ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.02.2014
Про стягнення недоплаченої суми одноразової грошової
допомоги у зв'язку з настанням інвалідності
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0515 (далі - ВЧ) про стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, встановила:
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним рішення командира ВЧ від 28 лютого 2009 року N 31 та наказу від 2 березня 2009 року N 041 в частині виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 54-місячного грошового забезпечення виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років та стягнення на його користь недоплаченої грошової допомоги в розмірі 204997 грн. 50 коп.
На обґрунтування позову послався на те, що відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2011-XII) розмір допомоги має розраховуватися виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного пунктом 2 статті 9 зазначеного Закону, а не з окремих його складових (посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років).
Подільський районний суд міста Києва постановою від 10 березня 2011 року позов задовольнив частково: постановив стягнути з ВЧ недоплачений розмір грошової допомоги на користь ОСОБА_1 у розмірі 204997 грн 50 коп.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року (Ухвала N К/9991/4187/12), рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону N 2011-XII та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок). На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2013 року, яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
У доданій до заяви ухвалі від 26 вересня 2013 року, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності застосуванню підлягає Закон N 2011-XII, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону N 2011-XII. Крім того, касаційний суд зазначив, що Кабінету Міністрів України надано право визначати процедуру виплати грошової допомоги та підстави її проведення, а не складові грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги.
Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини другої статті 16 Закону N 2011-XII Кабінету Міністрів України надано право визначати умови виплати одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 1 Закону N 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону N 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року N 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам II групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону N 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон N 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 12 листопада 2013 року (справа N 21-383а13), 28 січня 2014 року (справи NN 21-475а13, 21-477а13).
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року (Ухвала N К/9991/4187/12) скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В. В. Кривенко
Судді:
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький
Ю. Г. Тітов