ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
29 листопада 2011 року
м. Київ
Справа N 10-26/166-10-4300
Про стягнення коштів
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого
Волковицької Н.О. - доповідача
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 дов. від 20.12.2010 року
відповідача - не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" на постанову від 06.09.2011 року Одеського апеляційного господарського суду у справі N 10-26/166-10-4300 господарського суду Одеської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Концерн Стирол" до Державного підприємства "Одеська залізниця" про стягнення 18409,56 грн.
встановив:
Відкрите акціонерне товариство "Концерн Стирол" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Одеської залізниці вартості недостачі вантажу в сумі 18409,56 грн. Рішенням господарського суду Одеської області від 08.12.2010 року (суддя Никифорчук М.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року (головуючий суддя Журавльов О.О., судді Савицький Я.Ф., Михайлов М.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 року вказані судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарський суд Одеської області рішенням від 25.07.2011 року (суддя Смелянець Г.Є.) у задоволенні позовних вимог відмовив.
За апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року (головуючий суддя Мирошниченко М.А., судді Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) скасоване.
Позов Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задоволено.
З Державного підприємства "Одеська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" стягнуто 18409,56 грн. збитків та відповідні судові витрати.
Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року, а рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2011 року залишити без змін.
Скаржник вважає, що у постанові апеляційного господарського суду невірно застосовані норми Господарського кодексу України та Статуту залізниць України щодо строків позовної давності, оскільки згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" порядок і терміни складання актів, пред’явлення і розгляд претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України, а не Господарським кодексом України.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даному випадку є стягнення вартості недостачі вантажу.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності, передбачений статтею 136 Статуту залізниць України, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги встановив, що 15.03.2010 року ВАТ "Концерн Стирол" (вантажовідправник) зі станції відправлення Горлівка Донецької залізниці на адресу Одеського припортового заводу (вантажоодержувач) відправлений карбамід (мочевина штучна) у кількості 3368260 кг, в т.ч.: у вагоні N 59257378 у кількості 54530 кг, у вагоні N 58885500 у кількості 60450 кг, що підтверджується залізничною накладною на маршрут або групу вагонів N 52136886, згідно з якою вантаж завантажений у вагони засобами відправника та вагони запломбовані ЗПП відправника.
В процесі перевезення вантажу 16.03.2010 р. на станції Тимково Одеської залізниці при контрольному зважуванні потягу на тензовагах встановлено у вагоні N 59257378 нетто 54530 кг, тара з документу 22920 кг, брутто по протоколу зважування 44100 кг.
При огляді в парку станції ліворуч за ходом потягу виявлений злам тяги першого вивантажувального люка, наявні сліди свіжого зварювання. Наявний зазор в люку з боку поламаної тяги 15 мм х 1000 мм, зазор запресований вантажем у вологому стані. При прийманні потягу теча вантажу відсутня. Люк закручений проволокою 6 мм в одну нитку. Зазори перекриті паклею. ЗПП відправника не порушений, відповідає перевізному документу. Вагон простоює на електрифікованому шляху в очікуванні маневрового локомотиву для подачі на знеструмлений шлях та зважування на статичних вагах.
Про встановлені обставини станцією Тимково Одеської залізниці складений акт загальної форми N 561 від 16.03.2010 р. Тією ж датою станцією Тимково Одеської залізниці складений також акт загальної форми N 567, згідно з яким при огляду вагону N 59257378 на знеструмленій колії виявлено, що верхні завантажувальні люки закриті, прилягають щільно. Течі вантажу немає. Вагон відчеплений по станції Тимково, зданий під охорону.
На підставі вищевказаних актів загальної форми станцією Тимково Одеської залізниці був складений комерційний акт БО N 644194/25/65 від 16.03.2010 р., згідно з яким здійснене комерційне перевантаження вагону N 59257378 на справних статистичних 150-тонних залізничних вагах та виявлено: брутто 73900 кг, тара з документу 22920 кг, нетто 50980 кг, за документом значиться: нетто 54530 кг, тара 22920 кг, що менше перевантажувального документу на 3550 кг карбаміду. Вагон прибув зі справним ЗПП відправника, на фіксуючій штанзі запірного механізму, що відповідає номеру ЗПП, вказаному у перевізному документі. Верхні завантажувальні люки закриті, прилягають щільно. Ліворуч за ходом потягу в нижньому першому вивантажувальному люку злам тяги по свіжому, на місці зламу наявні сліди зварювання свіжого походження. Наявний зазор в люку з боку поламаної тяги довжиною 1000 мм, шириною 15 мм, зазор запресований вантажем у вологому стані. При прийманні потягу та огляді вагону в парку станції теча вантажу відсутня, інші люки закриті щільно. По станції Тимково Одеської залізниці зазор перекритий паклею, люк закручений проволокою 6 мм в одну нитку. З моменту прибуття вагону на станцію і до відправлення зі станції вагон знаходився під безперервним наглядом охорони залізниці. Перевантаження здійснювалось двічі, недостача вантажу у розмірі 3550 кг карбаміду підтвердилась.
Апеляційний суд встановив та ці обставини також дослідив місцевий суд, що 16.03.2010 року по прибуттю потягу на станцію Чорноморська Одеської залізниці у вагоні N 58885500 виявлено перебитий ЗПП. ЗПП відповідає документу, проте, не виконує своїх функцій. Про встановлені обставини станцією Чорноморська Одеської залізниці складений акт загальної форми N 4118 від 16.03.2010 р., а 17.03.2010 р. станцією Чорноморська Одеської залізниці складений також акт загальної форми N 4121, згідно з яким при комісійній видачі вантажу у вагоні N 58885500 виявлено: по документу нетто 60450 кг, тара 23800 кг, фактично після перевантаження брутто 79250 кг, перевірена тара 23300 кг, нетто 55950 кг. Маса вантажу менше документа на 4500 кг.
На підставі вищевказаних актів загальної форми станцією Чорноморська Одеської залізниці складений комерційний акт БО N 638225/64 від 17.03.2010 р., згідно з яким були проведені комісійне зважування та видача вантажу у вагоні N 58885500 по відправці вказаної на обороті вказаного акту на вагонних вагах вантажоодержувача (дата повірки 03.11.2009 р.). Вага нетто по документу 60450 кг, тара 23800 кг, фактично виявлено брутто 79250 кг, нетто 55950 кг, перевірена тара 23300 кг. Маса вантажу менше документа на 4500 кг. ЗПП не виконує свої функції, відповідає перевізному документу. В технічному відношенні вагон справний.
Після надходження вагонів N 59257378, N 58885500 на станцію призначення Чорноморська-експорт Одеської залізниці 17.03.2010 року вантаж виданий одержувачу, який, в свою чергу передав право на пред'явлення претензії та позову до залізниці вантажовідправнику, що підтверджується відповідним переуступним написом на залізничній накладній N 52136886.
Проаналізувавши всі вищевказані обставини справи і наявні у ній докази, а також зміст та суть позову (доповнень до нього) колегія суддів дійшла наступних висновків:
а) факт нестачі вантажу у зазначеній позивачем кількості та його вартість підтверджена належними та достатніми доказами;
б) за вказану нестачу вантажу в даному випадку несе відповідність відповідач і саме він зобов’язаний відшкодовувати збитки від цієї нестачі;
в) позивач, враховуючи наявність в нього переуступного напису мав повноваження звертатись до відповідача з претензію, а до суду з позовом про стягнення цих збитків;
г) позивач правильно визначив у позові норми матеріального права які є правовою підставою для задоволення його вимог.
Відповідач не спростував будь-якими доказами факт необґрунтованості позовних вимог позивача (в т.ч. факт нестачі вантажу при обставинах, при яких він несе за це відповідальність та розмір збитків) хоча згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України у разі незгоди з вимогами позивача такий обов’язок (по доказуванню, спростуванню) покладено на нього.
Що стосується застосування строку позовної давності апеляційний суд зазначив, що згідно частини 4 статті 315 Господарського кодексу України якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано в строк зазначений у частині 3 цієї статті (в даному випадку три місяця), заявник має право звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів, в т.ч. претензій позивача, відповіді відповідача на неї, позовної заяви позивача, а також дат складання/направлення/отримання вищевказаних документів, з урахуванням приписів частини 4 статті 315 Господарського кодексу України, апеляційний суд встановив, що позивачем не пропущено строк позовної давності.
