язання та перевірки під час реорганізації (ліквідації) підприємства, навіть за згоди та прохання платника податків про їх проведення, можуть бути проведені виключно за рішенням суду.
Пропозиції:
- надати офіційне роз'яснення щодо порядку застосування та співвідношення наведених норм частини сьомої та частини п'ятнадцятої ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 р. N 509-XII (зі змінами, внесеними Законом N 2322 ).
7. Щодо проведення перевірок фізичних осіб
Відповідно до ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 податкові органи мають право на проведення планових та позапланових виїзних перевірок, а також невиїзних перевірок за наявними у органу державної податкової служби документами.
В той же час, при проведені перевірок громадян та фізичних осіб - приватних підприємців провести планову виїзну перевірку не завжди можливо (у фізичної особи відсутній офіс, а недоторканість житла громадянина гарантована Конституцією України (254к/96-ВР ).
В свою чергу, чинне законодавство не містить норм, які б дали змогу зобов'язати приватного підприємця надавати документи до податкового органу та з'являтися на проведення перевірки (оскільки планові перевірки виїзні).
Пропозиції:
- отримати роз'яснення ДПА України щодо порядку проведення планових перевірок платників податків - фізичних осіб.
8. Щодо порядку проведення документальної невиїзної перевірки
Частиною першою статті 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) передбачено право органів державної податкової служби здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).
При реалізації даної норми виникає питання, чи можна проводити органам державної податкової служби на підставі документів, наданих платником, самостійно позапланові невиїзні документальні перевірки та, відповідно, підставі актів перевірки нараховувати в межах, передбачених законом, податкові зобов'язання (приймати податкові повідомлення-рішення).
Чи має бути виписане направлення на проведення такої перевірки, чи проводиться вона в присутності посадових осіб платника податків та чи повідомляється взагалі платнику про проведення такої перевірки.
Пропозиції:
- отримати роз'яснення ДПА України щодо порядку проведення планових невиїзних перевірок.
Проблемні питання, які потребують роз'яснень
господарських судів
1. Щодо заяв про отримання довідок про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки
Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 )податкові органи мають право отримувати від установ Національного банку України та комерційних банків довідки про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, виключно за рішенням суду.
З вказаної норми вбачається, що органи державної податкової служби у будь-якому випадку (навіть за умови погодження платника податку та відповідного банку надати необхідну довідку) повинні звернутися до суду з позовом про зобов'язання відповідного банку та/або фінансової установи надати довідку про обсяг та обіг коштів на рахунках, та/або про надходження у встановлений термін валютної виручки.
При цьому не зрозуміло - які обставини в обгрунтування свого позову повинні наводити та доводити в суді податкові органи, оскільки чинне законодавство не ставить право податкових органів на отримання вказаних довідок в залежність від наявності будь-яких обставин, крім прямої необхідності отримання даних довідок з метою використання під час здійснення функцій органів державної податкової служби, тобто при проведенні перевірок.
В той же час, слід зазначити таке:
- Законом N 2322 встановлені терміни проведення перевірок - максимум один місяць;
- розгляд справ у господарських судах першої інстанції триває в середньому два місяці;
- навіть при оперативному розгляді позову судом першої інстанції подальше оскарження судового рішення об'єктивно неможливе протягом одного місяця - відповідно, отримання остаточного рішення суду про зобов'язання надати ту чи іншу довідку після закінчення перевірки платника податку призведе, по-перше, до неможливості проведення відповідної перевірки, по-друге, довідка вже нікому не буде потрібна, по-третє, робота як судів, так і податкових органів в даному напрямку буде безрезультатною і безцільною.
Пропозиції:
- отримати роз'яснення Вищого господарського суду України щодо предмету доказування у справах про отримання довідок про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки;
- запропонувати господарським судам усіх інстанцій забезпечити оперативний розгляд позовів даної категорії;
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- запропонувати Верховному суду України внести до Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12 ) з урахуванням положень Закону N 2322 (зокрема, доцільно передбачити в ГПК України окремі види провадження з метою оперативного розгляду заяв податкових органів, які передбачені Законом N 2322 , а також обмеження щодо оскарження відповідних судових рішень).
2. Щодо заяв про вилучення оригіналів первинних документів під час застосування адміністративного арешту активів
Відповідно до п. 9 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 при проведенні арешту активів платника податків органи державної податкової служби мають право на підставі рішення суду вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів.
Можливість застосування даної норми видається сумнівною, оскільки термін дії адміністративного арешту активів становить 96 годин (відповідно до Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"), протягом яких неможливо отримати необхідне рішення суду, яке набрало законної сили, а відповідно - вилучити документи з підстав застосування адміністративного арешту активів.
