ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
27.04.2004
Справа N 21/405
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого судді, суддів;
за участі представників позивача: присутній відповідача: присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська (далі -Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 23 грудня 2003 року у справі за позовом Приватного підприємства "XXX" (далі - Підприємство) до Інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001072301/0 від 13 листопада 2002 року та № 001072301/3 від 25 квітня 2003 року,
встановила:
З позовом до Господарського суду м. Н-ська Підприємство звернулося 18 квітня 2003 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що здійснені Підприємством господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг), у розрахунках за які були застосовані прості векселі, емітовані третьою особою, не є бартерними, бо вексель в даному випадку не є товаром, а - розрахунковим документом. Тому операції з передачі векселів в рахунок оплати за отримані товари (роботи, послуги) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ).
Інспекція позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що ідповідно до пункту 1.6. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) цінні папери, в т.ч. векселі, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення, є товарами, а тому зазначені операції позивача є товарообмінними.
Рішенням Господарського суду м. Н-ська від 18 липня 2003 року позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення № 001072301/3 від 25 квітня 2003 року визнано недійсним, а в решті позову провадження у справі припинено. Судове рішення обґрунтовано тим, що: відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) векселі є валютними цінностями; положення підпункту 3.2.4. пункту 3.2. статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) відносять до операцій, що не є об'єктом оподаткування, будь-які операції з обігу валютних цінностей; отже операції з передачі векселів в рахунок оплати за товарно-матеріальні цінності не є об'єктом оподаткування ПДВ. Окрім того, суд застосував до спірних правовідносин підпункт 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), згідно з яким у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Постановою від 23 жовтня 2003 року Н-ський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін, обґрунтувавши її тими ж висновками, що і суд першої інстанції.
Зазначена постанова апеляційного суду залишена без змін оскарженою постановою Вищого господарського суду України від 23 грудня 2003 року.
Інспекція просить постанову Вищого господарського суду України в частині залишення без змін судових рішень щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 001072301/3 від 25 квітня 2003 року скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судами положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), пункту 1.6. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), підпункту 3.2.4. пункту 3.2. статті 3 і підпункту 7.4.3. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Підприємство у відзиві на касаційну скаргу Інспекції просить її відхилити, мотивуючи свої заперечення, зокрема, посиланнями на: висновок судово-бухгалтерської експертизи Н-ського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3139 від 4 липня 2003 року, згідно з яким висновки Інспекції, що містяться в акті перевірки від 4 листопада 2002 року за № 2301-087 та податковому повідомленні-рішенні № 001072301/3 від 25 квітня 2003 року про донарахування Підприємству податкового зобов'язання в сумі 4 126 121 грн. нормативно та документально не підтверджуються; лист Комітету з питань промислової політики Верховної Ради України від 30 червня 1999 року за № 06-11/12-240, відповідно до якого операція з передачі векселя і використання його в розрахунках за одержані товари (роботи, послуги) є однією з форм розрахунків і операцій з валютними цінностями, яка не є об'єктом обкладання ПДВ; лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 29 вересня 1998 року за № 06-10/479, згідно з яким операції з цінними паперами ні на первинному, ні на вторинному ринку не є об'єктом обкладання ПДВ.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду і, відповідно, -рішення суду першої інстанції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Інспекції № 001072301/3 від 25 березня 2003 року, Вищий господарський суд України виходив з того, що передача позивачем в рахунок оплати за придбані товари векселів не є бартерною (товарообмінною) операцією, а є розрахунковою операцією щодо оплати товарів за договорами купівлі-продажу.
Тобто, на думку суду, вексель виконував функції розрахункового документа.
З однозначністю зазначеного висновку суду касаційної інстанції погодитись не можна, оскільки вексель в податкових відносинах має інший ніж розрахунковий документ юридичний характер.
Зокрема, для цілей оподаткування відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) вексель, як цінний папір, що використовується у будь-яких операціях (крім операцій з їх (емісії) та погашення), є товаром.
Згідні з пунктом 1.19. зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, є бартером (товарним обміном).
Господарські суди встановили і це підтверджується матеріалами справи, що в додаткових угодах до укладених позивачем договорів купівлі- продажу замість грошової форми розрахунків передбачалася передача векселів. А факт передачі векселів в рахунок оплати придбаних товарів підтверджується відповідними актами їх приймання-передачі, складеними між позивачем і продавцями.
Окрім того, відповідно до частини першої пункту 1.31. названого Закону ( 334/94-ВР ) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Передача векселів в рахунок оплати за придбані товари, виконані роботи або одержані послуги передбачає перехід права власності на них до продавця, а тому має ознаки операції з продажу товарів. Такі операції відповідно до підпункту 3.1. статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) є об'єктом оподаткування чим податком.
Відтак господарські суди всіх інстанцій дали помилкову юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення і постанови не можна вважати законними і обґрунтованими.
У зв'язку з цим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосувати закон, що регулює спірні правовідносини, та ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 23 грудня 2003 року, постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2003 року та рішення Господарського суду м. Н-ська від 18 липня 2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.