Також апеляційний суд спростовував висновки місцевого суду про застосування до визначення початку перебігу позовної давності приписів Статуту залізниць України та зазначив, що частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 статті 909, частиною 1 статті 920 Цивільного кодексу України і на які послався суд у рішенні, застосовуючи норми Статуту залізниць України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів за цими перевезеннями визначається транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, тобто вказані норми роблять посилання на можливість застосування транспортних статутів лише стосовно умов перевезення вантажів та відповідальності суб'єктів за цими перевезеннями.
Господарський кодекс України по відношенню до Цивільного кодексу України є систематизованим законодавчим актом, який регулює особливості господарських відносин, водночас, Господарський Кодекс України є загальною нормою по відношенню до Статуту залізниць України, який регулює відносини, що стосуються перевезення залізничним транспортом.
Стаття 315 Господарського кодексу України за своїм змістом та суттю також є спеціальною нормою, яка регулює позовну давність, в т.ч. початок та умови її перебігу по вимогам, що витікають з договорів перевезення вантажу залізничним транспортом.
Тобто і стаття 315 Господарського кодексу України і статі 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання позовної давності по позовам про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу).
Статут залізниць України був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року N 457 і останні зміни в нього вносились Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року N 1973.
Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною радою України 16.01.2003 року N 436-ІV і набув чинності з 01.01.2004 року. З викладеного вбачається, що вказаний Кодекс закон (і відповідно вказані в ньому норми) прийнятий вищим законодавчим органом держави, по перше, має вищу юридичну силу ніж норми Статуту залізниць України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України, а по-друге, прийнятий пізніше ніж вказаний Статут, а відтак, при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у "більш сильному головнішому" і "більш пізньому" нормативного акті, тобто в даному випадку норми статті 315 Господарського кодексу України.
Крім того, у прикінцевих положеннях Господарського кодексу України законодавець зобов’язав Кабінет Міністрів України забезпечити перегляд приведення у відповідність із цим Кодексом або визнання такими, що втратили чинність нормативно правових актів Кабінету Міністрів, тобто встановив необхідність приведення нормативних актів Кабінету Міністрів України (в т.ч. і Статуту залізниць оскільки він суперечить ГКУ) у відповідність до норм Господарського кодексу України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.
Водночас стаття 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що якщо постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми - положення) суперечить положенням цього кодексу або іншому закону застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Враховуючи, що положення Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, які регулюють початок перебігу позовної давності для відшкодування збитків, що виникли у зв’язку з нестачею вантажу при перевезенні залізничним транспортом суперечать спеціальній нормі - закону, а саме статті 315 Господарського кодексу України необхідно застосовувати положення вказаного закону.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності по заявленій ним позовній вимозі і враховуючи, що зазначена ним вимога обґрунтована і доведена, то рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин статтю 315 Господарського кодексу України, оскільки, як вірно зазначив суд, Господарський кодекс України порівняно із Статутом залізниць України має вищу юридичну силу та пізніше прийнятий, в зв’язку з чим положення Статуту можуть застосовуватись до тих правовідносин, які не врегульовані Кодексом та не суперечать йому.
Крім того, за статями 1 та 7 Господарського кодексу України даний Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює відносини у сфері господарювання; при цьому за статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, визнаються цивільно-правовими; майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Поняття позовної давності міститься у статті 256 Цивільного кодексу України, за якою позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільним кодексом України також визначено (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України), що для окремих видів вимог законом може встановлюватися поряд з загальною спеціальна позовна давність.
За загальним правилом, визначеним статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; водночас частиною 7 цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки з правил, встановлених частиною 1 та 2 статті 261 Цивільного кодексу України.
Статут залізниць України за своєю правовою природою не є законом.
Більш того, за частиною 3 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" (прийнятого 04.07.1996 року N 273/96-ВР) порядок і терміни складання актів, пред’явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України, а відтак застосування до спірних правовідносин положень статей 134, 136 Статуту в частині, що суперечить Господарського кодексу України є помилковим.
Решта заперечень заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
постановив:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року у справі N 10-26/166-10-4300 господарського суду Одеської області залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" залишити без задоволення.
Головуючий
Судді