ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
24 квітня 2007 року
м. Київ
Справа № К-23873/06
Про визнання частково недійсним рішення
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Суддів: Ф., Б., Г., Л., Х.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.05.2006, у справі за позовом акціонерного товариства закритого типу “Футбольний клуб “Таврія” (далі – АТЗТ “Футбольний клуб “Таврія”) до відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим про визнання частково недійсним рішення, – встановила:
АТЗТ “Футбольний клуб “Таврія” звернулось до суду з позовом до відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим про визнання частково недійсним рішення № 06-4/1-663 від 01.08.2005 у частині: донарахування страхових внесків по дитячих путівках, частково сплачених за рахунок коштів підприємства; застосування штрафних санкцій у розмірі 7241, 22 грн. на суму заниженої заробітної плати; застосування штрафних санкцій у розмірі 50% від 282,40 грн. за кожний день несплати.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2006 – 14.02.2006 у справі № 2-23/1595-2006А у задоволенні позову відмовлено. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2006 – 14.02.2006 скасовано, позов задоволено.
У касаційній скарзі відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АРК просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В запереченні на касаційну скаргу АТЗТ “Футбольний клуб “Таврія” просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у період з 18.07.2005 у до 20.07.2005 відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим проведена документальна перевірка АТЗТ “Футбольний клуб “Таврія” з питання правильності нарахування, повноти сплати та використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за період 01.01.2004 до 30.06.2005, з підстав якого було прийнято рішення від 01.08.2005 № 06-4/1-663 про застосування та зарахування в бюджет страхових внесків у розмірі 282,40 грн., пені у розмірі 5,00 грн., неприйнятих до заліку витрат у розмірі 135,32 грн., штрафів у сумі 8151,89 грн., в тому числі: 843,01 грн. – за несвоєчасність сплати страхових внесків, 7241,22 грн. – за неповну сплату страхових внесків та 67,66 грн. – за порушення порядку витрат страхових коштів. Страхові внески в сумі 282,40 грн. додатково нараховані у зв’язку з частковою сплатою в сумі 6300,00 грн. за рахунок підприємства 10 путівок у дитячій оздоровчий табір, застосовані штрафні санкції за несвоєчасність сплати страхових внесків у розмірі 50 % від суми 282, 40 грн. за кожний день несплати в сумі 843,01 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” базою для нарахування внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням є суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Крім того, п. 1 ст. 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” визначає, що базою для обчислення внесків до Фонду є фактичні витрати на оплату праці, а п. 1 ст. 1 Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” визначає розмір внесків до Фонду від сум фактичних витрат на оплату праці.
В абзаці третьому пп. 3.1.1 п. 3.1 Інструкції “Про порядок надходження, обліку і витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності”, затвердженої постановою правління Фонду від 26.06.2001 № 16 також встановлено, що розмір внесків до Фонду встановлюється від сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.
З 01.01.2004 набув чинності Закон України № 889 “Про податок з доходів фізичних осіб”, згідно п. 4.4 ст. 4 якого базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов’язкового державного страхування громадянина є заробітна плата платника цього податку.
Згідно з даного Закону заробітна плата – це виплата і винагороди, нараховані (виплачені) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
У тій самий час пп. 2.3.4 п. 2.3 розділу 2 Інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 відносить вартість путівок працівникам і членам їх сімей на лікування і відпочинок до складу фонду оплати праці, а не до складу витрат на оплату праці.
Згідно рахунку № 81, Інструкції “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”, затвердженої Міністерством фінансів України від 30.11.1999 № 291 витрати на оплату праці – це сума витрат на сплату праці, які прямо включаються до виробничій собівартості продукції (робіт, послуг).
Оскільки витрати на придбання путівок не є виробничими витратами, не передбачені трудовим договором, вказаний вид витрат не може бути віднесений до заробітної плати. Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 323 від 14.04.1997 “Про організацію та фінансове забезпечення відпочинку та дитячого оздоровлення в Україні” і розділу “Фінансове забезпечення виконання Програми” Державної програми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 33 від 16.01.2003, передбачено, що відпочинок і оздоровлення дітей здійснюється в тому числі, за рахунок засобів підприємств.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на суму сплати позивачем 10 путівок у дитячий оздоровчий табір необґрунтовано додатково нараховані страхові внески у сумі 282,40 грн., а також безпідставно застосовані штрафні санкції у сумі 7241,22 грн. за неповну сплату страхових внесків та штрафних санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків у розмірі 50% від суми 282,40 грн. за кожний день несплати.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Оскаржуване судове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – ухвалила:
Касаційну скаргу відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим відхилити, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді