СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15.03.2005 N 27/64
Про стягнення штрафних санкцій
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Іскож-2000" на постанову Вищого господарського суду України від 11.01.2005 р. у справі за позовом прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства "Іскож-2000" про стягнення 24444,88 грн. штрафних санкцій, встановила:
У червні 2004 року прокурор Заводського району м. Запоріжжя звернувся у господарський суд Запорізької області з позовною заявою в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства "Іскож-2000" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у розмірі 24444,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем нормативу зайнятості та працевлаштування інвалідів на 2003 рік згідно зі ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ), а саме: замість встановлених 12 на підприємстві працювало 8 інвалідів, що було встановлено проведеною перевіркою.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурором неправильно визначено позивача у справі, оскільки згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.99 р. N 3-рп/99 прокурор вправі звертатися з позовними вимогами до господарського суду виключно в інтересах держави в особі органів державної влади або місцевого самоврядування, яким законом надані повноваження органів виконавчої влади. Таким органом державної виконавчої влади, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах і в інтересах якого у разі порушення прав або законних інтересів вправі звернутися з цим позовом прокурор, є Міністерство праці України, у складі якого діє Фонд України соціального захисту інвалідів.
Також відповідач посилається на безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, мотивуючи заперечення тим, що підприємством у 2003 році, незважаючи на бездіяльність організацій, на яких законодавством покладений обов'язок із працевлаштування інвалідів, було виконано норматив із працевлаштування інвалідів у повному обсязі, а саме: на роботу за власною ініціативою було прийнято 12 осіб-інвалідів за наявною кількістю штатних працюючих на підприємстві 312 осіб, що становить 4% від середньої облікової чисельності штатних працівників підприємства.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.07.2004 р. позов задоволено.
Рішення мотивовано тим, що у відповідача у 2003 році за середньообліковою чисельністю інвалідів працювало 8 осіб-інвалідів, хоча відповідач повинен був створити та належним чином атестувати для працевлаштування інвалідів 12 робочих місць. Таким чином, не було створено 4 робочих місця, і відповідач зобов'язаний перерахувати позивачеві штраф у розмірі середньорічної заробітної плати за спірний період 6111,22 грн., що у сумі становить 24444,88 грн.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.09.2004 р. рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін з тих самих підстав.
Оскарженою постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2005 р. зазначені рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 11.01.2005 р. з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Ухвалою від 17.02.2005 р. колегія суддів Верховного Суду України порушила касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 11.01.2005 р. у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 10 Закону ( 875-12 ).
Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Судами встановлено, що відповідач листами інформував районні товариства інвалідів та районні центри зайнятості про те, що їх підприємство має можливість працевлаштувати інвалідів.
Але всупереч викладеним положенням Закону ( 875-12 ), суди, встановивши, що у 2003 році відповідач повинен був створити 12 робочих місць для інвалідів, фактично не досліджували питання, чи були вони створені в зазначеній кількості, якщо органи працевлаштування інвалідів були повідомлені про створені робочі місця для інвалідів, та чи направлялися інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні робочі місця.
Судами не взято до уваги те, що відповідно до частини першої ст. 218 Господарського кодексу України ( 436-15 ) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки при ухваленні рішення і постанов у цій справі суди не встановили всіх фактичних обставин, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а тому не можуть вважатися законними і обґрунтованими.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 111-17 - 111-20 ГПК України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Іскож-2000" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 11.01.2005 р., постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.09.2004 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 28.07.2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.