Крім того, не зрозуміло, з якими обставинами законодавець пов'язує необхідність вилучення оригіналів первинних документів. Тобто, чи достатньо для винесення відповідного судового рішення факту проведення адміністративного арешту активів та відповідної заяви (позовної заяви) податкового органу.
Більш того, не зрозуміло - які докази податковий орган може подати на підтвердження того факту, що оригінали документів, які необхідно вилучити, свідчать про порушення платником податків вимог чинного законодавства, за умови, що перевірка не завершена, а відповідно - висновки про виявлені правопорушення не зроблені (відповідно до п. 9 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 забороняється вилучення у суб'єктів господарської діяльності документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподаткування).
Пропозиції:
- отримати роз'яснення Вищого господарського суду України щодо предмету доказування у справах про вилучення оригіналів первинних документів під час застосування адміністративного арешту активів платника податків;
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- запропонувати Верховному Суду України внести пропозиції щодо внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12 ) з урахуванням положень Закону N 2322 .
3. Щодо заяв про спонукання до проведення інвентаризації
Пунктом 15 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) передбачене право органів державної податкової служби звернутися до суду щодо спонукання до проведення інвентаризацій платником податків, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі.
Можливість застосування даної норми видається сумнівною, оскільки протягом 24 годин неможливо отримати відповідне рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, викликає сумнів необхідність такої інвентаризації, враховуючи той факт, що перевірка триває не більше одного місяця, а на отримання рішення суду про спонукання до проведення інвентаризації та на її проведення може піти набагато більше часу.
Виконання судового рішення також неможливе, оскільки встановлена процедура виконання судових рішень передбачає обов'язкове звернення до органів державної виконавчої служби, які повинні чітко дотримуватись строків виконавчого провадження (зокрема, надати тиждень на добровільне виконання судового рішення).
Пропозиції:
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- запропонувати Верховному Суду України внести пропозиції щодо внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) з урахуванням положень Закону N 2322 .
4. Щодо заяв про зупинення операцій на рахунках платників податків та вилучення оригіналів первинних документів
Відповідно до частини восьмої ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах у зв'язку з порушенням законодавства, контроль за додержанням якого законом покладено на органи державної податкової служби, здійснюється виключно за рішенням суду.
Під час застосування даної норми виникають такі запитання:
- за які саме порушення податкового законодавства податкові органи мають право звернутися до суду з позовом про вилучення оригіналів первинних документів та/або зупинення операцій на рахунках платника податків;
- якщо відповідна позовна заява може бути подана до суду за будь-яке порушення в сфері оподаткування, то якими документами податкові органи повинні доводити в суді факти таких порушень;
- чи мають право податкові органи звертатися з відповідними позовними заявами під час проведення перевірок (зокрема, у випадку невиконання законних вимог органів державної податкової служби платником податків) чи такий позов подається вже після закінчення перевірки і оформлення відповідних порушень податкового законодавства актом перевірки або навіть податковим повідомленням-рішенням;
- у випадку подання до суду заяви про зупинення операцій на рахунках платника податків вбачається, що відповідачем у справі повинен бути відповідний платник податків, а всі банки та фінансові установи, які обслуговують рахунки такого платника податків, - третіми особами. Відповідно виникає запитання, чи необхідно надсилати копію позовної заяви таким третім особам;
- чи поширюється наведена норма на порядок зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах в межах застосування процедури адміністративного арешту активів платника податків.
Крім того, необхідно врахувати, що податковому органу необхідно отримати рішення суду про вилучення оригіналів первинних документів, яке набрало законної сили, протягом терміну, який передбачено Законом N 2322 для проведення перевірки (максимум місяць).
Щодо рішення суду про зупинення операцій на рахунках платника податку, то такий засіб забезпечення виконання платником податків зобов'язань по сплаті податкових зобов'язань та засіб забезпечення проведення податкової перевірки повинен бути вжитим ще більш оперативно.
Пропозиції:
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- отримати роз'яснення з наведених питань від Вищого господарського суду України;
- запропонувати Верховному Суду України внести пропозиції щодо внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12 ) з урахуванням положень Закону N 2322 .
<...>
5. Щодо проведення документальних невиїзних перевірок
Пунктом 1 частини першої Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено право податкових органів здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки.
Разом з тим з норми Закону не зрозуміло, що входить в поняття "документальна невиїзна перевірка", чи охоплюються ним "зустрічні" перевірки, що проводились податковими органами. Вбачається також, що для проведення даної перевірки отримувати рішення суду, на відміну від позапланових невиїзних перевірок, не потрібно.
Пропозиції:
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва і Київського апеляційного господарського суду з питань поняття і порядку проведення документальних невиїзних перевірок;
- запропонувати ДПА України розробити порядок проведення документальних невиїзних перевірок.
Проблемні питання, які потребують роз'яснень
ДПА України та господарських судів
1. Щодо порядку стягнення фінансових санкцій, пені та недоїмки
Пункт 11 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 )містить дві норми, які суперечать одна одній.
Так, відповідно до першого речення даного пункту органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України. Тобто мається на увазі, що застосування пені, штрафних санкцій та їх стягнення, а також стягнення недоїмки (напевне, податкового боргу) здійснюється податковими органами в порядку, передбаченому Законом України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та іншими законами.
Друге речення того ж підпункту передбачає, що фінансові (штрафні) санкції, суми недоїмки, пені, накладені (застосовані) органами державної податкової служби України, сплачуються платниками податків добровільно або стягуються у судовому порядку. Тобто, вказана норма передбачає лише два види сплати штрафних санкцій, пені та недоїмки (визначення цього поняття чинним законодавством не надане): добровільний та примусовий судовий порядок.
Якщо ототожнювати поняття недоїмки та податкового боргу, можна дійти висновку, що податкові органи не мають права застосовувати заходи примусового стягнення штрафних санкцій, пені та податкового боргу, передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III.
Пропозиції:
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- отримати роз'яснення ДПА України та Вищого господарського суду України щодо порядку застосування даних норм.
2. Щодо сфери дії ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні"
Відповідно до назви ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 дана норма повинна регулювати підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно, виникає логічне запитання - чи поширюється дія даної норми на проведення перевірок в галузі обігу готівки, застосування РРО, обігу валютних цінностей тощо (тобто перевірок, не пов'язаних з контролем за сплатою саме податків та зборів).
Як з назви вказаної статті, так і з загального аналізу вимог чинного законодавства можна припустити, що оскільки повноваження по здійсненню контролю за дотриманням вимог чинного законодавства у тій чи іншій сфері правовідносин, не пов'язаній зі сплатою податків та зборів, визначаються спеціальними законами - відповідно і перевірки здійснюються за правилами, встановленими такими законами. Як наслідок - положення ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) повинні застосовуватись виключно до перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Пропозиції:
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- отримати роз'яснення ДПА України та Вищого господарського суду України з даного питання.
3. Щодо вручення направлення на перевірку та рішення суду під розписку
Відповідно до частини першої ст. 11-2 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322) направлення на перевірку та рішення суду про дозвіл на проведення позапланової перевірки повинні бути вручені платнику податків під розписку.
Відповідно до частини другої тієї ж статті ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.
Слід зазначити, що примусити платника податків отримати ті чи інші документи під розписку, у випадку небажання їх отримувати, неможливо. Відповідно, будь-який платник податків може цілком правомірно не допустити посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, перед цим відмовившись отримати під розписку направлення на перевірку та рішення суду про дозвіл на проведення позапланової перевірки.
В свою чергу, Закон N 2322 не передбачає можливість направлення рішення суду про дозвіл на проведення позапланової перевірки та направлення на перевірку у інший спосіб, наприклад - засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення.
Пропозиції:
- отримати від ДПА України офіційне роз'яснення терміну "вручення під розписку" та закріпити на законодавчому рівні механізми забезпечення такого вручення;
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань;
- отримати роз'яснення Вищого господарського суду України щодо можливості направлення рішення суду про дозвіл на проведення позапланової перевірки та направлення на перевірку платнику податків засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення.
4. Щодо зміни складу осіб, які проводять виїзну перевірку
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" платнику податків необхідно надати під розписку направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку.
У випадках проведення позапланових перевірок згадані відомості міститимуться також у заяві податкового органу, що подається до суду, та, очевидно, в судовому рішенні.
У зв'язку з цим постає питання, чи має право податковий орган замінити склад осіб, які проводять перевірку, за наявності поважних причин (наприклад, у випадку хвороби однієї з осіб). Вбачається, що відсутність такого права призведе до неможливості проведення перевірки у ті незначні строки, що передбачені Законом N 2322 .
Якщо податковий орган має право замінити склад перевіряючих, незрозуміло, чи необхідно звертатись в цьому випадку до суду, який прийняв рішення про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки.
Пропозиції:
- отримати роз'яснення ДПА України з наведених питань;
- з'ясувати позицію господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду з цих питань.
<...>