ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
13 листопада 2007 року N 07/122
м. Київ
Про стягнення заборгованості зі щорічної
допомоги на оздоровлення
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., М., П., Т., Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою гр. К справу за її позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про стягнення заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення, – встановила:
У жовтні 2005 року гр. К звернулась до суду із позовом про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2001 – 2004 роки, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалідом III групи, тому відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон України N 796-XII) має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Торезький міський суд Донецької області ухвалою від 16 листопада 2005 року провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення за 2001, 2002 роки закрив, пославшись на наявність судового рішення щодо зазначених вимог, яке набрало законної сили, та на статтю 205 Цивільного процесуального кодексу України. Рішенням, датованим тим самим числом, цей суд позов у частині стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2003, 2004 роки задовольнив на підставі статті 48 Закону України N 796-XII. З Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради на користь позивачки стягнуто недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 1937,00 грн.
Апеляційний суд Донецької області рішенням від 28 лютого 2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.
Ухвалою від 24 січня 2007 року Вищий адміністративний суд України залишив рішення апеляційного суду без змін.
У скарзі про перегляд ухвалених у справі рішень за винятковими обставинами гр. К, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України ухвалу касаційного суду та рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права щодо аналогічних правовідносин і доходить висновку, що у справі, яка розглядається, допущено помилку.
Статтею 48 Закону України N 796-XII передбачена виплата інвалідам III групи, які стали такими внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, виходив з того, що допомога на оздоровлення має виплачуватись у розмірах, установлених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема інвалідам III групи – 21,50 грн.
Проте із цим висновком погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України N 796-XII зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У Законі України N 796-XII викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України N 796-XII, є безпідставним.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 26 грудня 2002 року N 372-IV “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік” Кабінету Міністрів України було доручено до 1 березня 2003 року подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Це положення не перешкоджало здійсненню виплат у розмірах, установлених статтею 48 Закону України N 796-XII.
Таким чином, висновки судів касаційної та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на законі.
Водночас рішення суду першої інстанції також суперечить законодавству. Він не надав значення тому, що заявлені позивачем вимоги не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні наведеному в частині третій статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України переліку вимог, які можуть пред’являтися в адміністративному суді.
Крім того, суд першої інстанції, задовольнивши вимоги гр. К про стягнення 1937,00 грн. щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004 роки, застосував не ті розміри мінімальної заробітної плати, які були встановлені чинним законодавством. Так, він присудив до виплати суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 рік з урахуванням мінімальної заробітної плати у розмірі 205,00 грн., за 2004 рік – 290,00 грн. Проте, Законом України від 26 грудня 2002 року N 372-IV з 1 січня 2003 року було встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 185,00 грн., Законом України від 26 грудня 2002 року N 380-IV з 1 грудня 2003 року – 205,00 грн., а Законом України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV з 1 вересня 2004 року – 237,00 грн.
Наведені порушення є підставою для скасування ухвалених у справі рішень і направлення її у цій частині до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241 – 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, – постановила:
Скаргу гр. К задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 січня 2007 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 28 лютого 2006 року та рішення Торезького міського суду Донецької області від 16 листопада 2005 року скасувати, справу в цій частині направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді