ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ
18.02.2009 N 3227/7/15-0217

Державним податковим
адміністраціям в Автономній
Республіці Крим,
областях, містах Києві
та Севастополі

(Лист відкликано на підставі Листа
Державної податкової адміністрації України
N 3622/7/15-0217 від 23.02.2009)

Про надання роз'яснення

Державна податкова адміністрація України розглянула листи Державної податкової адміністрації в Луганській області від 17.11.2008 N 23715/8/15-118 та Державної податкової адміністрації у Запорізькій області від 27.01.2009 N 581/8/10-110 щодо правомірності включення до складу валових витрат сумнівної (безнадійної) заборгованості при зверненні платника податку до третейського суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з покупця, і повідомляє.

Підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) встановлено, що платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004) .

Тому в контексті статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.

Згідно з положеннями частини п'ятої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до Закону України "Про третейські суди" ( 1701-15 ) третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження") ( 606-14 ).

Отже, третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). З аналізу положень Закону України "Про третейські суди" ( 1701-15 ) випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди" ( 1701-15 ), є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах.

Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Крім того, статтею 6 Закону України "Про третейські суди" ( 1701-15 ) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (стаття 179 Господарського кодексу України) ( 436-15 ).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (стаття 175 Господарського кодексу України) ( 436-15 ). Тобто, стягнення заборгованості може бути здійснено лише при невиконанні суб'єктом господарювання зобов'язань, визначених господарським договором.

З огляду на вищезазначене та враховуючи статті 124, 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ), платник податку має право на збільшення суми валових витрат відповідно до підпункту 12.1.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) лише у випадку звернення до суду загальної юрисдикції, який ухвалює рішення іменем України. Застосування підпункту 12.1.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при зверненні платника податку до третейського суду є неправомірним.

Головам Державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі довести зазначене роз'яснення до відома платників податків і підпорядкованих підрозділів та забезпечити його врахування при проведенні контрольно-перевірочної роботи та апеляційних процедур.

Заступник Голови С.В.Чекашкін

Документи що посилаються на цей