ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
20 листопада 2007 року N 07/146
м. Київ
Про стягнення грошової суми
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., М., П., Т., Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Приватного підприємства “Фірма РОМ” (далі – Підприємство) справу за позовом Підприємства до Державної інспекції з контролю за цінами в Рівненській області (далі – Державна інспекція) про визнання недійсним рішення та повернення з державного бюджету помилково перерахованих коштів і за зустрічним позовом про стягнення 3045,00 грн. економічних санкцій, –
встановила:
23 грудня 2004 року Державна інспекція винесла рішення N 144 про застосування до Підприємства економічних санкцій, а саме про вилучення в нього 1015,00 грн. безпідставно одержаної виручки і накладення на нього штрафу в сумі 2030,00 грн. за порушення вимог законодавства – завищення граничного розміру торговельних надбавок при формуванні роздрібних цін на пшоно та крупу гречану.
Позовні вимоги про визнання зазначеного рішення недійсним Підприємство обґрунтувало тим, що Державна інспекція дійшла помилкового висновку про порушення ним державної дисципліни цін, узявши до уваги розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 9 липня 2003 року N 354 “Про граничні розміри рентабельності та торговельних надбавок на продукти харчування”, яке суперечило законодавству, чинному на час його прийняття. Підприємство також просило повернути з державного бюджету 3045,00 грн., помилково перерахованих на виконання оспорюваного рішення, а Державна інспекція у зустрічному позові – стягнути зазначену суму.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 22 березня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2005 року, у первісному позові відмовив, а за зустрічним у зв’язку з відмовою від нього Державної інспекції провадження припинив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 березня 2007 року постановлені у справі судові рішення залишив без змін.
У скарзі до Верховного Суду України Підприємство порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України через неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.
Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи і встановивши, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували одну й ту саму норму права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що Вищий адміністративний суд України постановив у цій справі ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже, остання і рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
Вищий адміністративний суд України, залишаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, погодився з їхнім висновком про обґрунтованість застосування Державною інспекцією до Підприємства економічних санкцій. Однак цей висновок суперечить вимогам законодавства, оскільки рішення про застосування санкцій ґрунтувалося на незаконному нормативно-правовому акті – розпорядженні голови Рівненської обласної державної адміністрації від 9 липня 2003 року N 354.
На час прийняття розпорядження обласні державні адміністрації не мали права обмежувати ці надбавки. Таке право зазначеним органам було надано пізніше – Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 року N 1150 (була чинною на час виникнення спірних правовідносин), якою було внесено зміни до пункту 12 додатка до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року N 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”. Незважаючи на цю обставину, незаконне розпорядження, прийняте головою обласної державної адміністрації за відсутності в нього необхідних для цього повноважень, не стало законним із дня їх надання.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Частиною другою статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року N 586-XIV “Про місцеві державні адміністрації” встановлено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами і громадянами.
За змістом частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України оцінка законності акта має здійснюватися шляхом перевірки його відповідності законодавству, чинному на час його прийняття.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 3 грудня 1990 року N 507-XII “Про ціни і ціноутворення” у разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.
Статтею 4 цього Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України: забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також із контролю за цінами (тарифами).
Як видно з пункту 12 додатка до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року N 1548, на час прийняття головою Рівненської обласної державної адміністрації розпорядження від 9 липня 2003 року N 354 обласні державні адміністрації не були наділені правом регулювати (встановлювати) граничні торговельні надбавки, зокрема на зерно та крупи.
Таким чином, при вирішенні даної справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій необґрунтовано застосували зазначене розпорядження до спірних правовідносин, а Державна інспекція рішенням від 23 грудня 2004 року N 144 неправомірно стягнула з Підприємства 3045,00 грн. економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.
Перевіряючи законність правового акта індивідуальної дії про застосування до позивача зазначених санкцій, суди помилково не перевірили законність нормативно-правового акта, на підставі якого він був прийнятий, обмежившись посиланням на те, що нормативно-правовий акт не був скасований ні самим органом виконавчої влади, ні за рішенням суду.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 241 – 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, –
постановила:
Скаргу Приватного підприємства “Фірма РОМ” задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2007 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2005 року та рішення господарського суду Рівненської області від 22 березня 2005 року у частині первісних позовних вимог скасувати, а в решті – залишити в силі.
Позов Приватного підприємства “Фірма РОМ” задовольнити: визнати рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Рівненській області від 23 грудня 2004 року N 144 недійсним; повернути позивачеві з бюджету 3045,00 грн.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді